Адміністративно-правове регулювання протидії насильству в сім’ї

1.3. Принципи адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї

Усебічне дослідження адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї та його вдосконалення, на нашу думку, неможливе без визначення керівних, концептуальних засад, на яких воно базується. А тому постає необхідність установлення принципів такого регулювання та з’ясування їх сутності. Адже саме розкриття принципів адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї дозволяє правильно та ефективно застосовувати адміністративно-правові норми, забезпечувати дієву ефективність адміністративно-правового примусу в зазначеній сфері та належним чином здійснити реалізацію прав і свобод людини і громадянина.

Розкриттю принципів адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї має передувати аналіз доктринальних положень щодо принципів права та принципів адміністративного права в цілому. Так, відповідно до Академічного тлумачного словника української мови принцип - це 1) основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного напряму і т. ін.; 2) особливість, покладена в основу створення або здійснення чого-небудь, спосіб створення або здійснення чогось; 3) переконання, норма, правило, яким керується хто-небудь у житті, поведінці [16]. Зазначимо, що в теорії права під принципами права (від лат. - «основа, засада») розуміють загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету, що слугують основними засадами правового регулювання суспільних відносин, спрямовують їх учасників на встановлення соціального компромісу й порядку [81, с. 242].

По-різному визначаються принципи і в науці адміністративного права, проте в основі їх визначення лежать загальновідомі та сприйняті більшістю теоретиків права ідеї, положення. Так, відповідно до загальноприйнятого погляду принципи адміністративного права - це керівні засади, які визначають зміст і спрямованість адміністративно-правового регулювання суспільних відносин [60, с. 34]. Разом із тим деякі вчені у визначенні поняття принципів спираються на певні причини, залежно від яких певне положення, закріплене в нормі, можна назвати принципом. Так, як справедливо зауважує провідний адміністративіст Ю. Битяк, принципи адміністративного права - це вихідні, об’єктивно зумовлені основоположні засади, відповідно до яких формується й функціонує система та зміст цієї галузі права. На думку вченого, за межами соціальної активності і практичної діяльності суб’єктів принципи адміністративного права не можуть бути сформовані й закріплені, тим більше - реалізовані. Разом із тим (і це важливо для законодавця) принципи адміністративного права мають об’єктивно відбивати потреби та інтереси і суспільства, і держави, а за своїм походженням мають реально відповідати чинним відносинам [65, с. 33].

Водночас О. Бандурка зауважує, що принципи державного управління - це об’єктивно зумовлені нормативні засади, що є своєрідним відображенням законів і закономірностей суспільного розвитку, соціальних потреб, цінностей, законів і закономірностей управління, закріплені в Основному Законі, в юридичних актах у вигляді керівних правил і норм поведінки, що відповідають цілям діяльності системи управління й визначають вимоги до системи, структури, організації та процесу управління [82, с. 39-40].

В. Авер’янов відзначає, що принципи адміністративного права вказують на основні риси, сутнісні характеристики, зміст і призначення всієї галузі адміністративного права; випливають з окремих правових норм або формулюються на основі групи норм цієї галузі права й пов’язані з іншими принципами, що регулюють суспільну поведінку людей; однаковою мірою характеризують сутність і зміст як самої галузі права, так і тих суспільних відносин, що є предметом регулювання цієї галузі [83, с. 80].

Необхідність подальшого розроблення та розгляду принципів адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї зумовлюється такими чинниками:

1) потребою формування ефективного адміністративно-правового механізму протидії насильству в сім’ї, який має включати заходи, спрямованні на покращення зазначеної протидії;

2) потребою вдосконалення законодавства України у сфері протидії насильству в сім’ї, що суттєво залежить від якісно сформованих принципів права, які визначають напрямок нормотворчості у визначеній сфері;

3) потребою покращення адміністративної діяльності публічної адміністрації у сфері протидії насильству в сім’ї на основі якісно сформованих керівних засадах;

4) потребою дієвого захисту конституційних прав людини і громадянина від насильства в сім’ї як важливої частини системи захисту прав держави;

5) потребою формування й ефективної реалізації державних програм у сфері протидії насильству в сім’ї, що не можливо без сформованої системи принципів, на яких вони мають базуватися.

Таким чином, на підставі вищевикладеного та враховуючи загальноприйняте тлумачення принципів у доктрині адміністративного права та предмет нашого монографічного дослідження, пропонуємо під принципами адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї розуміти основні вихідні положення, керівні ідеї, на яких будується діяльність органів публічної адміністрації у сфері протидії насильству в сім’ї. При цьому саме від ефективно сформованих принципів адміністративно- правового регулювання залежить якісна протидія насильству в сім’ї.

