Ораторське мистецтво правників

Плутарх. Про Демосфена і Цицерона

Божество з самого початку, як мені вбачається, створило Демосфена і Цицерона за однією подобою, бо не лише характерам одного й другого надало багато схожих рис: і честолюбство, і вільнолюбство - це воно визначило їхню поведінку як державних діячів, і малодушність віч-на-віч з небезпеками та війнами, але додало ще й чимало випадкових збігів. Навряд чи можна знайти двох інших ораторів, які, бувши людьми незнатними і скромними, здобули б славу й могутність, вступили в бій з царями й тиранами, втратили дочок, були вигнаними з батьківщини, повернулися з пошаною, знову втікали і, спіймані ворогами, загинули саме тоді, коли вмерла свобода їхніх співвітчизників. І якби отак характер і випадок, немов художники, влаштували між собою змагання, то важко було б вирішити питання, в чому полягає схожість цих двох мужів: чи в особливостях їхньої вдачі, чи в життєвих перипетіях.

...Демосфен обладнав собі в підземеллі приміщення для вправ, яке, до речі, збереглося і понині, і, заходячи туди щоденно, вчився прийомів акторського мистецтва та зміцнював свій голос. Часто проводив він там по два, а то й по три місяці підряд, поголивши собі половину голови, аби було соромно показатися людям на очі, навіть якби дуже захотілося.

Але цим він не обмежився: будь-які зустрічі, бесіди, ділові переговори він використовував як привід і предмет для наполегливої роботи. Залишившись наодинці, він чимскоріше спускався до своєї кімнати для вправ і там відтворював увесь хід розмов, а також докази, які йому довелось почути, він намагався відновити в пам’яті послідовність міркувань і мовні періоди. Крім того, придумував усілякі виправлення і способи іншого висловлення того, що сказав він сам або хтось інший. Звідси і взялася думка, начебто він був мало здібний від природи, і вся сила його вислову та майстерність здобуті тяжкою працею... а Пітей одного разу пожартував, що докази Демосфена тхнуть ґнотом. «Тільки ж твоя й моя лампи знають не одне й те саме», - ущипливо зауважив йому Демосфен.

...Він доводив, що той, хто готується до виступу, - справжній друг народу, бо така підготовка свідчить про повагу до народу, а цілковито не дбати про те, як люди сприймають промову, - властивість прихильника олігархії, який більше розраховує на насильство, аніж на словесне переконання.

Свої тілесні вади Демосфен намагався усунути різними вправами, про що повідомляє Деметрій Фалерський, посилаючись на слова самого оратора, вже тоді літньої людини. Нечітку, шепеляву вимову він виправляв у той спосіб, що у рот вкладав камінці і так виголошував уривки з творів поетів. Голос свій він зміцнював тим, що розмовляв на бігу чи підіймаючись на гору, або тим, що виголошував вірші чи якісь речення, не переводячи подиху. Вдома у нього було велике дзеркало, стоячи перед яким, він виконував свої вправи.

Демосфен обрав собі чудове поле діяльності державної - захист греків від посягань Філіпа на свободу Греції. Він з честю боровся проти Філіпа і скоро здобув гучну славу та привер- нув до себе увагу красномовством і відвагою, що ним захоплювалася вся Греція, цінував його сам великий цар, а при дворі Філіпа набагато більше було мови про нього, ніж про інших народних ватажків. Навіть його противники визнавали, що мають справу з видатною людиною. Так відгукувалися про Демосфена його обвинувачі Есхін і Гіперид.

...Відомо, що він у політичній діяльності від самого початку обстоював ті самі погляди, і не тільки за життя не змінював своїх переконань, а навіть не пошкодував свого життя, щоб не зрадити їх.

...Уся його державна діяльність була, якщо можна так висловитись, налаштована на один, незмінний лад, зберігаючи завжди той самий тон. За твердженням філософа Панетія , і промови Демосфена переважно написані з тією думкою, що слід вбирати лише морально прекрасне і віддавати йому перевагу заради нього самого. Сюди належать такі промови, як «Про вінок», «Проти Аристократа», «Про звільнення від провинностей», «Філіпіки».

