Адміністративно-правове регулювання протидії насильству в сім’ї

3.1. Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї

Комплексне дослідження адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї неможливе без порівняння норм національного законодавства з відповідними нормами адміністративного права зарубіжних країн, які встановлюють відповідальність за вказане діяння. Слід зауважити, що різноманітні прояви насильства в сім’ї є проблемою не тільки в Україні, але й у більшості зарубіжних країн. Так, згідно з дослідженням Всесвітньої організації охорони здоров’я поширеність фізичного та / або сексуального насильства щодо жінок варіює від 29% до 62% [152]. При цьому Рада Європи припускає, що в державах-учасниках кожна четверта-п’ята жінка хоча б один раз у своєму дорослому житті відчула фізичне насильство, і більш ніж кожна десята жінок були жертвами сексуального насильства із застосуванням сили [153]. Світова спільнота активно намагається протидіяти проявам насильства в сім’ї, а тому вивчення зарубіжного досвіду протидії досліджуваному явищу та законодавства інших країн, що передбачає відповідальність за нього, є вкрай актуальним, має практичне значення та безсумнівно сприяє виробленню пропозицій щодо вдосконалення адміністративно-правових норм у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї.

Очевидно, що аналіз досвіду зарубіжних країн у боротьбі з насильством у сім’ї допоможе виявити найбільш кращі зразки законодавства про адміністративну відповідальність у досліджуваній сфері, засвоїти новітні дієві способи впливу на осіб, що здійснюють насильство в сім’ї та запозичити ефективні механізми реалізації відповідних адміністративно-правових норм.

Водночас потрібно зазначити, що дослідження адміністративного законодавства різних правових систем світу щодо питання відповідальності за вчинення насильства в сім’ї та протидії цьому явищу дозволяє нам зробити висновок, що воно є досить неоднорідним.

У межах нашого дослідження ми пропонуємо вивчити адміністративно - правові норми, які передбачають відповідальність за вчинення насильства в сім’ї та направлені на протидію йому, у державах англо-американського, романо-германського типу правових систем і деяких країнах пострадянського простору.

Вважаємо за необхідне розпочати з дослідження позитивного досвіду протидії насильству в сім’ї в державах англо-американського типу правових систем, зокрема США, Канаді та Великій Британії. Саме ці країни вже давно і наполегливо працюють у напрямку протидії насильству в сім’ї, приділяючи увагу питанням прав жінок і дітей, а тому накопичили значний досвід у цій сфері. Крім того, особлива правова система цих країн, заснована на увазі до деталей кожної справи, зумовлює актуальну практику правозастосування в досліджуваному нами питанні [154, с. 20].

Слід зауважити, що саме в США вперше в світі таке соціальне явище, як насильство в сім’ї, було визнано проблемою національного масштабу. Це сталося 1962 року після опублікування Г. Кемпом і його колегами в журналі Американської медичної асоціації статті «Синдром дитини, яку б’ють» [155].

На сьогодні США є державою з чітко виробленими механізмами протидії насильству в сім’ї, а тому може бути певним прикладом для запозичення позитивного досвіду в означеній сфері. Зрозуміло, що детально проаналізувати все законодавство США та механізми протидії насильству в сім’ї в цій державі в межах одного монографічного дослідження неможливо. Однак, на нашу думку, потрібно відзначити найбільш важливі моменти протидії цьому явищу в законодавстві США.

Оновленим підходом у політиці США щодо реагування на насильство в сім’ї є контроль, який забезпечує стратегію обов’язкового реагування. Контроль головним чином виражається в формі практики обов’язкового реагування на насильство в сім’ї, а саме: обов’язковий арешт, принцип обов’язкового судового провадження та обов’язкове інформування, яке передбачає, що медичний персонал зобов’язаний повідомляти про будь- які факти насильства в правоохоронні органи [140, с.17]. Також слід зазначити, що в багатьох штатах США ще наприкінці 60-х років минулого сторіччя було прийнято законодавство, яке зобов’язує громадян повідомляти владі про кожен випадок підозри в поганому поводженні з дітьми [156, с. 15]. При цьому вважаємо позитивною норму, передбачену § 29а «Поліцейського закону» про те, що особі, яка вчинила насильство, на два тижні заборонено доступ у будинок і будь-які контакти з дружиною і дітьми [157], оскільки це є гарантією безпеки потерпілої особи.
Слід зазначити, що одним із головних нормативно-правових актів у сфері протидії насильству в сім’ї в США є Акт щодо боротьби з насильством в сім’ї, який діє насамперед на території штату Іллінойс. Цей нормативно- правовий акт передбачає можливість винесення щодо особи, яка вчинила насильство в сім’ї, охоронного ордеру, який є подібним до захисного припису, винесення якого передбачено Законом України «Про попередження насильства в сім’ї». Під охоронним ордером розуміється офіційний припис, який виноситься судом, що забороняє винній у насильстві в сім’ї особі вчиняти певні дії щодо потерпілої особи або зобов’язує винну особу вчинити певні дії [158].

Позитивною рисою законодавства США є передбачення в законодавстві декількох видів охоронного ордеру - надзвичайного охоронного, тимчасового охоронного та постійного охоронного. При цьому надзвичайний охоронний ордер видається суддею особі, якщо є потреба при зверненні останньої до поліції, коли ще не відбулося судового засідання й немає можливості його терміново провести (наприклад, у нічний час). Тимчасовий охоронний ордер видається особі за її зверненням до суду за наявності підстав на термін від 14 до 21 дня. У свою чергу постійний охоронний ордер видається після тимчасового охоронного ордеру під час проведення судового розгляду, де на відміну від процедури видання тимчасового ордеру участь винної особи обов’язкова. Вислухавши потерпілу особу та обвинувачену в насильстві в сім’ї особу, суддя за наявності підстав може продовжити дію ордеру до 2 років.