Водночас потрібно наголосити, що в доктрині адміністративного права серед більшості науковців побутує думка, що принципи адміністративного права поділяються на загальні та спеціальні [60, с. 34; 12, с. 63; 84]. Слід зауважити, що зазначений поділ принципів адміністративного права було запропоновано В. Юсуповим і О. Кореневим ще за часів радянського адміністративного права [85, с. 33; 86, с. 72-78], однак і в сучасній науці залишається прийнятим більшістю адміністративістів.

В юридичній літературі зазначається, що загальні принципи мають фундаментальне значення для всієї галузі адміністративного права. Вони виявляються й деталізуються в галузевих принципах адміністративного права [87, с.73]. При цьому загальні принципи, сформульовані в Конституції України та переважно конституційних законах, відображають побудову правової системи та системи права в цілому. Вони діють однаково щодо всіх галузей права, у зв’язку з чим існують, так би мовити, на двох рівнях - загальноправовому та галузевому, не змінюючи при цьому своєї сутності та характеристик. До переліку цих принципів зазвичай пропонують відносити: принцип верховенства права, який у доктрині права зводиться до того, що закони й підзаконні акти, а також їх правозастосування мають відповідати праву як мірі загальної та рівної для всіх свободи та справедливості; принцип законності (діяльність публічної адміністрації здійснюється відповідно до повноважень і в порядку, визначеному законодавством України, обов’язковість дотримання публічною адміністрацією приписів нормативно- правових актів), принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина (права людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави, а відтак і суб’єктів публічної адміністрації); принцип рівності громадян перед законом (однакове застосування законодавства до всіх, при цьому відсутність будь-яких переваг або обмежень у правах); принцип взаємної відповідальності держави й людини (держава й особа (людина, громадянин) взаємопов’язані у правах і обов’язках); принцип гуманізму (визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищими соціальними цінностями; заборона приниження честі й гідності людини і громадянина, порушення її прав, жорстоке поводження з людиною) і справедливості у взаємовідносинах між державою та людиною (основою цього принципу є засади рівності, а також відповідність правових приписів, що визначають покарання протиправному діянню) [88, с. 109; 12, с. 63-64].

Водночас спеціальні принципи - це ті, що обмежені рамками конкретних адміністративно-правових інститутів. Вони відображають специфіку та особливості адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Інакше кажучи, спеціальні принципи адміністративного права формуються, з одного боку, під впливом загальних принципів, а з іншого - з огляду на мету адміністративного права, яка має двоєдиний характер, - полягаючи, як наслідок, у регулюванні діяльності публічної адміністрації через призму недоторканності та непорушності суб’єктивних публічних прав і свобод приватних осіб [84]. З приводу спеціальних принципів справедливо зазначає В. Галунько: «спеціальногалузеві принципи взаємопов’язані з принципами виконавчої діяльності Української держави. Принципи виконавчої діяльності - це потенційна основа формування галузевих принципів адміністративного права. Разом із тим необхідно відзначити, що в нормах адміністративного права принципи виконавчої діяльності постають у зміненому вигляді, набуваючи форми конкретних загальнообов’язкових вимог» [12, с. 68].

Ми повністю погоджуємося з В. Галуньком, який зазначає, що спеціальногалузеві принципи адміністративного права поділяються на основні галузеві принципи адміністративного права та принципи окремих інститутів адміністративного права. До основних галузевих принципів адміністративного права вчений відносить: служіння публічної адміністрації суспільству й людині (усі норми адміністративного права мають виходити з того, що суспільні інтереси реалізуються через права й законні потреби окремих фізичних і юридичних осіб та соціальних груп); обмеженість втручання публічної адміністрації в громадське й особисте життя людини (закономірне встановлення тієї межі, до якої втручання публічної адміністрації у відповідну діяльність продиктовано в чинних історичних умовах інтересами народу України); повнота прав і свобод громадян в адміністративно-правовій сфері (надання громадянам максимально широкого кола відповідних прав і свобод); зв’язаність публічної адміністрації законом і підконтрольності їх суду (під час забезпечення прав, свобод і законних публічних інтересів фізичних і юридичних осіб посадові особи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування можуть діяти виключно відповідно до Конституції України та законів України; будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень можуть бути оскаржені до адміністративних судів); оптимальне доповнення й урівноваження державно - владних повноважень органів виконавчої влади з повноваженнями органів місцевого самоврядування (надання органам місцевого самоврядування максимально можливої свободи при здійсненні їх діяльності); принципи гласності (публічна адміністрація у здійсненні своїх повноважень має діяти якомога більш відкрито); відповідальності (суб’єкти публічної адміністрації зобов’язані забезпечити притягнення винних у скоєнні правопорушень до адміністративної відповідальності та створити умови для відновлення порушеного права), самостійності діяльності публічної адміністрації (суб’єкти публічної адміністрації при забезпеченні прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб мають формально визначені межі самостійних повноважень) [12, с. 68].

