Міжнародні відносини
Перетворення Куби на соцдержаву
Куба — чудовий острів з екзотичною природою з часів звільнення з-під іспанського колоніального володіння (1899 р.) був перетворений Сполученими Штатами на об’єкт експлуатації його природничих багатств та місце веселих розваг багатих американців. Бідна, обшукана Сполученими Штатами чудова країна була повністю залежною від них.
Встановлена в 1952 р. на Кубі диктатура полковника Батісти не викликала незадоволення США доки не сколихнула серйозного революційного протесту визвольних сил Куби.
Одним з перших серйозних виступів проти Батісти був напад молодих кубинських патріотів на чолі з молодим адвокатом Фіделем Кастро Рус на казарми Монкадо в місті Сантьяго 26 липня 1953 р. Повстанці були розбиті, розстріляні, решта кинута в тюрму.
В 1955 р. Кастро, звільнений за амністією, виїхав до США, а потім до Мексики. Там готувались сили для нового наступу — «Рух 26 липня» на чолі з Ернесто Че Геварою. 2 грудня 1956 р. повстанці — 80 бійців на чолі з Кастро висадились на Кубі, але потрапили у засідку. Більшість з них загинула, а 12 з тих, що лишились, пішли в гори Сьєра Маестра, де готувались до продовження боротьби.
В країні розгортався масовий антибатістівський рух, до якого окрім революційних сил приєднувались і партії буржуазної опозиції. Ставилось питання про відставку Батісти та припинення допомоги йому з боку Сполучених Штатів. Проте справжньої єдності опозиції бракувало.
Американський уряд Ейзенхауера знав, що становище Батісти безнадійне і робив спробу замінити його на потрібну американцям кандидатуру. В листопаді 1958 р. на Кубу прибув американський емісар, друг Батісти, який запропонував йому відставку на сприятливих умовах[1]. Не знаючи, що умови узгоджені з президентом Ейзенхауером, Батіста відхилив їх.
В країні розгорталась запекла боротьба. В листопаді 1958 р. повстанська армія на чолі з Кастро розпочала наступ на сили Батісти. В ніч з 31 грудня 1958 р. на 1 січня 1959 р. Батіста з найближчими прихильниками втік з бенкету у військовому містечку Колумбія на аеродром, де на них чекали чотири літаки, і подався до США. 2 січня 1959 р. повстанці на чолі з Че Геварою вступили в Гавану. Кастро проголосив президентом старого суддю Мануеля Уррутіа, прийняв ухвалу про подальшу збройну боротьбу.
США визнали новий режим на Кубі, змінили свого посла в Гавані Ерла Сміта, друга і прихильника Батісти, на «нейтральну особу» Філіпа [2]Бонсала. Але уряд США був незадоволений подіями на Кубі. США контролювали там 40% виробництва цукру, американці були власниками більше ніж половини акцій залізничних, енергетичних та телефонних компаній і за Батісти відчували себе хазяями на острові. Тепер вони боялись це втратити — намагання Кастро зробити з Куби цілком незалежну суверенну державу не вписувалось в інтереси американської адміністрації. Тому претензії кубинських біженців, прихильників режиму Батісти, сприймались американським урядом прихильно, а Кастро з його революційними прибічниками з самого початку сприймався негативно.
Кубинський революціонер Фідель Кастро, самовідданий патріот своєї батьківщини, не був тоді ні марксистом, ні комуністом. Він прагнув звільнити батьківщину від жорстокого диктатора і зробити свій народ щасливим. І в своїх планах він розраховував на підтримку США, які завжди прокламували своїм ідеалом свободу і демократію. Після перемоги першу свою зарубіжну поїздку Кастро[3] зробив до Сполучених Штатів, де чекав на підтримку і фінансову допомогу. У квітні 1959 р. він прибув до США. Але президент Ейзенхауер не прийняв Кастро. Відвертались від нього і пихаті американські чиновники. Гордий кубинець не зразу відвернувся від примхливого «дяді Сема»: заявив, що буде дотримуватись демократичних свобод, включаючи свободу слова, і що американським інвестиціям будуть надані гарантії. Проте американський уряд під тиском зацікавлених кіл зайняв проти Куби відверто ворожу позицію.
І тоді Кастро повернувся «обличчям до Москви»[4]. Там з радістю прийняли американський подарунок — це було якраз те, що так потрібно було радянському Генштабу. Дружня СРСР держава біля Вашингтону! Тепер і СРСР матиме бази на тій самій, а може й ще ближчій від США відстані, як ті мають проти СРСР в Туреччині та Греції.
Оскільки США, імпортуючи більшу частину кубинського цукру (основний експорт Куби), могли поставити Кубу у вкрай тяжке становище, заборонивши його експорт, то СРСР в лютому 1960 р. уклав з Кубою торговельну угоду, згідно з якою кубинський цукор реалізувався на радянському ринку. Радянський Союз надав Кубі кредит у 100 тисяч доларів, постачав Кубі нафту, обладнання, машини, хімічні речовини та інше необхідне. Кастро провів аграрну реформу, яка розповсюджувалась на американські великі компанії, зокрема на «Юнайтед фрут компані», що володіла 137 тисячами гектарів землі на Кубі. Він змістив проамериканські налаштованих чиновників і поставив нових, прихильних до революційного уряду.
Американська пихатість та тиск на Кубу мали для США негативні результати — Куба перетворювалась на соцдержаву.
1Умови були такі: 1) Утворення на Кубі тимчасового уряду з поміркованих супротивників режиму. 2) Батісті з родиною виїхати до США і оселитися у Дейтоні на власній вілі.
[2] Зробити так, щоб новий уряд не переслідував прихильників Батісти і вороже ставився до Кастро та його прихильників. 4) Через 18 місяців провести на Кубі вибори. (Див. Ю.ІІ. Гавриков. Куба: Страницві истории. — М., 1971, с. 125).
