Ораторське мистецтво

3.1. Загальна характеристика суперечки

Діловий стиль спілкування орієнтований на отримання конструктивного результату, пов’язаного з обговоренням спірного положення. Конструктивним буде такий результат спілкування, який складається з оптимального комбінування позицій учасників комунікативного процесу. На відміну від цього силовий стиль спілкування має своїм результатом підпорядкування однієї з позицій іншій.

У діловому спілкуванні нерідко трапляються ситуації, коли під час обговорення проблеми доводиться обстоювати свою думку. Це можна пояснити тим, що будь-яке явище багатогранне і численними зв’язками поєднане з іншими явищами. Отже, одній людині важко враховувати всі його аспекти. Суперечки найчастіше тому й виникають, що партнери звертають увагу на суперечливі характеристики одного явища, і кожен з них по-своєму має рацію.

Першим, хто усвідомив важливість діалогової форми спілкування людей для прогресу пізнання, вважають Сократа. Відомі бесіди Сократа з друзями і недругами увійшли до золотого фонду культури людства. Античний мислитель вважав, що в голові окремої людини істина з’ являється вкрай рідко, найчастіше вона народжується у процесі цілеспрямованої бесіди. Для плідного розвитку думки потрібні щонайменше двоє. Спосіб, за допомогою якого розвивається діалог, він називав методом “баби-повитухи”. Натяк зрозумілий: для народження нової ідеї потрібна допомога [10].

Найшляхетніший вид суперечки - той, який ведеться для з’ ясування й зіставлення різних поглядів, пошуку істини. Свою позицію співрозмовники логічно обґрунтовують, з повагою ставляться до аргументів протилежної сторони. Таку суперечку називають дискусією (від лат. йіксткіо - дослідження, розгляд, розбір). У дискусії немає переможців. У процесі пошуку істини виграють усі [10].

Якщо ж мета суперечки - захистити, обстояти свою думку і спростувати думку опонента, таку суперечку називають полемікою (з давньогрец. роїєшікок - войовничий, ворожий). До перемоги в полеміці можна прийти шляхом переконання опонента. Однак нерідко до неї прагнуть будь-якою ціною, буквально примушуючи супротивника визнати свою неправоту. У цьому випадку використовують хитрощі, заборонені прийоми. Таку суперечку, розраховану на перемогу будь-якою ціною, називають еристичною.

Ділова суперечка може поєднувати дві мети: суперечка заради істини і для переконання опонента. Такий спосіб спілкування уможливлює використання різноманітних прийомів, які полегшують перемогу. Перевага в такій суперечці на боці того, хто не тільки глибше знайомий з проблемою, а й уміє використовувати ці прийоми, протидіяти хитрощам і забороненим прийомам, тобто володіє культурою ведення суперечки.

Модель суперечки залежить від того, чим зумовлено позиції сторін - ставленням до предмета суперечки чи ставленням до опонента? Принципова відмінність цих двох моделей виявляється в доборі різних методів ведення суперечки.

Перша модель: ставлення до проблеми не залежить від ставлення до опонента. Реалізація цього принципу пов’язана із застосуванням таких прийомів та методів:

а) виявлення проблеми в “чистому” вигляді, незважаючи на те, що про неї думають і як до неї ставляться інші сторони конфлікту;

б) оцінка проблеми, яка ґрунтується на об’єктивних критеріях, а не на характеристиках чого-небудь, зокрема й власних інтересів і намірів;

в) незалежна експертиза ситуації. Вона передбачає перший крок підведення різних цілей під спільний знаменник;

г) визначення власної позиції, яка є вираженням позиційного інтересу, а не претензій на абсолютну істину;

д) формулювання ставлення до позиції опонента виходячи з принципової рівності поглядів і позицій.

