Міжнародні відносини

Інтеграційні процеси в Азії: АЗПАК, АСЕАН, АНЗЮК

Об’єднавчий процес в Азії ініціювали Сполучені Штати — це входило в їх стратегію блокової політики, яка протиставлялась геополі- тичному становищу комуністичного блоку Схід, який утворював суцільний моноліт від Центральної Європи майже до крайньої точки Південно-Східної Азії — тоді Сполученими Штатами в Азії були створені блоки АНЗЮС, СЕАТО, Багдадський пакт (СЕНТО). До другої половини 60-х років азійські країни в них, здебільшого, грали підпорядковану роль, були креатурою США. На той час таке становище більшість країн-членів проамериканских блоків влаштувало: забезпечувало їм американську допомогу в економічній і військовій галузях, захищало від «комуністичної загрози». Ті блоки створював Даллес, американський уряд, його союзники.

На кінець 60-х — початок 70-х років більшість азійських країн, колишніх колоній, стали «на власні ноги». Потяг до об’єднання виник у них із власних потреб. І хоч економічне становище в азійських країнах було різним, а політичний устрій часто був далеким від демократичного, об’єднуючий процес тут відбувався з їх власної ініціативи. При чому як у вигляді державного об’єднання малих країн з метою створення більш сильної держави, так і у вигляді інтеграційних об’єднань.

В найпівденнішому районі Південно-Східної Азії після проголошення 31 серпня 1957 р. незалежності британської Малакки, у вересні 1963 р. виникла держава Федерація Малайзія, до якої увійшли окрім Малакки також Сабах, Саравак і Сінгапур (всі колишні британські колонії)^[1].

В 1961 р. в Південно-Східній Азії було створено субрегіональне угруповання — Асоціація Південно-Східної Азії (АСА), яке, хоч і носило багатообіцяючу назву, включало три країни — Малайзію, Таїланд і Філіппіни і не проіснувало довго — в 1967 р. воно припинило існування. Проте воно дало поштовх для створення більш широкого угруповання. В червні 1966 р. була зроблена невдала спроба об’єднати проаме- риканські антикомуністичні сили азіатсько-тихоокеанського регіону: за ініціативи Корейської Республіки (Південна Корея) було створено блок у широкому складі — Азіатсько-тихоокеанська рада (АЗПАК): Австралія, Корейська Республіка, Малайзія, Нова Зеландія, Південний В’єтнам, Таїланд, Філіппіни і Японія. Але в наслідок внутрішніх розбіжностей АЗПАК діяв пасивно і 1 червня 1971 р. було прийнято рішення про фактичне припинення його існування.

8 серпня 1967р. в Бангкоку (Таїланд) була створена більш стала і незалежна Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Туди увійшли: Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни і Бруней (з 1984 р.).

Слід відзначити, що АСЕАН утворилась в період апогею американської війни у В’єтнамі, коли азіатські союзники США зі здивуванням побачили неспроможність «всемогутньої Америки» здолати національно-визвольний рух в Південно-Східній Азії. Метою угрупуван- ня проголошувався розвиток економічного, соціального, культурного та інших видів співробітництва країн-членів, а також сприяння встановленню «миру і стабільності в Південно-Східній Азії». Але події у

В’єтнамі сприяли тому, що в діяльності АСЕАН політичний аспект часто привалював над іншими. Мало значення і те, що Вашингтон не зміг протистояти в регіоні посиленню позицій СРСР і Китаю. Держави АСЕАН намагались створити умови, щоб азіатські проблеми вирішували самі азіати, зокрема проблему безпеки^[2].

Одним з найбільших здобутків періоду становлення АСЕАН було вироблення концепції «зони миру, свободи й нейтралітету», яка була проголошена в Куала—Лумпурі в листопаді 1971 р. Сутність її полягала в прийнятті державами Південно-Східної Азії зобов’язань будувати свої відносини на основі мирного співіснування, утримуватись від участі в конфліктах між великими державами, від розміщення на своїх територіях іноземних баз тощо (отримала назву «концепції нейтралізації»). На жаль, концепція хоч і отримала підтримку в ООН, на практиці виконувалась слабо. До 1976 р. практичних дій з виконання «концепції нейтралізації» було мало.

До того ж, поруч з намаганнями країн АСЕАН налагодити самостійну субрегіональну інтеграцію, з часів колоніального періоду існувало створене в 1949—1950 рр. під егідою Англії військове угрупування АНЗАМ, куди входили Великобританія, Австралія, Нова Зеландія і Малайзія (в його сферу входив і Сінгапур). Тобто, угруповання було цілком прозахідне, підпорядковане Великобританії. Оскільки на початок 70-х років угруповання певною мірою послабло, Великобританія в 1971 р. спробувала його поновити. 15—16квітня 1971 р. в Лондоні міністри оборони п’яти країн — Великобританії, Австралії, Нової Зеландії, Малайзії та Сінгапуру прийняли спільне комюніке, в якому оголошувалось про створення П’ятисторонньоїугоди оборони (АНЗЮК). Угода набрала чинності 1 листопада того ж року.

Оскільки дві з п’яти держав АСЕАН (Малайзія і Сінгапур) входили до АНЗЮК, то, природно, повної незалежності АСЕАН не мала. До того ж великий вплив на інші країни АСЕАН мали США.

Проте під впливом певної розрядки в світових міжнародних відносинах на початку 70-х років країни АСЕАН виявили прагнення до нормалізації відносин з такою великою державою Азійського континенту, як КНР. Адже значна частина їх (Малазійська Федерація, Філіппіни і Таїланд) до того часу її не визнавали. В 1974 — 1975 рр. цей недолік було усунуто.

Важливу роль в розвитку АСЕАН відіграла Перша конференція голів держав та урядів країн-учасниць, що відбулася на о. Балі (Індонезія) в лютому 1976р. 2 документи, прийняті на конференції — Декларація АСЕАН і Договір про дружбу і співробітництво в Південно-Східній Азії фактично закріпили за Асоціацією статус політичного союзу.