Ораторське мистецтво правників

Повчання Володимира Мономаха (за Лаврентіївським списком)

Я, недостойний, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, наречений у хрещенні Василієм, (а) руським іменем Володимир, отцем улюбленим і матір’ю своєю (з) Мономахів у благочесті наставлений, дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучения вам, улюблені, і задля християнських людей, бо скільки оберіг (їх) я по милості Божій і отчою молитвою од усяких бід!

Сидячи на санях, помислив я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що Він мене (до) сих днів, грішного, допровадив. Тому, діти мої чи інший хто, слухавши сю грамотну, не посмійтеся, а кому (вона) люба (із) дітей моїх, - нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і (я), труждатися.

Найперше, задля Бога і душі своєї, страх майте Божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру.

Якщо ж кому нелюба грамотка ся, хай не насміються чи так ото скажуть: «На далекій путі та на санях сидячи, нісенітницю ти єси мовив».

Зустріли-бо мене посли од братів моїх на Волзі, кажучи: «Поспіши до нас та виженемо ми обох Ростиславичів, а волость їхню однімем. Якщо ж ти не підеш із нами - то ми (самі) собі будемо, а ти (сам) собі». І сказав я: «Хоча ви й гніваєтеся - не можу я вам іти, ні хреста переступити» 3.

І, одрядивши їх (та) взявши Псалтир, я в печалі розігнув його, і се мені випало: «Чого печалуєшся, душе (моя)? Чого непокоїш мене?» Та інше. А потім зібрав я слівця сі любі, і склав по порядку, і написав. Якщо вам останні не до вподоби, то попередні (хоча) приймайте.

«Чого печальна єси, душе моя? Чого непокоїш мене? Уповай на Бога, тому що я буду славити Його!»

«Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на Господа, заволодіють землею. Бо іще трохи - і не стане нечестиво- го, шукатиме він місця свого - і не знайде (його). А кроткії унаслідують землю (і) радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміюється над ним, бо бачить, що прийде день Його. Оружжя видобули нечестиві, натягли лука свого, (щоби) постріляти нищого і вбогого, заколоти праведних серцем. Оружжя їх увійде в серця їх, і луки їх сокрушаться. Луч- че єсть у праведника мале, аніж багатство беззаконників велике. Бо рамена грішників сокрушаться, а праведників укріплює Господь. Так що нечестиві погибнуть, а праведним Він чинить милосердя і дає. Бо ті, що їх благословляє Він, унаслідують землю, а прокляті Ним - вигинуть. Господом стопи чоловіка направляються. Коли він буде падати, то не розіб’ється, бо Господь піддержує руку його. Був молодим я і зостарівся, а не бачив я праведника покинутим, ні потомства його, щоби воно просило хліба. Повсякдень чинить милосердя і позичає праведник, і плем’я його благословенне буде. Ухилися од зла, вчини добро, шукай миру, і йди за ним, і живи во віки віків».

«Коли б повстали люди, то живцем би пожерли нас. Коли б розгнівалась ярість його на нас, то вона б нас потопила».

«Помилуй мене, Боже, бо потоптав мене чоловік. Повсякдень нападаючи, він утискує мене. Потоптали мене вороги мої, бо многі постають на мене, о Всевишній!»

«Возрадується праведник, коли побачить одплату, і руки свої він умиє в крові нечестивого. І скаже тоді чоловік: «Якщо єсть нагорода праведнику, то єсть і Бог, що чинить суд на землі».

«Ізбав мене од ворогів моїх, і од тих, що встають на мене, вибав мене. Ізбав мене од творящих беззаконня, і од кровожерного спаси мене, бо ось уловили вони душу мою».

«Бо лиш (на мить) гнів у ярості його, а (все) життя у благоволінні його: увечері здійметься плач, а на ранок - радість».

«Бо ліпше милість Твоя, ніж моє життя, і уста мої восхва- ляють Тебе. Так благословлю я Тебе у житті моїм, і во ім´я Твоє здійму руки мої».

«Укрий мене од зборища лукавих і од множества тих, що творять несправедливість».

«Возрадуйтеся всі, праведнії серцем». «Благословлю Господа повсякчас, безустанно хвала Йому». Та інше.