Також слід зазначити, що на відміну від захисного припису, який виноситься щодо особи, яка вчинила насильство, відповідно до законодавства України, охоронний ордер у США передбачає великий спектр обмежень і зобов’язань для особи, яка вчинила насильство в сім’ї. Серед цих обмежень необхідно звернути увагу на найбільш важливі на нашу думку:

1) надання виключного права володіння житлом особі, яка стала жертвою насильства в сім’ї. Це обмеження може бути встановлено, якщо позивач на відміну від відповідача має право проживати в цьому приміщенні, а також у випадку, якщо обидва мають право проживати в цьому приміщенні, але рівень необхідності володіння саме цим житлом превалює в позивача;

2) надання позивачу права піклуватись про неповнолітніх дітей; 3) заборона відвідувати дитину або обмеження часу на її відвідування; 4) грошова підтримка (зобов’язує відповідача виплачувати грошове утримання неповнолітнім дітям, які перебувають на піклуванні у позивача); 5) відшкодування збитків (зобов’язує відповідача відшкодувати збитки, що були завдані насильством); 6) заборона входу (якщо відповідач створює загрозу безпеці позивача чи дітей, йому забороняється входити і залишатися в оселі) [140, с.18-19].

На нашу думку, можливість отримання потерпілою особою надзвичайного та тимчасового охоронного ордеру до моменту розгляду справи в суді є важливою гарантією безпеки потерпілого від насильства в сім’ї та сприяє попередженню не лише адміністративних правопорушень у майбутньому, але й кримінальних злочинів. А тому вважаємо, що такий позитивний досвід США може бути впроваджено в Україні, а норми законодавства США, що передбачають можливість видання різних видів охоронного ордеру, імплементовані в наше вітчизняне законодавство.

Слід також звернути увагу на визначений у законодавстві обов’язок застосування поліцією арешту щодо особи, яка порушила приписи охоронного ордеру або не виконала зобов’язання, установленні в ньому, оскільки це є підставою для притягнення особи до кримінальної або цивільно-правової відповідальності [159]. На наш погляд, установлення кримінальної відповідальності в разі невиконання приписів, установлених у охоронному ордері, є ефективним заходом боротьби з насильством у сім’ї.

При цьому досвід запровадження кримінальної відповідальності за порушення охоронного ордеру мають також такі держави, як Республіка Киргизстан, Туреччина, Велика Британія та інші [150, с. 40].

Заслуговує на увагу досвід США у протидії насильству в сім’ї в частині залучення поліції та служби шерифів для забезпечення виконання домовленостей між сторонами сімейного конфлікту (наприклад, супроводження зустрічей), контролю за виконанням обмежень у спілкуванні (зокрема за допомогою електронних пристроїв контролю за пересуванням) [154, с. 29].
У США функціонує понад 200 спеціальних судів, які займаються справами про насильство в сім’ї. Дослідження показують, що спеціалізовані суди розглядають справи про домашнє насильство більш ефективно, підвищують рівень законослухняної поведінки з боку порушників закону, призначають більш суворе покарання й виносять більший відсоток обвинувальних вироків. При цьому Відділ боротьби з насильством над жінками при Міністерстві юстиції США нещодавно розпочав спеціальну програму, яка називається Ініціатива суддівського наставництва. У межах цієї програми було визначено кращі судді, які можуть допомогти іншим розробити власні програми. Як наставники, ці судді будуть ділитися своїми знаннями та досвідом, приймаючи в себе представників інших судів і встановлюючи зв’язки між судами з метою впровадження передових методів роботи, удосконалення порядку судочинства, переймання відповідних програм і покращення можливостей судової системи штату щодо ефективного реагування в таких складних справах [160].
Важливу роль у протидії досліджуваному явищу в США відіграють різноманітні програми щодо запобігання всіх видів насильства у сім’ї. Серед них необхідно відзначити такі:

- програма «Здоров’я сім’ї Америки», відповідно до якої проблемні сім’ї відвідуються соціальними співробітниками на дому. При цьому експерти США вважають зазначену програму досить ефективною, оскільки відвідування сімей на дому є вельми перспективним і ефективним заходом у боротьбі з досліджуваним явищем. Вони зазначають, що сім’ї, в яких виявлено випадки зловживання психоактивними речовинами, наявні психічні захворювання або випадки домашнього насильства, слід відвідувати частіше для поширення інформації медичного характеру, боротьби з дитячими покараннями, підвищення якості взаємодії батьків і дітей [156, с.17];

- програма з реабілітації дітей в умовах комуни, метою якої є направлення дітей, що зазнали насильства в сім’ї, до відповідних центрів реабілітації для надання їм різного роду допомоги. Так, центри-будинки розташовуються в сільській місцевості. Туди приїжджають діти, які мають емоційні і психологічні проблеми, пов’язані з жорстоким поводженням або зневагою їхніми інтересами, діти вилучені з сімей. Діти отримують індивідуальний 24-годинний догляд. Колектив лікарів, учителів, соціальних працівників та медиків створює їм сприятливе середовище, в якому є довіра, почуття власної гідності і безпеки. Персонал під час реабілітації поєднує елементи психотерапії, освіти, мистецтва, музики, відпочинку та терапії. Діти зазвичай живуть у комуні від 3 місяців до 2 років. Після терапії діти можуть бути повернуті в прийомну сім’ю або до їхніх батьків чи опікунів [156, с.17].

