Ораторське мистецтво

5.3. Слухання й обговорення виступів

Етапи підготовки до публічного виступу

Публічне мовлення, особливо такі його жанри, як доповідь, промова, потребують ретельної попередньої роботи. Їх підготовка передбачає кілька етапів.

Перший етап. Осмислення та формулювання теми, визначення кола питань, які вона охоплює, виділення принципових питань.

Другий етап. Добір теоретичного та фактичного матеріалу (наукове опрацювання літератури, інформації, відібраної усним способом).

На цьому етапі важливо не просто знайти й опрацювати матеріал, а глибоко його осмислити, визначити головне й другорядне, інтегрувати основні положення з кількох джерел. У разі потреби виклад матеріалу зробити доступним, пристосувати до умов та рівня слухачів, переробивши його. Вибрати слід найяскравіші приклади, що добре сприймаються на слух, подумати про використання наочності чи технічних засобів (схеми, малюнки, таблиці, магнітофонні записи).

Пошук та опрацювання літератури неодмінно вимагає навичок конспектування. Варто дотримуватись таких правил складання конспекту:

1. Уважно прочитайте текст, супроводжуючи читання відмічанням незрозумілих або незнайомих слів, нових імен, дат.
2. Запишіть на першій сторінці бібліографічні відомості книжки (статті), над якою працюєте.
3. Поділіть текст на логічно-смислові частини під час повторного читання.
4. Читайте відзначені частини, даючи їм заголовок (складіть простий детальний план - послідовний перелік основних думок автора) і коротко запишіть.
5. Намагайтеся виразити думки автора своїми словами. Цитуйте лише те, на що можна буде послатися як на авторитетний виклад думки.
6. Під час конспектування тексту великого розміру на полях вкажіть сторінки книжки, з яких законспектовано основні положення.
7. На полях помічайте значення нових і незнайомих слів, понять, а також записуйте власні думки, коментарі, оцінки прочитаного.

Третій етап. Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.

Під час складання плану треба пам’ятати, що в пунктах плану перелічуються основні мікротеми тексту. Перший та останній пункти співвідносяться як вступ та висновки до тексту. Кожен пункт має бути коротким, чітким, відповідати змісту виділеної частини. Пункти складного плану можна розбивати на підпункти.

Основні правила складання плану такі:

• попередньо перегляньте текст;
• уважно прочитайте текст, визначте головну думку;
• поділіть текст на смислові частини, визначте мікротеми;
• сформулюйте пункти плану;
• спробуйте переказати текст, керуючись складеним планом.

Четвертий етап. Складання тез виступу.

Тези - це короткий виклад принципових положень, що не містять полеміки, фактів і мають бути вирішені та обґрунтовані під час виступу.

Порядок роботи над складанням тез може бути таким:

• прочитайте весь текст, якщо він невеликий, або розділ, якщо текст великий за обсягом;
• знайдіть і виділіть основні положення, сформульовані автором;
• викладіть основні авторські думки у вигляді послідовних пунктів.

Вимоги до складання тез:

• формулювання думки має бути чітким і коротким (4-5 речень);
• кожне положення має містити у собі лише одну думку;
• можна складати тези за абзацами. Іноді одна теза може об’єднувати кілька абзаців;
• записуючи тези, краще їх нумерувати, хоча це не є обов’язковим.

П’ятий етап. Складання тексту виступу.

Текст - це повний розгорнутий виклад матеріалу з обраної теми. В основі його лежить логічна послідовність, якій і підпорядкований поділ тексту на частини. Виклад краще проводити дедуктивним методом, ідучи від загального положення до часткового докладного його розкриття. Зрештою, можна обрати й індуктивний шлях, коли на основі конкретних положень підводимо слухачів до засвоєння головної думки (положення).

Текст повинен мати чіткий поділ на вступ, основну частину та висновки.

