Міжнародні відносини
Нарада в Коломбо
За перший період деколонізації (1945—1955 рр.) від колоніального гніту зуміла звільнитись більшість азіатських країн та деяких арабських країн Африки[1]. В наступний, другий період (1955-1965 рр.) національно-визвольна боротьба з локальної перетворилась на глобальну, поширилась майже на всі країни Африки. Спроба урядів країн-метро- полій придушити боротьбу колоніальних народів збройною силою хоч і коштувала народам колоній величезних жертв, колонізаторам успіху не принесла. Колонізатори зіткнулись з організованим політичним опором, який ставив їх перед дилемою обрання нового, більш ефективного методу збереження якщо не повного свого панування в колоніях, то принаймні свого «особливого впливу» там. Методи ці були різними: Великобританія використала для цього Британську співдружність (тепер це вже стала просто Співдружність). У Франції де-Голль, переконавшись у неможливості зберегти колоніальну імперію методом застосування сили, оголосив колонії «заморськими територіями Франції»[2] і т. ін.
Але попри все колонії здобували державну незалежність, перетворювались на юридично повноправних суб’єктів міжнародних відносин і могли самостійно обирати шляхи свого подальшого розвитку — «правого» чи «лівого». А тривале перебування в колоніальній залежності залишило у колоніальних народів негативне ставлення до колишніх колонізаторів. І те, що Радянський Союз постійно виступав проти колоніалізму, створювало для країн Заходу загрозу переходу країн «третього світу» — так з рештою стали називати країни Азії, Африки та Латинської Америки, які завоювали національну незалежність — на шлях «лівого» розвитку. Проблема боротьби між Заходом і Сходом за країни «третього світу» стала займати основне місце в міжнародних відносинах.
Країни, що звільнились від колоніалізму, тяглися до спілкування між собою. Однією з помітних зустрічей була нарада прем’єр-міністрів п’яти значних азіатських країн — Індії, Пакистану, Бірми, Індонезії та Цейлону, яка відбулась 28 квітня — 2 травня 1954р. в Коломбо (Цейлон). Обговорювалось досить актуальне на той час питання про Індокитай, а також про підготовку до скликання широкої конференції країн Азії та Африки для обговорення найбільш важливих для них проблем.
Нова зустріч «країн Коломбо», як стали іменувати п’ятірку названих держав, відбулась в Богорі (Індокитай, неподалік від Джакарти) 28—29 грудня того ж року у зв’язку із підписанням угоди про створення блоку СЕАТО. З п’яти «країн Коломбо» чотири (всі окрім Пакистану) утримались від участі в цьому військово-політичному блоці, куди входили такі великі західні держави— колонізатори як США, Великобританія та Франція — останні нещодавно запекло боролись за збереження колоніалізму. Це підштовхувало «країни Коломбо» до скликання вищезгаданої азіатсько-афиканської загальної конференції, і вона відбулась в Бандунзі.