Слід звернути увагу на заходи та покарання, які призначаються судом у разі вчинення особою насильства в сім’ї. Так, залежно від обставин суд може обрати такі заходи чи покарання: 1) повне або часткове обмеження контактів із потерпілим від насильства в сім’ї; 2) зобов’язання особи негайно здати зброю; 3) направлення на проходження місячної корекційної програми, ув’язнення агресора [161, с. 19; 162, с. 48-49; 154, с. 30].
Також варто звернути увагу на діяльність служб захисту дітей від насильства в сім’ї у США. Так, відповідно до спільного національного Закону США «Про запобігання поганому поводженню з дітьми та ліквідації його наслідків» створено Національний Центр з проблем жорстокого поводження з дітьми та проблем запущених дітей, який сьогодні відповідальний за координацію служб захисту дітей, забезпечення практичної допомоги штатам і фінансування дослідницьких проектів з питань насильства в сім’ї щодо дитини.

Сьогодні в США ефективно функціонує система служб захисту дітей, яка включає чотири аспекти діяльності: повідомлення, розслідування, втручання і завершення справи.

Що стосується першого аспекту, то слід зазначити, що в деяких штатах відповідно до закону обов’язком усіх громадянам є повідомляти про випадки поганого поводження з дітьми. В інших штатах це вимагається лише від медиків, психіатрів, учителів. Однак будь-яка людина може зробити таке повідомлення до відповідних органів. У законах штатів забезпечується недоторканність осіб, що роблять повідомлення, передбачається покарання за порушення такої конфіденційності.

Після отримання повідомлення служби захисту дітей переходять до його розслідування, яке починається за необхідності негайно, а в менш загрозливих випадках це можна зробити протягом 48 годин. У США службам захисту дітей наказано працювати 24 години на добу і щодня. Розслідування включає відвідування родини, обговорення повідомлення з батьками, спостерігання за дитиною й оцінювання умов її життя. Під час розслідування соціальний працівник має проводити регулярні медичні та психологічні огляди потерпілого. Медичні служби мають право госпіталізувати дитину в якості тимчасового захисту. У разі підтвердження насильства над дитиною заводиться справа про її захист і ведеться до того часу, поки це необхідно. У разі якщо дитині загрожує серйозна небезпека, соціальний працівник мусить негайно ізолювати дитину від сім’ї.

Наступним етапом допомоги таким родинам є втручання, під яким слід розуміти надання родинам конкретної послуги (грошової допомоги сім’ї, наприклад), підтримку (домогосподарство, денний догляд, медичне обслуговування, класи для батьків) і терапію індивідів, сімейних пар, загалом сімей.

Останнім етапом діяльності служби захисту дітей є завершення справи в разі покращення ситуації в сім’ї, або ж, коли робота соціальних робітників не дала позитивних результатів, діти ізолюються і поміщаються в прийомні установи. У такому випадку справа про захист дитини закривається і відкривається нова справа про утримання дитини в приймальному закладі.

Треба зауважити, що сьогодні основна увага фахівців США в означеній сфері направлена на соціально-терапевтичну діяльність для збереження сім’ї, а не на каральні заходи щодо батьків [156, с. 18-19].

Отже, можемо констатувати, що США має ефективну систему попередження та протидії насильству в сім’ї, деякі заходи якої доцільно запровадити в Україні, а окремі норми законодавства США у цій сфері - імплементувати у вітчизняне законодавство, що регулює відповідні питання.

Окремий інтерес для нашого дослідження має законодавство та система заходів протидії насильству в сім’ї в Канаді. Слід зазначити, що Канаді належить одне з провідних місць у світі серед країн, які ведуть боротьбу з насильством у сім’ї. При цьому зазначимо, що з початку 1997 року в Канаді розпочинається курс на нову політику у сфері протидії насильству в сім’ї - політику «нульової терпимості». Суть цієї політики зводилася до такого: жоден випадок насильства в сім’ї не має залишитися без уваги і покарання, що має діяти на всіх рівнях державної влади, у роботі громадських організацій і кожного члена суспільства.

Слід зазначити, що в Канаді немає спільного федерального закону з протидії насильству в сім’ї, проте чотири провінції окремо запроваджують спеціальне законодавство з попередження цього явища. Ці нормативні акти доповнюють Кримінальний кодекс Канади в частині запровадження захисту постраждалих від насильства [163, с. 44].

У межах нашого дослідження, звичайно, неможливо розглянути всі особливості протидії насильству в сім’ї в Канаді. Однак вважаємо за необхідне звернути увагу на головні напрямки роботи у сфері протидії насильству в сім’ї та допомоги постраждалим від нього:

1) у Канаді створено гнучку та розгалужену систему ордерів і приписів, що дозволяють терміново втрутитися в інцидент насильства, убезпечити постраждалих від контактів з агресором, увійти до помешкання представникам правоохоронних органів, евакуювати постраждалих, установлювати спостереження за оселею. Так, у провінції Альберта 1998 року було прийнято Акт захисту від насильства в сім’ї, який забезпечує захист усіх членів сім’ї - жінок, чоловіків, дітей, літніх людей. Відповідно до цього Акта в провінції діють три форми захисту: 1) охоронний ордер (коли потрібна негайна допомога); 2) королівський судовий ордер захисту; 3) ордер, що дає право на вхід до житла [164];

2) заслуговує на увагу система термінового реагування на випадки насильства в сім’ї (Domestic Violence Emergency Response System - DVERS) [164]. Постраждалі безкоштовно отримують портативну апаратуру, за допомогою якої можна подати сигнал небезпеки, який буде переданий до поліції як дзвінок надзвичайної важливості. Відзначимо, що DVERS стала першою системою такого роду в Північній Америці й наразі широко застосовується в Канаді (більше 30 міст) і США (близько 150 міст);

