Ораторське мистецтво правників

Особистість промовця. Побудова промови

Якщо попросити слухачів уточнити, що вони розуміють під такими словами, як: «цікавий виступ», «загублений час», «така собі лекція», виявиться, що виступ сподобався тому, що цікавим для аудиторії був сам промовець, людина широкої ерудиції, яка має власну точку зору, по-новому оцінює навіть ті факти, які вже відомі.

Думка про загублений час складається через те, що промовець - сіра особистість, навіть нові, цікаві факти в його викладі здаються невартими уваги.

Якщо оратор компетентний, але з апломбом, слухач бачить, що він надто високої думки про себе, і тим самим викликає негативну реакцію. Така психологічна установка у слухачів може перекреслити всі зусилля промовця.

Відомо, що сучасній аудиторії дуже подобається, коли промовець робить об’єктом психологічних експериментів, гумору свою особисту персону, коли відверто розповідає про особисті помилки, переживання, сумніви, коливання. Це означає, шо у промовця є запас міцності, внутрішня сила, переконаність, мужність.

Оратор - це людина, яка вже виконала необхідну роботу для розуміння предмета вступу, ту роботу, яку ще не зробила аудиторія, бажаючи цей предмет зрозуміти. Оратор займається не передачею готових знань, а організацією розумової діяльності слухачів.

Марк Тулій Цицерон у своєму творі «Три трактати про ораторське мистецтво» дає поради майбутнім промовцям:

«Першою і неодмінною умовою для оратора є природне обдаровання, Для красномовства необхідна особливого роду гнучкість розуму і чуття. А наука може у кращому випадку пробудити чи зрушити цю гнучкість розуму, але викласти її, подарувати її наука безсила, бо усе це дари природи: розум, сильні легені, мінна статура, вигляд усього обличчя і тіла

Я стверджую: нехай то є навіть найкращі оратори, навіть ті, хто вміє говорити дуже легко і гарно, але, якщо вони починають промову без боязкості і на початку не соромляться, то на мене вони справлять враження безсоромних нахаб

По-перше, люди за природою і досвідом знають, що навіть у найкращих ораторів іноді промова виходить не такою, як хочеться. Друга причина полягає в тому, що якщо в інших мистецтвах будь-який досвідчений майстер з хорошим іменем випадково виконає свою справу гірше звичайного, то всі вважатимуть, що він просто не захотів чи через нездоров’я не зміг показати своє вміння у повному блискові. Якщо ж в оратора підмітять якусь похибку, то її припишуть лише дурості, - а для дурості вибачення немає, тому що не буває людина дурною від настрою або через те, що живіт болить. Дуже суворому судові підлягаємо ми, оратори, і скільки разів ми виступаємо, стільки разів над нами здійснюється цей суд».

Цікавими є роздуми М. Ломоносова про те, як стати добрим промовцем («Коротке керівництво до красномовства», 1748):

«Для оволодіння красномовством необхідно п’ять таких чинників:

1) природні обдаровання - гострий розум і пам’ять;

2) наука;

3) наслідування ораторів;

4) вправи у творенні промов;

5) знання інших наук.

Після вивчення правил йде вивчення авторів, у красномовстві славних, але учням це чи не більш потрібне, ніж найкращі правила».

Михайло Сперанський у «Правилах вищого красномовства» (1795) вважає, що навчити красномовству неможливо, бо не можна навчити мати пишну уяву і сильний розум. Але можна навчити, як користуватися цим божественним даром... І ось це, власне, називається риторикою».

Що ж робить людину оратором, талант чи праця? Завжди посилається на афоризм Цицерона: «Поетами народжуються.

ораторами стають. Але не можна забувати, що кожне висловлювання соціально обумовлене і залежить від конкретної ситуації. Цицерон кинув цю яскраву фразу у 61 р. до н.е., захищаючи поета Архія. Того обвинувачували в тому, що він, як грек за походженням, не має права бути римським громадянином, а тому його потрібно виселити з Рима. Цицерон, відстоюючи Архія, волів підкреслити рідкісну цінність поета як особистості і поставив його навіть вище за оратора, якого високо цінували в Римі.

В інших творах Цицерон підкреслює значення обдарованості, природних здібностей, хисту. Ось чому потрібно казати так: ораторами і народжуються, і стають.

