Адміністративно-правове регулювання протидії насильству в сім’ї

2.1 Поняття та елементи механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї

Установлення сутності адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї та вироблення шляхів його подальшого вдосконалення неможливе без визначення поняття механізму адміністративно-правового регулювання такої протидії та його складових елементів. А тому, ураховуючи той факт, що поняття механізму адміністративно-правового регулювання та його структурних елементів не визначені в законодавстві, вважаємо за потрібне для його трактування розглянути доктринальні положення теоретиків права та провідних учених-адміністративістів.

У науковій літературі під механізмом правового регулювання розуміють сукупність юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні відносини. При цьому є важливим, що, по-перше, поняття механізму правового регулювання - це категорія, яка має охоплювати всі правові засоби; по-друге, механізм правового регулювання дає можливість системно розподілити суспільні явища за окремими ознаками, що в подальшому зведе їх у цілісний механізм, кожна частина якого, взаємодіючи з іншими, виконує свої специфічні функції; по-третє, механізм правового регулювання передбачає і характеристику стадій правового впливу, тобто динамічної складової правового регулювання, що характеризує функцію часу параметра, без якого соціальні системи не працюють [94, с. 78].

Що стосується поняття «механізм адміністративно-правового регулювання», то варто зазначити, що його в доктрину адміністративного права ввів І. Веремєєнко. Саме цей дослідник сформулював його визначення як «сукупність адміністративно-правових засобів, за допомогою яких здійснюється вплив на відносини, що виникають у процесі виконавчо- розпорядчої діяльності держави» [95, с. 55].

З приводу цього С. Г ончарук зауважує, що механізм адміністративно - правового регулювання - це система адміністративно-правових засобів (елементів), за допомогою яких здійснюється правове регулювання (упорядкування) суспільних відносин у сфері державного управління. На його думку, структуру механізму адміністративно-правового регулювання утворюють адміністративно-правові норми, акти тлумачення й акти реалізації адміністративно-правових норм та адміністративно-правові відносини [96, с. 23].

Досліджуючи сутність механізму адміністративно-правового регулювання, Н. Бедрак зазначає, що він перебуває в основі управлінських відносин між керівною та керованою сторонами; при цьому воля керованих у певних межах підпорядкована єдиній керівній волі суб’єкта виконавчої влади. Іншими словами, механізм адміністративно-правового регулювання розрахований на такі відносини, де виключається юридична рівність учасників [97, с. 58].

Водночас І. Голосніченко вважає, що механізм адміністративно- правового регулювання - це сукупність адміністративно-правових засобів, за допомогою яких здійснюється вплив на відносини, що виникають у процесі реалізації державної виконавчої влади, а його структурними елементами є норми адміністративного права, адміністративно-правові відносини, акти тлумачення норм адміністративного права й акти реалізації адміністративно- правових норм і відносин [98, с. 14].

Т. Коломоєць і П. Лютіков розуміють під механізмом адміністративно - правового регулювання сукупність засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин у сфері адміністративного права [99, с.13]. При цьому Т. Коломоєць у механізмі адміністративно-правового регулювання виокремлює дві складові: органічні, до яких належать норми права, акти реалізації норм права та правові відносини, а також функціональні складові, тобто юридичний факт, правову свідомість суб’єктів адміністративно-правового регулювання, законність, акти тлумачення норм права та акти застосування норм права [100, с. 68].

С. Ківалов і Л. Біла до елементів механізму адміністративно-правового регулювання відносять: адміністративно-правові норми, реалізацію адміністративно-правових норм; джерела адміністративного права; адміністративно-правові відносини тощо [101, с. 102-103].

О. Коренєв до структури механізму правового регулювання відносить норми права, принципи права, об’єктивовані в нормативно-правових актах, указах Президента та інших нормативно-правових актах; акти тлумачення норм права, видані уповноваженим на те органами; акти застосування норм права; правові відносини [102, с. 40].

Водночас О. Скакун зауважує, що механізм правового регулювання утворюють елементи, які є обов’язковими на окремих його стадіях:

1) принципи права, норми права, нетипові правові розпорядження (спеціалізовані норми права), що об’єктивувалися в нормативно-правових актах; 2) правовідносини, суб’єктивні юридичні права й обов’язки в їх індивідуалізації (конкретизації); 3) акти безпосередньої реалізації прав і обов’язків; 4) акти застосування норм права. При цьому вчена зазначає, що кожен елемент виконує специфічну роль у регулюванні діяльності суб’єктів і суспільних відносин, які виникають на її основі [103].