3) у Канаді створено велику систему з близько 400 так званих шелтерів (притулків), які здійснюють допомогу жертвам насильства в сім’ї і надають їм такі послуги: консультації, курси психологічної реабілітації, освітні послуги, послуги юриста, 24-годинну кризову телефонну лінію та інші [163, с.45];

4) у Канаді діє чимало різноманітних програм, направлених на протидію насильству в сім’ї. Насамперед слід указати на превентивні освітні програми, під якими мається на увазі багатостороння програма для дитячих садків і шкіл, спрямована на збільшення рівня громадської обізнаності про жорстоке поводження і нехтування дітьми. Завдяки цій програмі діти, батьки, педагоги, адміністрація навчальних закладів отримують навички особистої безпеки й можуть навчити інших. Слід також зазначити, що при Комітеті з профілактики насильства над дітьми функціонує спеціальний Робочий комітет суспільства та представників агентств для підтримки освітньої превентивної програми. Люди різних професій і структур залучені в роботу цього Комітету. Навчальна програма підтримується урядом, приватними особами та організаціями.

Уведено в дію також програму підтримки дітей-жертв сексуального насильства. У законодавчій сфері Комітет об’єднує всі свої зусилля на отримання доповідей з поліції і НВО щодо всіх випадків насильства над дітьми [156, с. 21].

У свою чергу досить дієвими є такі програми:

- програма групових сімейних конференцій, суть якої зводиться до того, що для розв’язання проблеми насильства у шлюбі або проти дитини в сім’ї залучається вся родина (старше покоління, молодші та ін.);

- програми відновного правосуддя щодо протидії насильству в сім’ях корінного населення [165], а також підтримки цілісної моделі надання всього спектру послуг постраждалим жінкам - представницям корінного населення, розвиток мережі перекладачів;

- програми корекції поведінки кривдників. У провінціях Канади (Манітоба, Альберта, території корінного населення та ін.) розроблені та запроваджуються програми для кривдників: групове консультування (шістьма мовами); 84-годинна програма інтенсивної терапії для умовно звільнених від покарання (тих, хто проходить пробацію); 300-година програма для тих, хто відбуває покарання за насильницькі злочини. Існують також і програми індивідуального консультування;

- програми довготермінової підтримки й відновлення дітей - жертв і свідків домашнього насильства - із залученням служб опіки, медиків, освітян тощо. Ці програми передбачають зокрема розвиток мережі фостерних сімей, де дитина може перебувати протягом реабілітаційного періоду, а також доки не буде винесене рішення стосовне виховного потенціалу сім’ї та повернення / позбавлення опіки щодо дитини [163, с. 46];

5) у Канаді в різних провінціях створено спеціальні суди, які розглядають випадки насильства в сім’ї: у Вінніпегу функціонує Суд у справах насильства в сім’ї, в Онтаріо також здійснюють свою діяльність два типи спеціальних судів у справах насильства в сім’ї: перші для розгляду більш простих випадків, зокрема таких, коли закон порушено вперше, а другі - більш серйозних випадків, які вимагають більш суворого покарання. Така спеціалізація допомагає покращити якість судового провадження та більше сприяє захисту інтересів жертв насильства в сім’ї [140, с. 21];

6) у Канаді основну відповідальність за розвиток політики і системи соціальних служб, освіти та охорони здоров’я несуть уряди провінцій і територій. Ці уряди визначають тип необхідних служб підтримки для жінок, що піддаються насильству в сім’ї, визначають розміри фінансування.

У цілому, підсумовуючи вищевикладене, можемо зробити висновок, що накопичений досвід США та Канади у сфері протидії насильству в сім’ї є позитивним і корисним для запозичення його боротьби з досліджуваним явищем в Україні, однак з обов’язковим адаптуванням цього досвіду до законодавства та правової системи України.

Водночас цікавим для нашого дослідження є зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї окремих держав романо-германського типу правових систем, зокрема: Німеччини, Франції, Іспанії та Польщі.

Досліджуючи досвід Німеччини у сфері протидії насильству в сім’ї, слід зауважити, що в цій країні діє спеціальний Закон Німеччини від 1 січня 2002 року «Про захист від насильства в сім’ї». Характерною особливістю політики законодавця Німеччини у сфері, що досліджується, є орієнтація на вилучення особи, яка здійснила насильство в сім’ї, з родини. Так само, як у США й Канаді, особа, яка вчинила насильство в сім’ї, відповідно до вищезазначеного Закону мусить залишити спільне житло за наказом поліції на строк до 10 днів [140, с. 21].

Слід зауважити, що досвід вилучення особи, що здійснила насильство в сім’ї, з родини практикують такі європейські країни, як Австрія, Іспанія, Нідерланди, Чехія, Швеція та інші [150, с. 40].

Також, на нашу думку, досить позитивним моментом у протидії насильству в сім’ї в Німеччині є функціонування серед підрозділів кримінальної поліції так званих відділів уповноважених у справах про насильство в сім’ї, які й розглядають справи про домашнє насильство [166, с. 15], оскільки, пройшовши відповідну підготовку й поглибивши знання саме в досліджуваній сфері, працівники зазначених підрозділів можуть ефективно провести розслідування, виявити обставини вчинення факту насильства в сім’ї та ухвалити правильне рішення у справі, налагодити контакти з жертвою та особою-агресором, громадськими організаціями для припинення випадків домашнього насильства та попередження його в майбутньому.

Водночас слід звернути увагу на можливість застосування судом таких спеціальних заходів, як заборона входження до свого будинку (квартири), неможливість перебування біля нього ближче, ніж установив суд, обмеження контактів з дітьми, дружиною, іншою особою, що стала потерпілою від насильства в сім’ї, заборона наближення до потерпілих осіб, зустрічі з ними й намагання контактувати з ними, використовуючи мобільні та інші способи зв’язку [167].