Виголошуючи текст, мовець має враховувати ситуацію, обставини, умови спілкування і, пристосовуючись до них, може дещо модифікувати текст, вносити в нього усномовні елементи, вдаватися до повторів тощо.

Після виступу доповідач може відповісти на запитання (глибокі відповіді посилюють враження від виступу), дати додаткові пояснення, звичайно, подякувати аудиторії за увагу.

Готуючись до виступу, доповідачеві варто звернути свою увагу на зовнішні компоненти виступу: 1) зачин; 2) виклад; 3) кінцівка.

Зачин (початок виступу) - важливий компонент публічного мовлення, оскільки покликаний реалізувати насамперед психологічну мету - встановити контакт з аудиторією, заволодіти увагою слухачів, викликати інтерес до викладу, накреслити змістову перспективу, показати бажання повідомити щось нове.

На початку виступу треба чітко назвати тему доповіді та окреслити проблему, яку пропонуєте обговорити.

Своєрідний код взаємостосунків між мовцем і слухачем, на думку психологів, закладений уже у звертання до аудиторії. Розрізняють кілька прийомів, які сприяють ефективному початку спілкування, а саме: а) яскравий епізод; б) цікавий факт; в) афоризм; г) цитата; д) питання до аудиторії. При цьому важливо врахувати склад аудиторії, ступінь її підготовленості та зацікавленості.

Виклад - висвітлення основних положень доповіді (промови, повідомлення), суті справи. Відбувається переважно у традиційній формі розбивання загального тексту на кілька пов’язаних між собою тем (змістових частин). Варто подбати про зв’язки між частинами. Усі питання мають висвітлюватися збалансовано.

Виклад може оживити “ліричний відступ” - коротка кумедна історія чи навіть анекдот, які необхідно вміло вплести у загальний зміст виступу. Існує і чимало інших засобів, які допоможуть пожвавити виступ - порівняння, метафори, прислів’я та приказки, цитати, приклади з життя, використання гумору, дотепів тощо.

Кінцівка - це повідомлення про закінчення виступу. Вона має бути пов’язана з початком. Але закінчуючи, ніколи не кажіть, що ви закінчуєте! Оберіть інший тип закінчення виступу залежно від теми та аудиторії, наприклад: а) резюме головних питань; б) заклик до дії; в) поетичне закінчення; г) цитування тощо.

Оскільки закінчення, як і початок, мають дуже важливе значення, то прикінцеві речення варто підготувати заздалегідь.

Успіх публічного мовлення значною мірою залежить від майстерності доповідача. Батько риторики Цицерон зазначав, що найкращий оратор є той, хто своїм голосом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження.

Вплив лектора на слухача ґрунтується на культурі:

• мислення (самостійність, самокритичність, глибина, гнучкість,
• мовлення (правильність, виразність, ясність, точність, доцільність, логічність, оригінальність, краса);
• поведінки (ввічливість, тактовність, коректність, розкутість,
• спілкування (повага до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою слухачів, згуртування однодумців).
• оперативність, відкритість);
• серйозність);

Лектора (доповідача) оцінюють за такими ознаками:

• компетентність - рівень знань про предмет мовлення;
• лінгвістичні знання мовної норми та її варіантів, багатство мовних засобів (бідність словникового запасу в мовленні публічних людей є неприйнятною);
• володіння хорошою дикцією - правильна артикуляція, володіння різними типами інтонації, уміння змінювати темп мовлення, користуватися паузами;
• інтелігентність - тактовність, доброзичливість;
• уміння організовувати свої відносини з аудиторією - дотримуватися принципів співробітництва, виявляти коректність у мовленні (не вживати виразів на кшталт Вам ясно? Ви цього не знаєте? тощо).

Велике значення для підсилення смислової виразності та впливу на слухачів мають невербальні засоби спілкування - міміка та жести, погляд, поза мовця.

Міміка - це вираз обличчя. А.Коні стверджував, що в гарного оратора обличчя говорить разом з язиком.