Друга модель: ставлення до проблеми формується крізь призму ставлення до опонента. Цьому принципові властиві такі прийоми та методи:

а) суперечливе положення розглядають лише під кутом зору “кому це вигідно?”, тобто виокремлюють не в “чистому” вигляді, а як прояв намірів протилежних сторін;

б) суперечливе положення оцінюють з позицій особистого суб’єктивного інтересу;

в) беруть до уваги лише позиційну експертизу, усі інші експертні оцінки унеможливлено;

г) оцінюють позицію опонента відповідно до уявлення про власну “позиційну перевагу”: “ця позиція правильна, тому що моя; позиція опонента неправильна, тому що належить опоненту”.

Культура ведення суперечки виявляється й у тому, щоб не вести суперечку з людиною, яка не розуміється на питанні, і коли це недоцільно (наприклад, якщо питання, яке поставив слухач, цікавить тільки його). У такому разі краще подякувати за висловлену думку і продовжити розмову з ним наодинці. Також можуть траплятися люди, переконані в тому, що існує лише дві думки: їхня власна і неправильна, адже не всі здатні зрозуміти і прийняти погляд іншого.

Приречена на поразку й суперечка з людиною, налаштованою проти особи свого опонента. Украй важко переконати партнера, якщо він зацікавлений у протилежному висновку.

Додамо, що важливе значення для ухвалення рішення про продовження суперечки мають обставини його проведення: чи підходить місце, чи достатньо часу для обговорення питання, чи немає нервозності, “кипіння пристрастей” у сторін, які сперечаються.

Починати суперечку можна, лише добре обміркувавши її доцільність і зваживши свої шанси на успіх. Вони більші, коли є час підготуватися до суперечки: проаналізувати проблему, обдумати свої аргументи, можливі заперечення й докази опонента.

За багатовікову історію сформувалися принципи і правила ведення суперечки. Знання й дотримання їх дає змогу зробити суперечку продуктивною та перемогти в ній.

Якщо принцип визначає стратегію, напрям діяльності, то правила характеризують тактику, конкретні дії. Принцип найчастіше відповідає на запитання: що треба робити, а правило дає відповідь на запитання: як треба поводитися в конкретній ситуації. Кожен принцип реалізується через сукупність правил [5].

Принципи сперечання

1. Попередня підготовка.
2. Толерантне ставлення до опонентів.
3. Послідовний аналіз альтернатив.
4. Коректність.
5. Відстороненість.
6. Подолання психологічних бар’єрів.
7. Поетапне наближення до істини.

Принцип попередньої підготовки до сперечання. Попередня підготовка дає змогу мобілізуватися, багато чого обміркувати, змоделювати найбільш вірогідний перебіг суперечки, зробити деякі “заготовки”, зібрати й осмислити потрібну інформацію.

Правила попередньої підготовки до сперечання

1. Продумайте стратегію, основний напрям, головну мету суперечки; передбачте найбільш вірогідні варіанти аргументації вашого опонента.
2. Налаштовуйте себе (на всякий випадок) на найгірше, навіть на некоректну поведінку вашого опонента.
3. Оцініть недоліки, а особливо достоїнства вашого опонента, рівень його професіоналізму, освіти, культури, особливості його характеру, мотиви вчинків.
4. Зробіть “заготовки”, які дадуть змогу несподівано й сильно нейтралізувати можливу некоректну поведінку опонента.
5. Не будьте наївними і не розслабляйтеся, мобілізуйтеся на битву, а не на світську бесіду.

Принцип толерантного ставлення до опонентів. Опонент так само, як і ви, має право на власну думку і прагне до істини, а процес пошуку останньої має бути коректним з обох сторін.

Правила толерантного ставлення до опонентів

1. Пам’ятайте, що істина може виходити не тільки з ваших уст.
2. Будьте психологічно готові вислухати будь-яку думку, будь-який аргумент і навіть некоректний випад проти вас.
3. Чим більшу повагу ви виявите до свого опонента, тим більше у вас шансів перевести суперечку в конструктивне русло.
4. Знайдіть сміливість погодитися з вашим опонентом, якщо переконуєтеся, що він справді має рацію.
5. Не намагайтеся нав’язати свій погляд іншим, поки не вислухаєте всі докази й аргументи своїх опонентів.
6. Визнайте, що ваш опонент хоч у чомусь має рацію.
7. Майте терпіння не поспішаючи, аргументовано висловити свою думку.

