Ораторське мистецтво правників

«Слово про «Закон і Благодать» Іларіона

Слово про закон і благодать

Про Закон Мойсеем даний, і про Благодать та Істину, в Ісусі Христі втілених,

І як Закон відійшов,

І як Благодать та Істина всю Землю наповнили,

І міра на всі народи Розпростерлася, і до нашого народу Руського, українського:

І похвала кагану нашому Володимиру,

За якого ми охрещені були,

І молитва до Бога від усієї землі нашої.

Всі краї, і городи, і народи почитають і славлять кожний свого учителя, того, хто навчив їх православній вірі. Похвалімо ж і ми, по силі нашій, хоч малими похвалами, того, хто велике і дивне діло сотворив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира, онука старого Ігоря, а сина славного Святослава, про мужність і хоробрість якого в літа його володарювання слух пройшов по багатьох сторонах, а звитяги його і могутність поминаються й пам´ятаються ще й нині. Не в худорідній бо і невідомій землі володарював той, а в Руській, про яку відати й чути на всі чотири кінці землі.

Сей каган наш Володимир славним од славних народився, благородним од благородних. І, дійшовши літ і снаги, змужнівши, в моці й силі вдосконалившись, мужністю й умислом дозрівши, единодержцем став землі своєї, підкоряючи під себе навколишні сторони - ті миром, а непокірні мечем. Отак, коли він у дні свої жив і землю свою пас правдою, мужністю і роз- миелом, навідав його Всевишній, глянуло на нього всемилос- тиве око благого Бога, і возсіяв розум у серці його. І осяг він суєту ідольської облуди і потребу знайти єдиного Бога, який сотворив усю тварь, видиму і невидиму. А що чув він завжди про благовірні землі грецькі христолюбиві і сильні вірою, як вони єдиного Бога в Трійці почитають і йому поклоняються, як у них діються сили і чудеса і знамення, як церкви людьми повняться, як усі городи благовір’ям кріпляться, як усі люди щиро моляться, перед Богом схиляючись, то, се чуючи, зажадав він серцем, загорівся духом, щоб і собі стати християнином і землю свою до християнства навернути. Що й сталося. І до Бога отак призволившись, людське єство скинув каган наш, а разом із зістарілими ризами людськими зняв із себе усе тлінне, струсив із себе порох невір’я, увійшов у святу купіль і од- родився од духу і води; у Христа охрестившись. У Христа одягнувся і вийшов із купелі, обілившись, сином ставши нетління, сином воскресіння, ім’я прийнявши вічно імените з роду в рід Василія, під яким і вписався в книги життя у вишньому граді і нетлінному Єрусалимі.

Та не було сього досить подвигові благовір´я його. Не тим тільки явив сущу в ньому до Бога любов, а подвигнувся ще, заповідаючи по всій землі своїй людям хреститися в ім’я Отця і Сина і Святого Духа і ясно, і велегласно в усіх городах славити Святу Трійцю і всім бути християнами, малим і великим, рабам і вільним, юним і старим, боярам і простим, багатим і вбогим.

І не було ані єдиного, який би противився благочестивому його повелінню. А як хто, то й не з любові, а зі страху перед повелителем охрестився, бо ж благовір’я його на владу спиралося. Отож, водночас уся земля наша уславила Христа з Отцем і зі Святим Духом.

Тоді почав морок ідольський од нас одходити, і зорі благовір’я з´явилися; тоді пітьма бісослугування погибла, і слово євангельське землю нашу осіяло.

Капища рушилися, і церкви ставилися, ідоли крушилися, ікони святих з’являлися, біси розбігалися, хрест городи освячував.

Пастухи словесних овець Христових, єпископи, стали перед святим вівтарем, жертву безскверну возносячи. Попи і диякони і всі клірошани прикрасили і пишнотою наповнили святі церкви. Апостольська труба і євангельський грім над всіма городами пролунали, Теміан Богу воскурявся, повітря освячуючи. Монастирі на горах постали. Чорноризці з’явилися. Мужі й жони, і малі і великі, всі люди наповнили святі церкви, славословлячи: «Єдиний святий, єдиний Господь Ісус Христос! На славу Богу Отцю аміньї Христос переміг! Христос подолав! Христос воцарився! Христос прославився! Великий єси, Господи, і чудесні діла Твої, Боже наш! Слава Тобі!»

Як же тебе не похвалити, о чесний і славний між земних владик премужній Василію? Як твоїй доброті не почудуватися, кріпості і силі? Як тобі дяку не воздати? Адже тобою пізнали ми Господа й облуди ідольської збулися! Адже твоїм повелінням по всій землі твоїй Христос славиться!

Що ж ще додати до сказаного про тебе, христолюбне?