Демосфен загинув. Помер він так...

Дізнавшись, що Демосфен шукає захисту біля вівтаря храму Посейдона на острові Калаврії, Архій переправився туди з фракійськими списоносцями на невеликих суднах і почав намовляти Демосфена вийти з храму й разом поїхати до Анти- патра, запевняючи, що йому не зроблять нічого поганого. Демосфен якраз напередодні вночі бачив дивний сон. Йому снилося, що він як трагічний актор змагався у грі з Архієм, і, хоч грав чудово і глядачі не шкодували йому оплесків, через слабку й бідну постановку його не нагородили. Отож, у відповідь на улесливу мову Архія Демосфен, не підводячись із землі, поглянув на нього і сказав: «Архію, як на мене не справляла враження твоя гра, так тепер не переконують твої обіцянки». Тоді розлючений Архій пустив у хід погрози. На це Демосфен зауважив: «Ось вони, справжні віщування з македонського триніжка..., а раніше ти просто грав роль. Почекайте трохи, я хочу написати рідним пару слів». З цими словами він відійшов у глибину храму, взяв аркуш, немов бажаючи писати, підніс до рота очеретяне перо і прикусив кінчик, як робив зазвичай, коли над чимось замислювався перед тим, як написати. Деякий час він так сидів, потім закутався в плащ і похилив голову. Списоносці, які стояли за дверима, глузували з нього, гадаючи, що він дрижить від страху, обзивали його боягузом і нікчемою. Архій знову підійшов і переконував його встати, повторюючи попередні запевнення і обіцяючи помирити його з Лнтипатром. Демосфен, відчувши, що отрута вже почала діяти, відкрив обличчя, сміливо поглянув на Архія і сказав: «Ось тепер ти можеш зіграти роль Креонта з трагедії і кинути моє тіло без поховання. Я, добрий Посейдоне, виходжу з твого храму ще живим, але Антнпатр і македоняни не побоялися осквернити навіть твоє святилище». Вимовивши ці слова, він попросив підтримати його, бо вже хитався і дрижав усім тілом. Ледве він устиг ступити кілька кроків і пройти вівтар, як упав і зі стогоном сконав.

...По якомусь часі афінський народ належно вшанував його пам´ять: він поставив бронзову статую Демосфена і відповідною постановою надав право найстарішому з його роду харчуватися в Пританеі. На п’єдесталі був викарбуваний усім відомий напис:

Мав би ти силу таку, Демосфене, як розум, могутню,

То македонський Арей влади в Елладі б не взяв.

...Маючи, як нього вимагає Платпи, натуру жадібну до знань і схильну до філософствування, спроможний сприймати будь-яку науку й не гребувати ніяким видом знання чи освітнім предметом, Цицерон з особливою пристрастю тягнувся до поезії. Збереглась донині його невеличка поема «Главк Пон- тійський», яку він написав ще в дитячі роки терасетрами. З часом, удосконаливши свій поетичний талант і спробувавши своїх сил у різноманітних видах поезії, Цицерон уславився не лише як найвидатніший римський оратор, а й як визначний поет. Щоправда, слава ораторського обдаровання Цицерона не потьмяніла понині, хоч у красномовстві з того часу відбулися чималі зміни, а поетична його творчість у зв’язку з появою багатьох талантів цілком утратила славу й пішла в забуття.

Голос він мав сильний і приємний, але різкий і не відшліфований. У промовах, які вимагали сили і пристрасті, голос його постійно підвищувався настільки, що, здавалося, ось-ось зірветься.

...Тіло його, загартоване вправами, стало здоровим, як у справжнього юнака, а голос, тепер уже вироблений, набрав приємного звучання й сили і відповідав фізичному станові.

Лише Аполлонін слухав його без виразного задоволення, а по закінченні промови довго сидів у задумі. Нарешті, помітивши, що Цицерон зніяковів, сказав: «Я хвалю тебе, Цицероне, і дивуюсь твоєму обдарованню, але мені жаль нещасної Греції, коли я бачу, як те єдине з прекрасного, що нам залишилось, - освіченість і красномовство - завдяки тобі переходять до римлян».

