Міжнародні відносини

Розрив між СРСР і КНР

В цей час в КНР готувались до найбільшого свята — 10-ти річного ювілею проголошення Китайської Народної Республіки.

Сполучені Штати були для КНР головним непримиренним ворогом. В період громадянської війни в Китаї вони всіляко допомагали гоміндану, після перемоги китайської революції не визнавали КНР, не допускали, щоб КНР зайняла належне їй місце в ООН, перешкоджали тому, щоб КНР вигнала гомінданівців з Тайваню і Пескадорсь- ких островів. 7 травня 1957 р. США уклали з гомінданівцями угоду, за якою Сполучені Штати розміщували на Тайвані атомні боєголовки. То був відверто ворожий акт проти КНР.

23 серпня 1958 р. кораблі КНР обстріляли острови Кемой і Мацу (Пескадорські острови). В США на це бурно реагували.

Хрущов був незадоволений діями уряду КНР. Роздмухування китайсько-американського конфлікту суперечило інтересам СРСР. Так само, як часті «серйозні попередження», які КНР безперервно робила правителям Тайваню («134-те серйозне попередження»). Але через деякий час, 19 вересня 1958 р., СРСР все ж виступив з заявою, що в разі атомного нападу на Китай СРСР дасть агресору відсіч тими ж засобами. Отже, СРСР був другом і союзником Китаю. В 1958 р. між СРСР і КНР були підписані договори про торгівлю і мореплавство (23 квітня), про технічну допомогу Китаю у будівництві та розширенні 47 китайських промислових підприємств (8 серпня).

Слід разом з тим відзначити, що на цей час у відносинах між СРСР і КНР з’явились певні негаразди. Вони мали як об’єктивні, так і суб’єктивні причини.

Безперечним було те, що рівноправних відносин між СРСР і КНР ніколи не було. Москва завжди твердо відстоювала принцип «старшого брата» стосовно як радянських республік, так і «братніх» соціалістичних держав. Тільки якщо у людських родинах старший брат бере на себе тягар піклування за братів менших, то Москва, навпаки, не лише командувала «молодшими братами», але і добряче оббирала їх. Так було і у відносинах між СРСР і КНР. Хоча слід зазначити, що СРСР багато чого віддав Китаю безкоштовно і на початку їх відносин зробив для КНР чимало. Але і тоді рука «старшого брата» відносно КНР відчувалась. Адже то був Сталін, перша особа в комуністичному світі. І Мао Цзедун Сталіну беззастережно підкорявся.

А от після смерті Сталіна Мао Цзедун, «друга» колись в комуністичному світі особа, тепер відчував себе першою особою. Він уважно стежив за тим, як у Москві безглуздо вовтузились між собою сталінські «соратники», серед яких він не бачив жодної видатної постаті, вибиваючи один у одного провідні місця. І коли з цієї невиразної маси проклюнувся Микита Хрущов, колишній сталінський блазень^[1], то ніякої поваги у «великого кормчого Мао» до першої радянської особи не було.

І вже тоді в Кремлі відчули це: Мао ставив себе над ними! Хоч вони — СРСР, Москва. Кремль.

Розвінчання Хрущовим Сталіна на XX з’їзді КПРС було сприйняте Мао Цзедуном негативно — адже він був китайським Сталіним! І заступив Сталіна, як він вважав, в комуністичному світі.

Але певний час ці підспудні течії не виходили назовні.

Вважаючи себе особою, яка тепер може «розвивати далі марксизм» (як це робили Ленін і Сталін), Мао Цзедун в 1958 р., розпочав «великий стрибок» — прискорену побудову комунізму шляхом створення «народних комун». Радянські «марксисти», преса КПРС розпочали непряму критику «відходу від марксизму», що було сприйнято Мао Цзедуном дуже гостро. І вже зовсім ворожим актом розцінили китайські керівники відмову Радянського Союзу від даної Китаю у жовтні 1957 року обіцянки допомогти Китаю оволодіти виготовленням атомної зброї: 20 червня 1959 р. СРСР «дав зрозуміти», що не передасть Китаю відповідних матеріалів.

