Ораторське мистецтво правників
Промова прокурора Української PCP Р Руденка у справі головних німецьких військових злочинців на Нюрнберзькому процесі (фрагменти)
20 листопада 1945 року було розпочато і 1 жовтня закінчено судовий процес над головними німецькими військовими злочинцями, який проходив у старовинному німецькому місті Нюрнберзі. Свого часу він був перетворений гітлерівцями в місто нортейтагів - збіговисько фашистської партії.
Міжнародний Військовий Трибунал було створено за угодою чотирьох союзницьких держав - СРСР, США, Великої Британії і Франції - 8 серпня 1945 року.
На лаву підсудних у Нюрнберзі були посаджені ті, хто підготував і організував, очолив і керував здійсненням тяжких, нечуваних в історії людства злочинів. Серед 24-х головних німецьких злочинців, відданих суду і Міжнародного Військового Трибуналу, в Нюрнберзі були:
- колишній рейхсмаршал «Великої Німеччини» Герман Герінг;
- один з керівників нацистської партії Рудольф Гесс;
- колишній міністр закордонних справ Іоахим фон Ріббентроп;
- колишній фельдмаршал і військовий радник Гітлера Вільґельм Кейтль;
та інші, злочини яких детально викладені в промові.
Гітлер і Гіммлер (керівник СС) не були віддані суду, оскільки покінчили з собою ще до суду; Роберт Лей, керівник так званого трупового фронту, повісився, перебуваючи в Нюрнберзькій в’язниці.
Справа про підручного Гітлера по нацистській партії Мартіна Бормана розглядалася заочно у зв’язку з тим, що про його долю не було достовірних даних. І, насамкінець, справа Густава Круппа, німецького монополіста і промисловця, не розглядалася через його тяжку хворобу (був розбитий паралічем) і неможливість участі у судовому процесі.
У складі Міжнародного Військового Трибуналу були представлені чотири союзні держави - по одному члену Трибуналу і одному його заступнику від кожної сторони. Обвинувачення на процесі також підтримували чотири головних обвинувачі - від СРСР, США, Великої Британії і Франції.
У процесі брала участь велика група адвокатів, які захищали всіх підсудних.
Протягом майже одинадцяти місяців Міжнародний Військовий Трибунал з винятковою старанністю і скрупульозністю розглядав справу про тяжкі злочини гітлерівців. Головні обвинувачі та їх помічники в ході процесу подали до Міжнародного Військового Трибуналу численні документальні та інші докази, які встановлювали здійснені гітлерівцями злочини, безпосередню участь у них і відповідальність підсудних за їх здійснення.
Міжнародний Трибунал провів 403 відкритих судових засідання, було допитано близько 100 свідків. Крім того, Трибуналу було подано десятки тисяч інших письмових показань. Стенограми судових засідань Трибуналу склали 42 томи.
Пане головуючий!
Панове судді!
Ми підбиваємо підсумки судового слідства щодо головних німецьких військових злочинців. Протягом дев’яти місяців найретельнішому, найдетальнішому дослідженню були піддані всі обставини справи, всі докази, надані Суду обвинуваченням і захистом. Жодне діяння, інкриміноване підсудним, не залишилося без перевірки, жодна обставина, яка мала значення, не була пропущена під час розгляду цієї справи.
Уперше в історії злочинці проти людства несуть відповідальність за свої злочини перед Міжнародним Кримінальним Судом, уперше народи судять тих, хто рясно залив кров’ю величезні простори землі, хто знищив мільйони невинних людей, зруйнував культурні цінності, запровадив, як систему, вбивства, тортури, винищення людей похилого віку, жінок, дітей, хто заявив дику претензію на панування над світом і втягнув світ у безодню нечувашіх поневірянь. Дійсно, такий судовий процес уперше проводиться в історії правосуддя.
