Ораторське мистецтво правників

Вступна частина захисної промови

Як правило, з перших фраз адвоката можна більш-менш точно визначити, який з нього захисник, який судовий оратор. Вступна частина, як увертюра до опери, налаштовує публіку, учасників судового розгляду, готує до сприйняття промови.

Варто на хвильку уявити, що ви не в залі судового засідання, а в Національній опері України. Виконується онера Миколи Лисенка «Тарас Бульба». Завіса ще закрита, а симфонічний оркестр починає увертюру. Основна тема - мелодія української народної пісні «Засвистали козаченьки в похід з полуночі» відразу ж захоплює, в душі проходить якась тепла хвиля. Починаєш уважно стежити за подіями на сцені, забуваючи про все довколишнє.

А тепер перенесемося уявно до залу суду. І там захисник і під- судного починає такими словами: «Шановні судді! Мін підзахисний Іванець звинувачується в тому, що і квітня о двадцятій годині на вулиці Паризької комуни з хуліганських спонукань»...

Чи може захопити такий виступ? Думається, зовсім ні. Адже. то був уже четвертий повтор занотованого речення. На початку судового слідства суддя зачитував обвинувальний висновок: «1 квітня о двадцятій годині на вулиці Паризької комуни» Що відбувалося на цій вулиці, детально розповідали потім підсудний, потерпілий, свідки. Свою обвинувальну промову прокурор починав: «і квітня на вулиці Паризької комуни» і нарешті встає адвокат і знову починає з вулиці Паризької комуни.

Можна навести цілий ряд непродуманих і примітивних преамбул виступів адвокатів, які не раз доводилося чути в залі судових засідань: «Товариші судді! Я не затримаю довго вашої уваги» «Товариші судді! Я не буду багатослівним» Товариші судді! Я захищаю підсудного Іванця» «Товариші судді! Справа, яку ми сьогодні розглядаємо, не являє собою великої складності».

Ще гірше сприймаються суддями спеціально розроблені вступні частини. Одна підготовлена для справ про вбивство, інша - для справ про крадіжку, третя - для справ про хуліганство. З року в рік, із справи в справу переносять ці адвокати свої стандартні вступні частини, демонструючи своє небажання або невміння думати.

Звичайно, бувають і чудові промови київських адвокатів, зокрема М. Городиського, С. Любітова та ін...

Цікаво і нестандартно виступають Т. Варфоломеєза (Київ), О. Коваль (Хмельницький), Й. Бронз (Одеса), Є. Сафулько (Луцьк).

Чим менше шаблону, тим краще сприймається судова промова. Словесна полова недопустима взагалі в захисті промови, надто ж у вступній частині. Засоби і прийоми вступної частини можуть бути різними, її можна розпочати:

- з оцінки суспільно-політичного значення справи, що розглядається;

- вказівкою на специфічні особливості кримінальної справи;

- з викладу програми промови;

- посилання на окремі положення промови прокурора;

- характеристикою особи підсудного тощо.

Наведемо для зразка вступну частину захисної промови адвоката Я. Кисельова у справі Ковальова:

«Товариші судді! В одній середньовічній легенді розповідається про дзвін, який мав чарівну властивість: в його звуках кожен чув той наспів, який йому хотілося почути.

Як часто дебати сторін нагадують цей дзвін із легенди: одні і ті ж факти, одні й ті ж обличчя, але як по-різному, як неоднаково вони бачаться обвинувачем і захисником?

Правий був товариш прокурор, провіщаючи у своїй промові, що ми будемо з ним по-різному, кожен по-своєму пояснювати ту велику і гірку біду, яка прийшла в сім’ю Ковальових.

Але в одному з найголовніших питань, питанні про те, що ж спонукало Ніну Федорівну Ковальову, молоду жінку, матір двох дітей, 11 серпня о п’ятій годині після полудня відчинити вікно своєї квартири на п’ятому поверсі, стати на карниз, постояти там кілька секунд, повернутися обличчям до кімнати, щось вигукнути і враз метнутися вниз, щоб розбитися, - ось у цьому питанні: чому шукала смерті Ніна Федорівна, і в обвинувачення, і в захисту немає розходжень. Дзвін загубив свою чарівність, і ми з товаришем прокурором відповідаємо однаково: глибока сімейна драма, нестерпні відносини між чоловіком і дружиною - Миколою і Ніною Ковальовими. Але так відповісти - значить зробити тільки перший і найлегший крок на довгому шляху, кінець якого приводить до вирішення справи.

Так, розлад був, він ставав усе глибшим і загрожував сім’ї зруйнуванням. Все це мучило ІІіпу Федорівну. Але чи означає це, що в розвалі сім’ї і трагічній кінцівці винен Микола Ковальов?

У товариша прокурора немає ніяких сумнівів, все йому граничне зрозуміло: винен Ковальов, тільки він, і ніхто інший.

Я уважно слухав обвинувальну промову і ловив себе на думці: яка велика могутність слова! Як примхливо, вільно і несподівано воно міняє зміст і значення фактів.

До промови товариша прокурора мені здавався беззаперечним топ факт, що в справі Ковальова в тісно сплетений вузол зібралися високі і ниці почуття: кохання і ненависть, помста і прощення, заздрість і великодушність. Мені здавалося беззаперечним: суду доведеться розібратися у великотрудній сімейній драмі, такій складній, шо і самим учасникам її далеко не все зрозуміле.

Але ось прокурор проголосив промову. І що ж? Виявляється, ніяких складнощів у справі немає й близько. Виявляється, істина крізь неї так і проглядається. І секрет перетворення справи, в якій на кожному кроці виникають психологічні загадки, у справу найпростішу, як таблиця множення, розкритий надзвичайно відверто: для цього необхідно було не поскупитися на чорну фарбу, малюючи образ Ковальова. Як бачите, фарби, якими користувався товариш прокурор, не дуже різноманітні, хоча згущення і соковитості в них надмірно. Ллс вже давно відомо, що однією фарбою, навіть тіаГі- густішою, дуже тяжко надати портрету життєвої достовірності. А правильно і точно розібратися в моральному обличчі Ковальова необхідно, без цього не можна вирішити справу.

Мені не здається достовірною та характеристика, яка дана Ковальову в промові прокурора. Між обвинуваченням і захистом тут неминуча суперечка, суперечка велика і серйозна».