Необхідно розвивати в собі спостережливість, пам´ять і уяву. Є такі дві вправи для розвитку цих рис:

Вправа 1. Роздивляючись картину якогось художника, потрібно намагатись запам´ятати головне і не пропустити деталі. Потім, не дивлячись на картину, викласти у сюжетній послідовності все, що на ній створено.

Вправа 2. Згадуючи зміст картини, уявити собі і розповісти, що, на ваві погляд, відбулося до подій, показаних на картині, і що могло статися після.

Привчайте себе до того, щоб, розповідаючи у побуті про будь-що, ви завжди точно могли уявити собі те, про що йдеться. Це розкриває «внутрішнє бачення«*.

Для зміцнення пам’яті час від часу корисно брати книги за фахом і, проглядаючи їх, уголос розповідати основні місця тексту.

Мовлення в риториці майже завжди монологічне. Легко показати, проте, що риторичний монолог - це згорнутий монолог, а риторичні правила повинні забезпечити це згортання. Наведемо приклад з промовою Цицерона (за 11. А. Безменовою).

У Цицерона був друг - сенатор Марцелій. Через наклеп Марцелій був у немилості у Цезаря і повинен був жити у вигнанні. Ніхто не наважувався виступити з протестом проти рішення Цезаря. Усі робили вигляд, наче нічого й не трапилося. На думку Цицерона, єдине, що він міг зробити, це не виступати у Сенаті. І він не виступав довгий час. Потім Цезар у всьому розібрався, побачив Марцелія і повернув його до Рима. Цицерон, який вже давно не виступав у Сенаті, бере слово, щоб подякувати Цезарю за те, що він побачив Марцелія, на якого було зведено наклеп і який упав у немилість. Оратор прекрасно знає, що сенатори не могли зрозуміти, чому він так довго мовчав.

Ось ця промова, дуже лаконічна: «Довго я мовчав. Проте не через страх. Зважав на біль друга. Доки існує співчуття, немає місця для наклепу. Істина завжди торжествує».

Промова Цицерона викликала овацію римських сенаторів. Але для нас вона не дуже зрозуміла, якщо ми не відновимо ту систему внутрішнього діалогу, який оратор веде із слухачами:

1) «Довго я мовчав». Ця фраза підходить для вступу, але є й викликом на діалог для пояснення свого мовчання, яке приписували тому, що він буцімто боявся не догодити Цезарю. Цією фразою аудиторія викликається на діалог і її першим запитанням повинно бути «Чому?». Відповідь Цицерона лаконічна:

2) «Проте не через страх». Слово «проте» з силою відкидає ганебне припущення сенаторів про його страх не сподобатись Цезарю. Лаконічність відповіді викликає нове запитання аудиторії для уточнення. «Чому ж тоді?». Відповідь на це запитання повинна бути точною:

3) «Заважав біль про друга». Тут Цицерон майже кидає виклик Цезарю, який через наклеп вважав Марцелія своїм ворогом. Далі можна припустити таке: «Чому ж сьогодні заговорив?».

4) «Доки існує співчуття, немає місця для наклепу». Це афоризм.

На нього, як відомо, відповіді не буває.

На яке ж запитання аудиторії відповідає наступна, фінальна фраза промови Цицерона? Очевидно, запитання має бути таким: «Хто, якщо не Цезар, сприяв твоїй радості і реабілітував Марцелія?» Цицерон відповідає твердженням, яке не звучить банально у цій ситуації:

5) «Істина завжди торжествує».

Таким чином, не Сенат, не Цезар, а вища справедливість - ось справжній суддя людських вчинків. Чи не є правдою, гідне подиву похвальне слово Цезарю?

Поль Сопер вважає, що публічна промова повинна мати якості хорошої співбесіди з деякими поправками щодо голосу, манери теми для повної відповідності з обставинами виступу.

Що відбувається з силою живого спілкування, коли доводиться виступати перед аудиторією? Цікава тема, слухачі чекають, перед ним промовець, все у нього підготовлене. Але немає піднесення. Можливо, це результат монотонного голосу або невиразного погляду, направленого не на слухачів, а у вікно, на стелю або на підлогу. Якщо мовець дійсно буде звертатися до слухачів і говорити зі слухачами, а не при них, він відчує, як виникає взаємне спілкування.

