Міжнародні відносини
Утворення «Руху неприєднання»
Виникнення наприкінці 50-х років значної кількості країн «третього світу», які отримали незалежність внаслідок звільнення від колоніалізму, викликало у ряду відомих політичних діячів ідею створення міжнародного об’єднання, яке б, як сказав Тіто, могло продемонструвати «великим державам, що вони не можуть більше самі тримати в руках долю світу». Головними ініціаторами створення «Руху неприєднання» були Неру, Тіто та Насер, їх вважають «батьками» цього «Руху». Хоча причини, якими керувались три «батька», були різними.
«Чистим» ідейним натхненником «Руху» був Неру, який стояв на філософських позиціях гандізму і виступав за мир і розрядку. Тіто, президент соціалістичної СФРЮ і керівник КПЮ, не міг приєднатись до блоку «Захід» з ідейних причин і не хотів більше повертатись до очолюваного Москвою блоку «Схід», де існував кремлівський диктат. Насер волів очолити ЛАД, зробити з нього централізоване об’єднання і звільнити арабські країни від західної залежності — він бачив в «Русі неприєднання» можливого союзника. Так чи інакше, ці три загальновідомі авторитетні діячі, до яких приєднались керівники Індонезії та Гани, розіслали запрошення більшості азіатських та африканських держав[1] [2] взяти участь у конференції, яка організовувалась в Бєлграді.
1—6 вересня 1961 р. в Бєлграді відбулась конференція 25 голів урядів країн, які започаткували «Рух неприєднання»2. Це було головною метою конференції. Крім того конференція засудила політику військово-політичних блоків, гонку озброєнь, створення міжнародної напруженості.
Більшість її учасників вважали, що відповідальність за це несуть пев- ною мірою СРСР та США. Тому конференція передала відповідну відозву президентові Дж. Кеннеді і М. Хрущову.
В цілому конференція засудила колоніалізм, підтримала принцип мирного співіснування, виступила за ліквідацію економічної нерівності у світі.
Особливістю «Руху неприєднання» було те, що він, виступаючи проти створення блоків, сам не створив а ні Статуту, а ні будь-яких відповідних документів, які б визначали його мету, завдання та структуру. Було встановлено, що головні програмні документи прийматимуться на конференціях «Руху», які скликатимуться регулярно (відбулись в Каїрі — в 1964 р., в Лусаці — в 1970 р., в Алжирі — в 1973 р., в Коломбо — в 1976 р., в Гавані — в 1979 р. і т. ін.) Країна, де відбувалася конференція, ставала координатором «Руху», а її керівник — головою «Руху». На конференціях «Руху» країни-учасниці мали бути представлені головами держави або уряду. Для обговорення важливих міжнародних проблем, що можуть виникати, скликаються конференції міністрів закордонних справ. Документи, прийняті на форумах «Руху», мали рекомендаційний характер.
З 1981 р. щорічно 1 вересня святкується як День «Руху неприєднання».
В наступний, другий період деколонізації (1955—1965 рр.), коли відбувалось бурхливе зростання кількості африканських країн [3], що визволилисьвиділилось континентальне об’єднання — Організація африканської єдності перша її Асамблея відбулась в Каїрі 17—21 червня 1964 р.). Вона виступила з Декларацією про оголошення Африки без’ядерною зоною і домоглась прийняття Генеральною Асамблеєю ООН 3 грудня 1965 р. Декларації про перетворення Африки в без’ядерну зону.
Проте кількісне зростання країн «третього світу», які входили до «Руху неприєднання», їх економічна та політична слабкість, яка примушувала їх орієнтуватись на допомогу великих держав з різних блоків, призводила до того, що на форумах «Руху неприєднання» були випадки зіткнення з політичних питань.
[1] Не були запрошені держави «третього світу”, які входили до СЕАТО або знаходились у прямій залежності від одного з двох біполярних військово-політичних блоків.
