Ораторське мистецтво правників

Розробка композиції публічного виступу

Діяльність людини, професія якої пов’язана з постійним проголошенням промов, читанням лекцій і доповідей, просто немислима без ґрунтовних знань принципів і правил ораторського мистецтва. До числа таких людей належать політики, професори, викладачі, прокурори, адвокати й ін. Для них публічна промова - найголовніша зброя. Ораторство - найсильніший важіль культури. Однак теоретичні питання ораторського мистецтва, що є одним із засобів людського пізнання, розроблені мало.

Людське пізнання виявляється в різних формах. Існують два різновиди людської здатності пізнання: наукова і художня; є дві форми людського мислення: логічна й образна. Наука і мистецтво, як дві форми пізнання, взаємно доповнюють один одного.

Публічна промова може розглядатися як своєрідний твір мистецтва, що впливає одночасно і на почуття, і на свідомість. Якщо промова діє тільки на здатність логічного сприйняття й оцінки явищ, не торкаючись чуттєвої сфери людини, вона не здатна робити сильне враження.

Майстерність публічної промови складається у вмілому використанні обох форм людського мислення: логічної і зворотної. Мистецтво є мислення образами - цей закон може бути застосований і до ораторського мистецтва.

Голі логічні побудови не можуть емоційно впливати на людину. Ідея промови, зміст її доходять до свідомості через емоційну сферу.

Завдання оратора полягає в тому, щоб впливати на почуття слухачів. Сильне почуття, переживання людини завжди торкають і розум, залишаючи незабутнє враження.

Розумова й емоційна сфери сприйняття органічно взаємозалежні. Справжня публічна промова повинна хвилювати і збуджувати не тільки думки, але і почуття.

Найважливішою умовою ораторського мистецтва є вміння користуватися образами і картинами. Без цього промова завжди бліда і нудна, а головне - нездатна впливати па почуття і через них на розум.

Промова, що складається з одних міркувань, не може вдержатися в голові людей, вона швидко зникає з пам’яті. Ллє якщо в ній були картини й образи, цього не станеться. Тільки фарби й образи можуть створити живу мову, таку, котра здатна справити враження на слухачів. Живе зображення дійсності є душа ораторського мистецтва.

Вступ

Головне завдання будь-якого публічного виступу - вплинути на слухачів, переконати їх у чомусь, схилити до висловлюваної точки зору. Для цього оратор використовує не тільки логічні, але й психологічні, педагогічні прийоми, прагнучи вплинути і на розум, і на почуття аудиторії. Будь-яка сторона виступу - чи то аргументація, чи вибір мовних засобів, чи композиція, чи контакт оратора з аудиторією - не може бути до кінця зрозуміла, а, значить, і ефективно використана без проникнення в суть психологічних механізмів, що функціонують у процесі мовлення.

При цьому важливо підкреслити, що риторика ґрунтується на психології, користується нею, але самі собою психологічні прийоми не є засобом для подолання всіх труднощів в ораторській діяльності. За словами Леслава Войтасика «психологія нічого не замінює в пропаганді, вона лише допомагає правильно організовувати цю діяльність і підвищує її ефективність».

Розглянемо схему взаємодії оратора й аудиторії в процесі мовного спілкування (схема 1).

На виїзних засіданнях суду, коли слухається справа за місцем роботи підсудного. Одні приходять до суду «поболіти» за своїх рідних, близьких, знайомих, інші - щоб пізнати щось новеньке і «намотати на вус», треті - дізнатися, як вирішуються справи про правопорушення, четверті - послухати прокурора, адвоката, суддю.

Для досягнення завдань, які стоять перед судовими риторами, їм необхідно впливати на всю судову аудиторію. Для цього варто добре знати аудиторію, її мотиви, інтереси, переконання. З одного боку, судовим риторам легше від інших риторів, оскільки вони мають час для вивчення аудиторії під час судового слідства, але з іншого, - склад слухачів вельми неоднорідний і в цьому полягають труднощі в установленні контакту з аудиторією.

