1. Концептуальний закон

Цей закон передбачає пошук істини шляхом всебічного аналізу предмета.

Повноцінна, нормальна мисленнєво-мовленнєва діяльність людини починається з оволодіння нею концептуальним законом, за допомогою якого людина вчиться вираховувати наслідки своїх дій як найближчим часом, так і у перспективі, визначатися з метою своєї діяльності, виділяти головне й другорядне, логічно вибудовувати власну діяльність. Знання даного закону дає можливість людині виробити в собі дуже важливу якість - повагу до думки (інтелекту), а це розвине в ній розуміння того, що без розвитку інтелекту неможливий прогрес суспільства, неможливо розв’язувати сучасні проблеми, вийти з найпростішого глухого кута. Таким чином, пріоритету думки над дією дає людині безцінну можливість - з користю витрачати час свого життя, позбавитися метушні, неосмислених дій, одержувати результат у відповідності до затрат.

На схемі позначені усі види діяльності, які мусить здійснити людина у певній послідовності - від задуму й лапі. Така послі-довність дій є адекватною природі людини, і, йдучи за нею, вона, як правило, відчуває задоволення від діяльності. У противному випадку - наявне насильство над природою людини, яке виявляється у таких ознаках, як незадоволення, втома, безсилля, роз-губленість, дратівливість тощо. Останнє можна спостерігати тоді, коли людина починає діяти «знизу» (з оперативного рівня). Таку ситуацію можна назвати «суєта, суєт», у процесі чого людина витрачає багато сил, а результат - мінімальний.

Оперативну діяльність можна порівняти з купою хаотично звалених одні на одних ошурків, задум - з магнітним полем.

Якщо розмістити магнітне поле над ошурками, то кожен із них займе відповідне місце й не буде на заваді іншим.

Задум (концепцію) можна порівняти з образом людини на гірській вершині, з якої їй вдасться побачити п осмислити тс, що вона не спроможна зрозуміти, будучи «внизу» (на своїх і га-лявині), бо не здатна охопити цю «галявину» (предмет, проблему) цілісно.

Яким же чином навчитися грамотно створювати задум-концепцію?

З позицій риторики концепція - це основа МІІСЛСШІЄВО- мовленнєвої діяльності, над якою надбудовується стратегія діяльності (цільова установка, теза).

Процес розробки концепції складається з такої послідовності дій:

1. Своє бачення суб’єктом предмета (теми).

2. Аналіз предмета (теми), тобто вибір проблем для ви-вчення.

3. «Привласнення» суб’єктом чужого досвіду з вивчення об-раної теми (залучення до цінностей людського досвіду).

4. Пропускання чужого досвіду крізь призму свого бачення і навпаки (чуже + своє), а також формування позицій.

Таким чином, І етап розробки концепції дає можливість лю-дині не втратити своє «я» у процесі пізнання, що дуже високо цінували давні філософи, вважаючи, що знання можуть стати купою каміння, під якою буде похована особистість, і знання можуть стати купою каміння, над якою височіє особистість.

Лише після того, як суб’єкт здійснив вибір проблем, він може звернутися до вивчення людського досвіду, який накопичено з матеріалу, що його зацікавив. Такни підхід сприяє значно ширшій цілеспрямованості й поглибленню в роботі з літературою, ніж коли б людина одразу починала з вивчення чужого досвіду; це допомагає людині позбавитися почуття розгубленості перед величезним обсягом літератури і знімає нервозність у процесі роботи. IV етап створення концепції характеризується тим, що суб’єкт проводить надзвичайно складну операцію з критичного осмислення 2-х досвідів - свого і чужого, на основі чого й формує власну позицію.

Таким чином, знання і застосування концептуального закону риторики забезпечують людині необхідний рівень компетентності та професіоналізму.

2. Закон моделювання аудиторії

Він передбачає системне вивчення аудиторії на основі со-ціально-демографічних, соціально-психологічних та індивіду- ально-особистісних ознак.

Важливим моментом встановлення контакту з аудиторією є оцінка ораторської ситуації — позитивна чи негативна модель - з позицій оратора й аудиторії.