На наш погляд, зазначена класифікація відповідає сучасним вимогам доктрини адміністративного права, має велике значення не лише для останньої, але й нормотворчості та правозастосування, оскільки розроблені в ній концептуальні засади, керівні ідеї діяльності публічної адміністрації є підґрунтям для розроблення й ухвалення нормативно-правових актів.

Таким чином, принципи адміністративно-правового регулювання протидії насильства в сім’ї мають розподілятися на основі зазначеної вище класифікації. Зазначимо, що ці принципи саме в такому контексті в науковій літературі не досліджувалися. Однак деякі науковці, які здійснювали дослідження адміністративно-правового регулювання відповідальності за вчинення насильства у сім’ї та адміністративно-правових засад взаємодії суб’єктів протидії насильства в сім’ї, сформували систему принципів у зазначених сферах. Так, О. Коломоєць пропонує систему принципів розгляду справ про адміністративні правопорушення за вчинення насильства в сім’ї та застосування адміністративних стягнень, яка включає такі: законності; правової рівності; охорони інтересів особи та держави; публічності; об’єктивної істини; гласності; права користування рідною мовою та обов’язковості державної мови; швидкості та економічності; самостійності ухвалення рішень; дотримання правових презумпцій адміністративного провадження [39, с. 14].

Разом із тим Н. Шамрук пропонує до принципів взаємодії суб’єктів протидії насильству в сім’ї відносити ще й такі: законності; науковості; гласності; системності; безперервності; взаємодопомоги; професіоналізму; керованості; пріоритетності досягнення цілей державної політики щодо попередження насильства в сім’ї [89].

Варто наголосити, що в законодавстві нашої держави принципи протидії насильству в сім’ї не закріплено. Однак, якщо звернутися до законодавств країн пострадянського простору, можемо констатувати, що в нормативно-правових актах деяких із них досліджувані нами принципи закріплені на законодавчому рівні. Так, Закон Республіки Казахстан від 4 грудня 2009 року № 214-ІУ «Про профілактику побутового насильства» у ст. 3 «Принципи профілактики побутового насильства» містить перелік принципів, на яких ґрунтується профілактика побутового насильства. До них належать такі: 1) законності; 2) гарантування дотримання прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина; 3) неприпустимість заподіяння людині і громадянину фізичного та (або) психічного страждання; 4) підтримки та збереження сім’ї; 5) конфіденційності; 6) індивідуального підходу до кожної людини і громадянина, які перебувають у важкій життєвій ситуації; 7) пріоритету превентивних заходів профілактики побутового насильства над репресивними; 8) комплексності та системності [90].

Водночас Закон Республіки Таджикистан від 19 березня 2013 року №954 у ст. 5 «Принципи попередження насильства в сім’ї» містить перелік таких принципів: поваги прав і свобод людини і громадянина; законності; гуманізму; конфіденційності інформації про насильство в сім’ї; підтримки та зміцнення сім’ї; участі громадськості, державних органів, приватних і громадських організацій у соціально-правовій системі охорони життя і здоров’я членів сім’ї; переваги профілактичних заходів над заходами відповідальності; невідворотності відповідальності за насильство в сім’ї [91].

Ураховуючи вищевикладене, пропонуємо розглянути систему принципів адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї.