На думку О. Малька, до складу механізму правового регулювання входять норма права, юридичний факт, правовідносини, акти реалізації прав та обов’язків і правозастосовний документ, додатковими елементами механізму правового регулювання можуть бути акти офіційного тлумачення норм права, правосвідомість, режим законності та ін. [104, с. 470-473]. Цю позицію розділяє В. Теремецький, який до функціональних елементів механізму адміністративно-правового регулювання відносить юридичні факти, акти тлумачення норм права, акти застосування норм права, законність, правову свідомість і правову культуру [105].

В. Галунько, розкриваючи зміст механізму адміністративно-правової охорони права власності, до його складу відносить такі елементи: 1) адміністративно-правові норми; 2) адміністративно-правові відносини: а) суб’єкти державного управління; б) юридичні факти (правомірні і протиправні дії та події); в) об’єкти охоронного впливу; 3) індивідуальні акти; 4) форми; 5) засоби діяльності суб’єктів управління, які використовуються з метою публічної охорони власників майна та всіх осіб, які з їх майном пов’язані [106, с. 6-8, 25].

Досліджуючи адміністративно-правове регулювання відповідальності за вчинення насильства в сім’ї, О. Коломоєць поняття та сутність адміністративно-правового механізму попередження насильства в сім’ї визначає як «систему норм, що регулюють відносини у сфері діяльності суб’єктів запобігання насильству в сім’ї, спрямованих на реалізацію повноважень між учасниками цих відносин, у випадку порушення яких застосовуються заходи державного впливу». Основними складовими адміністративно-правового механізму попередження насильства в сім’ї, на його думку, є норми права, правовідносини у сфері запобігання насильству в сім’ї, нормативно-правові акти, які регламентують діяльність суб’єктів запобігання насильству в сім’ї, суб’єктів, що мають владні повноваження щодо вирішення питання превенції вчинення насильства в сім’ї та адміністративну відповідальність [39, с. 10-11].

З таким поглядом О. Коломойця навряд чи можна погодитися, адже механізм адміністративно-правового регулювання будь-яких відносин - це не просто система норм права, оскільки регулювання адміністративно-правових відносин потребує певного інструментарію, який дозволить втілити в життя приписи норм. Неможливість здійснення адміністративно-правового регулювання виключно завдяки прийнятим нормам права підтверджується поглядами вищезазначених провідних науковців.

Крім того, визначаючи норми права основними складовими адміністративно-правового механізму попередження насильства в сім’ї поряд з іншими, автор сам собі суперечить. Зі змісту зазначеного ним випливає, що адміністративно-правовий механізм попередження насильства в сім’ї - це система норм, яка включає в себе систему норм, що не зовсім відповідає дійсності.

Поряд із цим варто зазначити думку А. Шергіна, який з приводу великої кількості наукових поглядів на структуру механізму адміністративно- правового регулювання справедливо зауважує, що більшість суджень з цього питання в принципі зводиться до одного - включати чи не включати в механізм правового регулювання ті чи інші юридичні засоби, залишаючи поза увагою питання загальних вимог до них. На його думку, цими вимогами є такі: елементами механізму правового регулювання можуть бути лише юридичні засоби, ці юридичні засоби мають здатність регулювати суспільні відносини, здійснювати на реальну поведінку людей прямий або опосередкований вплив; у механізм правового регулювання мають бути включені всі засоби, які відповідають названим ознакам [107, с. 105-106].

Підсумовуючи вищевикладені погляди науковців, можемо констатувати таке: 1) майже всі вчені, які досліджують аналізовану нами правову категорію, виділяють у структурі механізму адміністративно - правового регулювання такі елементи: норми права, акти реалізації норм адміністративного права та акти тлумачення норм адміністративного права й адміністративно-правові відносини; 2) поряд із цим у структурі механізму адміністративно-правового регулювання також виокремлюються такі елементи, як юридичні факти, акти застосування права, суб’єкти публічної адміністрації, принципи адміністративно-правового регулювання, форми, засоби діяльності суб’єктів управління, законність, правосвідомість, правова культура та ін.; 3) у теорії адміністративного права елементи механізму адміністративно-правового регулювання поділяють на дві групи: а) основні, які деякі вчені називають органічними; б) додаткові, або факультативні чи функціональні.