Реалізація позитивної моралі спілкування «середнього лектора» окрилює його, зміцнює впевненість у своїх силах, а негативні установки активізують його захисні психологічні фактори: підвищена увага, загострюється чутливість, зростає внутрішня напруженість, що може призвести до стресової си-туації, знижується його творче самопочуття, виникають зневіра, розчарування, страх перед аудиторією.

Тому ораторові слід знати про існування своїх і чужих «зон небезпеки», вміти їх попередити, делікатно поводитися з метою максимальної нейтралізації їх дії.

Крім того, аудиторія створюється не одразу і не швидко. Досвідчений оратор прагне тримати в полі зору свою аудиторію, особливо її «небезпечні зони» (острівки шуму, відволікання тощо). Для цього оратор готує набір готових фактів, гумо-ристичних історій, змінює тональність розмови, виключає складний матеріал тощо.

У випадку незбігання оцінок ситуації з боку аудиторії та оратора слід зберегти здатність до «вирівнювання» психоло-гічного клімату, боротися до кінця.

Соціально-демографічні ознаки - І ступінь вивчення аудиторії, спрямований на розкриття «зовнішньої оболонки» людини. Де стать, вік, національність, освіта, професія, склад сім’ї.

До соціально-психологічних ознак відносимо:

- мотиви поведінки;

- потреби;

- ставлення до предмета мовлення та суб’єкта, який його викладає;

- рівень розуміння предмета.

Існують три основні мотиви поведінки:

- морально-дисцппліпарнпн (зовнішній, примусовий фактор спілкування), не підкріплений бажанням суб’єкта;

- емоційно-естетичний (фактор, заснований на цікавості, але не підкріплений волею суб´єкта);

- інтелектуально-пізнавальний (зумовлений бажанням і волею суб´єкта до пізнання).

Потреби - категорія, яка визначає вибір суб’єкта (відповідає на питання: що це мені дає? навіщо це мені? що я від цього матиму?).

Є два види потреб - усвідомленні та неусвідомлень

Усвідомлена потреба буває:

- особистісна;

- професійна;

- громадська.

Ставлення до предмета мовлення та суб’єкта - реакція суб’єкта, котрий сприймає інформацію

Її типи:

1. Байдужа чи інфантильна.

2. Догідлива, яка характеризується тим, що суб’єкт легко, без сумнівів, стає на точку зору третього та ін. Або суб’єкт лише вдає, що слухає, а насправді зосереджений на своїх проблемах.

3. Конфліктна.

Джерела конфліктної реакції бувають зовнішні: зовнішній вигляд, манера говорити, окремі слова, вирази, ідейні міркування, неувага з боку іншого суб’єкта, і внутрішні: загострене самолюбство, завищена самооцінка, недостатня саморе- алізація.

Конфліктна реакція існує у 2-х формах:

- відкритий конфлікт (негативні емоції виявляються у вигляді грубих, некоректних реплік, запитань);

- прихований конфлікт (суб’єкт явно не виражає своїх емоцій, але усім своїм виглядом - очі, міміка, жести - виявляє неприйняття іншої точки зору).

4. Конструктивна.

Рівень розуміння предмета мовлення зумовлює підготовле-ність суб’єкта (закладена база): загальна культура, світогляд, розвиток інтелектуальних здібностей, професійна підготовка.

Індивідуально-особистісні ознаки вивчають тип нервової системи, тип і спосіб мислення, особливості характеру, тип темпераменту, ступінь розвитку основний функцій - інтелек-туальної, емоційної, рухливої, інстинктивної.

Значимість закону моделювання аудиторії полягає не лише у тому, що на його основі можна створити цілісний психологічний портрет аудиторії (достатньо повно вивчити аудиторію), але і в тому, що цей закон відкриває можливість подальшої роботи з цим портретом, яка полягає у впливі на аудиторію з метою її розвитку.

3. Стратегічний закон

Він передбачає системну побудову програми впливу на конкретну аудиторію.