Принцип компетентності суб’єктів публічної адміністрації, які здійснюють адміністративно-правове регулювання протидії насильству в сім’ї. З цього приводу варто зазначити думку відомого японського теоретика та практика управління К. Ісікаву, який зауважив: «процес управління якістю починається з підготовки кадрів і закінчується підготовкою кадрів» [92, с.35]. На наш погляд, ефективність адміністративно-правового регулювання насильства в сім’ї залежить насамперед від того, якими фахівцями воно здійснюється. Так, суб’єкти публічної адміністрації в досліджуваній сфері будуть здійснювати якісну й ефективну протидію насильству в сім’ї лише за умови їх належної професійної підготовки. На практиці часто трапляються випадки, коли суб’єкти публічної адміністрації не володіють необхідними знаннями, навичками, досвідом, нормативно-правовою базою у сфері протидії насильству в сім’ї, а відтак не здійснюють зазначену протидію на належному рівні. Ось чому виникає потреба в забезпеченні належного навчання у сфері протидії насильству в сім’ї не лише для кожного рядового співробітника, але й службовців, що обіймають керівні посади. Це водночас надасть можливість суб’єктам публічної адміністрації в досліджуваній нами сфері якісно здійснювати свої повноваження, пристосовуватись до вимог сьогодення, оперативно реагувати на зміну вимог і завдань, що висуваються перед ними в сучасних умовах. Таким чином, обов’язок здійснювати адміністративно-правове регулювання протидії насильству в сім’ї необхідно покладати на високо професійно підготовлених, кваліфікованих працівників, які не лише спеціалізуються в цій сфері, але й постійно підвищують свою компетентність.

Принцип збереження конфіденційності інформації про вчинення насильства в сім’ї та потерпілих від нього. Слід наголосити, що зазначена норма хоча прямо як принцип у законодавстві не закріплена, проте випливає з нього як керівна ідея. Так, у ст. 17 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» зазначено, що посадові особи та працівники, які здійснюють заходи з попередження насильства в сім’ї, не можуть розголошувати відомості про особисте та сімейне життя, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням їхніх службових обов’язків. Також необхідно вказати, що забезпечення збереження конфіденційної інформації щодо осіб - жертв насильства в сім’ї - відноситься до повноважень деяких органів та установ, на які покладається здійснення заходів із попередження насильства в сім’ї. Так, у статті 8 указаного Закону зазначається, що кризові центри мають забезпечувати збереження конфіденційної інформації щодо осіб, які звернулися до кризового центру про допомогу [4].

На нашу думку, значення цього принципу неможливо переоцінити. Як уже зазначалося раніше, переважна більшість потерпілих від насильства в сім’ї не звертаються про допомогу до державних органів та установ з протидії насильству в сім’ї через побоювання, що факт такого ганебного явища, учиненого саме стосовно них, буде розкритий та що інформація про це буде розголошена. Саме через таку обставину цей вид правопорушення в переважній більшості є латентним. Невипадково насильство в сім’ї, за думкою громадськості, називають «прихованою епідемією світового масштабу» [93].

Результати проведеного нами опитування дозволяють стверджувати, що факти розголошення відомостей про випадки вчинення насильства в сім’ї суб’єктами публічної адміністрації, які здійснюють адміністративно-правове регулювання протидії насильству в сім’ї, припускаються досить часто. Однією з причин такого становища, на нашу думку, є відсутність адміністративної відповідальності за розголошення даних адміністративного провадження в означеній сфері. Так, на відміну від Кримінального процесуального кодексу України, який закріплює неприпустимість розголошення відомостей досудового розслідування (ст. 222), та Кримінального кодексу, який передбачає кримінальну відповідальність у разі порушення такої заборони (ст. 387), Кодекс України про адміністративні правопорушення не передбачає ні такої заборони, ні самої адміністративної відповідальності, що має негативні наслідки у правозастосуванні.

Як бачимо, незважаючи на той факт, що закон наділяє посадових осіб та працівників, які здійснюють заходи з попередження насильства в сім’ї, обов’язком щодо нерозголошення відомостей про особисте та сімейне життя, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, у випадку такого розголошення, якщо воно стосується факту адміністративного правопорушення, відповідальності не передбачає, що є суттєвим недоліком в адміністративно-правовому регулюванні протидії насильству в сім’ї.

Принцип взаємодії суб’єктів органів публічної адміністрації у сфері протидії насильству в сім’ї. Зазначимо, що на сьогодні повноваження органів публічної адміністрації в досліджуваній нами сфері визначені в Законі України «Про попередження насильства в сім’ї». Разом із тим питання щодо взаємодії цих органів згадуються лише у ст. 6 означеного Закону України, де розкриваються повноваження уповноважених підрозділів ОВС щодо попередження насильства в сім’ї. Відповідно до цієї статті уповноважені підрозділи ОВС, що здійснюють заходи з попередження зазначеного насильства, взаємодіють із центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику з питань попередження насильства в сім’ї, з органами опіки й піклування та спеціалізованими установами для осіб, які вчинили насильство в сім’ї, та жертв такого насильства в питаннях попередження насильства в сім’ї [4]. Однак варто зазначити, що вказаний Закон лише в загальних рисах розкриває повноваження суб’єктів органів публічної адміністрації в аналізованій нами сфері, але не відображає механізмів взаємодії цих суб’єктів. А відтак є потреба розроблення дієвого механізму взаємодії органів публічної адміністрації в межах їх компетенції, узгодження їх функцій та повноважень, визначення форм державного управління, які б утворювали цілісну систему ефективної протидії насильству в сім’ї. При цьому зазначений механізм взаємодії має бути обов’язково відображений у Законі України «Про попередження насильства в сім’ї».

