Ораторське мистецтво правників

Олексій Мерзляков «Коротка риторика»

Слово МОВЛЕННЯ у вузькому розумінні означає міркування, складене за правилами мистецтва і призначене для усного вимовляння.

Завидний талант складати такого роду твори, поєднаний із здатністю промовляти їх приємно й переконливо, називається взагалі красномовством; той, хто володіє всіма обдарованнями, для цього необхідними, йменується оратором.

Промови за їх змістом і намірами бувають різних родів. Головний зміст промови може бути або загальним, або частковим. Загальне буває теоретичним чи практичним. Часткове має ще багато видів. За цими відношеннями є промови духовні, в яких пропонуються істини й обов´язки релігії; є промови політичні, в яких оратор міркує про вигоди, відносини й потреби суспільства; судові, де захищається безвинно ущемлений або викривається злочинець; похвальні, які містять у собі похвалу заслуг померлих чи живих відомих осіб; академічні промови, які стосуються учених предметів із природи чи наук. У давніх усі промови розділялися на три роди: похвальні, дорадчі й судові.

Оратор... прагне не тільки переконати розум, але особливо хоче вплинути на волю. Переконання розуму служить йому засобом для досягнення мети, до могутнього запалення пристрастей.

У слові чи промові лежать три наміри оратора: научення, переконання і мистецтво зворушити слухача.

Мистецтво полягас не в одному лише запалюванні пристрастей, а й заспокоєнні їх, звичайно, тих, які є протилежними меті оратора. «...Часто досить одного смішного для відкидання найважливіших пропозицій; часто поважний, спокійний вигляд супротивника знищує усі шпильки досконалого оратора.

Стиль промов змінюється до безкінечності, відповідно до їхнього змісту. Оратор використовує всі три головних види роду стилю, як-то: простий, або народний, - у поясненні своєї справи, у пропозиціях чи розгляді думок; середній - для того, щоб деякими пристойними прикрасами замінити сухий і нудний образ доказів та пояснень, щоб оживити його картинками, описами й роздумами; і, нарешті, високий - у тих місцях, де володарює пристрасть, де вживається усе, щоб запалити уяву й зворушити серце.

Між вродженими обдарованнями оратора повинні відрізняти: геній, проникливий погляд, швидку дотепність, смак, високість духу, уяву, нам’ять, силу почувань і, нарешті, силу, приємність і гнучкість голосу; між здібностями: набутими — пізнання людської природи, філософію здорового глузду, відомості історії та всезагальної літератури, обізнаність у риторичних правилах і часті вправи у творенні промов та в усному їх проголошенні.

Виникнення красномовства належить до перших часів суспільного життя, хоча воно було тоді більше даром природи, ніж плодом мистецтва. Коли греки склали із красномовства науку, тоді з’явилися між ними так звані оратори, які використовували своє мистецтво або у справах державних, або у судових дослідженнях... Найславніші промови, які дійшли до нас, належать Демосфену, Есхіну, Лізіасу та Ісократу.

...З росіііських найбільш відомі Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов та ін.