Стратегія (програма дій) становить варіант реалізації кон-цепції та характеризується такими ознаками: динамічністю, гнучкістю, варіативністю. Стратегія має цільову установку, яка складається із завдання і надзавдання.

Завдання - це є плановий результат впливу на аудиторію (що пояснити, розтлумачити, аргументувати і в чому переконати?)

Надзавдання - це спонукання аудиторії до певної дії, включення її в діяльнісний режим для реалізації завдання. К.С. Станіславський зазначав, щоб переконати людей переглянути не тільки свої погляди, але й поведінку, змінити способи впливу, потрібне цілеспрямоване, наскрізне, але дуже добре приховане від прямого сприйняття надзавдання, спеціально розраховане на емоції слухачів, яке впливає не лише на свідомість, але і на підсвідомість...

Після того, коли визначена цільова настанова (що я хочу одержати, чого очікую від тієї чи іншої аудиторії), необхідно вичленувати з концепції коло запитань, орієнтованих на ауди-торію, проаналізувати їх і сформувати власний підхід до пошуку відповідей на них. Свої міркування на заключному етапі роботи з формування стратегії суб´єкт повинен побудувати у вигляді тези.

Отже, стратегія дій становить собою таку послідовність кроків:

- визначення цільової настанови;

- вичленування з концепції запитань, розрахованих на певну аудиторію та їх аналіз;

- формування тези (система коротких відповідей суб’єкта на поставлені запитання).

4. Тактичний закон

Цей закон передбачає систему дій з підготовки ефективної реалізації стратегій. До складових цього закону належать аргу-ментація і активізація мислення та почуттєво-емоційної діяль-ності аудиторії.

Аргументація розглядається як нежорсткий засіб впливу од-ного суб’єкта на погляди та поведінку іншого суб’єкта. В основі цього впливу лежить логічне обгрунтування суб’єктом тези шляхом доказу, переконання та переконання у протилежному.

Аргументація як частина тактичного закону спрямована головним чином на реалізацію завдання, тобто досягнення те-оретичної мети (вплив на свідомість).

Активізація мисленнєвої та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії спрямована на реалізацію надзавдання, тобто до-сягнення практичної мети - керування до дії.

Активізація передбачає таку послідовність дій:

- зацікавити аудиторію;

- викликати аудиторію на роздуми;

- вивести аудиторію на рівень обговорення.

Перший крок призначений для включення емоційно-естетичного мотиву, яке досягається використанням:

а) аудіовізуальних прийомів (графіки, таблиці, схеми, відеоматеріали);

б) психологічних прийомів (реклами, прийому шокової терапії);

в) прийому «опудало опонента»;

г) прийому проблемного введення матеріалу (проблемні питання, доцільні афоризми, анекдоти, захоплюючі, яскраві приклади).

Завдяки усьому цьому можна позбавитися морально-дис-циплінарного мотиву спілкування, зняти байдуже ставлення.

Суть другого кроку полягає в тому, щоб викликати у слуха-чів потребу обмінятися думками з приводу обговорюваних пи-тань, що досягається логічними та психологічними прийомами.

До логічних відносимо способи розгортання тези; спіральний (багаторазове повторення тієї самої думки, але кожного разу при цьому збагаченої новою інформацією), який можна застосовувати для непідготовленої, конфліктної аудиторії.

- ступеневий (крюковий рух думки від загального до кон-кретного і навпаки).

Розгортання тези до конкретного орієнтовано в основному на підготовлену аудиторію; в зворотному напрямку - на менш підготовлену.

- пунктирний (розгортання тези шляхом розчленування її па відносно незалежні рівноправні частини, які в кінці знову об’єднуються в тезу. (Для аудиторії з високим рівнем підготовки).

I дія залежить від складу аудиторії та її поведінки під час спілкування. У ході спілкування суб’єкт може вносити зміни в стратегію, тактику, мовленнєву сферу.

II дія передбачає зчитування інформації, яка йде від ауди-торії через різного роду стимули (обличчя, очі, жести, міміка, поза, запитання, репліки) і реагування на неї. Вона дає можли-вість суб’єкту підтримувати зворотній зв’язок протягом усього процесу комунікації.

