Міжнародні відносини

Утворення держави Бангладеш

Індійсько-пакистанські відносини на кінець 60-х — початок 70-х років значно загострились через події у самому Пакистані. У світі мабуть не було такого прикладу, як тодішній Пакистан. Держава ця створювалась за принципом сукупного розташування мусульманського населення. А таке на півострові Гіндустан було у двох місцях, розташованих на індійській території дуже далеко одно від одного: у північно-західній і північно-східній частині півострова. Внаслідок цього держава Пакистан складалася з двох частин — Західного та Східного Пакистану. Вони були віддалені одна від одної індійською територією протяжністю в 1700 км і між цими частинами не було злагоди. Західний Пакистан, де мешкало 75,6 млн жителів, був економічно і політично більш розвиненим, там знаходилась головна частина державного апарату. Внаслідок цього Східний Пакистан з населенням 80 млн почувався трохи не колонією, і там ставилося питання про автономію і навіть про незалежність Східного Пакистану. Це викликало рішуче придушення з боку Західного Пакистану.

В грудні 1970 р. в Пакистані було проведено парламентські вибори, які принесли перемогу Народній лізі, яка виступала за широку автономію Східного Пакистану. Вона на чолі із своїм лідером Муджибу- ром Рахманом мала сформувати новий уряд. Але після тривалих переговорів з існуючим пакистанським урядом генерала Ях’я Хана 29 березня 1971 р. Муджибура Рахмана було заарештовано, народну лігу розгромлено, а в Східному Пакистані розпочались жорстокі репресії. Через це виникли збройні сутички з військами. А, з другого боку, мільйони біженців з Східного Пакистану рушили на територію Індії. Їх кількість наблизилась до 10 млн.

Це склало серйозну проблему для Індії. Індійський уряд розпочав надавати допомогу східнопакистанським повстанцям. Відносини між Індією та пакистанським урядом максимально загострились.

Радянський Союз втрутився в події. 2 квітня 1971 р. голова президії Верховної Ради СРСР звернувся до президента Пакистану із закликом вжити заходів для припинення кривавих репресій в Східному Пакистані і перейти до мирних методів політичного врегулювання. Щоб ні в кого не виникло сумнівів в підтримці Радянським Союзом Індії, між СРСР і Індією 9 серпня 1971 р. було підписано Договір про мир, дружбу й співробітництво. Для цього міністр закордонних справ СРСР А. Громико спеціально прилетів в Делі. СРСР скористався ситуацією, щоб відвернути Індію від проамериканского курсу, прибічників якого в Індії було чимало. Опублікована у вересні того ж року спільна заява керівників двох держав на найвищому рівні закріплювала радянсько-індійське зближення.

В цій ситуації Сполученим Штатам лишався малий вибір. Заявивши офіційно про свій нейтралітет до обох конфліктуючих сторін, США фактично стали підтримувати Пакистан, надаючи йому економічну і військову допомогу. Відверто на сторону Пакистану став Пекін: уряд КНР запевняв Ісламабад в тому, що «якщо індійські експансіоністи наважаться вчинити агресію проти Пакистану», то Китай надасть Пакистану «тверду підтримку». Певна «єдність» позиції США і КНР у відносинах до конфліктуючих сторін визначалась і розпочатим тоді процесом налагодження китайсько-американських відносин.

Маючи підтримку двох держав-велетнів, Пакистан кинувся в бій. Уряд Індії також не збирався відступати. Він вимагав звільнити незаконно заарештованого Муджибура Рахмана і залагодити східно-пакистанські справи. 21 листопада 1971 р. боями в прикордонних районах розпочалась пакистано-індійська війна, третя з моменту виникнення цих незалежних держав.

Позиції великих держав в цій війні визначились чітко. США і КНР підтримували Пакистан, СРСР — Індію. Найбільш помітною була американська допомога: США припинили економічну та військову допомогу Індії і направили до Бенгальської затоки свій 7-й флот (як завжди — причина: вияв турботи про долю американських громадян в цьому регіоні). Радянський Союз заблокував в ООН прийняття будь-яких антиіндійських рішень. КНР намагалась робити те ж саме щодо Пакистану.

Здавалось, допомога двох впливових великих держав мала дати перевагу Пакистану. Але результати війни вирішувались на полі бою. Індійські танки (трохи не сказав — радянські танки) увійшли на територію Пакистану і, як пише Дюрозель, «пакистанська армія не продемонструвала великої доблесті і успіхів не досягла»^[1]. Індійські війська 14 грудня взяли головний центр Східного Пакистану місто Дакка. А 16 грудня пакистанські війська здалися. Голова індійського уряду Індіра Ганді віддала наказ індійським збройним силам з 17 грудня припинити бойові дії. Індо-пакистанська війна, яка триваю 26днів (21 листопада — 16грудня 1971 р, завершилась поразкою Пакистану.

Голова пакистанського уряду Ях’я Хан змушений був піти у відставку. Цю посаду зайняв Алі Бхутто, один з керівників тих сил, які боролись за незалежність Східного Пакистану (Східна Бенгалія). Державна незалежність Східного Пакистану, яка була проголошена 26 березня 1971 р, тепер набула реального значення — з’явилась нова держава Бангладеш (Народна Республіка Бангладеш).

Поразка Пакистану в індо-пакистанській війні 1971 р. помітно змінила розстановку сил в Південно-Східній Азії. Тепер в масштабах субконтиненту Пакистан не міг бути реальною противагою Індії. Внаслідок чого втрачав колишнє значення для США. Тепер, враховуючи тяжке становище у В’єтнамі, США були більше зацікавлені в орієнтації на велику демократичну державу Індію, ніж на ослаблений, з військовим режимом Пакистан.

Пакистан, доки не справився з тяжким становищем внаслідок поразки у війні, був зацікавлений у врегулюванні відносин з Індією і новоствореною державою Бангладеш. У червні — липні 1972р. в Сімлі відбулась зустріч голів урядів Пакистану та Бангладеш, де були визначені шляхи розв’язання спірних проблем: виведення військ із зайнятих територій, репатріація військовополонених та цивільних осіб тощо. Підписана 2 липня угода стала документом, який мав нормалізувати становище і легалізувати зміни, які відбулись в наслідок війни. В результаті в лютому 1974 р. Пакистан офіційно визнав Бангладеш^[2].

Що стосується КНР, то вона заблоковувала офіційне визнання Бангладеш Організацією Об’єднаних Націй до 1974 р.

А відносини між сусідніми державами в регіоні продовжували залишатись натягнутими. 18 травня 1974 р. Індія провела випробування атомної зброї. Пакистан, в якому теж велась робота із створення ядерної зброї, сприйняв це дуже гостро, і це стало новою причиною натягнутих відносин між двома сусідніми державами.

А в європейсько-американському регіоні був період більш-менш нормальних відносин між двома існуючими блоками, йшла підготовка до завершального етапу Гельсінської НБСЄ. І тому всі історики пишуть про розрядку. Хоча в Азії розрядки не було.