Узявши курс на розбудову правової держави, Україна визнала людину, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, а одним із найбільш пріоритетних напрямків своєї діяльності - дотримання і захист прав і свобод людини та громадянина.

Важливим об’єктом соціально-правового захисту у правовій державі є сім’я як особливий соціальний інститут, що відіграє значну роль у вихованні та формуванні кожної людини і громадянина в Україні та суспільства загалом.

Одним із порушень законних прав, інтересів і свобод людини та громадянина, яке останнім часом викликає занепокоєння з боку суспільства й держави, є вчинення насильства в сім’ї, що здійснює деструктивний вплив на родину та підриває стабільне функціонування останньої як «основного осередку суспільства».

Сім’я як важливий суспільно-правовий інститут потребує уваги держави та необхідної охорони різними галузями права - міжнародного, цивільного, сімейного, кримінального тощо. Однак важливе місце в забезпеченні захисту прав і свобод людини та громадянина посідає інститут адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї. Тому справедливо, що у главі 14 «Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку» Особливої частини Кодексу України про адміністративні правопорушення законодавець передбачив відповідальність за вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного припису, непроходження корекційної програми (ст. 173-2).

За даними Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України, тільки впродовж 2013 року працівниками органів внутрішніх справ було прийнято 10 230 заяв і повідомлень про вчинені правопорушення та інші події, пов’язані з насильством у сім’ї, за якими складено адміністративні протоколи, а 2014 року - 82 900. Однак ці дані не є цілком повним відображенням реальної ситуації з правопорушеннями, що полягають у вчиненні насильства в сім’ї, оскільки значний відсоток цих протиправних діянь залишається латентним.

Актуальність теми монографічного дослідження підтверджується також результатами авторського соціологічного опитування, за якими лише 32 % опитаних працівників правоохоронних органів визначили рівень

адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї як задовільний, а 68 % - як незадовільний.

У цій праці в результаті комплексного аналізу засад адміністративно- правового регулювання протидії насильству в сім’ї, у вирішенні теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із застосуванням ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також у комплексній розробці науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері протидії насильству в сім’ї вирішіно такі завдання:

- розкрито зміст протидії насильству в сім’ї як об’єкта адміністративно-правового регулювання;

- установлено перелік суб’єктів публічної адміністрації, які здійснюють адміністративно-правове регулювання насильства в сім’ї, та розроблено їх класифікацію;

- виявлено принципи адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї та проаналізовано їх сутність;

- розкрито зміст і структуру механізму адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї;

- з’ясовано форми і методи адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї;

- досліджено зарубіжний досвід у сфері протидії насильству в сім’ї;

- виявлено зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї;

- розроблено пропозиції щодо вдосконалення окремих положень і норм законодавства у сфері адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї.

Таким чином, у монографії на основі аналізу загальноєвропейського та національного законодавства, досягнень адміністративно-правової науки та юридичної практики наведено теоретичне узагальнення й нове розв’язання наукового завдання щодо розвитку адміністративно-правового регулювання протидії насильству в сім’ї та запропоновано низку висновків, пропозицій і рекомендацій щодо їх удосконалення в Україні.