Адміністративно-правове регулювання протидії насильству в сім’ї

2.3 Методи адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї

Поряд із формами адміністративної діяльності важливу роль у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї відіграють методи означеного регулювання, що застосовуються суб’єктами публічної адміністрації для здійснення владно-організуючого впливу на керовані об’єкти.

Відомо, що в загальноприйнятому розумінні під поняттям «метод» розуміють спосіб, прийом або систему прийомів, які використовуються в певній галузі, виробництві чи діяльності. Що ж стосується теорії адміністративного права, то слід зазначити, що суттєвих розбіжностей між поглядами провідних учених з приводу визначення поняття «метод адміністративно-правового регулювання» на сьогодні немає, і під ним учені розуміють засоби і прийоми безпосереднього управлінського впливу виконавчих органів (посадових осіб) на керовані об’єкти (керованих) [137, с. 283]; спосіб, прийом практичної реалізації суб’єктами публічної адміністрації завдань і функцій у повсякденній діяльності на основі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах і у відповідній формі [60, с.205]; способи, прийоми цілеспрямованого впливу норм адміністративного права на поведінку учасників адміністративно-правових відносин [12, с. 189].

Аналіз наукової літератури й дослідження поглядів провідних адміністративістів дозволяє нам зробити висновок, що під методом адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї слід розуміти сукупність засобів, способів і прийомів, що використовуються суб’єктами публічної адміністрації під час протидії такому насильству з метою забезпечення конституційних прав та законних інтересів людини і громадянина.

При цьому слід зауважити, що для методів адміністративно-правового регулювання у сфері протидії насильству в сім’ї характерним є те, що вони використовуються суб’єктами публічної адміністрації для вирішення завдань і функцій, які стоять перед ними, а саме виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню насильства в сім’ї, профілактики насильства в сім’ї, попередження, запобігання, припинення насильства, ліквідації наслідків насильства в сім’ї та притягнення винних у цьому правопорушенні осіб до адміністративної відповідальності.

Методи адміністративно-правового регулювання у сфері протидії насильству в сім’ї характеризуються такими особливостями: 1) вони реалізуються під час здійснення адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї; 2) вони є засобами реалізації здійснення своєї компетенції суб’єктами публічної адміністрації; 3) ці методи відображають публічний інтерес, а також керівну роль суб’єктів публічної адміністрації; 4) за їх допомогою суб’єкт публічної адміністрації у сфері адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї здійснює управлінський вплив на об’єкти в зазначеній сфері; 5) вибір конкретного методу адміністративно-правового регулювання залежить від статусу як суб’єкта, так і об’єкта управління в досліджуваній сфері; 6) ці методи завжди направлені на конкретний об’єкт адміністративно-правового регулювання в досліджуваній сфері.

Загальновідомо, що залежно від міри використання владних повноважень суб’єктами публічної адміністрації методи адміністративно- правового регулювання поділяються на переконання, заохочення та примус. Що стосується сфери адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, то слід зауважити, що методи переконання та примусу є найбільш результативними й такими, що найчастіше використовуються суб’єктами публічної адміністрації в досліджуваній сфері. Хоча це не означає, що метод заохочення в цій сфері регулювання суспільних відносин відсутній.

Розгляд методів адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї вважаємо розпочати з методу переконання, під яким у теорії адміністративного права розуміють систему заходів правового й неправового характеру, які здійснюються державними та громадськими органами та виявляються у здійсненні виховних роз’яснювальних і заохочувальних методів, спрямованих на формування в громадян розуміння необхідності чіткого виконання законів та інших правових актів [65, с.158- 159].

На сьогодні метод переконання відіграє важливу роль в адміністративно-правовому регулюванні протидії насильству в сім’ї, оскільки він є запобіжним заходом і його значення передусім полягає в недопущенні правопорушень у зазначеній сфері та спрямуванні громадян і посадових осіб на виконання, а також не порушення норм адміністративного законодавства.

Слід також зазначити, що переконання є пріоритетним методом впливу публічної адміністрації, оскільки використовується систематично, забезпечує добровільне виконання приписів, що сприяє здійсненню правомірної поведінки громадянами. Цьому сприяє розвинута за останні роки система засобів масової інформації, за допомогою якої здійснюється оперативне оповіщення громадян про прийняті акти, проведені заходи, роз’яснюється їх зміст. Крім цього використання методу переконання не вимагає суттєвих матеріальних витрат (є економічно вигідним), на відміну від застосування заходів адміністративного примусу [60, с. 209].

Як справедливо зауважує Ю. Ведєрніков, застосування методу переконання спрямовано на досягнення таких цілей державного управління:

1) виховання у громадян внутрішньої потреби і стійкої звички правомірної поведінки; 2) запобігання виникненню стимулів антигромадської поведінки, запобігання протиправним учинкам; 3) вплив на правопорушників [123, с. 58]. Цей метод адміністративно-правового регулювання є дуже ефективним, а тому активно використовується суб’єктами публічної адміністрації у сфері протидії насильству в сім’ї. При цьому його ефективність залежить від своєчасності застосування та правильного вибору з великого обсягу конкретного, необхідного в певній ситуації методу переконання.

У теорії адміністративного права до заходів переконання найчастіше відносять: навчання, пропаганду, рекламу, агітацію з метою підвищення рівня правової свідомості та правової культури, роз’яснення завдань і функцій публічної адміністрації, виховання, інструктажі, обмін передовим досвідом [60, с. 209]. Водночас А. Комзюк відносить до основних форм, в яких реалізується метод переконання, також і правове виховання; постійне інформування населення про стан правопорядку і боротьби із злочинністю; агітаційно-роз’яснювальну роботу серед населення; критику антигромадських проявів; застосування заходів заохочення; роботу з правопорушниками, особами з так званих груп ризику; поширення та популяризацію передового досвіду боротьби з порушеннями громадського порядку тощо [138, с. 28].

Зауважимо, що заходи методу переконання вже неодноразово піддавалися ґрунтовному дослідженню, а тому немає потреби детально на них зупинятись, а слід перейти відразу до заходів переконання саме у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї.

На сьогодні при здійсненні адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї суб’єкти публічної адміністрації використовують заходи методу переконання, що особливо виявляється під час загальної та індивідуально-профілактичної роботи, яка здійснюється дільничними інспекторами міліції та працівниками кримінальної міліції у справах дітей. Так, відповідно до законодавства дільничні інспектори міліції, крім загальної профілактичної роботи серед населення на території адміністративної дільниці, здійснюють профілактичні заходи щодо осіб, схильних до вчинення правопорушень, та осіб, які перебувають на профілактичних обліках в органах внутрішніх справ, щодо попередження вчинення з їх боку злочинів та інших правопорушень з широким залученням до цієї роботи населення, громадських помічників (Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 11 листопада 2010 року №550 «Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України»). У свою чергу працівники підрозділу кримінальної міліції у справах дітей відвідують сім’ї, члени яких перебувають на профілактичному обліку за вчинення насильства в сім’ї, за місцем їх проживання і проводять з ними профілактичну роботу [136].