Поряд із цим слід зазначити, що в науковій літературі розрізняють змістовну та формальну ознаки механізму правового регулювання. Змістовна ознака механізму правового регулювання передбачає наявність цілей правового регулювання. Під цілями розуміється сукупність уявлень про моделі майбутнього результату, здатного задовольнити вихідні потреби існування можливостей, оцінених за результатами досвіду. Досягнення цих цілей здійснюється за допомогою певних засобів юридичного впливу на поведінку суб’єктів. Сукупність цих засобів, які є різними за своєю природою та функціональним призначенням, і складає формальну ознаку механізму правового регулювання [108, с.93-94].

Отже, провідною ознакою механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї є наявність визначеної мети такої протидії, а саме - забезпечення прав і законних інтересів усіх суб’єктів, які вступають у суспільні відносини, які виникають під час діяльності органів публічного адміністрування у сфері протидії насильству в сім’ї та захисту особи від зазначеного протиправного діяння. Саме досягнення такої мети дає можливість вести мову про ефективність адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї. При цьому зазначена мета досягається за допомогою різноманітних правових засобів, які у своїй сукупності утворюють механізм адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї.

При цьому слід зазначити, що саме завдяки механізму адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї здійснюється реалізація цілеспрямованого правового впливу адміністративно-правових норм на суспільні відносини в досліджуваній сфері. Варто також мати на увазі, що в процесі адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї кожний елемент зазначеного механізму виконує певну роль, водночас взаємодіючи з іншими елементами зазначеного механізму.

З урахуванням вищевикладеного можемо констатувати, що загалом механізм адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї характеризується такими рисами:

1) становить собою сукупність адміністративно-правових засобів;

2) спрямований на врегулювання суспільних відносин, які виникають під час діяльності органів публічного адміністрування у сфері протидії насильству у сім’ї;

3) здійснює забезпечення прав і законних інтересів усіх суб’єктів, що вступають у суспільні відносини, які виникають під час діяльності органів публічного адміністрування у сфері протидії насильству в сім’ї та захисту особи від зазначеного протиправного діяння.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладені погляди вчених, вважаємо, що під поняттям механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї потрібно розуміти певну сукупність адміністративно - правових засобів, які забезпечують безпосередній юридичний вплив на поведінку суб’єктів суспільних відносин, які виникають під час діяльності органів публічного адміністрування у сфері протидії насильству в сім’ї та захисту осіб від зазначеного протиправного діяння з метою забезпечення не лише ефективності цієї протидії, але й прав і законних інтересів людини і громадянина.

Тому саме через механізм адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї відбувається практична реалізація цілеспрямованого впливу правових норм на управлінські відносини у сфері протидії насильству в сім’ї. Поряд із цим у процесі адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї кожен структурний елемент аналізованого механізму виконує окрему самостійну функцію, водночас взаємодіючи з іншими його елементами, а тому їх розкриття потрібно здійснювати в сукупності та взаємозв’язку.

На наш погляд, механізм адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї складається з основних і факультативних елементів, які в сучасних умовах здійснюють достатній вплив на процес упорядкування досліджуваних суспільних відносин. До перших належать адміністративно-правові норми, акти реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, правові відносини, форми діяльності суб’єктів публічної адміністрації, що використовуються з метою адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, суб’єкти публічної адміністрації, які здійснюють адміністративно-правове регулювання протидії насильству в сім’ї та принципи їх діяльності, до других - акти тлумачення норм права, законність, правосвідомість, правова культура та інші. При цьому основні елементи віддзеркалюють сутність механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, без них взагалі не може здійснюватись адміністративно-правове регулювання такої протидії. А факультативні елементи доповнюють цей механізм поряд з основними та впливають на його ефективність.

Провідним елементом механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї є адміністративно-правова норма. Зауважимо, що в теорії адміністративного права під такою нормою розуміють установлене, санкціоноване або ратифіковане державою, формально визначене, юридично обов’язкове, охоронюване засобами державного примусу правило поведінки учасників адміністративно-правових відносин з метою забезпечення публічних прав та свобод людини і громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства та держави [12, с. 53].

Водночас слід зазначити, що адміністративно-правові норми у сфері протидії насильству в сім’ї мають певні особливості: 1) вони відзначаються інформаційним характером, оскільки інформують суб’єктів адміністративно - правових відносин про законні вимоги держави, що спрямовані на протидію насильству в сім’ї; 2) вони спрямовані на регулювання суспільних відносин, пов’язаних із забезпеченням прав і законних інтересів людини і громадянина та спрямованні на задоволення й відновлення законних інтересів осіб, які стали жертвами насильства у сім’ї; 3) у них містяться вказівки, які ж адміністративно-правові засоби можуть застосовуватися для впорядкування суспільних відносин з метою задоволення інтересів як суб’єкта, так і об’єкта державного управління; 4) вони передбачають адміністративні санкції за вчинення насильства в сім’ї.

