Ораторське мистецтво правників

Марк Тулліії Цицерон Три трактати про ораторське мистецтво (фрагменти)

Про оратора. Хороших ораторів знайдеться набагато менше, ніж хороших поетів...

Важкість красномовства. Але це пояснюється тим, що красномовство є щось таке, що дається більш важко, ніж це здається, і народжується з багатьох знань і старань... Насправді, адже тут необхідно засвоїти найрізноманітніші знання, без яких швидкість у словах є безглуздою й смішною; необхідно надати красу самому мовленню, і не лише відбором, але й розташуванням слів; й усі порухи душі, якими природа наділила рід людський, необхідно вивчити до тонкощів, тому що уся міць і мистецтво красномовства полягають у тому, щоб або заспокоювати, або збуджувати душі слухачів. До всього цього мають приєднатися гумор і дотепність, освіта, достойна вільної людини, швидкість і стисліть як у відбитті нападу, так і у нападі, наповненому тонкою вишуканістю та благовихованістю. Крім того, необхідно знати всю історію давнього світу, щоб черпати з неї приклади; не можна також лишати знайомства з законами й цивільним правом... виконання вимагає стеження за рухами тіла, і за жестикуляцією, і за виразом обличчя, і за звуками та відтінками голосу...

Нарешті, що сказати мені про скарбницю усіх знань - пам´ять? Адже саме собою зрозуміло, що коли наші думки й слова, знайдені й обдумані, не будуть доручені пам´яті на зберігання, то усі достоїнства оратора, хоч би якими вони були блискучими, пропадуть даремно.

Промова повинна розцвітати й розгортатися тільки на основі повного знання предмета; коли ж за нею не стоїть зміст, засвоєний та пізнаний оратором, то словесне її вираження уявляється пустою й навіть дитячою балаканиною.

...Істинний оратор... своїм впливом і мудрістю не лише собі пошукує почет, а й багатьом громадянам, та й усій державі загалом приносить щастя й добробут.

...Досягти цього красномовством може тільки той, хто глибоко зрозумів людську природу, людську душу й причини, які примушують її спалахувати й заспокоюватися.

...Саме промова солідна, пишна, яка відповідає і почуттям, і думкам слухачів, становить невід’ємне надбання оратора.

...Оратору ніяк не можна відмовити у тій перевазі, що ті самі питання, про які філософи розбалакують безсило й блідо, він уміє поставити й обговорити з усією можливою виразністю й приємністю.

Але все ж таки залишаюсь при думці, що справжній і досконалий оратор абсолютно про всякий предмет зуміє говорити змістовно й різноманітно.

...Оратором... буде той, хто будь-яке... питання, яке вимагає словесної розробки, зуміє викласти доладно, струнко, гарно, пам’ятливо та у достойному виконанні.

Адже між поетом і оратором багато спільного; правда, поет дещо більш скутий у ритмі й більш вільний у вживанні слів, проте багато інших способів прикрашання промови у них є схожими і рівнодоступними їм...

...Неможливо оволодіти мистецтвом слова, не вивчивши попередньо висновків філософії.

Говіркою тут я називаю таку людину, яка може досить розумно і ясно говорити перед пересічними людьми, керуючись загальновживаними поняттями, а красномовним - тільки то го, хто будь-який обраний ним предмет може розкрити її прикрасити так, щоб він став разючішим і пишнішим, її усіх, хго засвоїв та запам’ятав усі ті знання, які можуть слугувати джерелами красномовства.

...Першою і неодмінною умовою для оратора с природне обдаровання. Для красномовства необхідна особливого роду жвавість (гнучкість) розуму й чуття, яке спрпяс швидкому знаходженню у промові будь-якого предмета і робить прикрашання чисельним, запам’ятовування - вірним і міцним. Л наука може у кращому випадку розбудити чи зрушити що гнучкість розуму: але викласти її, подарувати її наука безсила, бо усе це є дари природи... якості, дані людині від природи... - швидкий язик, звучний голос, сильні легені, міцна статура, склад і вигляд усього обличчя й тіла...

Я стверджую: нехай то є навіть найкращі оратори, навіть ті, хто вміє говорити дуже легко й гарно, але якщо вони розпочинають промову без страху і на початку не соромляться, то на мене вони справляють враження прямо-таки безсоромних нахаб. На щастя, цс річ нечувана, бо чим оратор кращий, тим більше лякає його складність ораторських обов’язків, невпевненість в успіху промови, чекання публіки.

Це так, усі ви хвилюєтесь на початку промови...