До заходів методу переконання в досліджуваній сфері належать:

1) профілактична бесіда, що є важливим заходом протидії насильству в сім’ї, ефективність якої залежить від професіоналізму, компетентності та вміння використовувати різноманітні психологічно-педагогічні прийоми. Профілактичні бесіди є заходами методу попередження, що використовуються насамперед дільничними інспекторами міліції та працівниками кримінальної міліції у справах дітей і є дуже дієвими у зв’язку з належністю суб’єктів, що їх проводять, до органів внутрішніх справ;

2) заходи агітаційного характеру для підвищення обізнаності громадськості про стан проблеми насильства в сім’ї та неприпустимість зазначеного явища в державі, що направлені на підвищення рівня правової свідомості та правової культури громадян. Зазначені заходи постійно здійснюються суб’єктами публічної адміністрації у сфері адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї. Відтак зазначені суб’єкти проводять консультації з питань попередження насильства в сім’ї з громадянами та їх об’єднаннями, підприємствами, установами й організаціями (а такий суб’єкт, як Міністерство соціальної політики України, - навіть з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування), здійснюють просвітницьку та роз’яснювальну роботу серед громадськості та обов’язково - серед членів сім’ї, де зустрічаються випадки вчинення насильства, з метою пояснення сутності законів, підзаконних актів та правової політики держави у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, інформування громадськості про стан проблеми насильства на сьогодні та її наслідки, а також про стан профілактики правопорушень у цій сфері, про результати діяльності правоохоронних органів у досліджуваній нами сфері та інше;

3) заходи правового виховання. До найбільш поширених форм правового виховання населення належать: виступи дільничних інспекторів міліції з доповідями й лекціями з правової тематики перед населенням (у трудових колективах, на телебаченні й радіо, на зборах мешканців будинків тощо); організація круглих столів, конференцій та інших заходів з обговоренням проблем щодо скоєних правопорушень і практики застосування законодавства; ініціювання публікацій юридичної літератури [139, с.150] різними суб’єктами публічної адміністрації у сфері

адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї - структурними підрозділами, відповідальними за реалізацію державної політики щодо попередження насильства в сім´ї, центрами соціальних служб для сім´ї, дітей та молоді, службами у справах дітей та органами внутрішніх справ у межах своїх повноважень та інші;

4) заходи правової освіти. Так, поширеною формою протидії насильству в сім’ї є відвідування дільничними інспекторами міліції, працівниками кримінальної міліції у справах дітей, членами громадських формувань, служб у справах дітей дитячих навчальних закладів (дитячих садочків, шкіл, гімназій, ліцеїв та інших) [140, с. 101]. Зазначені суб’єкти у сфері протидії насильству в сім’ї проводять у навчальних закладах лекційні заняття, роз’яснюють суть явища «насильство в сім’ї», його форми, види, а також різновиди юридичної відповідальності, що можуть настати за вчинення цього протиправного діяння. Ці заходи проводяться з метою передання неповнолітнім своїх знань правового характеру, вироблення в них поваги до права та закону, підвищення рівня правосвідомості і правової культури серед молоді, настановлення й орієнтування неповнолітніх на правомірну поведінку і попередження правопорушень у різноманітних сферах, зокрема й протидії насильству в сім’ї.

Останнім часом позитивно зарекомендувала себе практика включення до складу координаційних рад при шкільних закладах, поряд із батьківськими комітетами, дільничних інспекторів міліції та працівників КМСД. Рада координує взаємодію між школою, радою батьків і міліцією щодо проведення профілактичної та виховної роботи, виявлення дітей, які стали жертвами насильства в сім’ї або схильні до вчинення дій, що провокують насильство в сім’ї; організацію індивідуальних робіт з дітьми девіантної поведінки. Ефективним заходом попередження насильства в сім’ї є поширення поліграфічної продукції, спрямованої на попередження насильства в сім’ї [140, с. 101].

При цьому важливо, що особливу увагу законодавство приділяє правовій освіті в сільській місцевості, визначаючи відповідно до Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, що дільничні інспектори міліції з метою забезпечення належного громадського порядку, профілактики правопорушень у сільській місцевості проводять за участю представників органів місцевого самоврядування, громадських помічників профілактично-роз´яснювальну роботу серед учнів загальноосвітніх навчальних закладів, населення, звітують на загальних зборах громад щодо стану правопорядку в населених пунктах з метою вдосконалення організації профілактичної роботи, формування у свідомості людей, особливо молоді, правової культури, негативного ставлення до суспільно небезпечних явищ, підняття престижу служби дільничних інспекторів серед громадян [135];

5) заходи правової інформації та забезпечення відкритості діяльності суб’єктів публічної адміністрації у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, які направлені на швидке доведення до громадян інформації про прийняття нових законів і підзаконних актів у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї та їх змісту. При цьому, слід зазначити, що стан проблеми насильства в сім’ї та статистичні дані цього явища постійно висвітлюються в державній статистиці, на офіційних сайтах державних органів, уповноважених здійснювати протидію насильству в сім’ї, в засобах масової інформації, а нормативно-правові акти у цій сфері оприлюднюються в офіційних виданнях та на сайтах Верховної Ради України і Президента України. Так, наприклад, відповідно до законодавства дільничні інспектори міліції інформують населення з цих питань у своїх виступах як перед жителями адміністративної дільниці, так і через засоби масової інформації [135].

6) заходи, спрямовані на критику насильства в сім’ї. Так, з метою протидії насильству в сім’ї суб’єкти публічної адміністрації в зазначеній сфері здійснюють критику цього явища в засобах масової інформації, тобто виступають на телебаченні та опубліковують статті з негативною оцінкою цього правопорушення в мережі Інтернет, на різноманітних конференціях, семінарах і круглих столах, а також поширюють і популяризують передовий досвід боротьби з насильством в сім’ї в інших країнах.

Таким чином, переконання як метод адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї характеризується цілеспрямованим впливом на свідомість громадян з метою роз’яснення їх прав та обов’язків, створення в них зацікавленості й бажання поважати правові приписи, а також досягнення підпорядкованості нормативно-правовим актам у досліджуваній сфері, що є головним засобом протидії насильству в сім’ї.