Принцип пріоритету профілактичних заходів щодо насильства в сім’ї над заходами адміністративної відповідальності. Ми вважаємо, що діяльність органів публічної адміністрації у сфері протидії насильству в сім’ї має передусім профілактичний характер, оскільки очевидно, що краще попередити випадки насильства в сім’ї, аніж усувати їх негативні наслідки. На нашу думку, на сьогодні існує потреба у створенні такого механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї, який би забезпечив якісну профілактику досліджуваного явища навіть у випадках відсутності звернення потерпілої особи від насильства в сім’ї до органів і установ, що здійснюють протидію такому насильству. Діяльність суб’єктів органів публічної адміністрації у сфері протидії насильству в сім’ї має бути направлена на виявлення причин і умов насильства в сім’ї та їх усунення. Особливо це стосується ОВС, на які законодавство поклало обов’язок щодо здійснення профілактики і припинення правопорушень у зазначеній сфері. При цьому органи публічної адміністрації у сфері протидії насильству в сім’ї мають застосовувати не конкретно визначений захід профілактики, а сформувати цілу взаємопов’язану систему таких заходів, використовуючи залежно від ситуації і випадку той, який на їх думку найкраще підходить у цьому випадку. Водночас заходи профілактичного характеру мають бути постійними і своєчасними, оскільки лише такій підхід до протидії насильству в сім’ї надає можливість реально попереджати випадки досліджуваного протиправного діяння.

Принцип індивідуального підходу до кожного випадку насильства в сім’ї. Зазначимо, що діяльність органів публічної адміністрації у сфері протидії насильству в сім’ї не може мати характеру певного алгоритму. Залежно від кожного конкретного випадку, від особи, яка є агресором у родині, її індивідуальних властивостей, психічного стану, від особи й поведінки потерпілого, від характеру вчиненого насильства в сім’ї (постійний, тимчасовий, можливо, насильство в сім’ї відбулося вперше) та інших обставин ситуації заходи з протидії насильству в сім’ї мають відрізнятися, оскільки ті, що ефективні в одній ситуації, можуть не призвести до позитивного результату в іншій.

Принцип комплексності, системності, послідовності і плановості адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї. На наш погляд, адміністративно-правова протидія насильству в сім’ї має здійснюватися на основі злагодженої системи послідовних, завчасно спланованих заходів різноманітного характеру, насамперед управлінського і правового; цілісного комплексу послідовних форм і методів правового регулювання, який має бути направлений як на попередження і припинення випадків насильства в сім’ї, так і на обов’язкове притягнення до адміністративної відповідальності винних у зазначеному вище протиправному діянні й допомогу постраждалим особам; на основі обов’язкового повного аналізу сучасного стану проблеми насильства в сім’ї, прогнозування проявів цього явища в майбутньому і на цій основі - вироблення напрямків протидії йому. Ми вважаємо, що здійснення протидії насильству в сім’ї на основі цього принципу суттєво підвищить рівень та ефективність такої протидії, оскільки реалізація зазначеного принципу на практиці забезпечить належний порядок, організацію та дисципліну суб’єктів публічної адміністрації під час здійснення їх діяльності в аналізованій нами сфері та сприятиме зменшенню негативних проявів у діяльності зазначених суб’єктів.

Принцип всебічної пропаганди, спрямованої на викорінення випадків вчинення насильства в сім’ї. Ми вважаємо, що така пропаганда має спрямовуватися насамперед на молодь і починатися в навчальних закладах. Так, учителі загальноосвітніх шкіл і викладачі вищих навчальних закладів, психологи, фахівці, які працюють у системі освіти, мають здійснювати роз’яснювальну роботу серед молоді про неприпустимість насильства в сім’ї, негативні наслідки такого діяння, види відповідальності за таке протиправне діяння тощо. На наш погляд, така робота має зосереджуватися саме на молоді, оскільки її представники в майбутньому створять свої власні родини. Така пропаганда сприятиме вихованню в молоді шанобливого ставлення до правових норм, повазі й непорушності конституційних прав і свобод людини і громадянина, повазі до інституту сім’ї, створенню належної моделі виховання й поведінки у своїй власній родині тощо. Тому доцільно в усіх закладах освіти систематично проводити навчальні лекції, правові і виховні бесіди, тренінги, круглі столи з питань протидії насильству в сім’ї.