III дія передбачає уміння суб’єкта узгоджувати свої жести, міміку та інші рухи тіла із задумом. Крім того, суб’єкт повинен володіти своїм психологічним станом (управляти негативии- ми емоціями, не дратуватися, не підвищувати голос, не чіплятися до слів, не ображатися, а прагнути бути стриманим, терплячим, уважним, доброзичливим).

Ця система спирається на відповідну технологію налагод-ження контакту на всіх етапах безпосереднього спілкування суб’єкта і аудиторії.

Докомунікативннй етап створює передумови до встанов-лення контакту, іцо досягається за допомогою системи засобів:

- чуттєво-візуальні;

- мисленнєві;

- вербальні (запитання до аудиторії: хто ви? з якою метою тут? звідки? чому такий... стан? та ін. - «розвідувальні запитання».

Вступ має на меті встановлення контакту за допомогою за-собів:

- засоби залучення аудиторії до ситуативного спілкування (усмішка, привітання, перша фраза);

- засоби ситуативного спілкування (вираз обличчя, очі, репліки, запитання, міміка, жести...);

- засоби включення аудиторії до проблеми.

Основна частина має на меті збереження контакту шляхом організації процесу засвоєння аудиторією проблеми через сис-тему засобів:

- контрастний (розгортання тези шляхом протиставлення різних точок зору на той самий предмет) - для будь-якої аудиторії;

- асоціативний (розгортання тези у вигляді поєднання в свідомості різних образів) - для аудиторії, де домінують люди з образним мисленням;

До психологічних прийомів належать;

- «опудало опонента»;

- «запитання - відповідь»;

- психологічна пауза;

- аналогія.

Третій крок активізації передбачає пошук загальних точок зіткнення, який досягається логіко-психологічними, психоло-гічними та аудіовізуальними прийомами.

Тактичний закон дозволяє суб´єкту знайти ефективні засоби впливу на аудиторію, завдяки чому здійснюється реалізація цільової установки і розгортання тези.

5. Мовленнєвий закон

Передбачає вираження думки в дієвій словесній формі (ДСФ).

ДСФ - система комунікативних якостей мовлення (правильність, виразність, ясність, точність).

Правильність - володіння нормами літературної мови (ор-фоепічними, орфографічними, граматичними, лексичними). Розвиткові правильності мови сприяють тренінги (вправи над собою), робота з різними словниками та спеціальною лінгвістичною літературою, написання листів, слухання та аналіз взірцево-правильного мовлення, яке покликане впливати на свідомість людини, активізувати роботу лівої півкулі.

Виразність - впливає на емоції, на почуття аудиторії.

Засоби виразності - засоби художньої образності (порівняння, епітети, метафори), фонетичні засоби (інтонація, тембр голосу, темп мовлення, дикція), приказки, прислів’я, цитати, афоризми, крилаті слова та вирази, а також не літературні форми функціонування національної мови (територіальні, соціальні діалекти, просторіччя), якщо вони вживаються суб’єктом усвідомлено, доцільно синтаксичні фігури (звертання, риторичне запитання, інверсія, градація, повтор, період).

Вона розвивається на основі тренінгів, власних творів, спостереженням над мовленням різних соціальних груп, ана-літичним читанням художньої літератури.

Ясність - забезпечує адекватне розуміння сказаного (без деформацій), не вимагаючи від співрозмовника особливих зу-силь у процесі сприйняття.

Причини, що зумовлюють неясність мовлення:

- порушення мовцем норм літературної мови;

- перенасичення мовлення термінами, іноземними сло-вами;

- індивідуальне слововживання.

Точність - виявляється у використанні слів у повній відповідності до їх лексичного значення. Це виробляє звичку називати речі своїми іменами. Точність розвивається в роботі зі словниками, науковою літературою, шляхом аналізу власного чи чужого мовлення.

Стислість - виявляється у відборі мовленнєвих засобів для вираження головної думки, тези. Вона формує уміння говорити суттєво.

Ефективним шляхом розвитку є аналіз власної й чужої промов.

