Міжнародні відносини
Складний «дипломатичний трикутник» Генрі Кіссінджера
В листопаді 1968 р. лідер республіканської партії Річард Ніксон нарешті переміг на президентських виборах в США[1] [2] і 20 січня 1969 р. в’їхав у Білий дім. У «спадщину» від попередників-демократів він отримав тяжку війну у В’єтнамі, малоприємну обіцянку Кеннеді терпіти під носом США комуністичну Кубу (Ніксон вважав це принизливим для США) і провалену політику «наведення мостів» Джонсона — адже ніяких сприятливих для США «мостів» з СРСР та іншими соцкраїна- ми наведено не було. А президентські вибори «ультра правий Ніксон»[3]виграв у певній мірі завдяки тому, що обіцяв американцям припинити війну у В’єтнамі і послабити міжнародну напругу: їм набридло втрачати близьких в далекому, непотрібному їм В’єтнамі і очікувати кожного дня радянську атомну бомбу собі на голову.
Слід було враховувати і фактор значного покращення відносин між ФРН і СРСР та іншими соцдержавами Східної Європи («нова східна політика Віллі Брандта») і сприятливий розвиток європейської інтеграції, який міг послабити американський вплив на Західну Європу.
Отже, в своєму посланні конгресу 18 лютого 1970 р. під назвою «Нова стратегія в інтересах миру» президент Ніксон підкреслював необхідність «спиратися не лише на силу, а й на переговори з протилежною стороною». Велику роль в проведенні цієї складної зовнішньополітичної лінії США відіграв талановитий американський міжнародник і дипломат Генрі Кіссінджер[4].
В основу свого нелегкого «дипломатичного трикутника» — США, — СРСР, — КНР Кіссінджер поставив класичний дипломатичний принцип: ворог моїх ворогів — мій друг. З цих позицій з моменту розриву між двома великими комуністичними державами, СРСР і КНР, і перетворення їх з друзів на ворогів, Сполученим Штатам вигідно було скористатись цим і встановити з однією з цих держав, менш загрозливою для США, комуністичним Китаєм, якщо не дружні, то хоча б нормальні відносини, спрямовані проти найбільш загрозливої для США сторони — Радянського Союзу. Перепоною в цьому для США були вкрай ворожі відносини між США і КНР, значно ворожіші, ніж відносини між США і СРСР.
Для Радянського Союзу, який отримав тепер замість одного головного ворога — Сполучених Штатів, двох ворогів в особі великих держав, — Сполучених Штатів і Китаю, втіхою могло бути те, що між США і КНР стояла глуха стіна — ці держави були настільки ворожими одна одній, що, здавалось, ніяк не могли замиритись.
Кіссінджер поставив метою подолати цей непереборний бар’єр і послідовно вирішити три нелегких завдання: припинити тяжку безперспективну війну у В’єтнамі без помітної «втрати обличчя» Сполученими Штатами; налагодити хоч якісь офіційні відносини з КНР, об’єктивно спрямовані проти СРСР; і нарешті, пом’якшити радянсько-американські відносини і домовитись з СРСР про припинення шаленої гонки озброєнь, яка крім безглуздості, створювала вже й певну небезпеку для кожної з цих супротивних держав.
Отже, сукупність зовнішньополітичних завдань, що стояли перед республіканським урядом Ніксона, була складною і вирішувати її треба було мирними засобами, бо військовий шлях вів у безодню третьої світової війни. Кіссінджер визначив ці завдання як складний «дипломатичний трикутник» і для його вирішення потрібні були вміння, час і чималі зусилля.
[1] 20 липня 1968 р. президент Джонсон в Гонолулу (Гавайські острови, о. Оаху) вів переговори з тодішнім головою південнов’єтнамської адміністрації генералом Тхієу.
[2] Ніксон балотувався на попередніх виборах США в 1960 і 1964 рр. і програв претендентам від демократичної партії.
[3] Під час президентської виборчої кампанії в США радянська пропаганда висвітлювала Р. Ніксона як крайнього «яструба”, трохи не фашиста.
[4] Г. Кіссінджер — міжнародник-дослідник і викладач (1951—1953 рр.), був в той же час консультантом Об’єднаного комітету начальників шташтабів (1956—1960 рр.), Ради національної безпеки США (1961—1962 рр.), агентства по контролю за озброєнням і роззброєнням США (1961—1968 рр.), працював у Госдепартаменті (1965—1969 рр.), в 1969 р. став помічником президента США з національної безпеки (до 1974 р.), в 1973—1977 рр. (в основному вже за президента Джеральда Форда)_— державний секретар США.