Жести - це рухи тулуба, голови, рук або ніг. Природна жестикуляція зближує мовця зі слухачами і робить зміст виступу більш зрозумілим. Однак для цього жести мають бути природними, стриманими, м’якими та узгоджуватися з рухами всього тіла, не бути різкими.

Науковці-психологи розрізняють кілька видів жестів руками:

• Вказівним пальцем здебільшого показують на певну особу або предмет, напрям.
• Стиснутий кулак - це наголошення на певному аспекті якогось питання.
• Долоня, обернена догори, може мати кілька значень: мовець пропонує зважити запропонований план або оцінити якусь дію; обернена донизу - означає незгоду, відмову.

Погляд - це контакт за допомогою очей. Встановлено, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35-50% усього часу, протягом якого відбувається розмова. Зоровий контакт мовця з аудиторією має бути не меншим. Він потрібен для того, щоб визначити реакцію на свої слова. Звичайно, погляд - це сигнал, зміст якого можна визначити, беручи до уваги вираз обличчя та ситуацію. Наприклад, тривалий погляд, спрямований на співрозмовника, свідчить про те, що людина говорить правду. Чим складнішою є думка, тим рідше людина, яка говорить, дивиться на слухача (бажання не розпорошити свою увагу).

Виділяють такі невербальні засоби спілкування.

• оптичні - жести, міміка, поза, хода, контакт очей, зовнішній вигляд;
• акустичні - темп мовлення, тембр голосу, сила голосу, паузи, інтонація;
• кінетичні - дотик, потиск руки, поцілунок;
• ольфакторні - запах тіла, запах косметики;
• просторово-часові - відстань між співрозмовниками, розміщення в просторі, тривалість контакту, ступінь пунктуальності в часі.

Поради лектору

■ Якщо у вас немає лекторського досвіду, напишіть повний текст виступу і кілька разів прочитайте його. Після такої попередньої роботи вам не доведеться заглядати до рукопису часто.

■ Якщо ж ви досвідчений лектор, досить приготувати нотатки.

■ Виберіть тему і пристосуйте свій виступ до категорії слухачів, перед якими доведеться говорити.

■ Вчасно дізнайтеся про їх склад - це допоможе вам приготувати свій виступ з урахуванням їхнього віку, освіти та кваліфікації.

■ Готуючись до виступу, подумайте, що слухач хоче від вас почути, які проблеми хвилюють його, що він уже знає з цих питань, урахуйте його загальноосвітній рівень.

■ Дуже важливо вибрати вдалу назву лекції. Конкретні назви набагато привабливіші, ніж загальні.

■ Насамперед з’ясуйте для себе мету свого виступу: ви хочете поінформувати слухачів про щось чи переконати їх у чомусь, спонукати до якоїсь дії чи розважити.

■ Розкладіть на столі всі записи та інформаційні матеріали; ті, що не відповідають темі лекції, вилучіть, а решту згрупуйте відповідно до її плану.

■ Виявіть прогалини в інформаційних матеріалах і заповніть їх, відшукавши відповідну літературу та поговоривши з фахівцями. Незалежно від того, чи пишете ви повний текст виступу, чи лише робите нотатки, потрібно скласти основу виступу - короткий план. Опрацьовуючи його, відбираючи потрібну інформацію, особливу увагу зверніть на форму викладу.

■ Початок виступу має дуже велике значення; від нього залежить: а) чи подолає мовець хвилювання, заспокоїться й набуде впевненості у своїх силах; б) чи зуміє встановити контакт зі слухачами; в) чи зацікавить слухачів і приверне їхню увагу; г) чи зуміє стисло висвітлити тему виступу, визначивши основні питання.

■ Мовець може розвинути думки у своєму виступі по-різному, а саме: а) пояснити; б) описати; в) розповісти; г) довести.

■ Найменш цікавою формою викладу є опис, найцікавішою - розповідь.

■ Закінчення виступу, як правило, складається з двох частин: узагальнення головних думок і підбиття підсумків.