Існує певний порядок слів у фразі і певний порядок фраз у реченні. Скільки людей замислюється над цим перед початком мовлення?

Більшість людей починає говорити, випускаючи слова просто навмання. Все залежить від навичок. Тому навчатись правильному, впорядкованому мисленню є вкрай необхідним для мистецтва мовлення.

Публічне мовлення - справа відповідальна. Красномовство - це сила.

Промовець може бути щирим і своєю щирістю завоювати безмежну довіру до себе, проте бути дуже далеким від правди. Багато хто з найбільш безвідповідальних лідерів може бути щирим, наприклад: Гітлер у більшості своїх промов був сповнений щирості; судді-пуритани, які посилали на вогнище «ві- дьом», були щирим до фанатизму. Оратор, який думає, що він знає правду, небезпечний для суспільства. Красномовство виявляється небезпечним, коли оратор свідомо використовує цю рису - щирість - щоб вплинути на слухачів.

На що потрібно звертати увагу:

1) вибрати предмет, про який маєте говорити зі щирістю;

2) почувати потребу поділитися своїми переживаннями;

3) бути впевненим у собі, у тому, що добре підготувались;

4) дружньо себе тримати зі слухачами.

Природність, з якою тримаються на сцені професійні артисти, є помітною для глядачів, але вони не бачать їх на першій репетиції. Автори повторюють кожний рядок, кожний рух разів по ЗО, а деякі жести і репліки - до 100 разів. Більшість ораторських виступів - це перша і єдина репетиція. Тому перевагу віддають п´єсам, а не промовам.

Поль Сопер радить спочатку потренуватись, навіть вибрати час, коли можна зайти у велике приміщення, щоб ніхто не заважав, і стоячи, начебто звертаючись до слухачів, намагатись виголосити свою промову. Треба відпрацювати всі частини промови одну за одною. Звернути увагу на те, як ви тримаєтесь, які ваші рухи. Прислухатись до голосу.

Побудова промови

Промова починається не з виходу на трибуну і не з проголошення першої фрази, а з прийняття рішення виступити перед аудиторією.

Зміст добре побудованої промови є зрозумілим для слухачів. Промовець повинен переконати слухачів у своїй правоті. Необхідно встановити емоційний контакт з аудиторією, а саме:

1) до аудиторії ставитися з повагою;

2) враховувати емоційний стан аудиторії;

3) побороти хвилювання (наприклад, думати про суть справи, зосередитись на зміні промови).

Чи слід виступ писати повністю, чи вистачить коротких нотаток?

Усе залежить від досвіду та обставин, за яких відбувається виступ. Чому краще мати під рукою повний текст промови? Тому що промовець повинен стежити за багатьма речами: за своїм диханням і голосом, виразністю артикуляції, темпом мовлення, силою голосу, реакцією слухачів тощо.

Навряд чи легко при цьому думати ще й над змістом промови та формулюванням думок.

Промовець, який має при собі текст, почуватиме себе впевненіше і зуміє стежити за всіма моментами. Той, хто сумлінно готується до своїх виступів, безперечно досягне успіху, набуде впевненості і згодом зможе перейти від написання повного тексту до роботи з нотатками.

Промовцеві повинно бути цікавим те про що він говорить, оскільки на слухачів впливає його натхнення і піднесений настрій.

Па першому етапі потрібно визначити предмет і мету промови, проаналізувати аудиторію і ситуацію мовлення.

Хто присутній, з якої причини, з якими установками, з якими знаннями, який рівень обізнаності з даної теми, з яким настроєм прийшли слухати вступ тощо. Усі чинники впливають на розуміння промови, на досягнення чи недосягнення мети мовця.

Розглянемо приклад, у якому промовець не врахував тип аудиторії або свідомо не бажає його враховувати.

Платон в «Апології» розповідає про суд над Сократом у Афинах, який виніс рішення про засудження Сократа на смерть.