Людство закликає до відповіді злочинців і від його імені ми, обвинувачі, звинувачуємо в цьому процесі. ї які жалюгідні спроби заперечити право людства судити ворогів людства. Які неспроможні спроби позбавити народи права судити тих, хто зробив своєю метою закабалення і винищення народів і цю злочинну мсту багато років підряд здійснював злочинними засобами.
Нинішній процес проводиться таким чином, що підсудним, які звинувачуються у найтяжчих злочинах, були надані всі можливості захисту, всі необхідні законні гарантії. У своїй країні, перебуваючи біля керма правління, підсудні знищили всі законні форми правосуддя, відкинули всі засвоєні культурним людством принципи судочинства. Але їх самих судить Міжнародний Суд з дотриманням усіх правових гарантій, із забезпеченням підсудним усіх законних можливостей для захисту.
Ми підбиваємо зараз підсумки судового слідства, робимо висновки із розглянутих на Суді доказів, зважуємо всі дані, на яких побудоване звинувачення. Ми запитуємо: чи підтвердилося на Суді пред’явлене звинувачення, чи доказана їхня вина. Па ці запитання можна дати лише одну відповідь: судове слідство повністю підтвердило обвинувачення. Ми ставимо підсудним у вину тільки те, що на Суді доведено з повною безперечністю й достовірністю, а доказані всі страхітливі злочини, які протягом багатьох років готувала банда знавіснілих злочинців, які захопили в Німеччині державну владу, і впродовж багатьох років її здійснювали, не рахуючись ні з принципами права, ні з елементарними нормами людської моралі.
Ці злочини доведені, їх спростувати не могли ні показання підсудних, ні потуги захисту, їх спростувати не можна тому, що не можна спростувати істину, а саме істина є результатом цього процесу, надійним підсумком наших тривалих і наполегливих зусиль.
Звинувачення доведено в усіх ного елементах. Доведено, що існував загальний план або змова, в якій брали участь підсудні для підготовки агресивних воєн, які порушували норми міжнародного права, для поневолення і винищення народів. Наявність такого плану або змови є безсумнівним, як безсумнівною є керівна роль у ньому підсудних у цін справі. У цій частіші звинувачення підтверджено всіма даними судового слідства, беззаперечними документами, показаниями свідків і самих підсудних. Уся діяльність підсудних була спрямована на підготовку і розв’язання агресивних воєн.
Уся їхня так звана ідеологічна робота полягала в культивуванні звірячих інстинктів, у впровадженні у свідомість німецького народу безглуздої ідеї расової зверхності і практичних завдань винищення н поневолення людей «неповноцінних рас», придатних нібито для «добрива для проростання раси панів», їхня «ідеологічна робота» полягала в закликах до вбивств, грабунків, руйнування культури, винищення людей.
Підсудні готувалися до цих злочинів давно, а потім їх здійснювали, нападаючи на інші країни, захоплюючи чужі території, знищуючи людей.
Коли ж виник цей план?
Звичайно, встановити точну дату, день його і час, коли підсудні домовилися здійснити свої злочини, навряд чи можливо.
Ми не можемо і не будемо будувати свої висновки і твердження на догадках і припущеннях. Ллє з певною безсумнівністю слід вважати установленим, що з моменту, коли фашисти захопили в Німеччині Державну владу, вони приступили до реалізації своїх злочинних планів, використовуючи владу для підготовки агресивної війни.
Вся діяльність підсудних була спрямована на підготовку Німеччини до війни. Тут самі факти говорять за себе: це - ті війни, які спричинили невидимі жертви, спустошення й агресивний характер яких установлений беззаперечно.
Вина підсудних у здійсненні злочинів проти світу повністю доведена.
Доведене повністю обвинувачення в здійсненні військових злочинів, яке полягає у веденні війни методами, які суперечать законам і звичаям війни. Пі підсудні, ні їхні захисники нічого не могли заперечити проти самих фактів здійснення таких злочинів. Усе, що воші могли сказати з цього приводу, це те, що підсудні самі безпосередньо не здійснювали цих звірств - знищення людей у «душогубках» і концентраційних таборах; своїми руками пс винищували євреїв і навіть не знали окремих подібних фактів, а що ні факти були - проти цього не заперечують і підсудні. Підсудні визнають ці факти.