При цьому цікавими є норми Закону Німеччини «Про побутове насильство», відповідно до яких потерпілій особі надається право правової претензії на виділення квартири. Так, у разі заподіяння фізичної шкоди здоров’ю або обмеження свободи і, за певних умов, у разі виникнення загрози такого порушення суд може зобов’язати кривдника звільнити квартиру незалежно від того, у шлюбі партнери чи ні; навіть власник квартири або єдиний квартиронаймач, орендар, який вчиняє насильство, може бути примусово відселений від жертви [154, с. 56].

У контексті нашого дослідження слід приділити увагу законодавству та механізму протидії насильству в сім’ї у Франції. Так, тут проходить активна кампанія протидії насильству в сім’ї в рамках Національної державної програми 2007-2010 років з боротьби з насильством щодо жінок і з подружнім насильством, яка розпочалась у зв’язку з прийняттям Закону Франції від 4 квітня 2006 року № 2006-399 «Про посилення попередження і покарання за насильство в сім’ї або у відношенні неповнолітніх». Слід зауважити, що ухвалення зазначеного Закону стало важливим заходом Франції у боротьбі з насильством у сім’ї. Новелою цього законодавства стала можливість суддів у справах сім’ї видавати спеціальні постанови, які забезпечують безпеку жертв сімейного насильства. Такі постанови дозволяють жінці, яка стала жертвою насильства в сім’ї, змінити місце проживання або вилучити чоловіка з місця проживання.

Також слід зауважити, що в зазначеному Законі Франції вводиться новий вид протиправного діяння - «психологічне насильство», яке визнається злочином. При цьому за особою, яка вчинила таке насильство в сім’ї, стежитимуть за допомогою спеціальних електронних браслетів. Цей захід дозволить гарантувати дотримання судової заборони особі-агресору наближатися до потерпілої особи [168].

Розглядаючи досвід Франції у протидії насильству в сім’ї, слід зауважити, що в цій державі приділяється значна увага захисту прав дитини. При цьому система захисту дітей включає два компоненти:

1) профілактичну роботу, яка реалізується в рамках «організаційного захисту», коли сім’ї самі звертаються за допомогою або дають згоду на втручання компетентних структур і допомогу з їхнього боку;

2) захист прав і життєвих інтересів дитини, що реалізується в рамках «правового захисту» у разі підтвердження факту, що ситуація відзначається небезпечним характером для дитини. У таких випадках судовий орган вимагає від сім’ї виконати певні заходи, які ним визначено, зокрема обмеження або позбавлення батьківських прав осіб, притягнення до відповідальності й застосування карних санкцій.

Поряд із цим слід зауважити, що у Франції існує інститут ювенального суду. Так, ювенальний суддя для захисту дітей може використовувати різноманітні заходи:

- призначення консультацій, що проводяться фахівцями з питань виховання (у разі коли неповнолітня дитина не поміщається до соціальної установи, а залишається у своїй рідній сім’ї);

- направлення дитини до спеціальної установи (шкільний інтернат, притулок) або до приватних осіб (родичів і третіх осіб), яким можна довірити дитину. При цьому батьки зберігають право на дитину та можуть за дозволом суду її відвідувати [156, с. 25].

Водночас треба наголосити на тому, що у Франції, як і у вищерозглянутих країнах, поліція відіграє визначальну роль у сфері протидії насильству в сім’ї. Визначаючи позитивні моменти досвіду поліції в досліджуваній сфері, слід наголосити на таких: 1) у Франції ефективно налагоджена взаємодія підрозділів поліції з «гарячою мобільною лінією», що дозволяє оперативно прибувати на місце вчинення насильства у сім’ї; 2) як і у вищерозглянутих державах, підрозділи поліції Франції мають право негайно вилучати осіб, що вчинили насильство в сім’ї, з місця спільного проживання з потерпілою особою; 3) у Франції суд може призначати такий захід протидії насильству в сім’ї, як використання електронних GPS- браслетів. За допомогою цих браслетів поліція отримує сигнал про те, що особа, яка вчинила насильство в сім’ї, наближається до потерпілої, і може негайно реагувати на це [154, с. 70].

Подібний досвід застосовується в Іспанії, де для боротьби з насильством у сім’ї запровадили електронний моніторинг таких випадків за допомогою спеціальних пристроїв відслідковування [169]. Пристрої, які застосовуються, дозволяють контролювати виконання кривдником обмежень, установлених щодо нього судом, підтримувати зв’язок між кривдником (а іноді й постраждалим) і фахівцем спеціалізованого контролінгового центру:

1) для агресорів у сім’ї використовуються спеціальні електронні браслети з GPRS-маячком, що дозволяють як відслідковувати місце перебування кривдника, так і йому самостійно визначати відстань до постраждалих, яку не можна порушувати (при наближенні менш ніж на 500 метрів пристрій подає сигнал), і надають можливість підтримувати голосовий зв’язок для отримання інструкцій контролінгового центру;

2) для захисту потерпілих від насильства в сім’ї запроваджено спеціальні пристрої, розташовані в місті проживання з карткою мобільного зв’язку для оперативної комунікації постраждалої особи та контролінгового центру; переносні радіопристрої, які передають інформацію про місцеперебування жертви та отримують відомості про відстань, на якій перебуває кривдник, та його координати відносно постраждалої особи [163, с. 56].

Цікавим для нашого дослідження є досвід Польщі у сфері протидії насильству в сім’ї. Так, незважаючи на той факт, що Закон Польщі «Про протидію злочинам в сім’ї» прийнято 2010 року, у цій державі накопичено позитивний досвід в означеній сфері. Цей Закон передбачає новий дієвий захід протидії насильству у сім’ї - виселення агресора з місця спільного з жертвою проживання, якщо є підстави вважати, що є небезпека потерпілій особі [170].