При цьому, займаючи центральне місце в механізмі адміністративно - правового регулювання протидії насильству в сім’ї, залежно від юридичної сили досліджувані норми поділяються на:

- норми, що містяться в актах вищого законодавчого органу (Конституція України, кодифіковані закони (КУпАП), звичайні закони (Закон України від 15 листопада 2001 року № 2789-ІІІ «Про попередження насильства в сім’ї», Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства», Закон України від 25 вересня 2008 року № 599 - VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім’ї», Закон України від 24 січня 1995 року № 20/95-ВР «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», Закон України від 8 вересня 2005 року № 2866 - IV «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»);

- норми, що містяться в міжнародних правових актах (Загальна декларація прав людини від 20 грудня 1948 року, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року, Міжнародна конвенція про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 року, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 року, Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року, Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Факультативний Протокол до неї від 6 жовтня 1999 року);

- норми, що містяться в актах Президента України (Указ Президента України від 05 травня 2008 року № 411/2008 «Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей», Указ Президента України від 6 квітня 2011 року № 389/2011 «Про положення про Міністерство соціальної політики України», Указ Президента України від 7 лютого 2008 року № 109/2008 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування», Указ Президента України від 26 липня 2005 року № 1135/2005 «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»);

- норми, що містяться в актах Кабінету Міністрів України (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2010 року № 2154-р «Про затвердження плану заходів з проведення Національної компанії «Стоп насильству!» на період до 2015 року», Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року №616 «Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу», Постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 року № 1068 «Про затвердження типових положень про службу у справах дітей», Постанова Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 року № 87 «Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей»);

- норми, що містяться в актах центральних органів виконавчої влади (Наказ МВС України від 30 травня 2005 року № 400 «Про заходи щодо вдосконалення організації роботи служби дільничних інспекторів міліції», Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23 січня 2004 року №38 «Про затвердження заходів щодо виконання Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» та Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї»);

- норми, що містяться у спільних правових актах суб’єктів у сфері протидії насильству в сім’ї (Наказ Міністерства України у справах дітей, молоді і спорту та МВС України від 07.09.2009 р. № 3131/386 «Про затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів ОВС з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї», Наказ Держкомсім’ямолоді, МВС, МОН, МОЗ України від 16 січня 2004 року № 5/34/24/11 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення», Наказ Мінсім’ямолоді, МОЗ, Мінпраці, Мінтрансзв’язку, МВС України та Державного департаменту України з питань виконання покарань від 14 червня 2006 року № 1983/388/452/221/556/596/106 «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинились у складних життєвих обставинах»);

- норми, що містяться у відомчих правових актах суб’єктів у сфері протидії насильству в сім’ї (Інструкція щодо порядку взаємодії структурних підрозділів, відповідальних за реалізацію державної політики щодо попередження насильства в сім’ї, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів ОВС з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, затверджена Наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, МВС України від 07.09. 2009 р. № 3131/386);

- норми, що містяться в розпорядженнях голів місцевих державних адміністрацій (Розпорядження Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області від 7 березня 2014 року № 132 «Про районну міжвідомчу раду з питань сім’ї, тендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми», Розпорядження Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області від 11 2014 № 71 «Про районну Міжвідомчу раду з питань сім’ї, тендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми»);

- норми, що містяться у нормативних рішеннях органів місцевого самоврядування (Рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 19 травня 2015 року №193 «Про постійно діючу робочу комісію з питань координації дій щодо попередження насильства в сім’ї», Рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 25 квітня 2013 року № 310 «Про створення Координаційної ради з питань сім’ї, тендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми»).

Як бачимо, адміністративно-правові норми у сфері протидії насильству в сім’ї встановлюються Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Водночас слід зауважити, що адміністративно-правові норми у сфері протидії насильству в сім’ї займають у механізмі адміністративно-правового регулювання найголовніше місце, оскільки є його правовою основою, без якої не можливий сам зазначений механізм і процес адміністративно- правового регулювання загалом.

Таким чином, можемо констатувати, що адміністративна правова норма у сфері протидії насильству в сім’ї - це загальнообов’язкове правило поведінки, яке встановлюються Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та регулює суспільні відносини у сфері протидії насильству в сім’ї з метою забезпечення законних прав і інтересів людини і громадянина.

Наступним елементом механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї є акти реалізації суб’єктивних прав та обов’язків.