Перед винесенням вироку виступає з промовою Сократ:

«Мелет вимагає для мене смерті, хай так. А що, афіняни, призначив би я собі сам? Що потрібно зробити зі мною за те, що я свідомо все своє життя не давав собі спокою і знехтував усім тим, про що піклується більшість, - користю, домашніми справами, військовими чинами, промовами в Народних Зборах, за те, що я йшов туди, де особисто міг надати найбільше, як я стверджую, благо, намагався переконати кожного з вас не піклуватися про свої справи раніше, ніж про самого себе, щоб самому стати якомога кращим і розумнішим. Чого ж я заслуговую за те, що я такий? Для подібної людини, афіняни, немає нічого більш підходящого, як обід у Пританії! Це мені підходить більше, ніж комусь з вас, хто отримує перемогу на Олімпійських іграх. Бо цей переможець дає вам уявне щастя, а я справжнє».

Перед нами приклад яскравої аргументації, бездоганної з логічної точки зору. Проте, як свідчить подальший розвиток подій, який призвів до винесення смертного вироку, мета виступу не була досягнута через те, що Сократ не врахував настрої присутніх афінян, які очікували від нього каяття.

Аргументована промова повинна бути зорієнтована на даний тип аудиторії.

Слова ласкаві, а думки лукаві.

Краще мудро мовчати, ніж даремно базікати.

Або: Краще мудро мовчати, ніж говорити дурниці.

Пор.: Добра голова не скаже пусті слова.

Краще мудре мовчання, ніж дурне казання.

Сказане не повернеться.

Пор.: Сказаного не доженеш.

Відрубаного не приточиш.

У Горація цей вислів вживається як порада майстрам художнього слова ретельно працювати над мовою своїх творів, щоб пізніше не переробляти їх. Часто зустрічається і в іншому плані - щодо усного слова і повсякденної мови. Таку саму думку містить ще один вислів Горація (Epist., - Et semel emissum volât irrevocabile verbum - «І ледве ти вимовив слово, летить воно безповоротно»).

Язик (горлянка) знищив більше людей, ніж меч.

Пор.: Язиче, язиче, лихо тебе мине, тільки те й робиш, що людей гробиш.

Людину б’ють не дрючком, а словом.

Яка людина, така й мова.

Пор.: Яка головонька, така й розмовонька.

Дурний піп - дурна в нього й молитва.

Здавна існувала думка про те, що людину краще можна розпізнати, коли її не тільки побачиш, а й почуєш, бо в мові відбиваються розум, душа, характер. Сократ в одному з Платанових діалогів наказує юнакові Харміду: «Говори, щоб я тебе розпізнав». Ця сентенція схожа на одну з апофтегм Солона: «Слово - тінь діла», яку згадує Діоген Лаертський. Римський поет Персій у III і V сатирах твердить, що душу людини можна пізнати за мовою, як кришталеву вазу - за дзвоном. Пізніше синтенція Сенеки стала прислів’ям і розширила своє значення: людину можна пізнати не тільки за мовою, а й за стилем, за характером думок і поведінкою. Пор. З відомим висловом Бюффона: «Стиль - це людина».

Хто мовчить, той, мабуть, погоджується.

Пор.: Хто мовчить, той пе перечить.

Пор. це прислів’я з афоризмом Теренція (Eun., 476): Tacent, satis laudanl - «Мовчать, отже, цілком схвалюють». Див. Також у Сенеки Старшого (Controv., X, 2, 6, ): Silentium videtur confessio - «Мовчання здаєтся визнанням».

Не вживай, непристойних слів, бо помалу від них втрачається сором.

Пор.: Не називай сяким, бо станеш таким.

Погане слово краще проковтнути, ніж промовити.

Ми маємо один рот, але два вуха, щоб більше слухати і менше говорити.

Пор.: Менше говори, більше вчуєш. _vv

Цими словами стоїк Зенон звернувся до надмірно балакучого юнака.

Слова спонукають, приклади захоплюють.

Пор.: слово спонукає, приклад підіймає.

Словами, а не зброєю.

Йдеться про те, що спірні питання слід розв´язувати мирними засобами. Близький за змістом вислів зустрічається у комедії Теренція «Євнух»: Consilia omnia verbis prius experiri guam armis sapintem deset - «Мудрому личить вирішувати всі справи словами, а не силою зброї». . ,

Зовнішність

«З обличчя не воду пити». З непоказною зовнішністю оратору доводиться тільки миритися. Та й зовсім не потрібно бути красивим, щоб у своїй справі виявитися на належній висоті. Чоловік тільки виграє від того, що не буде схожий на картинку з останнього журналу мод.