Також зазначений Закон передбачає можливість вилучення дитини із сім’ї ще до розгляду справи в суді, негайно, якщо є підстави вважати, що їй загрожує небезпека. У цьому разі дитина направляється до лікарні або «тимчасової сім’ї», а суд протягом 24 годин вирішує питання про місце її майбутнього перебування.

Поряд із цим слід зазначити, що відповідно до законодавства в Польщі за вчинення насильства в сім’ї особа притягується лише до кримінальної відповідальності. Так, відповідно до ст. 207 КК Польщі той, хто знущається шляхом фізичного або психічного впливу над найближчою особою або над іншою особою, яка є в постійній або тимчасовій залежності від винного, або над малолітньою, або безпорадною особою у зв’язку з її психічним чи фізичним станом, підлягає покаранню у вигляді позбавлення волі на строк від 3 місяців до 5 років [171].

Заслуговує на увагу процедура «Сині Хартії», яка провадиться й реалізується поліцією в зв’язку з ґрунтовними підозрами про існування насильства в сім’ї. Ця процедура передбачена Розпорядженням Головного коменданта поліції від 18 лютого 2008 року № 162 «Щодо методів і форм виконання поліцією завдань в зв’язку з насильством в сім’ї в рамках процедури «Сині Хартії»». Процедура включає такі етапи:

1) виконання поліцейським завдань з протидії насильству в сім’ї та заповнення «Карти А», яку він передає черговому відділку Поліції. Останній доручає її передання дільничному чи поліціантові, який виконує обов’язки дільничного;

2) дільничний після отримання «Карти А» зобов’язаний у рамках процедури «Сині Хартії» щодо сім’ї, яка зазнала насильства, задокументувати виконані дії з метою моніторингу подальшої ситуації в сім’ї та запобігання загрозам, а також до ініціювання іншої допомоги, зокрема: а) забезпечити безпосередній контакт з сім’єю, щодо якої розпочато процедуру «Сині Хартії», з метою отримання інформації про ситуацію в сім’ї, підтвердження застосування насильства в сім’ї, а також установлення характеру необхідної допомоги - одразу, або не пізніше ніж 7 днів від дня отримання «Карти А»; б) здійснити передання жертвам насильства «Карти

В», якщо не було можливості зробити це раніше, яку вона має заповнити самостійно; поінформувати про принципи отримання юридичного захисту, про організації та інституції, що надають допомогу, а також про можливість переказу через Поліцію органам влади й місцевого самоуправління чи суб’єктам, яким ті делегували реалізацію завдань у сфері протидії насильству в сім’ї, інформації про ситуацію в сім’ї і потребу надання їй допомоги; в) забезпечити систематичні візити, принаймні раз на місяць, виявляючи стан безпеки членів сім’ї та поведінку виконавця насилля в сім’ї; г) здійснювати проведення превентивних дій щодо кривдника в сім’ї, зокрема проведення профілактичних розмов із кривдником, а також його інформування про можливості проходження лікування чи терапії та участі в корекційно-освітніх програмах для виконавців насильства; д) передання оригіналів «Карти А» і додаткових важливих матеріалів до місцевих установ, які здійснюють підготовку до проведення в певній справі перевірок у випадку, коли є підстави припускати або ж підозрювати вчинення злочину, і одночасний збір копій матеріалів з метою подальшої реалізації процедури «Сині Хартії»;

3) завершення проведення процедури «Сині Хартії» щодо сім’ї, коли з наявної документації та отриманої інформації випливає, що в цій сім’ї вже не спостерігається явище насильства;

4) повідомлення дільничним про закінчення процедури особі, яка була визнана в процесі реалізації процедури «Сині Хартії» як жертва насильства [172].

Також слід зазначити, що місцеві установи, які отримали від дільничного інформацію чи матеріали з реалізації процедури «Сині Хартії», зобов’язані в письмовій формі надати звіт про спосіб їх використання та вжиті заходи.

На нашу думку, процедура «Сині Хартії» у Польщі є ефективним заходом у протидії насильству в сім’ї. Це пояснюються тим, що жодний випадок вчиненого насильства агресором не залишається без уваги, супроводжується плідною роботою поліції, що здійснює низку заходів, які направлені на викоренення насильства в конкретній сім’ї. Також позитивним моментом досвіду Польщі є запровадження в рамках процедури «Сині Хартії» заповнення «Карти Б», яку жертва насильства в сім’ї заповнює у спокійній обстановці після того, як поліція вжила необхідних заходів щодо агресора. Адже у стресовому стані після акта вчинення насильства в сім’ї потерпіла особа не завжди може адекватно реагувати на запитання поліції та надавати їй необхідні свідчення, що допоможуть поліцейським виробити правильну стратегію боротьби з насильством саме в цій конкретній родині.

Досліджуючи зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, необхідно звернути увагу на законодавство й заходи протидії досліджуваному явищу у країнах пострадянського простору, зокрема Г рузії, Республіці Молдові та Республіці Казахстан.