Бо так і Василій учив, зібравши при цім юнаків: (треба мати) душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово Господнє; при їді і питті без галасу великого бути, при старих - мовчати, премудрих - слухати, старшим - покорятися, з рівними і меншими - приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, ие надміру сміятися, соромитися старших; до жінок иедостойних не говорити; долу очі мати, а душу - вгору; уникати, не старатися повчати легковажних; власть же - ні за що мати, як (і) од усіх честь. Якщо ж хто (з) вас може іншим помогти - од Бога нагороди нехай той сподівається, і вічними благами він пораює.

«О Владичице Богородице! Забери із убогого серця мойого гордість і зухвалість, щоб не возносився я суєтою світу сього».

У нікчемному сьому житті научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися, за євангельським словом, «очима управляти», язик здержувати, ум смиряти, тіло упокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла Господа ради; тебе позбавляють - не мсти, ненавидять - люби, гонять - терпи, хулять - благай, умертви гріх.

«Визволіть зобиджекого, захистіть сироту, вступітесь за вдовицю. Прийдіте та розсудимо, - говорить Господь, - якщо будуть гріхи ваші як обагрені, - як сніг я обілю їх». Та інше.

«Возсіяє весна посту і цвіт покаяння. Очистімо себе, браття, од усякої крові, тілесної і душевної. До Світодавця волаючи, скажімо: «Слава Тобі, чоловіколюбче!»

Воістину, діти мої, розумійте, як ото єсть чоловіколюбець- Бог милостив і премилостив. Ми, люди, грішні є і смертні, а коли нам хто зло вчинить, то ми хочем його пожерти і кров його пролити найскоріш. А Господь наш, володіючи і животтям і смертю, согрішення наші, вищі од голови нашої, терпить (раз), і знову, і до (скопу) живоття нашого. Як отець, (що), чадо своє люблячи, поб’є (його) і знову пригорне його до себе, так ото і Господь наш навчив нас, (як добути) нал врагом (дияволом) - перемогу: трьома ділами добрими (можна) позбутись його і перемогти його - покаянням, сльозами і милостинею. І то вам, діти мої, не тяжка заповідь Божа, бо тими ділами трьома (можна) позбутися гріхів своїх і царства (небесного) не лишитися.

Тож, Бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас, не забувайте трьох діл тих, бо не є важкі вони. (Се) ні самотина, ні чернецтво, ні голод, як інші добрії (люди) терплять, а малим ділом (сим) досягти (можна) милості Божої.

«Що єсть чоловік, що ти пам’ятаєш його?» «Велик Ти єси, Господи, і дивні діла Твої, і ніяк розум людський не може осягнути чудеса Твої». І знову скажемо: «Велик Ти єси, Господи, і дивні діла Твої, і благословенне і славне Ім’я Твоє вовіки по всій землі!» Бо хто не восхвалить (і) не прославляє силу Твою і Твої великі чудеса і блага, вчинені на сім світі!

Як небо створено, або сонце як, або місяць як, або зорі як, і тьма, і світ? І земля на водах покладена, Господи, Твоїм промислом! Звірі різноманітнії, і птиці, і риби прикрашено Твоїм промислом, Господи! І сьому чуду ми дивуємося: як із землі сотворив Ти людину, які різноманітні образи людських лиць! Якщо 6 і весь мир зібрати докупи, - не всі на одну подобу, а кожен із своїм образом лиця, за Божою мудрістю. І сьому подивуємось: як птиці небеснії з ірію йдуть, і спершу (в) наші руки, та не зостаються на одній землі, але й сильні і слабі ідуть по всіх землях, за Божим повелінням, щоб наповнилися ліси і поля. А все те дав Бог на благо людям, на їжу, на радість. Велика, Господи, милість Твоя до нас, коли блага ті сотворив Ти єси задля грішної людини. І ті ж птиці небеснії умудрені Тобою, Господи: коли повелиш - то заспівають і людей веселять Тобі, а коли ж Ти не повелиш їм, то, язика маючи, оніміють.