Поряд із переконанням, у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї використовується також метод заохочення. Як зауважує І. Пастух, метод заохочення сприяє забезпеченню законності і дисципліни як у діяльності публічної адміністрації, так і у її відносинах з громадянами, за допомогою впливу на їх свідомість та інтерес через використання моральних і матеріальних заходів з метою стимулювання їх до правомірної поведінки [60, с. 211].

Слід вказати, що заохочення призначено для стимулювання активної діяльності суб’єктів адміністративного права, формування правомірної поведінки, зміцнення засад справедливості та дисципліни в адміністративно- правовому регулюванні [141, с. 237].

У сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї заохочення найчастіше використовується для працівників органів внутрішніх справ. Як уже було нами зазначено, серед таких працівників обов’язок здійснювати протидію насильству в сім’ї покладено на дільничних інспекторів міліції та працівників кримінальної міліції у справах дітей, до яких відповідно до Закону України від 22 лютого 2006 року №3460 - IV «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» за мужність, відвагу, героїзм, розумну ініціативу, старанність, сумлінне та бездоганне виконання службових обов’язків можуть бути застосовані такі види заохочень: 1) дострокове зняття дисциплінарного стягнення; 2) оголошення подяки; 3) нагородження грошовою винагородою; 4) нагородження цінним подарунком; 5) нагородження Почесною грамотою Міністерства внутрішніх справ України; 6) занесення на «Дошку пошани»; 7) нагородження відзнаками Міністерства внутрішніх справ України; 8) дострокове присвоєння чергового спеціального звання; 9) присвоєння спеціального звання, вищого на один ступінь від звання, передбаченого займаною штатною посадою; 10) нагородження відзнакою Міністерства внутрішніх справ «Вогнепальна зброя».

Водночас слід зауважити, що відповідно Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Наказом МВС від 11 листопада 2010 року №550, з метою підвищення зацікавленості особового складу служби дільничних інспекторів міліції в постійному вдосконаленні професійної майстерності, вивчення і розповсюдження позитивного досвіду роботи серед працівників цієї служби, піднесення авторитету серед населення проводяться конкурси з визначення кращого за професією та кращого дільничного пункту міліції [135].

Зазначений конкурс відбувається в два етапи. За результатами підбиття підсумків конкурсу переможцеві конкурсу вручається на першому етапі диплом переможця та цінний подарунок, а на другому етапі - перехідний вимпел та цінний подарунок. Також слід зауважити, що хід і результати проведення конкурсів широко висвітлюються в засобах масової інформації.

Отже, зазначене вище дає нам підстави констатувати, що метод заохочення також використовується у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, однак порівняно з методом переконання він має допоміжний характер.

Досліджуючи методи адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, варто зазначити, що як основний метод адміністративної діяльності переконання не завжди є достатньо ефективним заходом. У зв’язку з цим держава, охороняючи права, свободи та законні інтереси фізичних і юридичних осіб, уповноважує публічну адміністрацію застосовувати примус до тих, хто не піддається методу переконання [67, с. 225].

Узагалі під адміністративним примусом у теорії адміністративного права розуміють вид державного примусу, що застосовується уповноваженими на те суб’єктами публічної адміністрації до фізичних та юридичних осіб з метою попередження, припинення правопорушень і притягнення винних у їх скоєнні до відповідальності [60, с. 219].

Більш широко розкриває поняття адміністративного примусу Т. Коломоєць, яка вважає, що під ним необхідно розуміти визначені нормами адміністративного права способи офіційного фізичного або психологічного впливу уповноважених державних органів, а в деяких випадках і громадських організацій, на фізичних та юридичних осіб - у вигляді особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод і інтересів - у випадках вчинення цими особами протиправних діянь або в умовах надзвичайних обставин, з метою попередження та припинення протиправних діянь, забезпечення провадження в справах про правопорушення, притягнення винних осіб до відповідальності, попередження та локалізації наслідків надзвичайних ситуацій [142, с.16].

Водночас слід зауважити, що в теорії адміністративного права побутує думка, що відповідно до призначення заходи адміністративного примусу поділяються на три групи: 1) адміністративно-запобіжні заходи; 2) заходи адміністративного припинення; 3) адміністративні стягнення [67, с. 226; 65, с.161; 125, с.124].

Характеристику адміністративного примусу як методу адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї розпочнемо з адміністративно-запобіжних заходів, які в діяльності публічної адміністрації мають чітку профілактичну спрямованість, орієнтовані на захист інтересів громадської безпеки, на недопущення вчинення правопорушень [67, с. 226] та застосовуються, коли факт учинення правопорушення відсутній, але є реальні підстави вважати, що воно може бути скоєне і потрібно його не допустити [60, с. 221].

У сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї суб’єкти публічної адміністрації використовують різноманітні адміністративно-запобіжні заходи з метою запобігання означеному явищу та забезпечення законних прав, свобод і інтересів людини й громадянина. Ці заходи є своєрідними обмеженнями і примусовими діями, що застосовуються публічною адміністрацією до громадян.

Зазначимо, що аналіз нормативно-правових актів у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, а також наукової літератури з цієї проблематики дозволяє нам констатувати, що метод примусу виражається в таких орієнтовних адміністративно-запобіжних заходах:

1) інспектування й перевірка сімей, де траплялися або є підстави вважати, що можуть трапитись випадки насильства в сім’ї. Так, відповідно до закону дільничні інспектори міліції та працівники кримінальної міліції у справах дітей відвідують сім’ї, члени яких перебувають на профілактичному обліку у зв’язку з учиненням насильства в сім’ї, за місцем їх проживання і проводять з ними профілактичну роботу;

2) виклик осіб, які систематично вчиняють насильство в сім’ї, яке кваліфікується як адміністративне правопорушення, для винесення їм офіційного застереження про неприпустимість такої протиправної поведінки;

3) виявлення причин і умов, які сприяють вчиненню насильству в сім’ї. Так, дільничні інспектори міліції та працівники кримінальної міліції у справах дітей усебічно, повно й об’єктивно досліджують причини та умови, які призводять до вчинення досліджуваного правопорушення в процесі відвідування сімей, де систематично вчиняється насильство, проводять індивідуальну профілактичну роботу з жертвами насильства в сім’ї та тими, хто здійснює такі діяння, викликають на профілактичні бесіди та ін.;

4) поставлення дільничним інспектором міліції на профілактичний облік і в межах його компетенції проведення профілактичної роботи з особами, яким було винесено офіційне застереження про неприпустимість учинення насильства в сім’ї;

5) винесення офіційного попередження щодо неприпустимості учинення насильства в сім’ї, про що нами вже було говорено вище.

