Міжнародні відносини

Здобутки радянсько-американських домовленостей в обмеженні гонки озброєнь

На кінець 60-х — початок 70-х років обом сторонам, як СРСР, так і США, було цілком зрозуміло, що шалену гонку озброєнь, абсолютно вже безглузду, треба хоч якось зупинити. Це було третьою складовою «дипломатичного трикутника» Кіссінджера. При чому успішне вирішення Сполученими Штатами «китайського сегменту» цього «трикутника» мало створити сприятливий для Америки грунт для вирішення цієї важливої проблеми.

17 листопада 1969 р. в Гельсінкі розпочалися і проводилися до 1972 р. навперемінно у Гельсінкі і у Відні радянсько-американські переговори про обмеження стратегічних озброєнь. Йшли вони, якзавжди, важко. Проте 20 травня 1971 р. внаслідок взаємних поступок було оприлюднено радянсько-американське комюніке, в якому повідомлялось про домовленість урядів СРСР і США зосередитись на виробленні угоди про обмеження системи протиракетної оборони (ПРО) та певних заходів щодо обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО). На переговорах було також досягнуто рішення про візит президента США Р. Ніксона в СРСР у травні 1972 р., де передбачалось закріпити конкретні наслідки переговорів.

30 вересня 1971 р. у Вашингтоні міністр закордонних справ СРСР А. Громико і державний секретар США У. Роджерс підписали погоджену на вищезгаданих переговорах Угоду про зменшення небезпеки виникнення ядерної війни між СРСР і США.

Отже, 1971 р. можна назвати початком у досягненні між СРСР і США рішень, по певному обмеженню гонки стратегічних озброєнь (ОСО).

Прибуття до Москви і перебування там 22—30 травня 1972 р. президента США Р. Ніксона можна назвати за досягнутими результатами видатною подією не лише в радянсько-американських відносинах, але і в міжнародних відносинах в цілому. За ініціативи радянської сторони було підписано Брежнєвим і Ніксоном основоположний політичний документ «Основи взаємовідносин між: СРСР і США «, який фіксував базові принципи двосторонніх відносин між двома державами. Він підтверджував безальтернативність принципу мирного співіснування для уникнення загрози ядерної війни.

26 травня 1972р. у Москві було підписано два договори, які можна назвати чи не найважливішими в справі обмеження гонки озброєнь і ослаблення загрози третьої світової ракетно-ядерної війни: Договір про обмеження системи ПРО та Тимчасова угода про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО—1). Перший договір і Протокол до нього, підписаний вже в 1974 р., передбачали зобов’язання сторін не мати на своїх територіях системи ПРО^[1] за винятком спеціальних районів: в СРСР — район навколо Москви радіусом в 150 км (там не більше 100 протиракет та 6 комплексів РЛС); в США — район Гранд Форкс (на сході США, в Скелястих горах) радіусом в 150 км (там не більше 100 протиракет і 2 великих комплекси РЛС)¹. Заборонялось створювати системи ПРО морського, повітряного, космічного та мобільно-наземного базування, вводився ряд інших обмежень.

Другий договір — Тимчасова угода про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь — укладався на 5 років і передбачав кількісні і якісні обмеження на стаціонарні пускові установки міжконтинентальних балістичних ракет, пускові установки на підводних човнах (ПУ БРПЧ) та на сучасні підводні човни з балістичними ракетами².

Для сприяння реалізації угод створювалась двостороння Постійна консультативна комісія³.

Домовились, що триватимуть переговори з метою дальшого просування системи ОСО.

Під час московських переговорів були підписані й інші радянсько-американські угоди: про співробітництво в галузі науки і техніки, про співробітництво в дослідженні і використанні космічного простору, в галузі охорони здоров’я і медицини, охорони навколишнього середовища, про запобігання інцидентів в повітряному просторі і відкритому морі тощо.

Отже, візит Ніксона до Москви у травні 1972 р. був цілком результативним і свідчив про прагнення двох супердержав досягти порозуміння і покращити взаємовідносини. А головне — підписання двох названих договорів — щодо ПРО і ОСО-1 стало початком процесу скорочення гонки озброєнь і міжнародної розрядки. Інтенсивні переговори в цьому напрямку тривали, не були легкими, але їх результати були відчутними. Під час візиту-відповіді Брежнєва до США 18— 25 червня 1973р. і переговорів на вищому рівні⁴ 22 червня обидва лідери підписали Угоду про відвернення ядерної війни, де говорилось, що обидві держави «діятимуть так, щоб виключити виникнення ядерної війни між ними й між кожною з сторін та іншими країнами». Була також підпи- ^{[2] [3] [4] [5]} сана угода «Основи взаємин між СРСР і США «. І хоч в названих документах не були визначені механізми втілення в життя викладених в них принципів, сам факт появи цих документів мав позитивне значення для оздоровлення міжнародного клімату. Як і цілий ряд інших угод (всього їх було підписано 23), які передбачали здійснення радянсько- американських відносин в різних галузях.

Третя зустріч Брежнєва з Ніксоном відбулась з 27 червня до 3 липня 1974 р. у Москві та в Криму¹. І хоч підписати угоду про подальше обмеження стратегічних наступальних озброєнь — ОСО—2 не вдалося, було підписано важливий Договір про обмеження підземних випробувань ядерної зброї та ряд інших².

Налагоджені зустрічі Брежнєва з Ніксоном з відвідуванням курортних місць і неофіційними бесідами скоро перервались у зв’язку з «добровільною» відставкою Ніксона, пов’язаною з Уотергейтскою справою³.

Наступник Ніксона президент Джеральд Форд, вигороджуючи Ніксона в Уотергейтській справі, збирався також демонструвати продовження лінії свого колишнього патрона. 23-24листопада 1974р. Форд вів переговори з Брежнєвим в районі Владивостока з приводу подальшого скорочення стратегічних наступальних озброєнь і укладення договору ОСО—2. Переговори йшли нелегко, оскільки йшлося про скорочення дуже коштовної стратегічної зброї, а Устінов, який відповідав в Політбюро за військову справу (Брежнєв говорив з Москвою по прямому проводу), категорично не погоджувався на скорочення жодної ракети. Внаслідок цього підписати Договір ОСО—2 не вдалося. Хоч були напрацьовані основні його параметри, що передбачали більші обмеження стратегічних озброєнь, ніж передбачала Тимчасова угода 1972 р., підписана в Москві. Конкретним результатом робочого візиту Форда і його зустрічі з Брежнєвим в районі Владивостока можна вва- ^{[6] [7] [8]} жати лише документально зафіксований принцип рівності та однакової безпеки сторін. Передбачалось, що договір ОСО—2 буде підписано після його остаточного спільного доопрацювання під час офіційного візиту Брежнєва до США наприкінці 1975 р. Подія ця ув’язувалась з підписанням Заключного Акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі (БЗНС), дуже важливої міжнародної події, підготовка до якої велась досить інтенсивно^[9].

Отже, 1972—1975 рр. можна вважати знаковими у позитивному розвитку радянсько-американських відносин, які були визначальними у формуванні загального клімату міжнародних відносин. Розрядка просувалась, і обидві супердержави, США і СРСР, не були налаштовані на її провал.