Як показано на схемі 2, у аудиторії є об’єднуючі і роз’єднуючі ознаки. Цих людей об’єднують спільні умови, в яких відбувається мовне спілкування, спільна діяльність (слухання), спільний суб’єкт впливу (оратор). Аудиторія - це не просто «сума особистостей», з яких вона складається. У групі людина поводиться по-іншому, інакше відчуває, і процеси сприйняття, запам’ятовування, мислення відбуваються інакше, ніж якби оратор впливав на кожного слухача окремо. У великих аудиторіях сильніше виражені такі явища, як наслідування, зараження, навіюваність, інтенсивніше переживаються емоційні стани.

Слід враховувати вік, емоційний стан, рівень уваги, готовність вступити в контакт, зацікавленість слухачів, щоб досягти взаєморозуміння з судовою аудиторією, спонукати слухати себе.

Засоби спілкування ритора з аудиторією

Передусім оратор повинен чітко уявляти, які засоби впливу на аудиторію він має у своєму розпорядженні (схема 3).

Як бачимо, одна із важливих переваг усного публічного виступу в тому, що в розпорядженні оратора цілий комплекс засобів: і звукових, і візуальних, і власне мовних (вербальних), і пов’язаних з мовою безпосередньо (голос, інтонація), і невер- бальних (жест, міміка, поза). Усі ці канали спілкування використовуються як для передачі інформації, так і для створення необхідної соціально-психологічної атмосфери, допомагають впливати і на розум, і на почуття слухачів.

Наприклад, широко відоме просте методичне правило, яке пропонує розпочинати промову так званою початковою паузою. Але для того, щоб правильно змінювати тривалість цієї паузи чи, можливо, зовсім відмовитись від неї в якійсь ситуації, необхідно уявляти, чому це правило виникло. Головна роль початкової паузи - психологічна. Вона потрібна для того, щоб зосередити увагу аудиторії, дати їй роздивитися оратора, забезпечити їй можливість підготуватися до сприйняття промови. Оратору ж пауза потрібна для того, щоб заспокоїтись, зняти зайве хвилювання, зосередитись. Паузою можна заінтригувати слухачів, а її відсутністю, раптовим початком промови ошелешити їх, - в обох випадках це особливий психологічний прийом, мета якого - привернути увагу, розбудити цікавість.

Поняття уваги - основне в психології мовного спілкування. Увага спрямовує, супроводжує, підсилює або послаблює сприйняття, запам’ятовування, мислення. Однак воно нестійке, піддається коливанням. Частота коливань, стійкість уваги залежать від різноманітності, обсягу інформації, відповідності її інтересам аудиторії, уміння оратора уникнути монотонності промови, знімати втому у слухачів.

За образним висловом К.Д. Ушинського, увага - це двері у свідомість людини, і, гіривідкривши її на початку виступу, оратор прагне тримати її відчиненою протягом всієї промови, використовуючи для цього спеціальні прийоми. Найменш ефективні тут прямі заклики бути уважними. Більше впливові різноманітні композиційні, мовні та методичні прийоми.

Композиційні засоби активізації уваги та інтересу це:

1) інтригуючий початок;

2) переривисте («пунктирне») розгортання тези;

3) міркування у формі «питання - відповідь»;

4) контрастне співставлення аргументів;

5) експресивне завершення.

Мовні засоби:

1) використання літературних образів, цитат, крилатих висловів, гумору;

З промови адвоката М. Холеви у справі Максименка: «Панове, один римський імператор, підписуючи смертний вирок, вигукнув: який я нещасливий, що вмію писати! Я впевнений, що старшина ваш скаже інше; він скаже: який щасливий я, шо вмію писати!».

Адвокат Л. Ветвінський, викриваючи наперед неправдиві показання підсудних, які обмовили його підзахисного, використав прислів’я, щоб створити антитезу, розвинути думку, яка заперечує закладений в неї зміст: «Кажуть, що у брехні короткі ноги. Я в цьому не дуже впевнений, тому, зокрема, що дана брехня, хоча і в дещо зміненому вигляді, проникла все ж із показань названих мною осіб спочатку до обвинувального висновку, а потім, на жаль, до промови прокурора. Мабуть, з більшою підставою можна сказати, що у брехні довгі вуха віслюка, які обов’язково виявляються при зіставленні з дійсністю, оскільки це відбулося в даному випадку».