■ Завжди намагайтеся закінчити лекцію вчасно, не затягуйте її.

■ Нотатки робіть на аркушах однакового формату - з одного боку через рядок або два. З лівого боку залишіть поля для окремих позначок, а також для визначення часу, який має минути від початку виступу.

■ Здатність постійно думати про слухачів та вміння відчути себе на їхньому місці - одна з найважливіших передумов успіху мовця.

■ Необхідність встановлення контакту зі слухачами на самому початку. Інакше ви не зможете ані донести до них свої погляди, ані зацікавити їх своєю промовою.

■ Протягом виступу стежте за реакцією слухачів.

■ Не вживайте надто довгих речень, чергуйте їх з короткими.

■ Не говоріть безособово, не зловживайте третьою особою однини і множини.

■ Не перевантажуйте свою промову абстрактними поняттями.

■ Епічна широчінь шкодить, зайві подробиці затіняють головну проблему. Надмірна стисліть також має свої недоліки. Важливі думки треба висвітлювати детальніше, наводячи яскраві приклади, порівняння тощо.

■ Зацікавленість слухачів ви збудите тоді, коли: а) говоритимете про те, що стосується їх безпосередньо; б) узгодите виклад матеріалу з рівнем знань слухачів; в) поставите запитання, на яке самі ж дасте відповідь; г) наведете вражаючі факти; д) висунете якусь неймовірну гіпотезу.

■ Дуже важливо знати ставлення слухачів до вашої особи як лектора, а також до теми виступу.

■ Пам’ятайте, що на слухачів впливає і середовище: грюкіт, холод, спека, незручні крісла тощо.

■ Заохочуйте слухачів до дискусії.

■ Будьте тактовними: дякуйте за кожне зауваження, навіть тоді, коли ви з ним не згодні.

■ Не соромтеся своєї схвильованості: адже байдужому мовцеві ніколи не вдасться схвилювати слухачів своїм виступом.

■ Самого висловлення думок замало. Думки потрібно донести до слухачів. Вживайте для цього метафори, афоризми, прислів’я, цитати.

■ Різні незвичайні пригоди і випадки дуже пожвавлюють виступ.

■ Незнайомі, незрозумілі для слухачів терміни, а також абстрактні поняття потрібно визначити або пояснити.

■ Один з найдієвіших засобів пожвавлення уваги слухачів - риторичні запитання під час виступу.

■ Гумор та дотепи доцільно використовувати за умови, якщо ви вмієте бути дотепним і якщо дотеп неущипливий.

■ Мова має бути ясною й зрозумілою.

■ Намагайтеся розширити свій словниковий запас.

■ Читайте книги про культуру і стиль мовлення.

■ Лектор-початківець повинен запам’ятати текст виступу в процесі кількаразового його повторення.

■ Коли потрібно заглянути до рукопису лекції або виступу, опустіть очі, але голову не нахиляйте.

■ Намагаючись запам’ятати текст, зосереджуйтеся передусім на змісті, а не на стилі.

■ Не бійтеся дивитися прямо в очі слухачів.

■ Якщо ви сумлінно приготуєте виступ, то впевнитеся у своїх силах, і таким чином відвернете свою увагу від причин хвилювання.

■ Під час виступу контролюйте своє дихання і говоріть повільно, особливо на початку.

■ Перед початком виступу розслабтеся.

■ За кафедрою займіть зручну позу, огляньте слухачів, але говорити не поспішайте. Потім глибоко вдихніть повітря і в повільному темпі починайте говорити.

■ Після закінчення промови не виказуйте, що вам стало легко після того, як виступ уже позаду.

■ Будь-які рухи, пози, жести й міміка виправдані лише в тому разі, коли вони не притягують надмірної уваги слухачів.

