Міжнародні відносини

Трагічні події в Чилі

В 1970 р. в Чилі конституційним шляхом відбулась зміна характеру державної влади. На президентських виборах перемогли ліві сили, і 4 вересня 1970р. було створено уряд Народної єдності, президентом став Сальвадор Альенде, який вважав себе марксистом. Стоячи на позиціях ортодоксального марксизму, Альєнде планував і надалі конституційним шляхом перебудувати країну на соціалістичний шлях розвитку. Він не застосовував ленінсько-сталінських методів «знищення буржуазії як класу» в середині країни, не намагався за Кубинським прикладом «розпалювати вогонь революції» в інших латиноамериканських країнах, як це робив Че Гевара в Колумбії, Болівії, Венесуелі (від чого він і загинув). Альенде намагався створити в Чилі «мирний соціалізм». Націоналізацію тяжкої промисловості, у тому числі мідної, яка була провідною в Чилі, він провів законним парламентським шляхом. Але при цьому на терені Південної Америки виникала ще одна, друга після Куби, латиноамериканська соціалістична держава.

Зовнішня політика Чилі зазнала помітних змін. Чилі, природно, зразу ж після приходу до влади уряду Народної єдності, в листопаді 1970 р. відновили відносини з Кубою. Період 1970—1973 рр. позначився істотним зближенням обох держав. Чилі проголосила принципи самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших країн. Поглибились зв’язки Чилі з СРСР та іншими соціалістичними країнами, які прихильно поставились до щойно визначеної соціалістичної орієнтації Чилі. РЕВ всією сукупністю зобов’язалася допомагати Чилі в промисловому розвитку, побудувати там 20 великих промислових об’єктів. Робились серйозні зусилля для розширення відносин з усіма країнами Латинської Америки. Активну позицію займала Чилі і в ОАД — у квітні 1971 р. уряд Чилі висунув пропозиції щодо докорінної реорганізації структури ОАД. Не припинялись і традиційні, в основному економічні зв’язки Чилі з країнами Західної Європи.

Безперечно, головною проблемою для нової влади в Чилі були відносини зі США. Твердо відстоюючи інтереси Чилі, її суверенітет, намагаючись захиститись від всесилля американського, а також іншого іноземного капіталу, уряд Народної єдності разом з тим намагався зберегти нормальні відносини зі Сполученими Штатами. Офіційно вони й не порушувались, але появу на Латиноамериканському континенті, у «своїй», так би мовити, «парафії», нової соціалістичної держави адміністрація США спокійно перенести не могла. Націоналізація в Чилі американської власності викликала з боку США проти Чилі економічну війну. Вживались заходи для ліквідації «Чилійської небезпеки».

На біду для нової влади, в Чилі створився для цього сприятливий грунт. Націоналізація ряду промислових об’єктів, особливо підприємств мідної промисловості, продукція яких — мідь, була головним предметом експорту Чилі, за рахунок якого підтримувався пристойний рівень життя чилійського народу, призвела до занепаду виробництва і відповідно чилійського експорту. А це суттєво вплинуло на економічну ситуацію в країні, на зростання безробіття і зниження життєвого рівня пересічних чилійців. Ті не хотіли переживати злидні заради «щасливого майбутнього», як протягом життя трьох поколінь переживав і терпів радянський народ. І настрої у чилійського народу були ан- тисоціалістичні — їм більше подобався американський спосіб життя. Ось чому кривавий реакційний переворот в Чилі, який було здійснено без особливих труднощів за допомогою спецслужб США, не зустрів серйозного протесту з боку чилійського народу.

11 вересня 1973р. в столиці Чилі Сантьяго було здійснено військовий переворот, який за допомогою США організували опозиційні праві сили на чолі з генералом Аугусто Піночетом. Під час штурму військами президентського палацу президент Альенде за офіційними повідомленнями застрелився^[1]. В країні був встановлений жорстокий військовий терор, сотні, а може й тисячі людей, прихильників Альенде і «просто так» були розстріляні і закатовані. Піночет не повторював «помилки» царського уряду Росії, який не знищив не лише Леніна і інших більшовицьких ватажків, але не розстріляв за політичну діяльність жодного більшовика^[2].

З проявами соціалізму в Чилі було покінчено. В країні було проведено реприватизацію — націоналізовані підприємства були повернуті їх колишнім власникам. Економічне життя в країні налагодилось, рівень життя населення в Чилі повернувся на колишній рівень. Може це й стало причиною того, що через багато років, вже на початку наступного XXI століття, коли на міжнародному рівні постало питання про покарання Піночета за тяжкі злочини, внаслідок яких загинуло багато людей, то саме в Чилі велика частка населення виступила проти покарання жорстокого диктатора.