З березня по вересень 1959 р. між КНР та Індією роздмухувався конфлікт через події в Тибеті. Туди з 1950 р. увійшли війська КНР і там була встановлена жорстка комуністична влада, яка неприхильно ставилась до будистських монастирів, монахів і їхніх порядків. 17 березня 1959 р. в Тибеті спалахнуло будистське повстання, яке було жорстоко придушено комуністичною владою. Далай-лама втік до Індії. Неру звинуватив КНР у порушенні індокитайської угоди про Тибет. На китайсько-індійському кордоні розпочались збройні сутички.

В цій критичній ситуації СРСР рішуче став на бік Індії. Більше того, 12 вересня 1959 р. СРСР уклав з Індією угоду, за якою він надавав Індії для здійснення п’ятої індійської п’ятирічки кредит у 1,5 млрд рублів. Такої великої суми КНР від СРСР ніколи не отримувала.

На той час в керівництві КНР були проведені певні зміни — прихильники СРСР, які схвалювали зміну його зовнішньополітичного курсу з наступу на капіталізм на мирне співіснування, були замінені на прихильників непримиренної боротьби проти США та світового імперіалізму.

А Хрущов якраз у період підготовки КНР до великого революційного свята — 10-го ювілею КНР, знаходився у Вашингтоні, і «милувався з президентом США Ейзенхауером», головою світового імперіалізму! І насмілився спізнитись на велике китайське революційне свято!^[2]

До того ж Хрущов привіз з собою нового радянського посла в КНР — Степана Червоненка на заміну колишнього радянського посла Павла Юдіна. Юдін був «поважною особою» — московським академіком, а Червоненко був для Мао Цзедуна простим периферійним партійним чиновником, який ще ніколи ніде послом не був^[3]. Це була ще одна «неповага» Хрущова до «великого Мао».

І коли Хрущов, зійшовши з трапа літака і широко розкинувши руки рушив до Мао Цзедуна (той особисто зустрічав Хрущова, як було встановлено протоколом), щоб обійняти китайського лідера, то... наштовхнувся на виставлений вперед кулак Мао.

Обійми не відбулись. Ворожий жест Мао Цзедуна красномовно свідчив, що розрив між КНР і СРСР фактично вже відбувся. Хоч телекамери цей жест не вхопили. І світ про цей розрив ще офіційно не дізнався.

Виникає питання: що було в основі цього розриву? Можна навести багато політичних і економічних факторів, які мали місце і могли стати причинами істотного погіршення радянсько-китайських відносин. Проте, за нашим переконанням, в радянсько-китайському конфлікті, як і в радянсько-югославському конфлікті 1948 р., головним був персональний фактор: невизнання радянським керівництвом «величі» Мао Цзедуна, його претензій на роль першої особи в комуністичному світі, «образлива поведінка» Хрущова щодо Мао і КНР, з одного боку, і невдоволення радянського керівництва тим, що китайський лідер «не шанобливо», не так як до Сталіна, ставиться до нього, Хрущова, з другого боку. Несхвальне ставлення до критики Хрущовим Сталіна, взагалі критичне ставлення Мао до Хрущова і породили ті «матеріальні фактори», які трактуються як провідні у погіршенні радянсько-китайських відносин. В країнах, де керівники були незмінними абсолютними диктаторами, такий поворот подій був цілком можливим.

Розрив між Радянським Союзом і Китаєм ставав загальновідомим поступово. В липні 1960 р. Москва відізвала з КНР радянських фахівців. Проте суперечки приховувались.