Але коли доведеться встати і взяти слово, ви повинні бути упевнені, що ваш зовнішній вигляд відповідає вимогам слухачів і обстановки. Ваші товариші на вечірніх зборах у клубі навряд чіі очікують, щоб ви стали перед ними, «разодевшись в пух и прах». Та й викладач не зажадає, щоб для чергового виступу на заняттях студенти вдягалися по-святковому. Але неохайність може дорого обійтися. Зачіска повинна бути в порядку, руки і нігті - чисті, взуття - начищене, сукня або костюм - ретельно відпрасувані й акуратно застебнуті. Данісль Уэбстер, про якого говорили, що «ніхто не володіє таким величним виглядом, як Уэбстер», був поборником бездоганної зовнішності. Йому й у голову не прийшло б з´явитися перед аудиторією не застебнутим на всі ґудзики. У наш час вимоги не такі суворі. Але чоловікам, мабуть, більш зручно виступати в звичайному костюмі, якщо погода не занадто спскотна.

Не припускайтеся ексцентричності в одязі: і без того всі погляди будуть спрямовані на вас. Жінки повинні знімати капелюха із широкими полями і взагалі приваблюючі увагу головні убори. Вуалетки не потрібні. Рукавички і сумки будуть тільки заважати. Ніщо у вас чи при вас не повинно зв’язувати волю рухів. Не надягайте щільно обтягуючих костюмів, що стискують рухи плеч і рук. Чоловіки повинні бути чисто виголеними, звільнитися від непотрібних речей, що відстовбурчують кишені, і забрати олівці і ручки, що стирчать з бокових кишень. Жінкам рекомендується принаймні залишати вдома кричущі прикраси. Скромність в одязі переважніше настирливого шику. Не викликайте подиву і заздрості - це перешкодить слухати, про що ви говорите.

Манери

Належні манери оратора мають більш істотне значення, ніж його зовнішність. Справді, якщо він обернеться, це змусить забути про його зовнішність.

Група слухачів - щось більше, ніж просте скупчення людей. Вона підпорядкована законам психології уваги. У ній кожний схильний до такої ж реакції, як і всі: сприятливої або несприятливої. Це прекрасно враховують досвідчені оратори. Вони знають, що якщо вже вдалося збудити інтерес аудиторії, то природна заразливість настроїв допоможе його підтримати. Вони розуміють, що, якщо не захотіти увагу всієї групи в цілому, неможливо буде вдержати кого-небудь під своїм впливом.

Психологія слухача така, що він жадає від оратора більше, ніж не можливо в іншому випадку Коли розмовляють двоє чи троє знайомих, їхня бесіда протікає в обстановці розкутості і рівності кожного при обміні думками. Зовсім інше - фіцінна обстановка, у якій вимовляється промова. Тут немає розкутості і рівності. Слухач зовсім не схильний забувати, що прнхо- диться на час вашого виступу немов поступитися своєю індивідуальністю, пожертвувати зручностями і часом. У силу обмежень, що накладаються правилами суспільної пристойності, він віддає себе тимчасово у владу оратора. Одні прийшли на збори проти бажання, лише підкоряючись почуттю обов’язку; інші уступили наполегливому проханню друга, чоловіка чи дружини. Зрозуміло, що слухачі пред’являють до оратора особливі вимоги: вони надали йому головну роль - оратор повинен з цим рахуватися. Якщо вій буде тримати себе нерішуче, байдуже і як би перепрошуючи за свою місію, почуття чекання в слухача негайно зміниться розчаруванням і досадою.

Ще одна особливість психології слухачів; вони відчувають потребу в інтимній і теплій атмосфері приватної бесіди, їм не до душі трохи натягнута, офіційна обстановка публічної доповіді. Якщо оратор нічого не зробить, щоб змінити становище, йому поставлять це в провину. Слухачі хочуть, щоб він розтопив льодок і зблизився з аудиторією, як добрий знайомий. Подумайте, які можливості підняти настрій втрачаються оратором, коли він стоїть у застиглій позі, спрямувавши погляд у стелю чи зарившись по вуха в кіпу нотатків, один вигляд яких викликає в слухача здригання. Оратор - жива людина, а не розмовляючий автомат.

