Ораторське мистецтво правників

Пантелеймон Куліш «Слово над гробом Шевченка»

Немає в нас жодного достойного проректи рідне українське слово над домовиною Шевченка: уся сила і вся краса нашої мови тільки Йому одному одкрилася. А все ж ми через нього маємо велике й дороге нам право - оглашати рідним українським словом сю далеку землю. Такий поет, як Шевченко, не одним українцям рідний. Де б він не вмер на великому слов’янському мирові, чи в Сербії, чи в Болгарії, чи в Чехах,- всюди він був би між своїми. Боявся сси, Тарасе, що вмреш на чужині, між чужими людьми. Отже, ні! Посеред рідної великої сім’ї спочив ти одпочинком вічним. Ні в кого з українців не було такої сім’ї, як у тебе; нікого так, як тебе, на той світ не проводжали. Були в нас на Вкраїні великі воїни, були великі правителі, а ти став вище всіх їх, і сім’я рідна в тебе найбільша. Ти-бо, Тарасе, вчив нас не людей із сього світу згонити, не городи й села опановувати: ти вчив нас правди, святої животворящої... От за сю-то науку зібралися до тебе усіх язиків люде, як діти до рідного батька; через гю твою науку став ти всім їм рідний, і проводжають тебе на той світ з плачем і жалем великим. Дякуємо богу святому, що живемо не в такий вік, що за слово правди людей на хрестах розпинали або на кострах палили. Не в катакомбах, не в вертепах зібратися ми славити великого чоловіка за його науку праведну: зібрались ми серед білого дня, і серед столиці великої, і всею громадою складаємо йому нашу щиру дяку за його животворне слово. Радуйся ж, Тарасе, що спочив ти не на чужині, бо немає для тебе чужини на всій слов’янщині, і не чужі люде тебе ховають, бо всяка добра і розумна душа тобі рідна. Бажав єси, Тарасе, щоб тебе поховали над Дніпром-Славутом: ти ж бо його любив, і малював, і голосно прославив. Маємо в бозі надію, що й се твоє бажання виконаємо. Будеш лежати, Тарасе, на рідній Україні, на узбережжі славного Дніпра, ти ж бо його ім´я з своїм ім´ям навіки з’єдначив... Ще ж ти нам зоставив один завіт, Тарасе. І Ти говорив своїй непорочній музі: Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли, - у нас нема Зерна неправди за собою... Великий і святий завіт! Будь же, Тарасе, певен, що ми його соблюдемо, ніколи не звернемо з дороги, що ти нам проложив єси. Коли ж не стане нам снаги твоїм слідом простувати, коли не можна буде нам, так як ти безтрепетно святую правду глаголати: то лучче ми мовчатимем, - і нехай одні твої великі речі говорять людям вовіки і віки чисту, немішану правду.