2) використання різностильової, експресивної лексики;

3) художній характер викладу (тропи, фігури мовлення), драматизація промови;

Із промови С. Андрієвського: «З весни зірка пана Лютос- танського почала тьмяніти і чадіти». Метафори і порівняння також притягують увагу судової аудиторії, посилюють емоційний вплив промови.

Із промови адвоката М. Карабчевського на засіданні суду другої інстанції: «Із усіх жахів, властивих нашій думці і нашій уяві, найбільший жах - бути живцем похованим. Цей жах тут наяву. Правосуддя справило велику тризну в цій справі. Таль- ма похований, але він живий. Він стукає у віко своєї труни, його необхідно відкрити».

4) інтонаційна виразність, варіативність сили, висоти голосу, темпу мовлення, психологічні паузи.

Щоб активізувати увагу аудиторії, ритор підвищує або понижує голос, змінює темп промови. Бажаючи підкреслити значущість тієї чи іншої фрази, судовий ритор промовляє її повільно, голосно, виразно, підкреслює інтонаційно окремі слова, подовжуючи навіть окремі голосні.

Якщо він бачить, що його не слухають або слухають неуважно, він може зупинитися у викладенні змісту промови, що притягує увагу до виступаючого. Крім того, пауза дозволяє виділити те головне, що настає за нею.

Методичні засоби:

1) розгляд проблемних ситуацій;

2) виділення основних моментів промови;

3) полемічний характер викладу;

4) зоровий контакт з аудиторією;

5) використання наочності, технічних засобів;

6) використання звернень до аудиторії для поновлення уваги;

7) жести, міміка, рухи.

У поєднанні з іншими прийомами останні допомагають зосередити увагу судової аудиторії. Не варто стояти нерухомо, слід допомагати собі жестами і мімікою. Заклякле або скам’яніле обличчя прокурора не викликає довіри і залишає враження напруженості. Рухи і жестикуляція - природні елементи поведінки ритора, додатковий засіб впливу на учасників судового процесу, публіку в залі судового засідання.

Рухи, жести і міміка, як ніщо інше, - належність індивідуального стилю судового ритора. Виникають вони ніби самі собою, виходячи із змісту, емоційного настрою промови, пов’язані з рухом думки і почуттями виступаючого. Кроки уперед в необхідний момент підсилюють значущість того чи іншого місця промови, допомагають зосередити на ньому увагу аудиторії. Відступаючи назад, ритор ніби дає аудиторії можливість «відпочити» і потім переключає увагу на іншу частину промови.

У мистецтві судового ритора, поряд з вказівними і описовими, використовуються жести емоційні, такі як стиснутий кулак, витягнута рука, рухи головою, руками. Ці жести викликають аналогічні приховані рухи у слухачів, настроюють їх відповідним чином. Міміка ритора — чудовий стимулятор емоцій аудиторії. Вона здатна передати радість і печаль, сумніви й іронію, рішучість і презирство. У гарного ритора «обличчя говорить разом з язиком», - говорив Анатолій Коні.

Слід особливо зупинитися на техніці аргументації і композиції промови. Аргументи не варто викладати в спадаючому порядку. Краще починати з більш сильних доказів і такими ж сильними закінчувати. Тут діє так зване «правило рамки». Воно полягає в тому, що вся, призначена для запам’ятовування інформація в спілкуванні повинна бути заключена в рамку. Цією рамкою можуть бути сильні аргументи або, по відношенню до всієї промови, яскраві, такі, що запам’ятовуються, початок і кінець виступу. Суть правила - в особливому психологічному законі роботи пам’яті, сформульованому в XIX ст. вченим Г. Е6- бінгаузом: початок і кінець будь-якого інформаційного ряду зберігається в пам’яті людини краще, ніж середина.