Даремний спосіб захисту!
Звичайно, підсудним, які обіймали вищі державні посади в гітлерівській Німеччині, не було ніякої потреби самим, своїми руками розстрілювати, вішати, душити, заморожувати живих людей у вигляді експерименту. Це робили за їхніми вказівками їхні підлеглі кати, які виконували, так би мовити, чорну роботу, а підсудним потрібно було лише давати накази, які виконувалися беззаперечно
Тому марне намагання підсудних розірвати свій зв’язок з цими катами, відмежуватися від них. Цей зв’язок безсумнівний і незаперечний. І якщо комендант Освенціма Рудольф Гесс видирав золоті зуби у мерців, то імперський міністр Вальтер Функ відкривав для зберігання цих золотих зубів спеціальні сейфи у підвалах Імперського банку.
Якщо підлеглі Кальтенбруннера умертвляли людей у «душогубках», то будували ці «газвагони» на заводах Зауера, Даймлера і Бенца, підпорядкованих підсудному Щпеєру.
Якщо військовополонених винищували професійні кати із з´єднань «Тотен копф» («Мертва голова») і табірна охорона, то накази про знищення підписувалися фельдмаршалом німецької армії Кейтелем; якраз підсудні намічали терміни знищення, віддавали накази про створення спеціальної техніки умертвіння, ідеологічно обґрунтовували «право вищих рас» на знищення, ліквідацію «неповноцінних народів».
Це вони спокійно і без жалю спостерігали за замордованими жертвами і, як Ганс Франк, проголошували парадні промови «про ще новин крок», пройдений німецьким фашизмом на шляху очищення «життєвого простору» від «нижчих рас».
За кожне вбивство, за кожну краплю невинної крові, пролитої гітлерівськими катами, несуть відповідальність підсудні, оскільки між ними і безпосередніми виконавцями злочинів, убивств, тортур різниця лише в рангах і масштабах діяльності: ті - безпосередні кати, а вони - головні кати, начальники катів, кати вищого гатунку. Вони набагато небезпечніші, ніж ті, яких вони виховували в дусі люднноненавнсті та звірства і від яких, рятуючи себе, тепер зрікаються.
Повністю доказана вина підсудних у здійсненні військових злочинів, у тому, що вони організували систему знищення військовополонених, мирного населення, жінок, стариків і дітей; у тому, що з їхньої вини всюди, де ступала нога німецького солдата, залишались гори вбитих і закатованих людей, рз´їнн і згарища, спустошені міста і села, опоганена і залита кров´ю земля.
Доказані повністю злочини проти людства, які здійснили підсудні
Ми не можемо пройти повз злочини, які підсудні здійснили в самій Німеччині за час свого панування в ній; масові винищення всіх тих, хто бодай якоюсь мірою виявляв незадоволення нацистським режимом; рабська праця і винищення людей у концентраційних таборах; масове знищення євреїв, а потім та ж рабська праця і те ж знищення людей в окупованих країнах - все це доведено, й обвинувачення непохитне. Які ж засоби захисту були використані підсудними та їхніми захисниками, які докази й аргументи вони могли протиставити обвинуваченню?
Засоби захисту підсудних можна розділити на дві основні групи. Це, по-перше, ряд свідків, викликаних захисниками. Ці свідки повинні були своїми показаннями пом’якшити вину підсудних, зменшити їхню роль у здійсненні злодіянь, будь-що обілити їх.
Про яку об’єктивність і достовірність показань таких свідків захисту можна говорити, якщо невинуватість підсудного Функа повинен підтвердити його заступник і співучасник, член СС-з 1931 року, Хоіілср, який має чин групенфюрора СС; якщо на користь Зеїісс-Іикварта був запрошений давати свідчення злочинець Репнер - член фашистської партії з 1930 року, гаулейтер Зальцбурга, а потім Карінтіні.