«Благословен же Ти єси, Господи, і прославлений вельми!» Всякі чудеса Ти і блага сотворив і зробив. «Тож хто не восхва- ляє Тебе, Господи, і не вірує всім серцем і всею душею во ім’я Отця і Сина і Святого Духа, - нехай буде проклятий»

Сі слівця Божественнії прочитаючи, діти мої, похваліте Бога, який дав нам милість Свою.

А се - мізерного, слабого ума мойого поучения. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то (хоч) половину.

Якщо вам Бог зм´якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: «Як ото блудницю, і розбійника, і митника Ти помилував єси, (Господи), так і нас, грішних, помилуй». І в церкві се дійте, і (спати) лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі. Якщо ви при силі, (хоч раз) поклонітесь до землі, а коли вам стане немічно - то тричі. І сього не забувайте, не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом (молитви) чоловік перемагає диявола, - і що за день людина согрішить, то сим ізбавляється (од гріха). Навіть і на коні їздячи, (коли) не буде (у вас) ні з ким діла (і) якщо інших молитов не умієте ви мовити, то «Господи, помилуй», благайте безперестану потай, - бо ся молитва єсть ліпша од усіх. (Молітеся краще), ніж думати нісенітницю, їздячи.

Усього ж паче - убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте (і) не повелівайте вбити його; якщо (хто) буде достоїн (навіть) смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської.

Річ мовлячи і лиху і добру, не клянітеся Богом, не хрестітеся, бо немає ж (усім) ніякої потреби. А якщо ви будете хреста цілувати братам чи (іншому) кому, то (робіть се), лише вивіривши серце своє, що на нім, (цілуванні), ви можете устояти, - тоді цілуйте. А цілувавши, додержуйте (клятви), щоб, переступивши (її), не погубити душі своєї.

Єпископів, і попів, і ігуменів (поважайте), з любов’ю приймайте од них благословення і не одсторонюйтеся од них, а по силі любіте і подбайте (про них), щоб дістати через їх молитву (милість) од Бога.

Паче всього - гордості не майте в серці і в умі, а скажімо: «Смертні ми єсмо, нині - живі, а завтра - у гробі. Се все, що Ти нам, (Боже), дав єси, - не наше, а Твоє, (його) нам поручив Ти єси на небагато днів». І в землі не ховайте (нічого), - се нам великий єсть гріх.

Старих шануй, як отця, а молодих - як братів.

У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тивуна, ні на отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і (на) ніч лише з усіх сторін розставивши довкола (себе) воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши (все) через лінощі, бо знагла людина погибає.

Лжі бережися, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло.

А куди ви ходите в путь (за даниною) по своїх землях, - не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм (людям), ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете, -напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас (не) прийде, - чи простий, чи знатний, чи посол, -якщо не можете дарунком, (то) їжею і питвом. Воші бо, мимоходячи, прославлять чоловіка по всіх землях - або добрим, або лихим.

Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте.

Жону свою любіте, але не дайте їм, (жінкам), над собою власті.

А се вам основа всього: страх Божий майте виїце над усе.

Якщо забуваєте (се) все, то часто перечитуйте: і мені буде без сорому, і вам буде добре.

А коли добре щось умієте - того не забувайте, а чого не вмієте - то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п’ять мов, - а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж - усьому (лихому) мати: що (людина) вміє - те забуде, а чого ж не вміє - то того не вчиться.

А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви (ходити). Хай не застане вас сонце на постелі, - так-бо отець мій діяв блаженний і всі добрії люди достойні. Вранішню воздавши Богові хвалу, і потім, коли сходить сонце, і побачивши сонце, (слід) прославити Бога з радістю. Бо сказано: «Просвіти очі мої, Христе Боже, Ти, що дав мені єси світ Твій прекрасний». І ще: «Господи, приложи мені рік до року, щоб надалі, в гріхах своїх покаявшись, виправив я жи- воття (своє)». Так хвалю я Бога і сівши думати з дружиною, (і коли маю) людей розсуджувати, або на лов їхати, або поїздити (за даниною), або лягти спати. Спання в полуднє назначене єсть Богом: о ту пору бо почиває і звір, і птиці, і люди,

Л тепер я вам розповім, діти мої, про труд свій, тому що труждався я, походи діючи і лови, (з) тринадцяти літ.