Як бачимо, такі заходи, як інспектування і перевірка сімей, виклик осіб до органів внутрішніх справ, виявлення причин і умов, які сприяють вчиненню насильству в сім’ї, поставлення на профілактичний облік, винесення офіційного попередження про неприпустимість учинення такого насилля сприяють ефективному попередженню адміністративному правопорушенню, передбаченому ст. 173-2 КУпАП, і постійно використовуються суб’єктами публічної адміністрації, які здійснюють протидію насильству в сім’ї.

Таким чином, можемо констатувати, що під адміністративно - запобіжними заходами у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї слід розуміти систему заходів впливу на особу морального чи фізичного характеру, що використовуються суб’єктами публічної адміністрації з метою виявлення і недопущення випадків учинення насильства в сім’ї.

Поряд з адміністративно-запобіжними заходами у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї метод примусу виражається також у заходах адміністративного припинення, під якими розуміють примусове зупинення протиправних діянь, що мають ознаки адміністративного проступку (а в деяких випадках - і кримінальний характер), спрямоване на недопущення шкідливих наслідків і забезпечення застосування до винної особи адміністративного стягнення, а у виключних випадках - і кримінального покарання [65, с. 163].

Заходи адміністративного припинення не відвертають, а безпосередньо припиняють протиправні діяння, що вчиняються, тобто правопорушення вже розпочалося й необхідно з’ясувати обставини справи, установити особу порушника, створити умови для подальшого застосування до нього заходів адміністративної відповідальності. На відміну від попереджувальних заходів, вони мають більш детальну правову регламентацію [60, с. 225].

Зазначимо, що у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї метод примусу виражається в таких заходах адміністративного припинення:

1) виїзд на місце конфлікту працівників органів внутрішніх справ та їх вимога щодо особи, яка здійснює насильницькі дії в сім’ї, припинити своє протиправне діяння, а в разі невиконання зазначених вимог застосування передбачених законодавством України заходів припинення спеціального призначення - заходів фізичного впливу, зокрема прийомів рукопашного бою і спеціальних засобів;

2) доставлення до органу внутрішніх справ і затримання особи, яка чинить насильницькі дії в сім’ї, якщо вичерпано інші заходи впливу, зокрема й адміністративно-запобіжні;

3) проведення працівниками органів внутрішніх справ, що виїжджають на місце вчинення насильства у сім’ї, особистого огляду, огляду речей, вилучення речей та застосовування інших заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення;

4) уживання до осіб, схильних до вчинення насильства в сім’ї, своєчасних заходів профілактичного впливу з метою недопущення вчинення ними зазначеного адміністративного правопорушення;

5) винесення працівниками уповноважених підрозділів органів внутрішніх справ захисного припису особі, яка вчинила насильство в сім’ї, після отримання офіційного попередження про неприпустимість вчинення зазначеного діяння;

6) направлення особи до кризового центру для проходження корекційної програми в разі вчинення нею насильства в сім’ї після отримання офіційного попередження про неприпустимість учинення такого діяння;

7) здійснення заходів контролю з виконання вимог захисних приписів, що забезпечується працівниками органів внутрішніх справ;

8) доставлення працівниками органів внутрішніх справ у разі виникнення необхідності особи, яка вчинила насильство в сім’ї, до суду для розгляду справи про адміністративне правопорушення і вирішення питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Як бачимо, зазначені заходи адміністративного припинення у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї використовуються насамперед правоохоронними органами, найчастіше органами внутрішніх справ, з метою припинення й недопущення продовження насильства в сім’ї.

Останню складову адміністративного примусу, зокрема й у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, складають заходи адміністративних стягнень, що застосовуються за вчинене насильство, що кваліфікується як адміністративне правопорушення, у процесі притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності.

При цьому слід зазначити, що інститут адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім’ї та її дефініція вже неодноразово піддавався науковому дослідженню. Так, ми погоджуємося з позицією О. Коломойця, який під адміністративною відповідальністю за вчинення насильства в сім’ї розуміє регламентовану адміністративно - деліктними нормами реакцію з боку уповноважених суб’єктів попередження такого насильства на діяння агресора в сім’ї, які виявилися в порушенні ним установлених законом заборон або невиконанні покладених на нього обов’язків, що полягає в застосуванні до правопорушника заходів державного примусу у вигляді адміністративних стягнень, які тягнуть за собою несприятливі наслідки особистого, майнового та іншого характеру і владний осуд винного суб’єкта з метою попередження та припинення насильства в сім’ї [39, с. 16]. У свою чергу під адміністративним стягненням у науковій літературі розуміють матеріалізований вияв адміністративної відповідальності - негативний правовий наслідок неправомірної поведінки особи, яка вчинила адміністративний проступок і має відповісти за свої протиправні дії та понести за це відповідне покарання у вигляді певних несприятливих заходів морального, матеріального та фізичного характеру [143, с. 79]. При цьому КУпАП визначає, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами [5].

Водночас слід зауважити, що досягнення мети адміністративної відповідальності, зокрема й у сфері протидії насильству в сім’ї, безпосередньо взаємопов’язане з конкретними адміністративними стягненнями, ефективність яких залежить від виду адміністративного стягнення та достатності його впливу на правосвідомість винної особи, а також інших осіб з метою попередження нових чи повторних адміністративних правопорушень. А тому постає питання визначення ефективності адміністративних санкцій за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП.

Так, санкція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП на сьогодні передбачає адміністративне стягнення у вигляді громадських робіт на строк від тридцяти до сорока годин або адміністративний арешт на строк до семи діб. А за ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбаченихчастиною першоюст. 173-2 КУпАП, - громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Однак слід зазначити, що в такому вигляді санкція аналізованої статті КУпАП існує зовсім не довго. Так, Законом України від 12 лютого 2015 року № 187-УШ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо врегулювання питання відповідальності за вчинення насильства в сім’ї» диспозицію зазначеної статті було змінено. До ухвалення зазначеного Закону України санкція за протиправне діяння, визначене у ч.1 ст.173-2 КУпАП, передбачала покарання у вигляді штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від тридцяти до сорока годин, або виправних робіт на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративного арешту на строк до п’яти діб. У свою чергу ч. 2 ст. 173-2 КУпАП передбачала покарання у вигляді штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправних робіт на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративного арешту на строк до п’ятнадцяти діб.

Як бачимо, з прийняттям зазначеного вище Закону адміністративні стягнення у вигляді штрафу та виправних робіт із санкцій ч. 1 і ч. 2 ст. 173 -2 КУпАП вилучили. З приводу цього слід наголосити, що вилученню зазначених адміністративних стягнень із санкції вказаної статті передувала тривала наукова дискусія, а тому необхідно здійснити аналіз вилучених покарань із санкцій ч. 1 і ч. 2 ст. 173-2 КУпАП і визначити негативні та позитивні аспекти їх застосування.