В листопаді 1960 в Москві відбувалась Нарада 81 комуністичних і робітничих партій. Робота йшла за зачиненими дверима, але дійшлі кореспонденти дізнались, що там точаться запеклі дискусії, лунають взаємні звинувачення. Спільну платформу знайшли за рахунок засудження світового імперіалізму, і Заключний акт прийняли одностайно. Але вже було відомо, що дружніх відносин між КПРС і КПК не було. На XXII з’їзді КПРС (17—31 жовтня 1961 р.), де була й делегація від КПК, було зрозуміло, що КПРС і КПК — не друзі, а противники: КПРС звинувачувала КПК у відході від марксизму у бік догматизму, а КПК обвинувачувала радянську компартію в ревізіонізмі.

Тепер Мао Цзедун відверто виступав як голова комуністичного руху, який зберіг чистоту марксистської теорії, якому й належить очолювати світовий комуністичний рух, боротись проти радянських ревізіоністських збочень.

На 1962 рік процес радянсько-китайського розриву вже не приховувався, завершився і став загальновідомим.

Всі види контактів між двома державами — економічні, торговельні, культурні, наукові і тим більше політичні — перервались. Взаємні звинувачення висловлювались відкрито. Мао Цзедун перекладав на СРСР відповідальність за всі китайські негаразди — за тяжке становище в китайський економіці, за привласнення Москвою китайських територій, тощо. Почались прикордонні збройні інциденти. У квітні—травні 1962 р. на радянсько-китайському кордоні відбулись серйозні сутички. Великі групи китайців переходили радянсько-китайський кордон, самочинно захоплювали пустуючі сибірські землі і оселялися там.

В 1964 р. Мао Цзедун заявив, що «СРСР вступив у змову зі США у боротьбі за світове панування». СРСР був разом із США зведений до ворогів КНР, був висунутий лозунг: «Завдавати удари двома руками» — проти СРСР і США. Мали місце висловлення китайських військових, що війна проти СРСР розпочнеться раніше, ніж війна між КНР і США.

8 1966 р. в КНР розпочалась так звана «культурна революція» й похід проти тих, хто не згоден з лівацьким курсом Мао Цзедуна, у тому числі і проти партійних і господарчих кадрів, залишків радянських прихильників. Зграї погромників, в основному з молоді, хун вей- біни, фізично розправлялися з ними як з ворогами.

Навесні 1969 року на прикордонній річці Уссурі, в районі острову Даманський, відбувся серйозний бій між китайцями та радянськими прикордонниками, в якому загинуло близько 800 китайських та 60 радянських солдатів. Це була небезпечна межа, яка могла привести до дуже серйозних наслідків.

Розрив між СРСР та КНР, встановлення між двома великими соціалістичними державами ворожих відносин був великою трагедією для світового соціалістичного табору Схід, хоч це всіляко намагалась приховати пропаганда обох цих держав. Єдиний могутній колись соціалістичний моноліт від Центральної Європи до найпівденнішої точки Південно-Східної Азії (В’єтнам) розколовся на дві ворожі частини. То, чого так боявся розпорошений геополітично «блоковий» Захід — подальшого просування соціалізму далеко за межі свого панування — не відбулось і тепер вже не могло відбутися. Соціалізм втратив силу і престиж, перетворився на двох великих павуків в банці. Правда, ще дуже небезпечних для Заходу «павуків».

9 вересня 1976 року вмер Мао Цзедун. Ще раніше, у січні того ж року, вмер його соратник, друга людина в КНР, Чжоу Еньлай. Їх наступники — президент КНР Хуа Гофен та віце-президент Ден Сяопін повели боротьбу проти «авантюризму» — не називався «великий Мао», а мались на увазі його тодішні найближчі живі прибічники, серед яких і дружина Мао Цзедуна. Їх судили і за вироком суду розстріляли. Але це не позначилось на радянсько-китайських відносинах — вони ще тривалий час лишались ворожими. Серед двох ворогів Китаю — США та СРСР останній вважався «ворогом №1».