Спершу я до Ростова пішов (княжити) крізь Вятичі; послав мене отець, а сам він пішов до Курська (на княжіння).

І знову, удруге, (пішов я княжити) до Смоленська (з воєводою) зі Ставком з Гордятичем: той потім пішов до Берестія з Ізяславом (Ярославичем), а мене він послав до Смоленська. А із Смоленська пішов я (княжити до) Володимира.

Тої ж зими іще послали мене обидва брати (до) Берестія на головні, де (ляхи) попалили були, то і тут оберіг я город тихим. Потім пішов я (в) Переяславль (до) отця, а після Великодня - із Переяславля та (назад до) Володимира, в (городі) Сутійську мир учиняти з Ляхами. Звідти знову (пішов я) на літо (до) Володимира назад.

Потім послав мене Святослав (Ярославич) у Ляхи. Ходив я за (город) Глогов до Чеського лісу, пробувши в землі їх, (чехів), чотири місяці.

І в той же рік і дитя родилося (в мене) старше, новгородське.

Потім звідти, (з Ляхів, пішов я до) Турова, а на весну - та (до) Переяславля і ще (до) Турова.

І Святослав помер, і я знову (пішов княжити до) Смоленська. А із Смоленська тої ж зими (ходив я) ще до Новгорода; на весну - (ходив) Глібові (Святославичу) в поміч.

А на літо (ходив я) з отцем під Полоцьк; а на другу зиму зі Святополком (Ізяславичем знову ходив я) під Полоцьк, (і) спалили ми (околиці) Полоцька. Він пішов (княжити до) Нов- города, а я з половцями (рушив) на Одрськ, воюючи, і (до) Чернігова.

І знову із Смоленська ло отця прийшов я (у) Чернігів, і Олег (Святославич сюди) прибув, із Володимира виведений. І позвав я його до себе на обід з отцем у Чернігові, на Краснім дворі, і дав отцю триста гривень золота.

І знову, із Смоленська ж прибувши, пройшов я крізь половецькі війська, б’ючись, до Переяславля, і отця (тут) знайшов, який з походу вернувся.

А потім ходили ми, (в) тім же році, з отцем і з Ізяславом (Ярославичем до) Чернігова битися з Борисом (В’ячеслави- чем), і перемогли ми Бориса і Олега (Святославича). І знову пішли ми (до) Переяславля і стали в (городі) Оброві.

А Вссслав (Брячиславич) Смоленськ спалив, і я, сівши з чернігівцями (кожен) на двоє коней, (рушив на нього), та не застали ми (його) в Смоленську. У тім же поході вслід за Всес- лавом спалив я землю (Полоцьку), попустошивши (її) до (городів) Лукомля і Логожська та проти Друцька воюючи, і (вернувся до) Чернігова.

Тлумачать, що тут Володимир повторно розповідає про свій похід на Полоцьк зі Святополком Ізяславичем, але з тексту виходить, що це був другий похід, коли Мономах уже князював у Чернігові (після 3 жовтня 1078 р).

А на ту зиму попустошили половці Стародуб увесь, і я, пішовши з чернігівцями і з половцями, на Десні захопив князів (половецьких) Асадука і Саука, а дружину їх ми перебили. А назавтра за Новим городом (Сіверським) розігнали ми сильне військо (хана половецького) Белкатгина, а (захоплених ним) сеймичів і здобич усю одібрали.

А у Вятичі ми ходили дві зими підряд на (князя) Ходоту та на сина його. І до (города) Кордна ходив я (в) першу зиму.

А потім (гонили ми) вслід за Ростиславичами за (город) Микулин, та не настигли їх. І на ту весну (ходив я) до Яро- полка (Ізяславича) зустрічатися, на (город) Броди.

(У) тім же році гонили ми вслід за половцями за (ріку) Хо- рол, які (город) Горошин узяли.

І на ту осінь пішли ми з чернігівцями, і з половцями, з чи- тійовичами, до Мінська. Захопили ми город зненацька і не оставили в ньому ні челядина, ні скотини.

На ту зиму пішли ми до Ярополка (Ізяславича) зустрічатися, на Броди, і велику дружбу зав’язали ми.