При цьому слід зазначити, що проведене опитування працівників органів внутрішніх справ і суддів показало, що такі надто малі розміри санкцій не мають позитивного результату і не сприяють досягненню головній меті адміністративного стягнення - індивідуальній та загальній превенції, направленій на лише на агресорів у сім’ї, де вчиняється насильство, але й інших осіб, що можуть учиняти зазначене правопорушення.

Ураховуючи той момент, що штраф і виправні роботи є адміністративними стягненнями майнового характеру, переважна кількість науковців, предметом дослідження яких була адміністративна відповідальність за вчинення насильства в сім’ї, вважають застосування цих адміністративних стягнень неефективним і недоцільним, оскільки майно правопорушника в більшості випадків перебуватиме в сумісній спільній власності подружжя або сумісній спільній власності батьків та дітей, та обмеження майнових прав винного одночасно означатиме й обмеження майнових прав потерпілої особи [144, с. 144; 44, с. 68-69]. При цьому, сплативши один раз штраф за чоловіка, жінка-потерпіла навряд чи буде звертатися до державних органів у випадку повторного вчинення насильства щодо неї чи дітей. А відрахування в дохід держави двадцяти відсотків заробітку особи, що вчинила насильство в сім’ї, також не сприяє налагодженню добробуту у родині.

Водночас слід зауважити, що статистика державної судової адміністрації свідчить про той факт, то штрафи складали майже 90% від усіх судових вироків, які виносилися за фактом насильства в сім’ї [145]. Так, за статистичними даними Державної судової адміністрації України, 2014 року кількість розглянутих справ про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 КУпАП, становить 81396. У результаті розгляду цих справ судами 71911 осіб притягнуто до адміністративної відповідальності. З них до 63119 осіб застосовані штрафи, до 5528 - громадські роботи, до 66 - виправні роботи, до 3198 - арешт. Згідно зі статистичними даними за 2015 рік, до внесення змін у законодавство, адміністративне стягнення у вигляді штрафу було застосовано до 14910 осіб, у вигляді виправних робіт - до 75, у вигляді громадських робіт - до 12492, арешту - до 2160 осіб [146]. Як бачимо із зазначених статистичних даних, виправні роботи є найменш використовуваним адміністративним стягненням, що застосовувалося за вчинення насильства в сім’ї до внесення змін до санкції ст. 173-2 КУпАП. Ми пов’язуємо цей факт із тим, що переважний відсоток агресорів у сім’ї є особами, які ведуть аморальний спосіб життя, зловживають спиртними напоями, наркотичними, токсичними речовинами й не мають постійного заробітку, що унеможливлює застосування до них зазначеного виду адміністративного стягнення.

Про недоцільність застосування в цій сфері покарань з огляду їх невідповідності реальним вимогам часу як адекватного заходу реагування на вчинення адміністративних проступків уже говорилося в працях таких науковців, як Д. Лук’янець, О. Банчук, В. Тимощук, І. Коліушко. Про недоречність збереження цього виду адміністративного стягнення висловлювалася також Т. Коломоєць, яка наголошувала на проблемах практики виконання постанов про накладення виправних робіт (із залученням роботодавців, фінансуванням виконання робіт тощо). На думку дослідниці, ґрунтовний аналіз властивостей самого виду адміністративного стягнення, правових засад його накладення, реальних вимог правозастосування свідчить про істотну застарілість чинної нормативної моделі виправних робіт, численні проблеми практики виконання постанов про їх накладення, зумовлені істотною зміною соціально-економічних реалій життя, що фактично нівелює цінність цього виду адміністративного стягнення особистого спрямування [147, с.107].

Ураховуючи вищевикладене, ми підтримуємо законодавця з приводу вилучення виправних робіт як виду адміністративного стягнення із санкції статті 173²КУпАП.

Що стосується такого адміністративного стягнення, як штраф, то вважаємо за необхідне наголосити, що обмеження майнових прав особи, яка вчинила насильство в сім’ї, у вигляді застосування до неї штрафу, не обов’язково негативно вплине на майнові права й інтереси потерпілої особи, оскільки відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» членами сім’ї, що підпадають під дію цього Закону, є не тільки особи, які перебувають у шлюбі, проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, їхні діти, особи, які перебувають під опікою чи піклуванням, але й родичі прямої чи непрямої лінії споріднення за умови спільного проживання. За такої ситуації вони можуть мати окремий бюджет, а отже, застосування до винних осіб санкцій майнового характеру жодним чином не вплине негативно на потерпілу особу.

Як уже зазначалося вище, вилучивши штраф із санкції статті КУпАП, що досліджується, законодавець на сьогодні передбачає лише два види адміністративних стягнень за вчинення правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП, - громадські роботи й адміністративний арешт. Але не можна не враховувати той факт, що відповідно до законодавства громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, жінкам старше 55 років і чоловікам старше 60 років, а адміністративний арешт не може застосовуватися до вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої та другої груп [5]. Виникає питання, як притягувати до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили правопорушення, передбачене ст. 173-2 КУпАП, і є інвалідами першої або другої групи, або жінку старше 55 років, яка має дитину віком до дванадцяти років. Як бачимо, внесення змін до законодавства, що передбачають адміністративну відповідальність за вчинення насильства в сім’ї, не враховує зазначених аспектів, чим ускладнює процес правозастосування норми закону, що досліджується, а у деяких випадках зовсім унеможливлює притягнення до відповідальності деяких категорій осіб.

У зв’язку з вищевикладеним вважаємо за необхідне повернути адміністративне покарання у вигляді штрафу до санкції ст. 173 КУпАП як альтернативу таким стягненням, як громадські роботи та адміністративний арешт. У такому разі адміністративно-деліктна норма, що досліджується, визначить три види адміністративних стягнень, їх розміри, що свідчитиме про можливу індивідуалізацію покарання. Саме це дозволить суддям обирати варіант адміністративного стягнення за вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми з урахуванням конкретної обстановки, особи-агресора та відносин між потерпілою та винною особами.

З приводу громадських робіт слід зауважити, що на сьогодні саме цей вид адміністративного стягнення визнаний науковцями як найбільш доцільний за вчинення правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП. Це пов’язане з тим, що, по-перше, вони не є стягненням, що обмежує майнові права особи, а це у свою чергу впливає на мотиваційний момент звернення жертви насильства в сім’ї до правоохоронного органу. По-друге, застосування такого виду робіт матиме значний виховний ефект, оскільки, як засвідчує практика, основною роботою, яку призначають органи місцевого самоврядування, є наведення порядку в громадських (тобто людних) місцях [148, с. 492; 44, с.71]. З приводу зазначеного адміністративного стягнення ми вважаємо, що доцільно органам місцевого самоврядування призначати проведення громадських робіт в органах та установах, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, що сприятиме більш ефективній реалізації виховної мети цього покарання.