Так, Закон Грузії від 25 травня 2006 року № 3143 «Про припинення насильства в сім’ї, захист та надання допомоги жертвам насильства в сім’ї» містить деякі положення, які можна імплементувати в законодавство України, зокрема:

1) для забезпечення захисту жертв і обмеження певних дій насильника з метою оперативного реагування за фактом насильства в сім’ї у Грузії уповноваженим органом як тимчасовий захід можуть бути видані охоронний або стримувальний ордер. Охоронний ордер - це акт, виданий в порядку адміністративного судочинства судом першої інстанції (суддею), що визначає тимчасові заходи щодо захисту жертв. У свою чергу стримувальний ордер - це акт, виданий уповноваженим працівником поліції, що визначає тимчасові заходи щодо захисту жертв насильства в сім’ї, який протягом 24 годин після видання надається до суду на затвердження. На нашу думку, передбачення в законодавстві стримувального ордеру є ефективним, оперативним заходом попередження насильства в сім’ї та дієвим гарантом забезпечення прав людини;

2) досить обґрунтованим є положення зазначеного вище Закону про те, що право на вимогу видання охоронного ордера має не лише жертва, а також член її сім’ї або (і) за згодою жертви особа, яка надає їй медичну, юридичну, психологічну допомогу, а в разі насильства щодо неповнолітнього - також органи опіки та піклування;

3) законодавство Грузії передбачає такий специфічний захід щодо захисту неповнолітніх від насильства в сім’ї, як відсторонення неповнолітніх від батьків-насильників. У разі звернення особи до суду з вимогою видання охоронного ордера за наявності форм насильства в сім’ї суд розглядає питання відносин неповнолітнього з батьком (батьками), що здійснюють насильство в сім’ї. За наявності слідів насильства щодо неповнолітнього перед судом може ставитися питання про відсторонення неповнолітніх від батьків, що вчиняють насильство в сім’ї, у вигляді тимчасового заходу до ухвалення судом остаточного рішення. Ми вважаємо, що зазначений захід є досить дієвим у сфері попередження насильства в сім’ї в майбутньому, оскільки в разі відсторонення дітей від батьків, що вчинили насильство над дитиною, вони матимуть час на усвідомлення своєї протиправної поведінки, виправлення та вироблення нової стратегії виховування власних дітей;

4) досить дієвим заходом забезпечення прав людини і громадянина та попередження насильства в сім’ї є норма в законодавстві Грузії, яка передбачає збереження за жертвами насильства в сім’ї права на тимчасове користування житлом. Так, якщо жертва не користується притулком / кризовим центром і бажає залишатися в місці проживання, охоронним або стримувальним ордером визначається питання про тимчасове видалення насильника з місця проживання жертви. Поліція правомочна відповідно з охоронним або стримувальним ордером видалити насильника з місця проживання жертви і в тому разі, коли таке місце є власністю особи, що вчиняє насильство в сім’ї [173].

Водночас, вивчаючи зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї у країнах пострадянського простору, треба зауважити на деяких важливих положеннях законодавства Республіки Молдови в досліджуваній нами сфері, що містяться в Законі від 01 березня 2007 року № 45 «Про попередження і припинення насильства в сім’ї» [174], зокрема:

1) тільки законодавство Республіки Молдова передбачає поряд із такими видами насильства в сім’ї, як фізичне, сексуальне, психологічне та економічне, ще й духовне. Під таким насильством законодавець розуміє підрив чи применшення значущості задоволення духовно-моральних потреб шляхом заборони, обмеження, висміювання стремлінь члена сім’ї та покарання за них, заборони, обмеження, висміювання доступу до культурних, етнічних, мовних або релігійних цінностей і покарання за прилучення до них; нав’язування індивідуально неприйнятної системи цінностей; інші дії аналогічного характеру або з аналогічними наслідками;

2) у Республіці Молдова особа, щодо якої вчинено насильство в сім’ї, може подавати заяву про вчинення акту насильства до: органу внутрішніх справ, судової інстанції, органу соціальної допомоги і захисту сім’ї та дитини, органу місцевого публічного управління;

3) слід зауважити, що, на нашу думку, норма законодавства про те, що судова інстанція протягом 24 годин з моменту подання заяви виносить захисний припис, яким надає допомогу жертві, є досить ефективною. Так, суд у захисному приписі може застосувати до агресора заходи, які є гарантом забезпечення безпеки потерпілої особи, зокрема: а) примушення до тимчасового залишення спільного житла або заборона наближатися до оселі жертви без вирішення питання про право на майно; Ь) примушення не наближатися до місця знаходження жертви; с) заборона на спілкування з жертвою, її дітьми та іншими залежними від неї особами; d) заборона на відвідування місця роботи або проживання жертви; е) примушення брати участь в утриманні спільних з жертвою дітей до вирішення справи;

1) примушення відшкодувати витрати і збитки, заподіяні актами насильства, зокрема на медичну допомогу, а також на придбання або ремонт майна замість знищеного або зіпсованого; g) обмеження в праві в односторонньому порядку розпоряджатися спільним майном; h) примушування до участі в спеціалізованих лікувальних або консультаційних програмах, якщо така необхідність визначена судовою інстанцією як засіб скорочення або ліквідації насильства; і) установлення тимчасового режиму відвідування своїх неповнолітніх дітей; j) заборона на зберігання й носіння зброї [174];

4) заслуговує на особливу увагу впровадження в Республіці Молдова автоматизованої інформаційної системи «Державний реєстр випадків насильства в сім’ї», що є систематизованою сукупністю документованої інформації про випадки насильства в сім’ї, інформаційних та організаційних засобів software (програмне забезпечення) і hardware (технічні засоби), а також систем передання й використання цих методів, призначених для здійснення інформаційної підтримки [175; 154, с.130].

Також цікавим для нашого дослідження є досвід Республіки Казахстан у сфері протидії насильству в сім’ї. У цій державі правовідносини з питання протидії насильству в сім’ї регулюються Законом від 4 грудня 2009 року № 214-IV ЗРК «Про профілактику побутового насильства» [176].