Доцільність - зумовлена відповідністю мовлення цілям та умовам спілкування.

Основний спосіб розвитку доцільності мовлення - виступ з однією й тією самою темою серед різних типів аудиторій.

Специфіка мовленнєвого закону риторики в тому, що цей закон фокусує в собі цінний досвід різних лінгвістичних дис-циплін зі створення цінної комунікації і стане базою, яка до-зволяє людині оволодіти грамотним процесом говоріння.

6. Закон ефективної комунікації

Цей закон передбачає систему дій суб´єкта з метою нала-годження контакту на всіх етапах комунікації як необхідну умову ефективної реалізації продукту мисленнєво-мовленнє- вої діяльності.

Контакт - це «спілкування без перешкод», становить собою вищий рівень спілкування, який характеризується взаємодією 2-х поведінок - суб’єкта й аудиторії.

З метою встановлення і збереження контакту необхідна така система дій:

- корегування продукту підготовчого етапу під час спіл-кування;

- управління поведінкою аудиторії;

- управління власного поведінкою;

- формування засобів засвоєння (активні форми: ігри, практикум);

- змістовні засоби засвоєння (прийоми активізації мис- леннєвої та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії).

Висновок передбачає закріплення контакту, яке базується на вмінні суб’єкта викликати в аудиторії потребу у подальшому спілкуванні за допомогою:

- вербальних засобів (підведення підсумків спілкування, висновки у вигляді тези);

- мнсленнєвих засобів ( внутрішній аналітичний процес осмислення того, що вийшло, що не вийшло, що можна додати, актуалізувати).

Причини шокової поведінки з боку мовця чи слухачів:

- у самому мовцеві (недостатня його підготовленість до спілкування, неволодіння або слабке володіння ним прийомами встановлення і збереження контакту);

- у поведінці аудиторії (нетактовність, некоректність - грубі репліки, запитання...);

- у зовнішньому середовищі (шум предметів, які падають, ходіння, присутність чужих людей, які критично оцінюють дії мовця або аналогічні йому і под ).

7. Системно-аналітичний закон

Передбачає аналіз якості та ефективності продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Аналіз якості здійснюється на всіх етапах мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Аналіз ефективності проводиться на наслідковому етапі.

Системно-аналітичний закон базується на 2-х етапах критичної діяльності: на самоаналізові (суб’єкт аналізує свій продукт, свої дії) та аналізові інших (суб’єкт аналізує чужий продукт і дії іншого суб’єкта).

Процес самоаналізу становить двохелементну систему.

Реформація (дослідження відчуттів) починається з виявлення відчуттів. Далі необхідно проаналізувати виявлені відчуття, тобто знайти причини виникнення тих чи інших відчуттів відстежування своїх дій протягом певного періоду часу.

Рефлексія сприяє зняттю в людини стану тривоги, посилюючи при цьому стан внутрішньої рівноваги.

Корегування продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності проходить успішно тоді, коли йому передує рефлексія.

Логічна корекція становить гобою триступеневий процес, який виражений системою 3-х запитань, які суб’єкт ставить собі: хто хотів? що робив? що отримав? Останнє має підпитання - що вийшло? ( в чому секрет успіху)? що не вийшло і чому? як зробити краще?

Етап самоаналізу виробляє в людині хорошу звичку - шукати причину чогось перш за все у собі, а не в інших.

Аналіз інших базується на такій системі принципів:

- визначати мету критики (узагальнення чужого досвіду для збагачення власного, допомога іншому в тому, як зробити його справу ще кращою);

- оцінювати, виходячи зі свого рівня підготовки;

- вміти слухати і чути іншого, оцінювати те, як він робить, а не як ти бачиш;

- вміти відійти від однобічності оцінок;

- перш за все бачити раціональне в чужому продукті;

- бути точним і стислим в оцінках;

- вміти таким чином дати оцінку, щоб не принизити ін-шого, щоб у суб’єкта з’явилось бажання працювати далі, удосконалювати себе і свій продукт мисленнєво- мовленнєвої діяльності.

Отже, цей закон розвиває в людині самокритичність і відкритість мислення.