А на весну посадив мене отець у Переяславлі, попереду братів-(князів), і ходили ми за (ріку) Супій. І коли ми їхали до Прилука-города, то стріли нас зненацька половецькі князі, вісім тисяч (воїв). І хотіли ми з ними, отже, битися, та оружжя одіслали були вперед на повозах, і ввійшли ми в город. Тільки сеймича схопили вони одного живим та смердів декілька, а наші їх більше побили і захопили. І не одважились вони навіть коня (нашого) піймати у (свої) руки, і втекли на Сулу тої ночі. А назавтра, в день Владичиці, пішли ми до (города) Білої Вежі. І Бог нам поміг і Свята Богородиця: побили (наші) дев’ятсот половців і двох князів (їхніх) схопили, Багубарсових братів, Осіня і Сакзя, а два мужі тільки утекли.

А потім на (город) Святославль гонили ми вслід за половцями, а потім наТорчський город, а потім на Юр’єв услід за половцями. І знову на тій же (правій) стороні (Дніпра) поблизу (города) Красна половців ми перемогли. А потім з (братом) Ростиславом-таки коло (города) Варина вежі (їхні) ми взяли.

А потім, ходивши до (города) Володимира, я знову Ярополка (Ізяславича) посадив (на княжім столі), але Яро- полк помер.

І знову, після смерті отця і при Святополці (Ізяславичі), на (ріці) Стугні бившися з половцями, до вечора були ми коло (города) Халепа. А потім мир учинили ми з Тугорканом і з іншими князями половецькими, а в Глібових людей ’ забрали (полонену) дружину свою всю.

А потім Олег (Святославич) на мене прийшов з половецькою землею до Чернігова, і дружина моя билася з ним вісім днів через малий рів, не давши їм увійти в острог. Пожалівши християнські душі, і села, що горіли, і монастирі, я сказав: «Не хвалитися поганим!» І оддав я братові отця його місце, а сам пішов на місце отця свого — (до) Переяславля.

І вийшли ми в день святого Бориса із Чернігова, і їхали крізь полки половецькі з дружиною близько ста (мужів), і з дітьми, і з жонами. І облизувалися вони на нас, як вовки, стоячи (й дивлячись) і од перевозу (через Десну), і з (Болдипих) гір. Бог і святий Борис не дали їм мене в користь, без утрат дійшли ми до Переяславля.

І сидів я в Переяславлі три літа і три зими з дружиною своєю, і багато біди зазнали ми од раті і од голоду. І пішли ми на військо їх, (половців), за (город) Римів, і Бог нам поміг: (наші) побили їх, а других захопили.

І знову Ітларевих людей (наші) перебили, і вежі їхні ми взяли, пішовши (на них), за (городом) Голтавом.

І (до города) Стародуба пішли ми на Олега (Святославича), тому що він поєднався був з половцями.

І па (ріку) Буг пішли ми з Святополком на (хана) Боняка, за (ріку) Рось.

І (до) Смоленська пішли ми, з Давидом (Святославичем там) помирившись. Знову пішли ми, вдруге, з (города) Ворони ці.

Тоді ж і торки прийшли до мене, із половців - читійовичі, (і) пішли ми назустріч їм на Сулу.

А потім ще пішли ми до Ростова на зиму і три зими підряд ходили до Смоленська. І се нині іду я (до) Ростова.

І знову зі Святополком гонили ми вслід за Боняком, але тільки (наші) вбили (кого?), та ми не настигли їх. І потім за Боняком-таки гонили ми за Рось, і не настигли його.

А на зиму я (до) Смоленська пішов; із Смоленська після Великодня вийшов.

І Юрієва мати померла.

(До) Переяславля прийшовши на літо, зібрав я братів. А Боняк прийшов з усіма половцями до (города) Снятииа. Ми пішли за ними з Переяславля за (ріку) Сулу, і Бог нам поміг: і війська їхні ми побідили, і князів захопили ліпших.

А після Різдва ми вчинили мир із (ханом) Аєпою і, взявши у нього дочку, пішли (до) Смоленська. А потім пішов я (до) Ростова.

