Міжнародні відносини
Зусилля США для досягнення «почесного миру» в Індокитаї
На момент приходу до влади Ніксону та його команді було зрозуміло, що досягти бажаних результатів в Індокитаї, зокрема у В’єтнамі — подолати там комунізм, Сполученим Штатам не вдасться, що ті самі фактори, що завадили США досягти після другої світової війни бажаних результатів в Китаї, діють і у В’єтнамі: американці визначали їх як «голодомор, неуцтво, злидні та хвороби». Партизанська війна, «азіатська впертість в’єтконгу» — для американців це був своєрідний «бій з тінню» — ставили в глухий кут регулярну американську армію. Але припинити війну, піти з В’єтнаму «з побитою пикою» Сполучені Штати не могли — перед урядом Ніксона постало нелегке завдання досягти «почесного миру» у В’єтнамі, чогось подібного в Лаосі та Камбоджі.
Уряд Ніксона посилив зусилля по «в’єтнамізації війни», що знайшло конкретний прояв на початку поступового виведення з В’єтнаму американських військ — в липні 1969 р. з В’єтнаму було виведено 25 тисяч, в 1970 р. — приблизно стільки ж, в 1971 і 1972 роках ще якась кількість — і перекладення ведення війни частково на збройні сили південнов’єтнамського уряду. Але основний тягар війни все одно лягав на збройні сили США.
В своїх невтішних президентських роздумах Ніксон прийшов до висновку про несправедливість того, що США кидаються «рятувати демократію» у будь-якому куточку Земної кулі, що коштує їм не лише величезних грошей, але й великих людських жертв. А інші держави, союзники США, не діють і чекають, що американці все зроблять. 25 липня 1969 р. Ніксон виступив на о. Гуам (Маріанські острови)[1] на прес-конференції з заявою, суть якої зводилась до того, що США і надалі виконуватимуть свої зобов ‘язання щодо союзників. Проте ті мають також брати на себе «головну відповідальність» у «збереженні своєї свободи» проти комунізму. США ж будуть відстоювати її поза своєю територією там, де це відповідатиме їх інтересам, а не повсюдно. «Гуамська доктрина Ніксона» (так її назвали) була офіційно проголошена президентом Ніксоном 18 лютого 1970р. в президентському посланні конгресу. Коротка суть її зводилась до того, що США не братимуть на себе в усьому обсязі оборону «вільного світу».
Гуамська доктрина Ніксона була висунута ніби в плані «в’єтнамі- зації» війни у В’єтнамі, тиску на південнов’єтнамський уряд з метою примусити його активно діяти проти комуністичних сил у В’єтнамі. Проте, вона мала не обмежуватись В’єтнамом і в широкому плані торкалась і інших союзників США, зокрема європейських, які, як вважали в Америці, надавали США в їх війні у В’єтнамі слабку допомогу.
Одночасно США активізували переговори про досягнення «почесного миру» у В’єтнамі, які йшли в Парижі по офіційній лінії між представниками уряду США і Південного В’єтнаму, з одного боку, і уряду ДРВ та Тимчасового уряду Республіки Південний В’єтнам, з другого. Але просувались вони повільно через бажання Ніксона досягти умов, які б символізували певні успіхи США і поступки «комуністичних сил». Останні ж відкидали американські претензії. У зв’язку з чим Ніксон то оголошував «припинення бомбардування ДРВ», то поновлював його.
Щоб зробити позиції сторін більш відвертими одночасно з офіційними переговорами Кіссінджер вів у передмісті Парижу неофіційні переговори з представником противної сторони Ле Дик Тхо, які дали можливість зблизити позиції сторін. Після цього Кіссінджер вилітав до Сайгону, щоб отримати згоду з погодженими вже умовами з боку президента Південного В’єтнаму Тхієу. Але той такої згоди не дав.
Наближення президентських виборів в США восени 1972 р. примусило американську сторону прискорити процес завершення війни в Індокитаї. Цьому сприяли і події на міжнародній арені, де США піддавались серйозному тиску. В січні 1973 р. 40 країн — учасників Руху неприєднання виступили з заявою, що засуджувала «безпрецедентні за інтенсивністю і варварством бомбардування В’єтнаму Сполученими Штатами». Генеральний секретар ООН Курт Вальдхайм засудив американські бомбардування В’єтнаму й закликав припинити всі акти насильства.
В самому В’єтнамі національно-визвольні сили з кінця березня 1972 р. домоглись значних перемог, які змінили стратегічну ситуацію в країні. Ніксону було зрозуміло, що американська війна у В’єтнамі програна. Але йшлося про те, щоб США пішли з В’єтнаму, не «втрачаючи обличчя». В решті решт 20 жовтня 1972 р. між США та ДРВ було досягнуто угоду про припинення війни і відновлення миру у В’єтнамі. Підписати її було домовлено 31 жовтня. Але у Вашингтоні угода не подобалась і підписана не була. Президент Ніксон вирішив добитись поступок ДРВ шляхом інтенсивного застосування сили. І 18 грудня 1972 р. американці знову розпочали жорстокі бомбардування ДРВ. Це викликало велике обурення демократичних сил у світі. Війну у В’єтнамі американцям доводилось закінчувати.
27 січня 1973р. в Парижі представники США та Південного В’єтнаму («сайгонського режиму»), з одного боку, і ДРВ та Республіки Південний В’єтнам, з другого, підписали угоду про припинення війни у В’єтнамі. Угода передбачала припинення вогню на всій території В’єтнаму, виведення американських та інших іноземних військ з Південного В’єтнаму, гарантувала повагу США до незалежності, суверенітету, єдності й територіальної цілісності В’єтнаму, відмову США від втручання у внутрішні справи В’єтнаму, політичне врегулювання в Південному В’єтнамі шляхом переговорів між двома в’єтнамськими сторонами, проведення демократичних виборів, поетапне об’єднання В’єтнаму мирними засобами без втручання ззовні. США зобов’язувались зробити внесок у відновлення зруйнованої війною економіки В’єтнаму.
Вважалось, що на 18 березня 1973р. США вивели свої війська з В‘єтнаму.
У в’єтнамській війні американці втратили загиблими 97 тисяч військовослужбовців, втрати в’єтнамців — в основному мирного населення — обчислювались сотнями тисяч. Коштувала війна американському платнику податків 352 мільярда доларів.