...Та коли Цицерон, честолюбний від природи і надто заохочуваний батьком і друзями, почав виступати в суді як захисник, він вийшов на перше місце не поволі, а відразу прославився, випередивши далеко всіх ораторів, що змагалися між собою на форумі. Кажуть, що в нього, як і в Демосфена, слабким місцем була акторська виразність, через те він наполегливо вчився в комічного актора Росція і трагічного - Езопа.

Особливою заслугою Цицерона є те, що він зумів показати римлянам, скільки привабливого й прекрасного таїть у собі красномовство. Він довів їм, що справедлива справа непереможна, якщо її належно висловити, і що розумний державний діяч повинен завжди у своїх вчинках мати на оці істину, а не вдаватися до лестощів, уміти красномовством принести користь, не завдаючи болю.

...Йому учинили небачені досі почесті і присвоїли звання «батька вітчизни». На мою думку, Цицерону першому з-поміж римлян був присвоєний такий титул.

...Багато римлян недолюблювали його не через якийсь ганебний вчинок, а тому, що він відвертав від себе людей постійним самовихвалянням і самозвеличенням.

...Цицерон дошкульно глузував з людей просто заради сміху, за що його недолюблювали.

Цицерон повернувся на шістнадцятому місяці вигнання. Міста зустрічали його з такою бурхливою радістю, що навіть слова самого Цицерона, котрий згодом описав ці дні, виявляються не досить виразними. А сказав він, що вся Італія несла його на плечах і так внесла до Риму.

...Тим часом наздогнали вбивці - центуріон Геренній і військовий трибун Попілій, якого Цицерон колись захищав, звинуваченого в батьковбивстві, а також їхні підручні. Знайшовши двері зачиненими, вони вдерлися в дім. Цицерона там не знайшли, а всі, хто був усередині, казали, що не знають, де він перебуває, лише якийсь молодик на ім’я Філолог, котрий одержав у Цицерона гарну освіту й виховання, вільновідпущеник його батька Квінта, сказав трибуну, що Цицерона понесли на ношах глухими тісними стежками до моря. Захопивши з собою кількох чоловік, трибун помчав до виходу з гаю окружною дорогою, а Геренній бігом гнав стежкою. Почувши тупіт, Цицерон наказав рабам зупинитися й покласти ноші на землю. Підперши, за звичкою, лівою рукою підборіддя, він безстрашно чекав на своїх катів, брудний, давно не голений, із змарнілим від журби обличчям. Більшість присутніх заплющила очі, коли Геренній вбивав його. Цицерон сам підставив шию під меча, і Геренній перерізав йому горло. Так загинув Цицерон на шістдесят четвертому році життя. Відповідно до наказу Антонія, Геренній відрубав йому голову й руки, якими він написав «Фі- ліпіки». Цицерон сам назвав промови проти Антонія «Філіпі- ками», так вони називаються по сьогодні.

...Він (Цезар) сказав: «Вчений цс був муж, дитино, вчений, до того ж любив батьківщину».

Із глибини віків звучить крилате слово

Платон друг, однак істина дорожча.

Пор.: Хліб-сіль їж, а правду ріж.

Подібний вислів зустрічається у Платона в діалозі про безсмертя душі («Федон»): «Менше думайте про Сократа, а більше про істину». Біограф Аристотеля Аммоній Саккас наводить його у стислішій формі - «Сократ мені друг, але істина дорожча». У середні віки зустрічаються інші оформлення цієї ж думки: Plato amicus, Socrates amicus, sed magis arnica veritas - «Платон - друг, Сократ - друг, але істина дорожча». Саме в такій формі знаходимо давній афоризм у М.Г. Чернишевсько- го. Вислів набув широкого розповсюдження в пізній літературі: його використали Сервантес, Бальзак, Герцен, Бєлінський, Салтиков-Щедрін, Марко Вовчок та інші письменники.

Язик під замком. >.

Пор.: Язик за зубами.