Ці так звані свідки, такі, наприклад, як Бюлер - права рука підсудного Франка і співучасник ного в усіх злочинах - або Боле - один із основних керівників шпигунсько-диверсійної діяльності гітлерівців за кордоном і завідувач закордонним відділом фашистської партії, - приходили ечодп для того, щоб, здійснивши порушення присягання, намагатися вигородити своїх колишніх господарів і зберегти своє власне життя.
І все ж більшість свідків захисту під час їхнього допиту неминуче перетворювалися у свідків обвинувачення. їх самих викривали «німі свідки» - документи, до того ж переважно німецькі, і воші самі вимушені були викривати тих, кого вони бажали виправдати.
Друга група засобів захисту - це докази і міркування юридичного порядку.
Деякі правові питання процесу
Обвинувачення у даному процесі спирається на величезний і безсумнівний фактичний матеріал, міцно стоїть на позиціях права і законності. Тому вже в перших вступних промовах обвинувачів було приділено багато уваги кримінально-правовому обґрунтуванню відповідальності підсудних.
Захист у своїх виступах перед трибуналом знову поставив ряд правових питань:
а) про значення принципу «NULLUM CRIMEN SINE LEGE»;
б) про значення наказу;
в) про відповідальність держави і окремих осіб;
г) про поняття змови та ін.
У зв’язку з цим вважаю за необхідне знову повернутися до деяких правових питань у відповідь на спроби захисту заплутати прості і зрозумілі положення та перетворити юридичну аргументацію у димову завісу, покликану закрити віл суду криваву минувшину фашистських злочинів.
Принцип - "NULLUM CRIMEN SINE LEGE"
Захист намагався спростувати обвинувачення, доказуючи, що в момент здійснення підсудними інкримінованих їм злодіянь, останні не були передбачені діючими законами, а тому підсудні не можуть нести за них кримінальну відповідальність.
Я міг би просто віднести всі посилання на принцип «NULLUM CRIMEN SINE LEGE», оскільки Статут Міжнародного Військового Трибуналу, який є незаперечним законом і який підлягає обов´язковому виконанню, установлює, що цеп Трибунал «має право судити і карати осіб, які, діючи в інтересах європейських країн, усі індивідуально, або як члени організацій», здійснили будь-який із злочинів, перерахованих ст. G Статуту.
Отже, юридично для винесення вироку і застосування покарання не вимагається, щоб здійснені підсудними злочини були передбачені кримінальними законами на момент їхнього здійснення. Однак не підлягає сумніву, що дії підсудних є злочинними з точки зору законів, які діяли на той момент, коли ці злочини мали місце.
Норми кримінального права, які містяться у Статуті Міжнародного Трибуналу, являють собою вираження принципів, які містяться в ряді міжнародних договорів, перерахованих у моїй вступній промові 8 лютого 1946 року, і в кримінальному законодавстві всіх цивілізованих держав. Законодавство всіх цивілізованих держав передбачає кримінальну відповідальність за вбивства, тортури, зґвалтування, здирства і тому подібне. Та обставина, що ці злочини були організовані підсудними в переважаючих людську уяву розмірах і в нечуваних за своєю садистською жорстокістю формах, звичайно, не виключає, а лише стократ посилює відповідальність злочинця. Якщо б підсудні вчинили злочини на території і щодо громадян якоїсь однієї країни, то вони б у відповідності з Декларацією глав
урядів СРСР, Великої Британії і СІНА, опублікованій 2 листопада 1943 року, відповідно до загальноприйнятих засад кримінального і кримінально-процесуального права були б судимі в ціп країні і за її законами.
Ця Декларація велить, що «німецькі офіцери н солдати та члени нацистської партії, які були відповідальними за вищенаведені здирства, вбивства і катування або добровільно брали в них участь, відіслані до країн, в яких були скоєні їхні огидні дії, для того, щоб вони могли бути судимі і покарані відповідно до законів цих звільнених країн і вільних урядів, які будуть там створені».