Очевидно, що сама по собі адміністративно-правова норма є просто визначеним правилом поведінки, а саме в процесі її реалізації приписи й положення, закріпленні в ній, уводяться в дію. А тому ми погоджуємося з

М. Крестовською та Л. Матвєєвою, які зазначають, що «акти реалізації суб’єктивних прав та обов’язків - це основний засіб, за допомогою якого права та обов’язки перетворюються в життя - реалізуються в поведінці конкретних суб’єктів» [109, с. 356]. У теорії адміністративного права виділяють такі форми реалізації норм адміністративного права: виконання, використання, додержання і застосування [60, с. 45; 67, с. 62-63].

При цьому виконання - це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо виконання юридичних обов’язків; використання - активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо здійснення наданих йому юридичних прав; додержання - пасивна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин, який не припускає порушень адміністративно-правових заборон, а під застосуванням своєю чергою розуміють діяльність публічної адміністрації з вирішення конкретних справ і видання індивідуальних юридичних актів, що ґрунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм [60, с. 45].

Ураховуючи вищеозначені положення теорії адміністративного права з приводу форм реалізації норм адміністративного права, ми вважаємо, що під актами реалізації прав та обов’язків суб’єктів у сфері адміністративно - правового регулювання протидії насильству в сім’ї слід розуміти практичне втілення в життя загальнообов’язкових приписів, що містяться в адміністративно-правових нормах, з метою упорядкування відносин у досліджуваній нами сфері.

Зауважимо, що реалізація прав та обов’язків суб’єктів суспільних відносин, що виникають під час діяльності органів державної влади у сфері протидії та захисту людини і громадянина від насильства в сім’ї, здійснюється через такі форми:

а) додержання норм права (наприклад, утримання громадянина, який був підданий адміністративному стягненню за вчинення насильства в сім’ї, від повторного вчинення зазначеного правопорушення, утримання громадянина, який вчинив насильство в сім’ї, від розшукування жертви такого насильства в разі винесення щодо нього захисного припису про це);

б) використання норм права (наприклад, право жертви насильства в сім’ї за бажанням пройти курс лікування та психолого-соціальної реабілітації амбулаторно, право жертви насильства в сім’ї звернутися до кризового центру за допомогою);

в) виконання норм права (наприклад, обов’язок дільничного інспектора міліції під час розгляду заяв і повідомлень про вчинення насильства в сім’ї виїхати на місце конфлікту, обов’язок служби у справах дітей протягом трьох днів з дня отримання інформації про випадки вчинення насильства в сім’ї стосовно дитини або реальної загрози його вчинення повідомляти відповідний структурний підрозділ, відповідальний за реалізацію державної політики щодо попередження насильства в сім’ї та органи внутрішніх справ для вжиття відповідних заходів);

г) застосування норм права (наприклад, складання дільничним інспектором міліції адміністративного протоколу стосовно особи, яка вчинила насильство в сім’ї за статтею 173 КУпАП, винесення члену сім’ї, який вчинив насильство, офіційного попередження про неприпустимість вчинення такого насильства, за умови відсутності в його діях ознак злочину, уповноваженими підрозділами органів внутрішніх справ, про що йому повідомляється під розписку).

Таким чином, акти реалізації суб’єктивних прав та обов’язків є важливим елементом механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, оскільки саме через них здійснюється реалізація адміністративно-правових норм, у результаті чого й виникають адміністративно-правові відносини. При цьому важливість зазначеного елементу полягає в тому, що через акти реалізації суб’єктивних прав та обов’язків і досягається протидія насильству в сім’ї, а також, що є дуже важливим, виявляються певні недоліки в законодавстві, що регулює протидію насильству в сім’ї.

Як уже було зазначено, до структури механізму адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї належать адміністративно-правові відносини. У теорії права під ними розуміють суспільні відносини у сфері державного управління, учасники яких постають носіями прав і обов’язків, урегульованих нормами адміністративного права [65, с.57]. При цьому С. Алексєєв зазначає, що правовідносини становлять собою головний засіб, за допомогою якого здійснюється дія юридичних норм [110, с. 130].

Поряд із тим важливо зауважити, що саме адміністративно-правові відносини є основним засобом, завдяки якому приписи адміністративно- правових норм у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї реалізуються під час адміністративно-юрисдикційної діяльності суб’єктів публічного адміністрування.