Очевидно, що всебічна пропаганда, спрямована на викорінення випадків вчинення насильства в сім’ї, не може обмежуватися лише молоддю. Зазначена пропаганда має активно здійснюватися також серед іншого населення. Соціальні працівники, діяльність яких пов’язана з наданням допомоги жертвам насильства в сім’ї та з протидією зазначеному явищу, мають здійснювати роботу не лише з потерпілими від насильства в сім’ї, але й з самими агресорами, пересічними громадянами. Навчальні лекції та профілактичні бесіди систематично мають проводитися на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності з метою ознайомлення громадян з проблемою насильства в сім’ї, шляхами її реалізації та формування в них негативного ставлення до зазначеного діяння. Також важливим заходом з реалізації зазначеного принципу має стати соціальна реклама на телебаченні, у засобах масової інформації, на бігбордах у містах тощо.

Принцип невідворотності відповідальності за вчинення насильства в сім’ї. Значення цього принципу важко переоцінити, оскільки в його основі лежить ідея неминучості настання адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім’ї, якщо в діях особи є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП. У цілому реалізація цього принципу всебічно залежить від належної організації діяльності у сфері протидії насильству в сім’ї суб’єктів публічної адміністрації, зобов’язаних здійснювати таку протидію. Прецеденти відсутності реагування зазначеними вище суб’єктами на вчинення насильства в сім’ї не повинні мати місце у правозастосовчій практиці, оскільки в протилежному разі безкарність правопорушника призведе до повторності, системності насильства в сім’ї, у результаті чого страждають діти, жінки та сім’ї загалом.

Поряд із цим слід зазначити, що негативним явищем у боротьбі з насильством у сім’ї є закріплення в чинному Кримінальному процесуальному кодексі України норми, відповідно до якої низка злочинів, учинених чоловіком, дружиною, іншим близьким родичем чи членом сім’ї, належить до злочинів приватного обвинувачення, що надає можливість насильнику уникнути кримінальної відповідальності за насильство в сім’ї, яке утворює склад злочину, у разі відсутності заяви потерпілої особи про злочин або в разі відмови такої особи від обвинувачення в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Водночас варто зауважити, що на практиці переважна більшість потерпілих осіб через залежність від агресора в сім’ї, побоювання за своє майбутнє та багато інших причин, про які вище вже йшла мова, не звертаються до правоохоронних органів або відмовляються від обвинувачення в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. За такої ситуації випадки насильства в сім’ї можуть залишитися безкарними, а правопорушник і в майбутньому буде здійснювати зазначене протиправне діяння. А тому, на наш погляд, у разі закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, винна особа має бути обов’язково притягнута до адміністративної відповідальності.

Принцип участі громадських організацій та громадськості у протидії насильству в сім’ї. Зазначений принцип випливає із ч.2 ст.3 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», відповідно до якої підприємства, установи й організації незалежно від форми власності, об’єднання громадян, а також окремі громадяни можуть сприяти у здійсненні заходів з попередження насильства в сім’ї [4]. Так, ефективна протидія насильству в сім’ї залежить також від участі в ній громадських організацій та громадськості. Спільна діяльність останніх з органами державної влади й органами місцевого самоврядування забезпечить злагоджену протидію явищу, що розглядається.

Ми вважаємо, що саме така система принципів адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї в разі покладення її в основу діяльності забезпечить якісну протидію. При цьому не варто недооцінювати значення принципів адміністративно-правового регулювання протидії такому насильству, оскільки саме від них залежить ефективна діяльність органів державної влади і їх посадовців в аналізованій сфері.

Водночас очевидно, що всі перераховані принципи адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї - і загальні, і спеціальні - не можуть існувати окремо один від одного, а утворюють певну систему, яка є одним із важливих елементів механізму адміністративно-правового регулювання досліджуваної нами сфери. Тому, на наш погляд, ці спеціальні принципи адміністративно-правового регулювання протидії насильства в сім’ї мають бути нормативно закріплені в законодавстві, а саме в Законі України від 15 листопада 2001 року № 2789-ІІІ «Про попередження насильства в сім’ї», оскільки це сприятиме ефективності правозастосування норм, що регулюють протидію насильства в сім’ї та належному вдосконаленню адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації у цій сфері.