Принцип послідовного аналізу альтернатив. Будь-яка проблема, як правило, має кілька можливих підходів і способів розв’язання. Однак не всі вони є оптимальними. Два різних способи залежно від умов, мети, засобів по- різному можуть слугувати знаходженню істини.

Правила послідовного аналізу альтернатив

1. Чітко визначте альтернативу, її суть, ідею, концепцію.
2. Розкладіть альтернативу на складові частини, етапи, логічний ланцюг проблем, завдань, аргументів, фактів.
3. Проаналізуйте слабкі й сильні сторони альтернативи.
4. Зосередьте увагу на слабких елементах альтернативного підходу.
5. Узагальнюйте все позитивне й негативне в кожному з підходів.

Принцип коректного сперечання. Чим більш коректними будуть судження й дії, тим більше шансів на достойну перемогу над опонентом.

Правила коректного сперечання

1. Навіть якщо опонент вдається до явно некоректного випаду, не опускайтеся до його рівня, не використовуйте некоректні прийоми.
2. Крок за кроком руйнуйте некоректну аргументацію.
3. Говорячи “ні”, аргументуйте своє заперечення.
4. Критикуючи, пропонуйте конструктивний підхід до ситуації, що склалася, і вихід з неї.
5. Думкам опонентів належить протиставляти ваші думки, а не амбіції, голе заперечення всього, що йде від осіб, які вам не симпатичні.
6. Не намагайтеся перекричати, а аргументовано переконуйте свого опонента.

Принцип відсторонення. Давно помічено, що суперечку виграє не тільки той, хто більш ерудований, але й той, хто, ніби збоку стежачи за ходом суперечки, бачить усе, що відбувається, загалом і здатний коригувати свої недоліки і промахи, піднятися над особистими інтересами й подолати психологічні бар’єри.

Правила відсторонення у процесі сперечання

1. Подумки спостерігайте ніби збоку себе й інших учасників суперечки.
2. Оцініть, як під час сперечання змінюється настрій і ставлення до вас опонентів і ваших прихильників.
3. Не бійтеся піднятися над особистими інтересами, які заважають вам наблизитися до істини.
4. Намагайтеся діяти нестандартно, не будьте рабом ситуації, що склалася.

Принцип подолання психологічних бар’єрів. Серйозною перешкодою на шляху до перемоги у суперечці є неправильні психологічні настанови: наприклад, настанова на те, що протилежна сторона краще підготовлена, ніж ви, а тому сильніша за вас; або страх виглядати гірше, ніж ваш опонент, що стримує ваші судження й дії.

Правила подолання психологічних бар’єрів

1. Стежте за думкою, аргументацією, а не за жестами, голосом свого опонента.
2. Не поспішайте переривати вашого опонента, кидати йому репліки.
3. Шукайте й аналізуйте слабкі місця, аргументи, приклади, докази вашого опонента.
4. Не думайте, що противник сильніший за вас.
5. Не будьте самовпевненими, не думайте, що протилежна сторона слабкіша за вас, менш підготовлена й інформована.
6. Прагніть до того, щоб вас усі зрозуміли й адекватно сприйняли сказане вами.
7. Пам’ятайте, що страх перед відповідями опонента - поразка.

Принцип поетапного наближення до істини. Ефективність сперечання і просування до істини прямо залежить від того, наскільки чітко вичленовано фази, етапи сперечання, альтернативні підходи до розв’язання проблеми.

Правила поетапного наближення до істини

1. Сформулюйте мету, яку ви ставите, починаючи суперечку.
2. Розбийте на етапи процес переконання.
3. Сформулюйте проміжні цілі кожного етапу.
4. Досягнувши проміжних цілей, зафіксуйте цей факт (наприклад фразою: “Отже, ми встановили, що...”).