Водночас, ураховуючи доктринальні положення теорії адміністративного права, можемо визначити особливості адміністративно- правових відносин у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї:

1) адміністративно-правові відносини у цій сфері регулюються нормами адміністративного права;

2) зазначені адміністративно-правові відносини визначають коло осіб, на яких під час адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї поширюється дія норм адміністративного права відповідно до адміністративно-правового статусу цих осіб та їх правосуб’єктності;

3) зазначені відносини виникають на підставі юридичних фактів;

4) обов’язковим учасником цих відносин завжди є суб’єкт публічного адміністрування;

5) зазначені відносини можуть виникати як за ініціативи суб’єкта публічного адміністрування, так і фізичних чи юридичних осіб, при цьому вони можуть виникати і припинятися без згоди іншого суб’єкта адміністративно-правових відносин у сфері протидії насильству в сім’ї;

6) основною їх метою є забезпечення прав, свобод та інтересів людини і громадянина;

7) вони є регулятивними та охоронними, оскільки в нормах, що їх регулюють, відображені дозволи, приписи та заборони, що закріплюють конкретно визначені варіанти поведінки учасників відносин у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї відповідно до наявних у них прав і обов’язків та направляють суб’єктів зазначених відносин на правомірні дії, а в результаті вчинення протиправних дій до правопорушників застосовуються заходи адміністративного примусу.

Таким чином, саме в адміністративно-правових відносинах, які є одним з основних елементів механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, індивідуалізуються приписи тієї чи іншої адміністративно-правової норми, визначається характер, права та обов’язки суб’єктів, які вступають у відносини, що складають предмет нашого дослідження.

Водночас, розкриваючи цей елемент механізму адміністративно- правового регулювання, слід зупинитися на структурі адміністративно- правових відносин. У теорії адміністративного права з приводу структури адміністративно-правових відносин існують дві наукові точки зору. Прихильники першої зазначають, що їх складниками є суб’єкти, об’єкти та юридичні факти [65, с. 57; 60, с.47; 67, с. 70]. Прихильники другої пропонують іншу структуру адміністративно-правових відносин: об’єкт (дія, поведінка людей, матеріальні предмети, речі), суб’єкт (громадяни, особи, державні органи, підприємства, установи, організації та ін.) і зміст відносин (сукупність прав і обов’язків сторін) [101, с. 14-16; 111, с. 103].

Ураховуючи вищевикладені погляди провідних адміністративістів щодо структури адміністративно-правових відносин, можемо зазначити, що структура адміністративно-правових відносин у сфері протидії насильству в сім’ї включає такі елементи: 1) суб’єкти, 2) об’єкт, 3) зміст зазначених правовідносин; 4) юридичні факти.

Наступне, чого вимагає наше дослідження, - це здійснення аналізу зазначених структурних елементів адміністративно-правових відносин у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї.

Так, складовим елементом структури зазначених відносин є їх суб’єкти. Загальновідомо, що суб’єктами адміністративно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, наділенні суб’єктивними правами і юридичними обов’язками у сфері державного управління. У відносинах з приводу адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї до суб’єктів належать громадяни (жертви насильства в сім’ї та особи, які скоїли насильство в сім’ї або схильні до таких дій), суб’єкти публічної адміністрації (Міністерство соціальної політики України, органи опіки і піклування, спеціалізовані установи для осіб, які вчинили насильство в сім’ї, та жертв такого насильства: кризові центри для членів сімей, у яких вчинено насильство в сім’ї або існує реальна загроза його вчинення, та центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї, служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, заклади освіти, заклади охорони здоров’я), а також різноманітні неурядові організації, діяльність яких спрямована на захист прав і свобод людини і громадянина.

Що стосується об’єкта адміністративно-правових відносин, то в теорії права під ним розуміють саме те, з приводу чого суб’єкти вступають у адміністративно-правові відносини, тобто ті реальні соціальні блага, які задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються суб’єктивні права та юридичні обов’язки [112, с. 107].

Відтак об’єктом відносин, що виникають з приводу адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї, є захист конституційних прав людини і громадянина, відновлення порушених прав людини і громадянина, а також дії, направленні на протидію насильства в сім’ї.

Водночас зміст зазначених правовідносин - це взаємозв’язок суб’єктивних прав та обов’язків їх учасників, тобто реальна поведінка тих у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї. Зауважимо, що окремо зупинятися на переліку прав та обов’язків учасників зазначених відносин немає сенсу, через те що вони розкриваються в різних підрозділах нашого дослідження.

Поряд із цим зауважимо, що фактичною підставою для виникнення, зміни та припинення адміністративно-правових відносин є певні дії та події, які йменуються юридичними фактами [60, с. 48]. Загальновідомо, що дії - це факти, які виникають залежно від волі людей і поділяються на правомірні та протиправні. При цьому правомірні відповідають нормам адміністративного права, а неправомірні - ні, тобто це певні адміністративно-правові проступки, які тягнуть за собою заходи адміністративного примусу, зокрема й адміністративної відповідальності.