Цей фразеологізм зустрічається ще у Есхіла («Наш язик потребує замка»). Подібний вислів знаходимо у Софокла - «Золотий ключ стримує язик» і в Лукіана - «На язик слід накласти печать, щоб він міг приховувати таємниці». Відома також настанова Ямвліха (одного із піфагорців): «Передусім стримуй язик». Зовсім в іншому, політичному плані звучить цей вислів у «Персах» Есхіла: «І вже не буде більше у людей язик під замком». Тут великий трагік пов’язує свободу слова з димократизацією політичного устрою в Афінах.

З язика його лилися слова, солодші від меду.

Так пише Гомер про старого Нестора, учасника Троянської війни, мудрого порадника, відомого своїм красномовством. Латинський переклад Гомерівського вислову зустрічається у Цицерона.

У людини завжди на язику одне, а в думках інше

Пор.: Каже про буряки, а думає про капусту.

На словах милість просить, а за халявою ножа носить.

На ваших язиках мед, а у серцях жовч.

(Дослівно: У меду язики ваші, а серця у жовчі.)

Пор.: Слова лисом підшиті, а думки вовком підбиті.

Краще мудро мовчати, ніж даремно базікати

Або: Краще мудро мовчати, ніж говорити дурниці.

Пор.: Добра голова не скаже пусті слова.

Краще мудре мовчання, ніж дурне казання.

Сказане не повернеться.

Пор.: Сказаного не доженеш.

Відрубаного не приточиш.

У Горація цей вислів вживається як порада майстрам художнього слова ретельно працювати над мовою своїх творів, щоб пізніше не переробляти їх. Часто зустрічається і в іншому плані - щодо усного слова і повсякденної мови. Таку саму думку містить ще один вислів Горація (Epist., - Et semel emissum volât irrevocabile verbiim - «І ледве ти вимовив слово, летить воно безповоротно»).

Язик (горлянка) знищив більше людей, ніж меч.

Пор.: Язиче, язиче, лихо тебе миче, тільки те й робиш,

що людей гробиш.

Людину б’ють не дрючком, а словом.

Яка людина, така й мова.

Пор.: Яка головонька, така й розмовонька.

Дурний піп - дурна в нього й молитва.

Здавна існувала думка про те, що людину краще можна розпізнати, коли її не тільки побачиш, а й почуєш, бо в мові відбиваються розум, душа, характер. Сократ в одному з Плато- нових діалогів наказує юнакові Харміду: «Говори, щоб я тебе розпізнав». Ця сентенція схожа на одну з апофтегм Солона:

«Слово - тінь діла», яку згадує Діоген Лаертський. Римський поет Персій у III і V сатирах твердить, що душу людини можна пізнати за мовою, як кришталеву вазу - за дзвоном. Пізніше синтенція Сенеки стала прислів’ям і розширила своє значення: людину можна пізнати не тільки за мовою, а й за стилем, за характером думок і поведінкою. Пор. З відомим висловом Бюффона: «Стиль - це людина».

Хто мовчить, той, мабуть, погоджується.

Пор.: Хто мовчить, той не перечить.

Пор. це прислів’я з афоризмом Теренція (Еип., 476): Tacent, satis laudant - «Мовчать, отже, цілком схвалюють». Див. Також у Сенеки Старшого (Controv., X, 2, 6, ): Silentium videtur confessio - «Мовчання здаєтся визнанням».

Не вживай непристойних слів, бо помалу від них втрачається сором.

Пор.: Не називай сяким, бо станеш таким.

Погане слово краще проковтнути, ніж промовити.

Ми маємо один рот, але два вуха, щоб більше слухати і менше говорити.

Пор.: Менше говори, більше вчуєш.

Цими словами стоїк Зенон звернувся до надмірно балакучого юнака.

Слова спонукають, приклади захоплюють.

Пор.: слово спонукає, приклад підіймає.

Словами, а не зброєю.

Йдеться про те, що спірні питання слід розв’язувати мирними засобами. Близький за змістом вислів зустрічається у комедії Теренція «Євнух»: Consilia omnia verbis prius experiri guam armis sapintem deset - «Мудрому личить вирішувати всі справи словами, а не силою зброї».