Адміністративне право України. Повний курс

4.2. Компетенція суб`єкта публічного адміністрування

Компетенція є базовою теоретичною категорією адміністративного права, яка дозволяє повно та всебічно схарактеризувати конкретний суб´єкт публічного адміністрування.

Виділяють два аспекти компетенції - зовнішній та внутрішній.

Зовнішній аспект пов’язаний з етимологією терміна «компетенція», що походить від лат. competere («бути відповідним»). У нашому разі йдеться про те, що кожен суб’єкт відповідає своєму місцю в публічній адміністрації. Коло питань, вирішення яких йому доручено, є унікальним, а право на вирішення цих питань - монополією конкретного суб’єкта.

Внутрішній аспект компетенції легко пояснити через її внутрішню будову. Компетенція не є однорідною і складається з низки взаємопов’язаних елементів. Її основними складниками є мета та завдання; предмет відання; адміністративні повноваження. Іноді до складників компетенції додають функції суб’єкта публічного адміністрування, його відповідальність тощо.

Компетенція центральних органів виконавчої влади та інших центральних державних органів установлюється спеціальними законами або положеннями про відповідні державні органи, затвердженими постановами КМУ тощо. Щодо органів виконавчої влади на місцях їх компетенція фіксується в місцевих нормативних актах. Такі нормативні акти називаються компетенційними.

Мета та завдання визначають соціальне призначення суб’єкта публічного адміністрування, його роль і значення в організації суспільного життя та реалізації публічного інтересу.

Завдання - це наперед визначений, запланований до виконання обсяг робіт, покладений на суб’єкта публічного адміністрування. Перед кожним суб´єктом публічної адміністрації ставиться чітко визначене коло завдань.

Приклад: Національна поліції має чотири завдання: забезпечення публічної безпеки й порядку; охорону прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидію злочинності; надання в межах послуг із допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги¹.

В актах часто використовуються словосполучення «забезпечує формування державної політики» та «реалізує державну політику», перше з яких вказує на те, що виконання поставленого завдання передбачає переважно ухвалення нормативних актів, а друге - ухвалення адміністративних актів, проведення організаційних заходів тощо.

Мета відбиває загальну спрямованість діяльності суб´єкта публічного адміністрування. Завдання конкретизують, розкривають мету, є похідними від неї.

Приклад: Державне бюро розслідувань має за мету запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, а завдання його не згадуються.

Другий складник компетенції - предмет відання. Він визначає коло питань, які компетентний вирішувати суб´єкт публічного адміністрування. У переважній більшості випадків у нормативному акті неможливо навести їх вичерпний перелік. Тому для встановлення меж предмета відання використовуються різноманітні маркери - територіальні, об´єктні, суб´єктні тощо.

Територіальний маркер вказує на географічно визначену територію, у межах якої виникають питання, що належать до предмета відання суб´єкта публічної адміністрації. Об´єктний маркер вказує на предмети та процеси, з якими пов´язане управлінське питання (об´єкти інтелектуальної власності, будівельна діяльність, товари, культурна цінність). Суб´єктний маркер вказує на коло осіб, причетних до вирішуваного питання (іноземці, військовослужбовці, громадяни України, закордонні українці, політичні партії, комунальні неприбуткові підприємства, медичні заклади тощо). Зазвичай для встановлення меж предмета відання суб´єкта публічного адміністрування використовуються різні види маркерів одночасно.

Третій складник компетенції - повноваження. Це юридична конструкція, що поєднує в собі специфічні права та обов’язки суб´єктів публічного адміністрування. Саме тому деякі вчені, що займаються проблемами теорії права, називають повноваження «правообов’язком». Кількість повноважень суб’єкта публічного адміністрування залежить від різних обставин й істотно змінюється.

Приклад: у компетенційних нормативних актах за Державною міграційною службою України закріплено сорок два адміністративних повноваження.

Особливості функціонування конкретного суб’єкта публічного адміністрування можуть бути розкриті лише з урахуванням взаємозв’язків і динамічної взаємодії всіх елементів його компетенції. Отож, для того щоб зрозуміти сутність суб’єкта публічного значення, його роль і значення в публічній адміністрації, а також управлінські можливості, слід детально ознайомитись з його компетенцією.

Крім того компетенція суб’єкта публічного адміністрування може використовуватись як класифікаційний критерій. Згідно з ним органи виконавчої влади можна поділити на: а) органи загальної компетенції; б) органи галузевої компетенції; в) органи міжгалузевої компетенції; г) органи функціональної компетенції; д) органи предметної компетенції.

Отже, компетенція - це комплекс взаємопов´язаних елементів (мети, завдань, предмета відання та повноважень), що характеризує особливості діяльності конкретного суб´єкта публічного адміністрування, зумовлені його місцем у публічній адміністрації.