Прикладом правомірної дії є видання актів управління у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, зокрема й індивідуальних актів або, наприклад, звернення громадянина до суб’єкта публічної адміністрації, що наділений владними повноваженнями щодо захисту прав та інтересів людини і громадянина. Однак слід зауважити, що поряд з дією юридичним фактом, що зумовлює виникнення адміністративно- правових відносин, може бути й бездіяльність. Наприклад, така бездіяльність може виявлятися в невиконанні свого обов’язку працівником органів внутрішніх справ приймати заяву або повідомлення про випадок учинення насильства в сім’ї.

У свою чергу події - це явища, що не залежать від волі людей, але зумовлюють певні правові наслідки [113, с. 55]. Прикладом події є смерть фізичної особи.

При цьому слід зазначити, що характерною особливістю юридичних фактів є здатність спричиняти юридичні наслідки. У теорії адміністративного права залежно від юридичних наслідків юридичні факти поділяються на правоутворювальні, що зумовлюють виникнення адміністративно-правових відносин і появу прав і обов’язків, правозмінювальні, що змінюють зміст правовідносин, і правоприпинювальні, що зумовлюють припинення правовідносин [67, с. 78-79]. Так, прикладом правоутворювального юридичного факту є Указ Президента від 6 травня 2011 року № 389/2011 «Про Положення про Міністерство соціальної політики України», у зв’язку з виданням якого виникають численні адміністративно-правові відносини між зазначеним суб’єктом публічної адміністрації та іншими, а також фізичними та юридичними особами, водночас правозмінювальним - учинення насильства в сім’ї особою, яка вже отримала офіційне попередження від органів внутрішніх справ про неприпустимість вчинення зазначеного діяння, що породжує направлення цього члена сім’ї до кризового центру для проходження корекційної програми, а щодо правоприпинювального юридичного факту, то його прикладом є виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Як бачимо, роль юридичних фактів, які виникають, змінюються і припиняються у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, важко переоцінити, оскільки саме вони спрямовані на забезпечення прав, інтересів та свобод людини і громадянина, а також регулювання відносин між громадянами й суб’єктами публічної адміністрації та їх службовцями в досліджуваній нами сфері.

Таким чином, регулювальна роль адміністративно-правових відносин зводиться до конкретизації нормативних установ шляхом визначення конкретних суб’єктів, об’єкта і змісту цих відносин, створення можливості забезпечення прав і обов’язків сторін розглядуваних правовідносин [110, с.45]. Отже, можемо констатувати, що адміністративно-правові відносини - це головна форма існування та дії адміністративно-правової норми.

Підсумовуючи вищевикладене, можемо зробити висновок, що під адміністративно-правовими відносинами у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї слід розуміти суспільні відносини, що врегульовані нормами адміністративного права, які виявляються у взаємодії суб’єктів адміністративного права, які наділенні суб’єктивними правами та несуть юридичні обов’язки у сфері протидії насильству в сім’ї з метою забезпечення конституційних прав, свобод та інтересів людини і громадянина.

Водночас слід зауважити, що ми погоджуємося з тими вченими, які вважають, що до структури механізму адміністративно-правового регулювання належать суб’єкти публічної адміністрації [39, с. 10-11; 67, с.92; 114, с. 34]. Очевидно, що в структурі механізму адміністративно-правового регулювання, зокрема й механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї значна роль відводиться суб’єктам публічної адміністрації, які безпосередньо взаємопов’язані з усіма іншими елементами цього механізму. Так, суб’єкти публічної адміністрації у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї встановлюють адміністративно-правові норми та ухвалюють на їх основі рішення залежно від конкретної ситуації. Вони також здійснюють правозастосування та вступають в адміністративно-правові відносини у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї як обов’язковий елемент цих відносин.

Отже, можемо констатувати, що суб’єкти публічної адміністрації потрібно розглядати у взаємозв’язку з усіма іншими елементами механізму адміністративно-правового регулювання як елемент зазначеного механізму. У зв’язку з тим, що суб’єкти публічної адміністрації у сфері адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї розглядались нами в підрозділі 1.2 дослідження, зупинятись на їх характеристиці тут немає потреби, однак варто констатувати, що вони є елементом механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї.