Що стосується адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, то слід зауважити, що його використання у сфері протидії насильству в сім’ї визнається не зовсім доцільним більшістю дослідників. Так, О. Коломоєць зауважує, що адміністративний арешт має застосовуватися за вчинення насильства в сім’ї як крайній захід, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 328 КУпАП особам, підданим адміністративному арешту, за час перебування під арештом заробітна плата за місцем постійної роботи не виплачується. Тим самим відбувається непряме обмеження майнових прав правопорушника. Крім того практика свідчить, що сьогодні відбування адміністративного арешту в багатьох випадках призводить до втрати роботи такою особою [148, с. 492]. У свою чергу О. Ковальова зазначає, що застосування адміністративного арешту дає можливість жертві насильства в сім’ї певний час перепочити від агресії з боку кривдника, поки той відбуває адміністративний арешт. Але коли правопорушник повертається додому, він стає ще більш агресивним, звинувачуючи свою жертву в тому, що йому довелося відбувати адміністративний арешт. Наступного разу, коли в сім’ї відбудеться насильство, жертва швидше за все не стане заявляти до правоохоронних органів про скоєне правопорушення, адже в такому разі вона постраждає знову [44, с. 69].

Однак, ураховуючи достатньо значну суспільну шкідливість досліджуваного правопорушення, той момент, що значна кількість науковців та світова спільнота взагалі вважають за необхідне криміналізувати будь-яке насильство в сім’ї, вважаємо, що саме адміністративний арешт як найсуворіший вид адміністративного стягнення має застосовуватися до винної особи, оскільки він пов’язаний з тимчасовим позбавленням волі до п’ятнадцяти діб і використанням винних осіб на фізичних роботах, що має здійснити індивідуальну та загальну превенцію.

Поряд із цим слід звернути увагу на той факт, що в науковій літературі вже неодноразово наголошувалося на необхідності посилення адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім’ї. Цю ж думку висловлюють і громадські діячі, і працівники органів внутрішніх справ. Так, О. Ковальова ще 2008 року пропонувала встановити кримінальну відповідальність з адміністративною приюдицією вчинення насильства в сім’ї: після дворазового притягнення до адміністративної відповідальності [40, с. 17]. Водночас, як зауважує президент міжнародної правозахисної організації «Ла Страда» К. Левченко, яка має значний досвід роботи у сфері протидії насильству в сім’ї та захисту прав людини, «в боротьбі з насильством у сім’ї вихід один - криміналізувати домашнє насильство, внести зміни до Кримінального Кодексу України, тобто зробити те, що вимагає Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» [145].

Поряд із цим слід зазначити, що проведене нами опитування працівників органів внутрішніх справ також свідчить про необхідність посилення адміністративних санкцій за вчинення насильства в сім’ї. Так, 84% опитаних вважають, що санкції ст. 173-2 КУпАП є не зовсім ефективними й повністю підтримують пропозицію встановлення кримінальної відповідальності з адміністративною преюдицією вчинення насильства в сім’ї.

Ми також вважаємо за необхідне посилити відповідальність за вчинення насильства в сім’ї. Однак, на нашу думку, не доцільно одразу застосовувати заходи кримінальної відповідальності, адже мова йде про інститут сім’ї, а тому спочатку варто проводити індивідуальну профілактичну роботу, використовуючи всі наявні засоби, технології та програми боротьби з насильством у родині, спрямовані на збереження родини шляхом урегулювання конфлікту. А якщо такі заходи не дають позитивного результату, то в разі вчинення особою повторного насильства в сім’ї слід застосовувати вже заходи кримінальної відповідальності.

На нашу думку, необхідність зазначених змін до законодавства пояснюється такими чинниками: 1) необхідністю приведення законодавства у сфері протидії насильству в сім’ї до міжнародних стандартів; 2) статистичними даними, які свідчать про значний відсоток повторного вчинення насильства в сім’ї протягом короткого терміну. При цьому слід мати на увазі, що точних статистичних даних не може мати жодна державна установа, оскільки нами вже неодноразово наголошувалося, що велика кількість жертв від насильства в сім’ї просто не звертаються до органів державної влади; 3) необхідністю ефективного захисту жертв насильства в сім’ї, оскільки за вчиненням діяння, у якому міститься склад адміністративного правопорушення, може слідувати діяння, що містить склад злочину й може призвести до суспільно-небезпечних наслідків, які можна було попередити.

Досліджуючи ефективність застосування адміністративних стягнень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП, слід звернути увагу на такий спеціальний захід з попередження насильства в сім’ї, як захисний припис, сутність якого ми розглядали раніше. За невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений працівником органу внутрішніх справ, за законодавством України настає адміністративна відповідальність. При цьому слід зауважити, що зарубіжний досвід свідчить про ефективність цього заходу за умови винесення його суддею, а за його порушення чи невиконання - настання кримінальної відповідальності [149, с. 139]. Так, аналіз зарубіжного досвіду дозволяє нам стверджувати, що як один з юридичних засобів захисту особистості від внутрішньосімейного насильства використовується інститут охоронного ордера. Він широко й успішно застосовується в зарубіжній практиці після прийняття 1996 року Організацією Об’єднаних Націй «Модельного законодавства про насильство в сім’ї». Відповідно до зазначеного акта захисний ордер має два види: тимчасовий надзвичайний обмежувальний і судовий охоронний ордер, невиконання припису яких тягне серйозні наслідки для винного у вигляді штрафу, звинувачення в неповазі до суду й позбавлення волі.

Поряд із поняттями «тимчасовий охоронний ордер» і «судовий ордер», передбаченими Модельним законодавством ООН, інститут охоронного ордера національного законодавства різних країн включає такі, як «охоронний наказ» (США), «захисний припис» (Казахстан, Молдова), «наказ про охорону» (Туреччина), «судовий наказ про захист» (Бразилія) та інші. При цьому недотримання вимог охоронного ордеру тягне різні санкції. Ми підтримуємо законодавців таких країн, як Велика Британія, Південна

Африка, Туреччина, Киргизька Республіка, які за невиконання вимог охоронного ордеру передбачають кримінальну відповідальність і навіть покарання у вигляді позбавлення волі [150, с. 34-35, 39]. Зазначене зумовлюється тим фактом, що переважна більшість людей не порушує правових приписів і заборон саме через передбачене серйозне покарання. А тому вважаємо за необхідне застосувати цей позитивний зарубіжний досвід у нашому законодавстві.