По-перше; люди за природою і досвідом знають, що навіть у найкращих ораторів іноді промова виходить не такою, як хочеться... Друга причина... полягає у такому: якщо в інших мистецтвах будь-який досвідчений майстер з хорошим іменем випадково виконає свою справу гірше звичайного, то усі вважають, що він просто не захотів чи через нездоров’я не зміг показати своє уміння у повному блискові... Якщо в оратора підмітять якусь похибку, то її припишуть лише дурості: а для дурості вибачення немає, тому що не буває людина дурною від настрою чи через тс, що живіт болить. Тим суворішому судові підлягаємо ми, оратори; і скільки разів ми виступаємо, стільки разів над нами здійснюється цей суд.

А оратор повинен володіти дотепністю діалектика, думками філософа, словами мало не поета, пам’яттю законодавця, голосом трагіка, грою такою, як у кращих лицедіїв.

Але хто до красномовства нездатний, того, я думаю, краще вже, за порадою Аполлонія, відсторонити від цього заняття й спрямувати на таке, до якого він найбільше здатний.

...(Ораторові необхідні)... ревність і захоплена любов до справи! Без цього у житті не можна дійти взагалі ні до чого великого, а тим більше до того, до чого ти прагнеш.

...Мета оратора - говорити переконливо... для всякого роду промови предметом служить або питання невизначене, без визначення осіб і часу, або ж одиничний випадок з відомими особами і у певний час. В обох випадках предмет спірний неодмінно міститься в одному з питань: чи відбулася дана подія? Якщо відбулася, то яка вона? І нарешті: під яке вона підходить визначення? До цього дехто додає: чи законна вона? Спірні пункти виникають також із тлумаченням письмового документа; тут можливі або двозначність, або протиріччя, або невідповідність між буквою і смислом; для кожного з цих випадків визначено особливий спосіб доказу.

Для кожного роду є певні джерела доказів, для судових промов - такі, де йдеться про справедливість; для дорадчих - такі, в яких головне - користь тих, кому ми подаємо пораду; для похвальних - такі, в яких все зводиться до оцінки даної особи. Усі сили й здібності оратора служать для виконання таких п’яти завдань: по-перше, він повинен підшукати зміст для своєї промови; по-друге, розташувати знайдене за порядком, зваживши і оцінивши кожен доказ; по-третє, одягти й прикрасити усе це словами; по-четверте, з,міцнити промову у пам’яті; по-п’яте, виголосити ії достойно і приємно. Далі, я дізнався і зрозумів, іцо перш ніж розпочинати справу, слід на початку промови схилити слухачів на свою користь, далі пояснити справу, після цього з’ясувати предмет суперечки, потім довести те, на чому ми наполягаємо, потім відкинути заперечення; а у кінці промови все те, що говорить на нашу користь, розгорнути й звеличити, а те, що за супротивника, похитнути й позбавити значення. Даті, вчився я також правил прикрашання стилю: вони повідомляють, що висловлюватися ми повинні, по-перше, чисто й правильною латинню, по-друге, ясно й виразно, по-третє, гарно, по-четверте, доречно, тобто відповідно до достоїнства змісту...

Не красномовство, отже, виникло з науки, а наука - з красномовства.

...Краща у світі мета - стати хорошою людиною...

...Оратор - цс просто людина, яка вміє користуватися у справах судових і громадських словами, приємними для слуху, і судженнями, переконливими для розуму.

...Ораторське мистецтво не повинно бути жалюгідним і блідим, а повинно бути приємним і розцвіченим найрізноманітнішими предметами, тому гарному ораторові слід багато про що почути, багато чого побачити, багато чого осмислити і засвоїти, а також багато чого перечитати, але не привласнювати це собі, а тільки користуватися з чужих запасів. Тобто я визнаю, що оратор повинен бути людиною бувалою, не новачком і не невігласом у жодному предметі, не чужим і не стороннім у своїй галузі.

...Ніхто ніколи не міг ні пишності, ні переваги у красномовстві здобути без науки про промови і, що іцс важливіше, без всебічної освіти.

...Красномовство, тобто мистецтво говорити доладно, складно й гарно, не має ніякої певної галузі, межі якої його б сковували.

...Нічого немає прекраснішого за досконалого оратора. Не кажучи вже про те красномовство, якому належить влада у всякій миролюбній та вільній державі, у самій здатності до слова, настільки привабливого, що нічого не може бути приємнішого для людського слуху чи розуму. Справді, які співи солодші, ніж помірна розмова? Які вірші доладніші за художнім розташуванням слів? Який актор, що наслідує правді, зрівняється з оратором, який захищає її? Л що витонченіше, ніж маса гострих думок? Що чарівніше, ніж пишність слів, яка освітлює справу? Що є багатшим за промову, насичену змістом усякого роду? Немає такого предмета, який був би виражений гарно й достойно і не став би надбанням оратора!