Друже правді, розмислу вмістилище, милосердя гніздо! Як ти увірував, як розгорілась у тобі любов до Христа? Як вселився у тебе розум, вищий од розуму земних мудреців, щоб невидимого возлюбити і до небесних подвигнутися?

Як знайшов ти Христа? Як передався Йому? Повідай нам, рабам твоїм, повідай нам, учителю наш! Звідки ти пройнявся пахощами Святого Духа?

Як випив ти пам’яті майбутнього життя солодку чашу? Як розпізнав ти і побачив, що благий Господь? ІІе бачив єси Христа, не ходив єси з Ним, а став учнем Його! Інші, бачивши Його, не увірували, ти ж, не бачивши, увірував. Воістинно, було на тобі благословіння Господа Ісуса, проречене до Томи: «Блаженні ті, які не бачили, а увірували!» (Іоанн 20, 29).

Тому-то без вагань і сумнівів звемо тебе блаженним, бо сам Спас так нарік тебе. Блаженний єси, бо увірував у Нього і не засумнівався в Ньому. За словом Його неложним. «І блаженний той, хто не засумнівається в мені» (Матфей 11, 6). Ті, що відали закон і пророків, розп’яли Його. Ти ж, ані закону, ані пророків не почитаючи, розп’ятому поклонився.

Як тобі серце розкрилося? Як увійшов у тебе страх Божий? Як прилучився ти до любові Його? Не бачив ти апостола, який би прийшов у землю твою і вбогістю своєю, і голизною, голодом і спрагою серце твоє на смиріння схиляв. Не бачив ти бісів, яких би було гнано іменем Ісуса Христа; болящих, які б одужували; німих, які б починали говорити; вогню, який би перетворювався на холод; мертвих, які б уставали. Сього всього не бачив ти. Як же ти увірував? Дивне чудо! Інші царі і властителі, бачучи все се, чинине святими мужами, не наверталися на віру, а ще на більші муки і страсті оддавали тих чудотворців, ти ж, о блаженниче, без усього сього прибився до Христа, лише благим розмислом і гострим умом зрозумівши, що тільки Бог є Творцем невидимих і видимих, небесних і земних, і що послав Він на світ заради нашого спасіння возлюбленого Сина Свойого. Осягнувши се, увійшов ти у святу купіль, яка декому юродством здається, а тебе до сили Божої прилучила. І ше. Хто виповість незчисленні твої нічні милостині і денні щедроти, що їх убогим ти творив - осиротілим, болящим, боржникам, удовам і всім, хто потребував милості?

...Подібний ти до великого Костянтина, рівний розумом, рівний христолюбством, рівний честю служителям його. Той із святими отцями Нікейського собору закон людям поклав - ти ж із новими нашими отцями-єпископами, виходячи на бран, з великим смирінням радився, як між людьми сими, котрі щойно пізнали Господа, закон встановити. Той у еллінів і римлян царство Богу покорив, а ти між руссю: вже бо й у них і у нас Христос царем зоветься. Той із матір´ю своєю Єленою, хрест із Єрусалима принісши, по всьому світу своєму розславивши, віру утвердили. Ти ж із бабою твоєю Ольгою, принісши хрест із нового Єрусалима, Коистантинограду, по всій землі своїй поставивши, утвердили віру. Тож подібний тому єси, з ним однакової слави і честі достойний.

Спільником своїм зробив тебе Господь на небесах, заради благовір’я твого, яке мав ти у житті своєму.

Добрим свідком благовір’я твого, о блаженниче, є свята церква Святої Богородиці Марії, що її звів ти на правовірній основі, де й мужнє твоє тіло нині лежить, ждучи труби архангельської.

Вельми добрим і вірним свідком його є також син твій Георгій, що його Господь зробив наступником твоєї влади. Він не порушує твоїх уставів, а утверджує їх, не умаляє заслуг твого благовір’я, а ще примножує їх, не спотворює, а довершує те, що було недокінчене тобою, як Соломон по Давиді.

Він храм великий святий Божій Премудрості воздвиг на святість і освячення городу твоєму і всілякою красою його прикрасив, золотом, і сріблом, і камінням дорогим, і потирами та дискосами дорогоцінними, так що церква та стала дивом і славою на всі навколишні країни, бо іншої такої не знайдеться по всій півночі земній од сходу до заходу.

Він славний город твій Київ величчю, як вінцем, обклав і доручив людей твоїх і город святій всеславній, скорій до помочі християнам Святій Богородиці, їй він і церкву на великих воротях звів на честь першого Господнього празника - святого Благовіщення, аби благословення, що його архангел дав дівиці, було і городу сьому До неї ж бо мовилось: «Радуйся, обрадувана, Господь з тобою!» (Лука 1, 28). До города ж: «Радуйся, благовірний городе. Господь з тобою!»...