Бронзовий вік, який продовжувався майже тисячу років, одержав свою назву від першого отриманого людьми штучного сплаву міді з оловом, свинцем або миш’яком. Бронза була значно міцніша за мідь і мала меншу температуру плавлення, що дозволяло виплавляти її у примітивних печах і на звичайних вогнищах). Ці переваги сприяли поширенню і утвердженню бронзи як основного матеріалу для виготовлення знарядь праці, зброї і прикрас. Однак цілком витиснути мідні і кам’яні вироби вона так і не змогла. Перші бронзові вироби, виготовлені на Кавказі і Балканах, почали поширюватися на території України вже на початку II тис. до н.е. У Донецькому басейні сформувався центр металургії, а в Карпатсько-Дунайському регіоні - центр металообробки.

Основні риси бронзового віку на території сучасної України:

- поглиблення першого суспільного поділу праці: у лісостеповій зоні розвивається орне землеробство, у степовій — пастуше скотарство;

-перехід від матрилокальної родової організації до патрилокальної, де родинні зв’язки встановлюються по батьківській лінії. Відбувається подальше виділення з роду парної сім´ї (усе частіше будуються невеликі житла для однієї родини). Це свідчить про виділелення із власності роду власності окремих сімей, що стає передумовою майнової нерівності;

- зростання мобільності населення завдяки вдосконаленню способів пересування водою і суходолом;

- заміна родового принципу організації громади сусідським, де члени громади вже не пов’язані спільним походженням і кровно родинними звязками;

- виникнення великих етнокультурних утворень. Союзи племен — військово-політичні об´єднання кількох племен — за певних умов у подальшому ставали зародками державної організації.