Коли вирішуються найважливіші справи, оратор висловлює свою думку докладно й з достоїнством; в’ялий народ пожвавлює, нестримний - приборкує. Оратор здатний і злочинця привести до загибелі, і безвинного - до спасіння. Хто на шлях істини настановить полум´яніше, хто рішучіше відхилить від хиб, хто негідників викриє нещадніше, хто прекрасніше уславить благородних? Хто може з такою силою викривати й нищити пристрасті? Хто ніжніше потішить у скорботі?

А сама історія - свідок часів, світло істини, життя пам’яті, учителька життя, провісниця старовини? Чий голос, крім голосу оратора, здатний її обезсмертити?

Наші співвітчизники займаються красномовством тільки для того, щоб сяяти на форумі і в суді, тоді як у греків найкрас- номовніші люди, відійшовши від судових виступів, присвятили себе іншим достойним справам, а особливо творенню історії.

У кожному мистецтві досить навчити найскладнішого - і тоді вчити іншого немає потреби, бо інше буде легшим або, в усякому разі, не складнішим.

...У судових дебатах це (ораторське слово) воістину велика й чи не найвеличніша з усіх людських праць. Там єдиною мірою ораторського достоїнства в очах нетямущих є кінцева перемога; там перед тобою озброєний супротивник, якого слід побивати й відбивати; там частенько той, кому належить вирішувати справу, є неприхильним і гнівним або навіть другом твоєму супротивникові і ворогом тобі; і ось тоді ти повинен своїм словом переконати його, заспокоїти чи схвилювати і взагалі усіма способами настроїти відповідно до обставин, перетворюючи в ньому ненависть у дружбу: ти повинен начебто за допомогою якоїсь механіки то напружити його душу аж до суворості, то розслабити до поблажливості, то збудити у ньому сум, то радість; повинен пускати у справу всю силу думок, всю вагомість слів. До цього має приєднатися виконання, що різноманітністю не припускає утоми, повне природності.

...Усю науку про слово вони (греки) поділяють на дві частини - на справи і на питання. Справою вони називають предмет дебатів і тяганини між сторонами, а питанням - предмет невиз- начсний і абстрактний... красномовство вони розчленовують на п’ять розділів: знайти, що сказати, знайдене розташувати, потім прикрасити словами, потім закріпити у пам’яті і, нарешті, виконати й виголосити.

...У вступі вони вимагають домогтися прихильності слухача, вдумливості й уважності; виклад слід будувати так, щоб він був правдоподібним, ясним і коротким; потім зробити розподіл чи постановку питання; потім підтвердити свою точку зору доказами й доведеннями, а докази супротивника відкинути. Після цього вони розміщують кінцівку і начебто висновок промови, інші ж вимагають перед цим зробити відступ чи прикрашання або посилення промови, а потім уже переходити до висновку й кінцівки.

Обдаровання оратора... Щоб виховати оратора, я насамперед постараюсь дізнатися точно, на що вій здатний. Нехай у ньому відчувається наліт наукової освіти, нехай він буде в міру наслуханий і начитаний, нехай засвоїть навіть ці правила риторів; тоді-то й я спробую, наскільки він підходить до своєї справи, тоді випробую, на що здатний його голос, сила, дихання, язик. І якщо я знайду, що він здатний досягти довершеності, і якщо я побачу, що людина він достойна, тоді я не лише переконувати стану, але навіть благати, щоб він працював і далі; настільки велику окрасу усьому суспільству я вбачаю у видатному ораторові, якщо він одночасно і достойна людина.

...Слід вказати на взірець для наслідування, і нехай початківець усіма силами прагне вловити усе краще, що є у цьому взірці. За цим нехай ідуть вправи...

Отже, хто хоче шляхом наслідування досягти такої довершеності, той нехай досягає її безперервними й посиленими вправами, причому головним чином - писемними.

...Оратор багатий не лише словами, а й думками.

...Мій спосіб мовлення і здатність до проголошення промови засновані на трьох засадах: по-перше, привернути увагу слухачів; по-друге, навчити їх; по-третє, пробудити. Перше вимагає м’якості мовлення, друге - дотепності, третє - сили.

Талант мені потрібен оброблений, як поле, не один раз зоране, але двічі й тричі, щоб тим ліпшими й більшими були його плоди; а обробка таланту - це досвід, це звичка слухати, читати, писати...