Прийшовши з Ростова, знову пішов я зі Святополком на половців, на (хана) Урубу, і Бог нам поміг.

А потім знову (пішли ми) на Боняка до (города) Лубна, і Бог нам поміг.

А потім ходили ми до (города) Воїня зі Святополком.

А потім ще на Дон пішли ми зі Святополком і з Давидом (Святославичем), і Бог нам поміг.

А до (города) Вира прийшли були Аєпа і Боняк, хотіли взяти його. (Та) до (города) Ромна пішов я з Олегом (Святославичем) і з дітьми (своїми) на них, і вони, дізнавшись (про се), втекли.

А потім до Мінська ходили ми на Гліба (Всеславича), бо він людей у нас був захопив. І Бог нам поміг, і здійснили ми своє задумане.

А потім ходили ми до (города) Володимира на Ярославця (Святополковича), не терплячи лиходійства його.

А з Чернігова до Києва зо сто разів їздив я до отця, — за день переїжджав я (сю путь), до вечерні. А всіх походів (зробив я) вісімдесят і три великих, а решти не пам’ятаю, менших.

І мирів учинив я з половецькими князями без одного двадцять, і при отці, і без отця, і скоту даючи (їм) багато, і багато одежі своєї.

І пустив я князів половецьких ліпших із оков стільки: Ша- руканезих двох братів, Багубарсових - трьох, Осінєвих братів - чотирьох, а всіх інших ліпших князів - сто. А самих князів Бог живими в руки (мені) дав (таких): Коктуся з сином, Акла- на Бурчевича, таревського князя Азгулуя (та) інших витязів молодих п’ятнадцять, - і цих, живих привівши (і) порубавши, повкидав я в ту річку Сальницю. По черзі перебито в той час зо двісті ліпших (мужів).

А так труждався я, лови діючи: з тих лір, коли сів я в Чернігові, а з Чернігова вийшовши і до (сього) року - по сто (звірів) загонив я і брав без усякого зусилля, - окрім іншого лову, крім (лову) турів, - тому що з отцем ловив я всякого звіра.

А се я в Чернігові робив: коней диких своїми руками зв’язав у пущах десять і двадцять, живих коней, а крім того ще, по (ріці) Росі їздячи, ловив я своїми руками тих же коней диких. Два тури на рогах підкидали мене з конем, олень мене один бив (рогами) і два лосі - один ногами топтав, а другий рогами бив. Вепр мені на бедрі меча одірвав, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір скочив до мене на бедра і коня зо мною кинув (на землю), та Бог мене уцілілим зберіг. І з коня багато я падав, голову собі розбив двічі, і руки й ноги свої покалічив, у юності своїй покалічив, не бережучи живоття свойого, ні щадячи голови своєї.

Що належало робити отроку моєму - те сам я робив: діла на війні і на ловах, уночі і вдень, на спеці і на холоді, не даючи собі супокою. На посадників не покладаючись, ні на биричів, сам робив я (все), що було треба. Увесь порядок і в домі своїм - се я наводив, і в ловчих ловчий порядок сам держав, і в конюхів, і про соколів, і про яструбів (я сам дбав). Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити, і за церковним порядком, і службою сам наглядав.

Та не осудіте мене, діти мої, ні інший хто, прочитавши (се), бо не хвалю я себе, ні одвагу свою, а хвалю Бога і прославляю милість Його, що мене, грішного і недостойного, стільки літ обсрігши од того смертного часу, не лінивим мене, недостойного, сотворив був, (а) на всякі діла людські здатного. Тож, сю грамотку прочитаючи, постарайтеся на всякі добрі діла, славлячи Бога зо святими Його.

Смерті бо, діти, не боячись ні (на) раті, ні од звіра, діло му- жеське робіте, як вам Бог дасть. Бо коли я од війни, і од звіра, і од води, (і) з коня падаючи, (не помер), то ніхто й із вас не зможе покалічитись і вбитися, допоки не буде (се) Богом звелено. А якщо од Бога буде смерть, то ні отець, ні мати, ні брати не зможуть (від неї) одняти, бо хоча добре (се) - берегтися, (та) Боже оберігання ліпше єсть од людського.