Потрібно опанувати вмінням створити дружню і разом з тим ділову атмосферу. Ви повинні бути скромні іі у той же час натхненні своїми переконаннями. Неважливо, чи боялися ви слухачів, чи вселяли їм недовіру; ваша пряма справа - налагодити з ними контакт.

Як тільки нададуть слово...

Перед тим як виступити, слід, звичайно, ознайомитися з умовами приміщення. Відзначте, яка відстань між вашим місцем і першим рядом слухачів. Якщо промова вимовляється не з естради чи не з спеціально відведеного місця для оратора, необхідно ретельно вибрати місце, з якого говорити. Найкраще говорити, знаходячись посередині, по можливості в кількох футах від першого ряду і віддалік від передньої стіни. Якщо є яке-небудь підвищення, наприклад естрада, станьте на передньому краї, хоча б навіть перед місцем, що відведено для оратора. Коли естрада занадто висока і відділена від слухачів або аудиторія порівняно невелика (наприклад, не більш 75 чоловік), рекомендується говорити, знаходячись на рівні слухачів. У таких випадках необхідно попередньо домовитися з головою зборів. Де зробить вам неоціненну послугу в створенні більш інтимної і привабливої обстановки.

Не метушіться. Спокійно прямуйте до обраного місця. Не перебирайте ідучи ваші нотатки, не застібайте піджак чи жакет, не упорядковуйте зачіску, не поправляйте краватку. Про все це треба думати заздалегідь. З іншого боку, не починайте промову, поки не займете зручне і стійке положення. Прийміть потрібну позу відразу, зробивши останній крок. Не дивіться вниз на ноги чи руки і тим більше не дивіться відразу в записи. Як тільки займете своє місце, зверніться до президії і потім до слухачів.

Оберіть яку-небудь прийняту форму звертання: «Пане головуючий, леді і джентльмени» У присутності почесного гостя можна звернутися до нього, називаючи його на ім’я.

Вираз обличчя

Чи траплялося вам коли-небудь заглянути через засклені двері в аудиторію і поспостерігати за обличчям оратора під час промови? Ви його не чуєте, але хіба не можна правильно оцінити силу його виразів? Якщо слухачі дійсно зацікавлені, вони будуть дивитися на обличчя оратора. Обличчя його повинне бути серйозне. Але стежте за собою. Може статися, що завдяки розумовій напрузі ви почнете супитися або, подумки витаючи десь у просторі, приймете відчужений вигляд.

Практикуючись перед дзеркалом, украй необхідно мати уявлення про міміку під час промови. Вивчайте своє обличчя. Що відбувається з бровами, з чолом? Розгладжуйте зморшки, що набігають, розправляйте насуплені брови. А може бути, ще гірше, обличчя у вас під час промови зовсім нічого не виражає? Якщо на ньому «застиглий» вираз, вправляйтеся в ослабленні і напрузі лицьових м’язів. Вимовляєте фрази, насичені різними емоціями - сумом, радістю та ін., спостерігаючи за тим, щоб міміка теж брала в цьому участь.

Контакт зі слухачами

Дуже прикро, коли оратор втрачає контакт з аудиторією. Треба тільки час від часу поглядати у вікно, оглядати поглядом стіни, опускати очі на підлогу і піднімати їх до стелі, розглядати руки, уткнуться у нотатки. Нарешті, він може просто закрити очі. Такий оратор, що не вміє налагодити спілкування зі слухачами, найчастіше удається до всіх цих прийомів, не зупиняючись на жодному. Він нервово перескакує з одного па інше, як соромлива дитина, що намагається як-небудь вислизнути з кімнати, повної гостей.

Але ніщо не призводить навколишніх до такої зніяковілості, як порожній погляд, тобто манера дивитися на людей, як у порожній простір. Слухач відразу зауважує це і завжди трохи ображений на оратора.

Наявність зорового контакту з аудиторією зовсім не означає, що потрібно увесь час намагатися дивитися на всіх і кожного. Можна створити таке враження, якщо повільно переводити погляд з однієї частини аудиторії на іншу. Де допоможе вам уникнути зніяковілості, яку «відчуває багато хто під пильним поглядом, спрямованим на них під час бесіди чи публічного виступу». Виберіть уривки різної довжини і виразності і вправляйтеся в проголошенні їх, переводячи погляд від однієї стіни до іншої з кожною новою фразою чи з кожним найбільш значним словом. У більшості випадків ви будете повертати голову, а також трохи і корпус.

