Міжнародні відносини
Політичний чинник
Перші зовнішньополітичні кроки цих країн, економічно слабких, політично ще не орієнтованих, які шукали собі на міжнародній арені сприятливого місця, належали до «Руху неприєднання», об’єднання, яке являло собою певну силу[1]. І навіть коли у деяких з цих країн з часом з’являлась вже певна орієнтація на один з існувавших політичних блоків, вони, здебільшого, ще тривалий час перебували у складі «Руху неприєднання».
Другим моментом їх самостійної зовнішньополітичної діяльності[2]було перетворення Африканського континенту на без’ядерну зону. Третім можна вважати діяльність по ліквідації іноземних військових баз на своїй території. Четвертим — денонсування угод з країнами-мет- рополіями та іншими західними державами про «взаємну оборону», що давали право тим державам здійснювати військове втручання на їх територію під різними приводами[3].
Ну і, що дуже важливо, — країни «третього світу» стали на бік реальної підтримки миру і безпеки на міжнародній арені. Хоча між собою не завжди цього дотримувались. Кордони африканських країн в колоніальний період часто визначались без врахування етнічного фактору, що спричиняло після надбання незалежності виникненню конфліктів між сусідніми країнами (територіальні конфлікти між Кенією, Ефіопією і Сомалі, прикордонні конфлікти між Марокко і Алжиром, Сенегалом і Гвінеєю).
Країни «третього світу» вели боротьбу за ліквідацію колоніалізму, расизму й неоколоніалізму. Хоча Африка в цьому плані не була зразковим континентом. В Південноафриканській республіці (ПАР), де було чимало білого населення, існували прояви апартеїду і расизму, що спричинилось прийняттям на Генеральній Асамблеї ООН 21 листопада 1969 р. резолюції про політику апартеїду уряду ПАР і рекомендації Раді Безпеки вжити невідкладних заходів для ліквідації загрози миру в цьому регіоні.
Проти ПАР, Португалії й расистського уряду Південної Родезії були застосовані економічні санкції.
В цілому ж вихід на міжнародну арену такої сили, як країни «третього світу» досить гостро поставив питання про їх відносини з розви нутими країнами. Країни «третього світу» (до них в цілому застосовувався термін «Південь») справедливо вважали, що розвинені країни Заходу, колишні колонізатори (термін — «Північ»), де рівень життя набагато вищий, мають надавати допомогу країнам «Півдня», щоб дати їм змогу наблизитись до економічного розвитку і життєвого рівня країн «Півночі». Виникла проблема взаємовідносин «Півночі» з «Півднем» — «вісі Північ — Південь». Вона ускладнювалась тодішнім гострим суперництвом Заходу і Сходу за залучення на свій бік країн «третього світу», яке розгорнулось особливо гостро у другій половині 70-х років.
[1] На Ш конференції цього руху в Лусака (Південноафриканська республіка) 8—10 вересня 1970 р. відбулась консолідація руху і визначилась його назва — «Рух неприєднання».
[2] Ми свідомо не торкаємось складних і нетривалих африканських та інших континентальних відносин — див. Міжнародні відносини та зовнішня політика, с 450—466; Ж.-Б. Дюрозель. Вказана праця, с 640—644.
[3] В третьому і четвертому пунктах країнам «третього світу» особливо африканським, доводилось йти на значні поступки.