Водночас варто зауважити, що значну роль у механізмі адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї відіграють принципи такого регулювання. Нами вже було наголошено, що вони є підґрунтям адміністративно-правового регулювання в цій сфері. При цьому принципи адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, будучи керівними, концептуальними засадами такого регулювання, відображають зміст адміністративно-правових норм, що регулюють протидію насильству в сім’ї, а також створюють орієнтири для вдосконалення масиву законодавства в досліджуваній нами сфері. Ось чому зазначені принципи, беззаперечно, є провідним елементом адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї. Система принципів зазначеного регулювання була детально розкрита нами в підрозділі 1.3.

Провідним елементом досліджуваного механізму адміністративно- правового регулювання є форми діяльності суб’єктів публічної адміністрації, що використовуються з метою адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, про які піде мова в наступному підрозділі нашого дослідження.

Таким чином, можемо констатувати, що кожен із цих елементів означеного механізму виконує важливу специфічну роль у регулюванні поведінки людей і суспільних відносин, які виникають під впливом цього механізму й одночасно постають юридичними засобами адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї.

Аналіз механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї без урахування факультативних елементів є неповним, адже вони хоча й не відображають зміст досліджуваного механізму порівняно з основними, проте якісно впливають на нього. До них, як уже було визначено, належать такі: законність - як один із принципів реалізації правових приписів через дотримання вимог норми права суб’єктами права; правосвідомість - як рівень усвідомлення суб’єктами права правових приписів; правова культура - як різновид загальної культури, що складається з духовних і матеріальних цінностей, які належать до правової дійсності [115, с.94-95]; акти тлумачення норм права - як процес, спрямований на встановлення змісту норм права з метою їх правильної реалізації [116, с.16- 17], та інші елементи.

Очевидно, що зазначені елементи пов’язані між собою. Так, рівень правосвідомості суб’єктів правових відносин впливає на правову культуру, тобто чим вище цей рівень, тим вища правова культура, яка не можлива без законності, оскільки остання є запорукою здійснення якісного адміністративно-правового регулювання в досліджуваній нами сфері. Водночас від останніх елементів зазначеного механізму залежить і головне завдання актів тлумачення норм права - роз’яснення й уточнення норм права для їх однозначного розуміння, існування єдиної правозастосовної практики та створення порядку у правових відносинах [117, с.82]. При цьому як офіційне, так і неофіційне тлумачення норм права значною мірою впливає на функціонування механізму адміністративно-правового регулювання, оскільки належне тлумачення - одна з умов правильної реалізації норм права, яка у свою чергу призводить до регулювання відповідних суспільних відносин [116, с. 16-17].

Важливо зауважити, що зазначені функціональні складові мають велике значення для механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї та значно впливають на його ефективність. При цьому лише єдність і взаємозв’язок основних і факультативних елементів механізму призведе до досягнення цілей адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї та вплине на його ефективність.

Можемо констатувати, що ефективність механізму адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї може бути досягнута тільки з урахуванням усіх його елементів та удосконалення тих із них, які цього потребують, оскільки злагоджений зазначений механізм є запорукою якісної протидії насильству в сім’ї.

Таким чином, дослідження механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї має як теоретичне, так і практичне значення, оскільки завдяки йому здійснюється якісна правова основа для протидії насильству в сім’ї.

Ураховуючи вищевикладене, можемо зробити такі висновки:

- під поняттям механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї слід розуміти певну сукупність адміністративно - правових засобів, які забезпечують безпосередній юридичний вплив на поведінку суб’єктів суспільних відносин, що виникають під час діяльності органів публічного адміністрування у сфері протидії насильству в сім’ї та захисту осіб від зазначеного протиправного діяння з метою забезпечення не лише ефективності цієї протидії, але й прав і законних інтересів людини і громадянина;

- механізм адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї складається з основних і факультативних елементів, які в сучасних умовах здійснюють достатній вплив на процес упорядкування суспільних відносин в означеній сфері;

- до основних елементів механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї належать адміністративно-правові норми, акти реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, правові відносини, форми діяльності суб’єктів публічної адміністрації, що використовуються з метою означеного адміністративно-правового регулювання, суб’єкти публічної адміністрації, які здійснюють таке регулювання, та принципи їх діяльності;

- до факультативних елементів механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї належать акти тлумачення норм права, законність, правосвідомість, правова культура та ін.;

- основні елементи відображають сутність механізму адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї, без них взагалі не може здійснюватись адміністративно-правове регулювання в цій сфері, а факультативні елементи доповнюють цей механізм поряд з основними та впливають на його ефективність.