Але справа не в технічних прийомах, що мають на меті налагодити зв’язок з аудиторією. Факт майже незрозумілий, але якщо ви дійсно звертаєтеся до людей, вони це почувають. Якщо ви дивитеся на них і уся ваша суть натхненна поставленою метою, слухачі будуть усвідомлювати, що промова звернена саме до них, і почувати вашу цілеспрямованість як свою власну. Промова - дійсне спілкування тільки тоді, коли у свідомості оратора сам він, слухачі та слово зіллються в неподільній єдності.

Поза

Не всі гарні оратори тримаються однаково. Дійсно, вони можуть говорити добре, незважаючи на оригінальність пози, що кидається в очі. Але, якщо засвоєна звичка до правильної і зручної манери стояти, витрачена вами праця дасть багато чого і для пози і для почуття впевненості. Вправляйтеся в описаній нижче манері правильно стояти, поки не з’явиться звичне відчуття стійкості, рівноваги, легкості і рухливості всієї пози.

Ноги розставлені на п’ять-шість дюймів залежно від зросту; носки злегка розсунуті; одна нога виставлена трохи вперед; опирання неоднакове на обидві ноги і принаймні в найбільш виразних місцях промови робиться більше на носок, ніж на п’яту: коліна гнучкі і піддатливі, у плечах і руках немає напруги; руки не притиснуті щільно до грудної клітки; голова і шия трохи висунуті вперед стосовно грудної клітки; груди виставлені, живіт підтягнутий, але не настільки, щоб це заважало вільному подиху.

Якщо відчувається скутість у ногах, зігніть їх кілька разів у коліні; якщо напружена шия чи зв’язані плечі, зробіть головою кілька вільних повільних колоподібних рухів, кілька вільних змахів руками і колоподібними рухами плечима. Якщо подих утруднений і поверховий, необхідні поясні вправи. Як тільки з’явиться відчуття легкості і зручності пози, навчіться відразу приймати і залишати її. Не намагайтеся ступити на ліву ногу і зробити упирання на неї, виставивши праву вперед і навскіс до лівої. Навпаки, перемістіть упирання на праву ногу і потім виступіть з лівої. Зверніть увагу, що під час ходьби найкраще почати з півкроку. Практикуйтеся відступати на крок в один бік, в інший, виступати вперед, назад; стежте за переміщенням центра ваги під час кожного кроку. Досягніть, щоб упирання було там, де оно бажане, а коли зупиняєтеся, щоб фігура при цьому не відкидалася вбік.

Урахуйте, що для правильної координації рухів і плину думок, рух скоріше повинен передувати чи мовби злегка передбачати хід думки, а не відставати від нього. Стежте за тим, щоб більш виразні місця промови підкреслювалися рухом на крок вперед чи виносом ноги вперед; паузи і перепочинок - слушний момент, щоб відступити на короткий крок назад.

Жести. Сутність і призначення жесту

Усі ми жестикулюємо, у більшості випадків, навіть, не помічаючи цього. Звичайно вважається, що жести полягають у рухах рук і кистей, і дійсно, це найвиразніші жести, іпо кидаються в очі. Але і будь-який рух тіла з метою наголосити на значенні вимовлених слів теж жест. Майже неможливо говорити з захопленням і переконано без невловимо складного сполучення рухів голови, шиї, плечей, корпуса, стегон і ніг. Таким чином, у жестикуляції немає нічого не властивого всім і кожному і властивого тільки професійним ораторам.

Утім, для оратора-початківця, що ще не звик до жестикуляції руками під час публічного виступу, правильно користуватися жестами - важке завдання. Спочатку йому необхідно набути належної постави й уміння володіти собою під час виступу. А потім чому б не зайнятися роботою над жестом? Якщо під час навчальних занять на курсах мистецтва промови у вас виникає гостре бажання зробити, скажімо, жест руками, не придушуйте його, дайте рукам зробити рух відповідно до імпульсу, що виник Якщо таких імпульсів під час виступу немає, ніколи не удавайтеся до довільної і механічної жестикуляції. Практикуватися в техніці жесту можна під час підготовки або на заняттях, коли викладач дає відповідну вказівку При достатньому тренуванні і розвитку рухливості м’язів, можливо, виникне і природний імпульс до відповідного жесту