■ Жести мають бути скупими як щодо кількості, так і щодо широти. Стежте за тим, щоб: а) жести були природними, а не штучними; б) кожний жест мав певне значення; в) промова не починалася і не закінчувалася несподіваним жестом; г) жести узгоджувалися з рухами всього тіла; д) жестикулюйте саме тоді, коли необхідно наголосити на значенні усного слова.

■ Силу голосу пристосовуйте до акустики і розмірів приміщення.

■ Користуючись підсилювальними пристроями, говоріть у мікрофон, а не повз нього.

■ Якщо доводиться відійти від мікрофона до дошки, говоріть голосніше. Не говоріть, коли пишете на дошці, тобто коли ви стоїте до слухачів спиною.

■ Якщо доводиться долати труднощі, пов’язані з поганою акустикою, шумом у приміщенні, гуркотом, що долинає з вулиці, та іншими перешкодами, то: а) артикулюйте дуже ретельно; б) говоріть повільніше та робіть паузи; в) говоріть короткими реченнями; г) супроводжуйте свої слова жестикуляцією й мімікою більш виразно, ніж звичайно.

■ Бережіть голос за кілька днів перед виступом.

■ Дружелюбний тон допоможе завоювати прихильність слухачів.

■ Не припускайтеся менторського тону і не моралізуйте.

■ Застосування того чи іншого тону залежить від характеру промови.

■ Якщо хочете наголосити на якійсь думці, це можна зробити кількома способами: а) перш ніж висловити її, помовчіть якусь мить, а потім уже говоріть; б) підсильте свій голос або, навпаки, говорить тихіше; в) уповільніть виклад і наголосіть на кожному окремому слові в реченні; г) доповніть усне слово жестом і мімікою; д) змініть тон голосу; е) повторіть важливе слово або речення.

■ Не бійтеся робити паузи, навіть якщо у вас немає лекторського досвіду. Намагайтеся не заповнювати паузи різними звуками типу “е - е - е...”, “ну” та ін.

■ Швидкості реакції можна навчитися, якщо виконувати такі дві умови: а) розвивати впевненість у своїх силах; б) вчитися заздалегідь уявляти різні ситуації і знаходити способи правильної реакції на них.

Організація презентацій

■ Намагайтесь максимально проявити свій інтелектуальний потенціал та лідерські здібності, продемонструйте ініціативність, організованість та здібність до творчості.

■ Поставте собі за мету переконати інших прийняти ваші ідеї, рекомендації, пропозиції чи точку зору.

■ Проявіть себе як висококваліфікований спеціаліст, який знає свою роботу.

■ До розв’язання проблем та конфліктних ситуацій у процесі презентації підходьте творчо та з великою відповідальністю.

■ Необхідно бути готовим до різкого настрою аудиторії.

■ Відчувайте себе впевненою людиною, говоріть голосно, спокійно.

■ Не ігноруйте питання, відповідайте стисло, чітко, ясно.

■ Не дозволяйте тому, хто запитує, стати оратором.

■ Чітко дотримуйтесь дидактичних вимог щодо використання наочно- демонстраційного матеріалу.

■ Готуючись до презентації, продумайте свій зовнішній вигляд, намагайтеся сформувати імідж ділової, упевненої, самостійної, культурної людини.

Завдання

1. Охарактеризуйте загальні цілі публічного мовлення, пам’ятаючи, що промова - це вчинок і, як усякий вчинок, вона має наслідки, у яких проектуються дві важливі риторичні категорії: ефективність і впливовість промови [66, с. 112].
2. Проілюструйте прикладами реальні зони ефективності публічної промови: збудження емоцій, привертання уваги, розповсюдження знань, формування наміру, перехід до дії, формування навичок [66, с. 113].
3. Опишіть класичну модель публічної промови [66, с. 121].
4. З’ясуйте роль і значення парламентських промов. Сформулюйте вимоги до сучасної парламентської промови та проілюструйте прикладами [66, с. 130].
5. Чи доводилося вам слухати мітингові промови? Якщо так, то поясніть, чим вони відрізняються від парламентських [66, с. 131].