...Для знаходження змісту ораторові необхідні три речі: проникливість, потім розуміння (або, якщо хочете так назвати, наука) і, по-третє, ревність (запопадливість). На перше місце я, звичайно, повинен поставити обдаровання, але й саме обдаровання збуджується до діяльності ревністю - ревністю, повторюю, яка, як і всюди, так і в захисті справ, має найбільшу силу.

Наука вказує тільки, де шукати і де знаходиться те, що ти прагнеш знайти; решта досягається старанністю, увагою, обдумуванням, пильністю, наполегливістю, працею, тобто, щоб сказати одним словом, все тією самою ревністю - ось достоїнство, в якому полягають усі інші достоїнства.

...У нашому суспільстві буде більш приємним і викличе більше довіри такий оратор, який виявлятиме якомога менше мистецтва і зовсім не виявлятиме ніякої грецької вченості.

...Наше слово повинно доходити до вух натовпу, повинно полонити й захоплювати серця, повинно пропонувати такі докази, які зважуються не на терезах золотих справ майстра, а начебто на ринковому безмежжі.

...Для оратора немає нічого важливішого при проголошенні промови, ніж прихилити до себе слухача і так його збудити, щоб він керувався більше якимось душевним пориванням і хвилюванням, ніж порадою і розумом. Люди ж значно частіше керуються у своїх рішеннях ненавистю, чи любов’ю, чи пристрастю, чи гнівом, чи горем, чи радістю, чи надією, чи боязкістю, чи оманою або іншим якимось душевним поривом, ніж справедливістю чи принципом, чи якимось правовим установленням, чи судовим рішенням, чи законами.

Отже, щоб досягти успіху, дуже важливо представити у хорошому світлі спосіб мислення, поведінку й життя провідників справи та їх підзахисних, а також виставити у негативному світлі їх супротивників, щоб залучити якомога більше прихильності суддів як до оратора, так і до підзахисного. Прихильність же досягається достоїнством людини, її подвигами і бездоганним життям; усі ці якості легше звеличити, якщо вони наявні, ніж видумувати, якщо їх немає. Але ораторові приходить на допомогу ще м’якість голосу, скромний вираз обличчя, ласкавість мовлення: якщо ж доводиться виступати різкіше, слід показати, що ти змушений цс робити проти волі. Досить корисним буває виявити ознаки добродушності, благородства, лагідності, поштивості, відсутності жадоби й користолюбства; всі ці прикмети людини чесної й не зарозумілої, не різкої, не норовливої і не причепливої дуже сприяють прихильності до нього і відвертають від тих, хто цими якостями не володіє.

...Неможливо викликати у слухача ні жалю, ні ненависті, ні ворожнечі, ні страху, ні слів співчуття, якщо усі ці почуття, які оратор прагне викликати у судді, не будуть виражені або, краще сказати, випечені на його власному обличчі. Немає такої пломенистої речовини, щоб загоралася без вогню; немає й такого розуму, щоб він загорався від сили твоєї промови, якщо ти сам не будеш стояти перед ним, згоряючи й палаючи.

Засоби збудження пристрасті. Перш за все я дивлюся, чи вимагає цього справа. Бо ні з малозначущого приводу, ні перед такими слухачами, яких не пройме жодна промова, не слід застосовувати полум’яне красномовство, щоб не викликати або сміху, або відрази до себе, якщо ми будемо розігрувати трагедії з дрібниць або надумаємося викорінювати те, що і зрушити неможливо. Потім нам слід викликати промовою в душах суддів або будь-яких наших слухачів такі почуття, як любов, ненависть, гнів, обурення, співчуття, надія, радість, страх, досада.

...Як вступи повинні бути нешвидкими, так і висновки - повільними й затягнутими.

...Ті, хто говорять або коротко, або стримано, можуть суддю про щось повідомити, але не схвилювати: а вся справа у цьому.

...Ненависть приборкують доброзичливістю, озлоблення знищується співчуттям.

Дотепність, як відомо, буває двох родів: або рівномірно розлита через усю промову, або ядуча й яскрава. Так от першу давні називали жартівливістю, а другу - дотепністю... гумор і дотепність... приносять нам успіх у справах,

...Веселий жарт сам викликає прихильність до того, хто жартує, або тому, що кожного захоплює дотепність, яка міститься іноді в одному єдиному слові, звичайно, під час захисту, але іноді й при нападі; або тому, що така дотепність розбиває, пригнічує, принижує й заперечує супротивника чи показує самого оратора людиною витонченою, освіченою, тонкою; але головним чином тому, що вона розганяє печаль, пом’якшує суворість, а часто й розв’язує жартом чи сміхом такі прикрі неприємності, які нелегко розплутати доказами.