Секрет особливої доцільності жестикуляції руками швидше за все полягає в тому що в значній частині людська діяльність здійснюється за допомогою рук, і тому їхнє положення і рухи стали найбільш характерними для вираження наших переживань. Руки, як і мова, визначили перехід людини на вищий ступінь розвитку порівняно з тваринами. Руками людина не тільки тримає плуг, сокиру чи перо, руками вона вітає друзів, погрожує ворогам, пестить улюблену істоту. Сприйнятливість до жестикуляції руками глибоко закладена у свідомості слухача. У сполученні зі словами жести теж говорять, підсилюючи їхнє емоційне звучання. Коли жестами користуються під час описів, чи з метою наслідування, чи при бажанні вказати місце і рух, вони допомагають вносити у виклад потрібну ЯСНІСТЬ.

Жест має цінне значення і як фізичний вираз творчих зусиль оратора, що дає нам деяке задоволення. У відомих межах нам навіть подобається спостерігати за оратором у самому процесі його роботи. І його самого під час передачі своїх думок тішать фізичні прояви почуттів, що супроводжують думку і шукають вихід. Улеслива та рівна промова оратора, у якого слова ллються без усякого видимого зусилля, залишає якийсь осад упередженості і недовіри. Осмислена і виразна робота рук від кистей до самих плечей створює враження мужньої сили і відповідає природній людської потребі в русі, який не знаходить достатнього вираження в інтелектуальній діяльності. Крім того, жест має й інші переваги: він допомагає створити гармонію рівноваги в позі оратора і відчуття цієї рівноваги в самих слухачів. Ми балансуємо за допомогою рук під час ходьби, ту ж роль грають руки й у процесі промови.

Правила користування жестами

При жестикуляції користуйтеся наступними правилами:

а) жести повинні бути мимовільні; удавайтеся до жесту в міру відчуття, потреби в ньому; не придушуйте імпульсу наполовину; якщо почали піднімати руки, але не дали їм вільного руху нагору, то вийде щось подібне до жесту, яким розполохують курей кш-кш; гака жестикуляція досить звичайна в новачків.

б) жестикуляція не повинна бути безупинною; не жестикулюйте руками протягом усієї промови; не кожна фраза має потребу в підкресленні жестом.

в) керуйте жестами; не намагайтеся походити на вітряний млин, притримайте сили в запасі; пам’ятайте, що жестикуляція - елемент рівноваги всієї пози; ніколи жест не повинен відставати від підкріплюваного ним слова.

г) вносьте розмаїтість у жестикуляцію; не користуйтеся тим самим жестом у всіх випадках, коли погрібно додати словам виразність.

д) жести повинні відповідати своєму призначенню; їхня кількісті інтенсивність повинні відповідати характеру промови й аудиторії; наприклад, дорослі на противагу дітям віддають перевагу помірній жестикуляції.

Як тільки ви опанували жестом, необхідно присвятити якийсь час вправам у його технічній обробці. Узагаті під час промови не слід думати про жестикуляцію, крім випадків, коли вам почне здаватися, що вона надмірна і їі варто скоротити.

Висновки

У спілкуванні оратора з аудиторією відіграє роль не тільки голос, але і весь його зовнішній вигляд. Гарне загальне враження від зовнішності оратора, його манер, пози і жестів украй необхідне для успіху промови. Але тут є і своя негативна сторона. Зовнішні дані можуть відвернути увагу слухачів від змісту промови. Це можливо, якщо манери і прийоми оратора не будуть допомога™ кращому вираженню ідей, якими він ділиться зі слухачами, і, отже, не стануть служити своєму прямому призначенню.

Краща риса в зовнішньому вигляді оратора - коректність. Невід’ємні якості гарних ораторських манер - невимушеність, наснага, впевненість і дружній тон. У правильній позі об’єднується невимушеність постави і легкість рухів. Це будь-які рухи, що підсилюють враження від висловлюваних ідей. Жестикуляція руками, хоча її можна класифікувати відповідно до призначення (виразна, описова, указуюча, наслідувальна), насправді може виявитися різноманітною до нескінченності. При належному застосуванні жести, завжди мимоволі виникаючі, але контрольовані, являють собою прояв настрою і думок оратора.