Однак підсудні є військовими злочинцями, «злочини яких не пов’язані географічним місцем (ст. 1 Угоди чотирьох держав від 8 серпня 1945 року), тому їхні злочини підсудні Міжнародному Військовому Трибуналу, який діє иа підставі Статуту.
Немає потреби тут робити посилання на міжнародні договори, серед яких агресивна війна була визнана міжнародним злочином.
Підсудні звинувачуються в діях, які цивілізоване людство й раніше визнавало злочинами.
Виконання наказу
Деякі підсудні у своїх показаннях Трибуналу намагалися показати себе нікчемними карликами, сліпими й покірними виконавцями чужої волі - волі Гітлера.
У пошуках правової бази для цієї позиції захисник Ярайсс говорив про значення наказів Гітлера. На думку захисника Ярайсса, наказ Гітлера «був чимось зовсім іншим», ніж наказ будь-якого іншого керівника, що наказ Гітлера був актом недоторканним у правовому плані. Тому захисник Ярайсс стверджує: «Щоб не розумів Статут Трибуналу під наказами, які він заперечує як підставу, яка виключає кримінальне переслідування, чи можна все ж під ним мати на увазі наказ Гітлера? Чи може цей наказ підійти під поняття наказу, передбаченого Статутом?»
Право тлумачення закону - беззаперечне право кожного судового працівника, зокрема і захисників. Здається, одначе, зовсім незбагненним, якими логічними чи іншими методами
керувався захисник, стверджуючи, що положення Статуту, спеціально розробленого для Суду над головними військовими злочинцями фашистської Німеччини, саме умов діяльності цих злочинців не мало на увазі?
Про які ж накази, ким видані, в якій країні, говорив Статут Трибуналу?
Безсумнівно, мається на увазі протилежне: автори Статуту сповна орієнтовані у специфічній обстановці гітлерівської І Іі- меччини, були сповна орієнтовані (за матеріалами Харківського та інших процесів) у намаганнях підсудних заховатися за накази Гітлера, саме і власне тому вони спеціально обумовили, що виконання явно злочинного наказу не звільняє віл кримінальної відповідальності.
Відповідальність держави н окремих осіб
До певної міри треба думати, що самі автори цієї спроби приховати велику групу міністрів, гаулеіітеріл і військових начальників за сипну Гітлера засумнівались у переконливості подібного захисного маневру, оскільки на допомогу цьому маневру висувається нова лінія захисту.
«Якщо німецька імперія розпочала наступ усупереч ще діючому договору про ненапад, — говорив захисник Ярайс, - то вона здійснила міжнародний делікт і повинна відповідати за нього за нормами .міжнародного права, лише імперія, а не окрема особа».
Не можна, передусім, не відзначити, що наведена точка зору не нова, до виступу офіційного захисту на даному процесі деякі неофіційні захисники військових злочинців залюбки пропагували версії, що не фізичні особи, а німецька держава і німецький народ повинен нести відповідальність за злочинну агресію та військові злочини.
Порушення суб’єктом міжнародного права - державою - норм міжнародного права тягне ті чи інші наслідки міжнародного характеру, в усякому разі, не кримінальну відповідальність держави.
Ті чи інші дії держави у сфері міжнародних відносин здійснюються фізичними особами й агентами держави. Підчас виконання цих дій особп можуть здійснювати найрізноманітніші порушення як цивільно-правового, так і кримінально-правового характеру. За останні, тобто за ті, які містять у собі склад злочину, воші несуть у належних випадках кримінальну відповідальність за законами та перед судом як своєї, так і чужої держави, залежно від обставин.
У даному випадку не лише гітлерівська держава порушила норми міжнародного права, наслідком чого є заходи, вжиті щодо держави, але й окремі фізичні особи, вчинюючи ці акти порушень, персонально здійснили кримінальні злочини, за які вони відповідно до Статуту Трибуналу підлягають кримінальнім відповідальності перед Міжнародним Військовим Трибуналом.