Таким чином, можемо констатувати, що принципи адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї є підґрунтям адміністративно-правового регулювання досліджуваної нами сфери, своєрідною основою діяльності суб’єктів публічної адміністрації у сфері протидії такому насиллю, віддзеркалюють юридичну природу зазначеної адміністративно-правової протидії, забезпечують її системність, а також віддзеркалюють адміністративно-правову діяльність органів державної влади та їх посадовців у сфері протидії насильству в сім’ї. При цьому така діяльність може бути ефективною лише з урахуванням посадовцями досліджуваних нами принципів та на цій основі побудови їх діяльності.

Підсумовуючи вищевикладене, можемо зробити такі висновки:

- під принципами адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї слід розуміти основні вихідні положення, керівні ідеї, на яких будується діяльність органів публічної адміністрації у цій сфері;

- система принципів адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї включає такі принципи: 1) компетентності суб’єктів публічної адміністрації, які здійснюють адміністративно-правове регулювання протидії насильству в сім’ї; 2) збереження конфіденційності інформації про вчинення насильства в сім’ї та потерпілих від нього; 3) взаємодії суб’єктів органів публічної адміністрації у сфері протидії насильству в сім’ї; 4) пріоритету профілактичних заходів щодо насильства в сім’ї над заходами адміністративної відповідальності; 5) індивідуального підходу до кожного випадку насильства в сім’ї; 6) комплексності, системності, послідовності та плановості адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї; 7) усебічної пропаганди, спрямованої на викорінення випадків учинення насильства в сім’ї; 8) невідворотності відповідальності за вчинення насильства в сім’ї; 9) участі громадських організацій та громадськості у протидії насильству в сім’ї;

- принципи адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї є підґрунтям адміністративно-правового регулювання досліджуваної нами сфери, своєрідною основою діяльності суб’єктів публічної адміністрації у цій сфері, віддзеркалюють юридичну природу зазначеної адміністративно-правової протидії, забезпечують її системність, а також віддзеркалюють адміністративно-правову діяльність органів державної влади та їх посадовців у сфері протидії насильству в сім’ї.

Отже, можемо констатувати, що система принципів адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї як основних вихідних положень і керівних ідей, на яких будується діяльність органів публічної адміністрації в досліджуваній сфері, включає такі принципи:

1) компетентності суб’єктів публічної адміністрації, які здійснюють адміністративно-правове регулювання протидії насильству в сім’ї;

2) збереження конфіденційності інформації про вчинення насильства в сім’ї та потерпілих від нього; 3) взаємодії суб’єктів органів публічної адміністрації у сфері протидії насильству в сім’ї; 4) пріоритету профілактичних заходів щодо насильства в сім’ї над заходами адміністративної відповідальності;

5) індивідуального підходу до кожного випадку насильства в сім’ї;

6) комплексності, системності, послідовності і плановості адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї; 7) усебічної пропаганди, спрямованої на викорінення випадків вчинення насильства в сім’ї; 8) невідворотності відповідальності за вчинення насильства в сім’ї; 9) участі громадських організацій та громадськості у протидії насильству в сім’ї.

Таким чином, як висновки досліджених питань у першому розділі монографії можемо зазначити такі:

Під домашнім насильством потрібно розуміти вчинюваний свідомо протиправний вплив одним (декількома) членом (членами) сім’ї, який (які) має (мають) значні переваги перед іншим членом сім’ї або особою (членами сім’ї, особами), з якими існують або існували сімейні відносини за умови спільного проживання, що виражається в діянні фізичного, психологічного, сексуального та економічного характеру або загрозі здійснення такого діяння, порушує конституційні права, свободи та інтереси людини і громадянина та завдає моральної шкоди або шкоди фізичному чи психологічному здоров’ю.
Адміністративно-правове регулювання протидії насильству в сім’ї - це система адміністративно-правових засобів, що використовуються суб’єктами публічної адміністрації, які в межах своєї компетенції мають здійснювати протидію насильству в сім’ї на основі норм адміністративного права, направлених на здійснення впливу на суспільні відносини з метою забезпечення конституційних прав та законних інтересів людини і громадянина.
Протидія насильству в сім’ї як об’єкт адміністративно-правового регулювання - це комплекс заходів впливу, здійснюваний суб’єктами публічної адміністрації, на яких покладається обов’язок виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню насильства в сім’ї, профілактики насильства в сім’ї, попередження, запобігання, припинення насильства, ліквідації наслідків насильства в сім’ї та притягнення винних осіб до відповідальності, що забезпечується на основі норм адміністративного права, направлених на регулювання суспільних відносини з метою забезпечення конституційних прав та законних інтересів людини і громадянина.
Під суб’єктами публічної адміністрації, які здійснюють адміністративно-правове регулювання протидії насильству в сім’ї, слід розуміти органи державної виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та інші суб’єкти, наділені адміністративно-управлінськими функціями, які з метою задоволення публічного інтересу та захисту прав людини і громадянина, виконуючи закони та здійснюючи функції публічного управління, забезпечують адміністративно-правове регулювання протидії насильству в сім’ї.
Система суб’єктів публічної адміністрації у сфері адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї включає в себе чотири групи суб’єктів: 1) суб’єкти публічної адміністрації у сфері адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї загальної компетенції (Кабінет Міністрів України та Міністерство юстиції України); 2) суб’єкти публічної адміністрації у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї галузевої компетенції (Міністерство соціальної політики України, органи опіки і піклування, спеціалізовані установи для осіб, які вчинили насильство в сім’ї, та жертв такого насильства: кризові центри для членів сімей, в яких вчинено таке насилля чи існує реальна загроза його вчинення, та центри медико-соціальної реабілітації жертв такого насилля); 3) суб’єкти публічної адміністрації у сфері адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї функціональної компетенції (підрозділи органів внутрішніх справ, а саме служба дільничних інспекторів міліції та кримінальна міліція у справах дітей та органи прокуратури); 4) суб’єкти публічної адміністрації у сфері адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї та інші суб’єкти такої протидії, які відповідно до законодавства можуть брати участь у протидії насильству в сім’ї (служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, заклади освіти, заклади охорони здоров’я, а також різноманітні неурядові організації, діяльність яких спрямована на захист прав і свобод людини і громадянина).
Під адміністративно-правовим статусом публічної адміністрації у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї слід розуміти сукупність юридичних обов’язків і прав суб’єктів публічної адміністрації, наділених правосуб’єктністю, що встановлюються для протидії такому насильству з метою забезпечення конституційних прав та законних інтересів людини і громадянина.
На сьогодні об’єктивно назріла потреба суттєвого вдосконалення чинного Закону України від 15 листопада 2001 року № 2789-ІІІ «Про попередження насильства в сім’ї» та розроблення нової Інструкції щодо порядку взаємодії органів, їх підрозділів та установ, відповідальних за реалізацію державної політики щодо попередження насильства в сім’ї, оскільки чинне законодавство має низку недоліків: повноваження суб’єктів публічної адміністрації у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї в нормативно-правових актах дублюються; відсутній чіткий розподіл функцій і повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань попередження насильства в сім’ї, та його органів і відділів на місцях, що може призвести до невідповідного виконання своїх повноважень; повноваження одних і тих же суб’єктів прописані в різних нормативно- правових актах, при цьому дещо відрізняються, що суттєво ускладнює процес правозастосування; немає точного розмежування повноважень між органами й установами, які відповідно до ст. 3 зазначеного Закону здійснюють протидію насильству в сім’ї.
Під принципами адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї слід розуміти основні вихідні положення, керівні ідеї, на яких будується діяльність органів публічної адміністрації у зазначеній сфері.
Система принципів адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї включає такі принципи: 1) компетентності суб’єктів публічної адміністрації, які здійснюють адміністративно-правове регулювання протидії насильству в сім’ї; 2) збереження конфіденційності інформації про вчинення насильства в сім’ї та потерпілих від нього;

3) взаємодії суб’єктів органів публічної адміністрації у сфері протидії насильству в сім’ї; 4) пріоритету профілактичних заходів щодо насильства в сім’ї над заходами адміністративної відповідальності; 5) індивідуального підходу до кожного випадку насильства в сім’ї; 6) комплексності, системності, послідовності та плановості адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї; 7) усебічної пропаганди, спрямованої на викорінення випадків вчинення насильства в сім’ї; 8) невідворотності відповідальності за вчинення насильства в сім’ї; 9) участі громадських організацій та громадськості у протидії насильству в сім’ї.

Принципи адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї є підґрунтям адміністративно-правового регулювання досліджуваної нами сфери, своєрідною основою діяльності суб’єктів публічної адміністрації у сфері протидії насильству в сім’ї, віддзеркалюють юридичну природу зазначеної адміністративно-правової протидії, забезпечують її системність, а також віддзеркалюють адміністративно- правову діяльність органів державної влади та їх посадовців у сфері протидії насильству в сім’ї.