Слід відзначити досить розширений ряд заходів індивідуальної профілактики побутового насильства відповідно до цього Закону, зокрема: 1) профілактичну бесіду; 2) доставляння до органів внутрішніх справ особи, яка вчинила побутове насильство, для складання протоколу про адміністративне правопорушення або винесення захисного припису;

3) захисний припис; 4) адміністративне затримання; 5) примусові заходи медичного характеру; 6) установлення особливих вимог до поведінки правопорушника; 7) адміністративне стягнення; 8) позбавлення батьківських прав, скасування усиновлення (удочеріння) дитини, звільнення й відсторонення опікунів і піклувальників від виконання ними своїх обов’язків, дострокове розірвання договору про передання дитини на виховання патронатному вихователю; 9) заходи процесуального примусу і заходи безпеки потерпілих у кримінальному процесі; 10) заходи, вжиті за вироком суду.

Необхідно звернути увагу на відмінність таких заходів індивідуальної профілактики побутового насильства, як винесення захисного припису та встановлення особливих вимог до поведінки правопорушника. Так, захисний припис виноситься начальником органу внутрішніх справ або його заступником і вручається для виконання особі, яка вчинила побутове насильство чи від якої виходить загроза його вчинення, під розписку на строк 10 діб. Захисним приписом забороняється вчиняти побутове насильство, всупереч волі потерпілого розшукувати, переслідувати, відвідувати, вести усні, телефонні переговори і вступати з ним у контакт іншими способами.

Водночас з метою забезпечення безпеки потерпілого судом можуть бути встановлені особливі вимоги до поведінки особи, яка вчинила побутове насильство, на строк від трьох місяців до одного року. Особі, щодо якої встановлено особливі вимоги до поведінки, може бути заборонено:

1) розшукувати, переслідувати, відвідувати потерпілого, вести усні, телефонні переговори і вступати з ним у контакти іншими способами;

2) придбати, зберігати, носити й використовувати вогнепальну зброю та інші види зброї. При цьому протягом терміну дії особливих вимог до поведінки правопорушника на нього можуть бути покладено обов’язок з’являтися в органи внутрішніх справ від одного до чотирьох разів на місяць для профілактичної бесіди.

Також слід зазначити таку позитивну рису законодавства Республіки Казахстан у сфері протидії насильству в сім’ї: при встановленні особливих вимог до поведінки особи, яка вчинила насильство в сім’ї, для охорони та захисту потерпілого і членів його сім’ї суд у виняткових випадках є право застосувати на строк до тридцяти діб міру адміністративно-правового впливу у вигляді заборони особі, яка вчинила побутове насильство, проживати в індивідуальному житловому будинку, квартирі чи іншому житлі з потерпілим у разі наявності в цієї особи іншого житла.

Ураховуючи вищевикладене, можемо зробити такі висновки:

1) дієвим заходом протидії насильству в сім’ї у країнах англо- американського, романо-германського типу правових систем і деяких країнах пострадянського простору є вилучення особи-агресора з місця спільного проживання з потерпілою особою на певний термін;

2) важливою гарантією безпеки потерпілого від насильства в сім’ї є передбачення різних охоронних документів - так званих ордерів: надзвичайний та тимчасовий ордер у США; охоронний ордер, королівський судовий ордер захисту, ордер, що дає право на вхід до житла в Канаді; спеціальні постанови у Франції; охоронний або стримувальний ордери у Г рузії, захисний припис і встановлення особливих вимог до поведінки особи, яка вчинила побутове насильство, у Республіці Казахстан. Зазначені ордери, приписи та охоронні документи дозволяють не лише терміново втрутитися в інцидент насильства і здійснити дієвий захист потерпілої особи негайно, а також контролювати ситуацію в майбутньому і забезпечити охорону прав постраждалих осіб після вчинення акту насильства в сім’ї;

3) досить позитивним моментом протидії насильству в сім’ї є створення серед підрозділів кримінальної поліції так званих відділів уповноважених у справах про насильство у сім’ї, які й розглядають справи про домашнє насильство, в Німеччині, а також спеціалізованих судів, які займаються справами про насильство в сім’ї, у США, Канаді, Франції;

3) у країнах англо-американського, романо-германського типу правових систем і деяких країнах пострадянського простору широко розповсюджені таки спеціальні заходи протидії насильству в сім’ї, що призначаються судом, як заборона входження до свого будинку (квартири), неможливість перебування біля нього ближче, ніж це встановив суд, обмеження контактів з дітьми, жінкою, іншою особою, що стала потерпілою від насильства в сім’ї, заборона наближення до потерпілих осіб, зустрічі з ними і намагання контактувати з ними, використовуючи мобільні та інші способи зв’язку;

4) законодавство США, Франції, Польщі, Г рузії передбачає тимчасове вилучення дитини з родини, якщо є підстави вважати, що подальше перебування в сім’ї є небезпечним для неї;

5) країни англо-американського, романо-германського типу правових систем використовують як захід протидії насильству в сім’ї спеціальні електронні GPS-браслети, за допомогою яких поліція отримує сигнал про те, що особа, яка вчинила насильство в сім’ї, наближається до потерпілої, та може негайно реагувати на це;

6) ефективним заходом протидії насильству в сім’ї в Польщі є процедура «Сині Хартії», відповідно до якої жодний випадок вчиненого насильства агресором не залишається без уваги, супроводжується плідною роботою поліції, що здійснює низку заходів, спрямованих на викорінення насильства в конкретній родині;

7) запровадження кримінальної відповідальності за невиконання зобов’язань, установлених в охоронному ордері в США, є ефективним заходом боротьби з насильством у сім’ї.

8) вивчення зарубіжного досвіду вищезгаданих країн дозволяє зробити висновок, що не останнє місце в ефективній протидії досліджуваному явищу належить різноманітним превентивним освітнім програмам, спрямованим на протидію насильству в сім’ї та захист дітей;

9) з урахуванням правової системи України, її національних особливостей вважаємо за необхідне запровадити означені позитивні заходи у сфері протидії насильству в сім’ї в нашій державі.