При цьому, як уже наголошувалося раніше, адміністративні стягнення не раз були предметом дослідження різних науковців, які пропонували власне бачення покарання за вчинення правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП. Так, О. Коломоєць пропонував внести зміни до КУпАП у частині розширення виду адміністративних стягнень, а саме доповнити положення, щодо яких можуть бути встановлені особливі вимоги до поведінки особи, яка вчинила насильство в сім’ї. Сутність цих вимог може мати як характер обмеження певних прав правопорушника, так і зобов’язальний характер - наприклад, заборона купувати, зберігати, носити і використовувати вогнепальну й інші види зброї або з’являтися до органів внутрішніх справ від одного до чотирьох разів на місяць для профілактичної бесіди [148, с. 493].

У свою чергу О. Ковальова пропонувала разом із застосуванням громадських робіт та адміністративного арешту як адміністративної відповідальності за скоєння насильства в сім’ї чи невиконання захисного припису використовувати примусові програми соціальної реабілітації для осіб, які скоїли насильство в сім’ї, з метою переходу від каральної функції правових приписів до поновлювальної в системі заходів захисту прав і свобод осіб, які зазнали насильство в сім’ї, від карального правосуддя до поновлювального [44, с.71]. Водночас важливо наголосити, що на сьогодні законодавство передбачає проходження особою корекційної програми, яку можна розглядати як аналог пропозиції О. Ковальвої. Однак така програма примусово застосовується до винної особи лише після вчинення нею повторного насильства в сім’ї після отримання офіційного попередження про неприпустимість вчинення такого діяння. На нашу думку, такі програми необхідно застосовувати до особи одразу після першого випадку вчинення насильства в сім’ї.

Ми вважаємо, що пропозиції О. Коломойця та О. Ковальової є досить доцільними і що впровадження їх у законодавство нашої держави буде мати позитивний ефект і сприяти якісній протидії насильству в сім’ї. При цьому, на нашу думку, система адміністративних стягнень за вчинення насильства в сім’ї має містити комплекс заходів, направлених на протидію явищу, що досліджується, включаючи не лише каральні санкції (штраф, громадські роботи, адміністративний арешт), але й стягнення, що мають попереджувальні і профілактичні заходи впливу на агресорів у сім’ї, що буде не лише відповідати меті адміністративного стягнення шляхом недопущення вчиненнями ними нових актів насилля в родині, але й попередження кримінально караних дій, що можуть бути результатом учинення насильства в сім’ї. Лише така комплексна система адміністративних стягнень, яка містить декілька видів каральних і попереджувальних та профілактичних адміністративних стягнень, на наш погляд, забезпечить ефективну протидію насильству в сім’ї, оскільки суддя залежно від обставин справи, особи потерпілого та винної у правопорушенні особи, їх матеріального становища, а також взаємовідносин між останніми зможе, враховуючи принцип індивідуалізації покарання, обрати ефективне адміністративне стягнення в кожній конкретній ситуації.

У зв’язку з тим, що ст. 24 КУпАП передбачає можливість установлення й інших адміністративних стягнень законами України, крім зазначених у ній, вважаємо, що до чинного законодавства слід внести зміни, ураховуючи пропозиції О. Коломойця та О. Ковальової щодо вдосконалення системи адміністративних стягнень за вчинення насильства в сім’ї.

Також, ураховуючи результати проведеного опитування працівників органів внутрішніх справ, які зауважують, що серед агресорів у сім’ї багато хто зловживає спиртними, наркотичними речовинами, вважаємо за необхідне звернути увагу на позитивний досвід Республіки Білорусь. Там 31 січня 2010 року вступив у силу Закон від 4 січня 2010 року № 104-З «Про порядок і умови направлення громадян в лікувально-трудові профілакторії і умови перебування в них» [151]. Відповідно до зазначеного Закону громадяни, хворі на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію, які протягом року три і більше рази притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному споживанням наркотичних засобів, психотропних, токсичних або інших одурманюючих речовин, були попереджені про можливість направлення в лікувально-трудові профілакторії та протягом року після такого попередження притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення в стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному споживанням наркотичних засобів, психотропних, токсичних або інших одурманюючих речовин, підлягають направленню до лікувально-трудових профілакторіїв.

Ми вважаємо, що зазначений досвід Республіки Білорусь є досить ефективним у боротьбі з адміністративними правопорушеннями та кримінальними злочинами, а тому необхідно звернути на нього увагу й розглянути можливість запровадження його в національне законодавство як адміністративне стягнення за вчинення адміністративних правопорушень, зокрема й насильства в сім’ї. На нашу думку, питання про застосування такого стягнення має вирішуватися за допомогою клопотання дільничного інспектора міліції, яке він має направляти разом із матеріалами про насильство в сім’ї до суду. А тому, як бачимо, очевидна необхідність внесення змін до чинного законодавства України й доповнення Закону України таким видом стягнення, як примусове направлення особи до лікувально-трудового профілакторію в разі вчинення повторного насильства в сім’ї у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному споживанням наркотичних засобів, психотропних, токсичних або інших одурманюючих речовин.

Отже, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи аналіз правозастосовчої практики, можемо констатувати, що чинна на сьогодні система адміністративних стягнень у вигляді громадських робіт і адміністративного арешту за вчинення насильства в сім’ї є неефективною та такою, що потребує негайних змін, оскільки не сприяє здійсненню головної мети адміністративного стягнення - вихованню особи, поваги до правил співжиття та запобіганню вчиненню нових правопорушень. Система адміністративних стягнень за вчинення означеного діяння потребує комплексного змінення з доповненням її не лише стягненнями карального характеру, а й попереджувальними та профілактичними адміністративними стягненнями, що спрямовані на підтримку і захист жертв від насильства в сім’ї та надання їм соціальної допомоги.

Таким чином, застосування заходів адміністративного примусу, передбачених санкцією ст.173 КУпАП, на наш погляд, не сприяє ефективній протидії насильству в сім’ї та вирішенню цієї проблеми як у конкретній родині, так і в рамках держави, а тому з метою покращення ситуації пропонуємо: 1) повернути адміністративне покарання у вигляді штрафу до санкції ст. 173 КУпАП як альтернативу таким стягненням, як громадські роботи та адміністративний арешт; 2) у разі вчинення особою повторного насильства в сім’ї застосовувати до такої особи заходи кримінальної відповідальності, тобто встановити кримінальну відповідальність з адміністративною приюдицією повторного вчинення насильства в сім’ї;

3) ураховуючи ефективність зарубіжного досвіду, установити кримінальну відповідальність за порушення чи невиконання захисного припису;

4) застосовувати корекційну програму не після вчинення винною особою повторного насильства в сім’ї після отримання офіційного попередження про неприпустимість вчинення такого діяння, а одразу після першого випадку скоєння такого насилля; 5) органам місцевого самоврядування призначати проведення громадських робіт в органах та установах, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, що сприятиме більш ефективній реалізації виховної мети цього покарання; 6) доповнити Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» статтею, що міститиме адміністративні стягнення, запропоновані О. Коломойцем, - заборону купувати, зберігати, носити і використовувати вогнепальну й інші види зброї, необхідність з’являтися до органів внутрішніх справ від одного до чотирьох разів на місяць для профілактичної бесіди, а також направлення в лікувально- трудові профілакторії осіб, що хворі на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію, які протягом року притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім’ї у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному споживанням наркотичних засобів, психотропних, токсичних або інших одурманюючих речовин, і були попереджені про можливість направлення до лікувально-трудових профілакторіїв.

Ураховуючи вищевикладене, можемо зробити такі висновки:

1) під методом адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї необхідно розуміти сукупність засобів, способів і прийомів, що використовуються суб’єктами публічної адміністрації під час протидії означеному насильству з метою забезпечення конституційних прав та законних інтересів людини і громадянина;

2) у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї суб’єктами публічної адміністрації використовуються методи переконання, заохочення та примусу;

3) переконання, як метод адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, характеризується цілеспрямованим впливом на свідомість громадян з метою роз’яснення громадянам їх прав та обов’язків, створення у них зацікавленості, бажання поважати правові приписи та досягнення підпорядкованості нормативно-правовим актам у цій сфері та виявляється в таких заходах: профілактичній бесіді; заходах агітаційного характеру для підвищення обізнаності громадськості про стан проблеми насильства в сім’ї та неприпустимість зазначеного явища в державі; заходах правового виховання; заходах правової освіти, заходах правової інформації та забезпечення відкритості діяльності суб’єктів публічної адміністрації у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї; заходах, спрямованих проти насильства в сім’ї, та ін.;

4) у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї метод заохочення також використовується, однак порівняно з методом переконання він має допоміжний характер;

5) під адміністративно-запобіжними заходами у сфері адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї необхідно розуміти систему заходів впливу на особу морального чи фізичного характеру, що використовуються суб’єктами публічної адміністрації з метою виявлення й недопущення випадків вчинення насильства в сім’ї, до яких відносяться інспектування і перевірка сімей, виклик осіб до органів внутрішніх справ, виявлення причин і умов, які сприяють вчиненню насильству в сім’ї, поставлення на профілактичний облік, винесення офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї та інші;

6) заходи адміністративного припинення у сфері адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї використовуються насамперед правоохоронними органами, найчастіше органами внутрішніх справ з метою припинення і недопущення продовження насильства в сім’ї;

7) чинна на сьогодні система адміністративних стягнень у вигляді громадських робіт і адміністративного арешту за вчинення насильства в сім’ї є неефективною та такою, що потребує негайних змін, оскільки не сприяє здійсненню головної мети адміністративного стягнення - вихованню особи, поваги до правил співжиття та запобіганню вчиненню нових правопорушень. Система адміністративних стягнень за вчинення насильства в сім’ї потребує комплексного змінення з доповненням її не лише стягненнями карального характеру, а й попереджувальними та профілактичними адміністративними стягненнями, що спрямовані на підтримку й захист жертв від насильства в сім’ї та надання їм соціальної допомоги.

Відповідно до розглянутих у другому розділі питань можемо зробити такі загальні висновки:

Під поняттям механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї слід розуміти певну сукупність адміністративно - правових засобів, які забезпечують безпосередній юридичний вплив на поведінку суб’єктів суспільних відносин, що виникають під час діяльності органів публічного адміністрування у сфері протидії насильству в сім’ї та захисту осіб від зазначеного протиправного діяння з метою забезпечення не лише ефективності цієї протидії, але й прав і законних інтересів людини і громадянина.
Механізм адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї складається з основних елементів, до яких належать адміністративно-правові норми, акти реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, правові відносини, форми діяльності суб’єктів публічної адміністрації, що використовуються з метою адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, суб’єкти публічної адміністрації та принципи їх діяльності, а також факультативних елементів - актів тлумачення норм права, законності, правосвідомості та правової культури.
Під формою адміністративної діяльності у сфері адміністративно - правового регулювання протидії насильству в сім’ї слід розуміти зовнішній спосіб прояву змісту адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації, зумовлений їх завданнями та функціями у сфері адміністративно-правового регулювання протидії такому насильству, у межах наданої їм компетенції, з метою захисту конституційних прав, свобод і інтересів людини і громадянина, що супроводжується правовими та неправовими наслідками і залежить від доцільності його використання та відповідності поставленим цілям зазначеної протидії.
Провідними індивідуальними адміністративними актами управління у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї як форми діяльності публічної адміністрації в досліджуваній нами сфері є офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, захисний припис і направлення на проходження корекційної програми, що виносяться в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності на підставі закону працівниками служби дільничних інспекторів міліції або кримінальної міліції у справах дітей з метою здійснення протидії насильству в сім’ї та забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини й громадянина, у результаті видання яких виникають, змінюються або припиняються конкретні адміністративні правовідносини у досліджуваній сфері.
Основною матеріально-технічною операцією, що використовується у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї працівниками служби дільничних інспекторів міліції або кримінальної міліції у справах дітей, є ведення різноманітних обліків у зазначеній сфері - профілактичного обліку осіб, які вчинили насильство в сім’ї, та зняття з нього, алфавітно-довідкового обліку дорослих осіб, до якого вносяться відомості про осіб, яким винесено офіційне попередження за неприпустимість вчинення такого насильства щодо дитини, та спеціальних карток обліку фактів учинення насильства в сім’ї.
Під методом адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї слід розуміти сукупність засобів, способів і прийомів, що використовуються суб’єктами публічної адміністрації під час такої протидії з метою забезпечення конституційних прав та законних інтересів людини і громадянина.
У сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї суб’єктами публічної адміністрації використовуються методи переконання, заохочення та примусу.
Чинна на сьогодні система адміністративних стягнень у вигляді громадських робіт і адміністративного арешту за вчинення насильства в сім’ї є неефективною та такою, що потребує негайних змін, оскільки не сприяє здійсненню головної мети адміністративного стягнення - вихованню особи, поваги до правил співжиття та запобіганню вчиненню нових правопорушень. Система адміністративних стягнень за вчинення насильства в сім’ї потребує комплексного змінення з доповненням її не лише стягненнями карального характеру, а й попереджувальними та профілактичними адміністративними стягненнями, що спрямовані на підтримку й захист жертв від насильства в сім’ї та надання їм соціальної допомоги.