Міжнародні відносини
Троїста агресія проти Єгипту
Поруч з офіційним розвитком подій навколо націоналізації Суець- кого каналу йшов неофіційний їх розвиток. Великобританія і Франція готувались до застосування сили проти Єгипту: рішення про це було прийнято ще наприкінці липня. В Англії була проведена мобілізація 20 тис. резервістів, Франція дислокувала війська на Кіпрі. Обидві країни вели таємні переговори з Ізраїлем про спільні дії. Хоча обом сторонам було відомо, що США ставиться до збройного вирішення питання негативно через небажання псувати відносини з арабами — володарями нафтових покладів.
В ніч на 30 жовтня 1956р. ізраїльські війська напали на Єгипет — почалась друга арабо-ізраїльська війна. Вона мала стати приводом для застосування Великобританією і Францією збройних сил проти Єгипту. Привід зразу знайшовся: обидві великі європейські держави 30 жовтня поставили Єгипту та Ізраїлю ультиматум: відвести війська від каналу на відстань 16 кілометрів. Ізраїль виконав вимогу, Єгипет — ні. (Причин дві: канал — власність Єгипту і ніхто йому не має диктувати, що йому робити; Єгипет відведе війська, а Ізраїль захопить канал). Це був привід, необхідний для збройного втручання Великобританії та Франції.
Але таке втручання було не узгоджене з Сполученими Штатами і йшло в супереч з їх інтересами.
Того ж дня США в Раді Безпеки висунули проект вирішення близькосхідної кризи: виведення ізраїльських військ за демаркаційну лінію і не застосування сили Великобританією і Францією. Але — безпрецедентний факт — Великобританія і Франція наклали вето на американський проект. Наступного дня, 31 жовтня 1956 р. Великобританія і Франція почали воєнні дії проти Єгипту. Мета їх нападу на Єгипет полягала в тому, щоб узяти в свої руки канал, домогтися відставки Насера і вирішити Суецьке питання на свою користь.
2 листопада надзвичайна сесія Генеральної Асамблеї ООН винесла рішення про припинення вогню у війні на Близькому Сході (проти голосували Великобританія, Франція, Ізраїль, Австралія і Нова Зеландія). Але воєнні дії продовжувались: британська та французька авіація бомбардувала Александрію, Каїр, міста у зоні каналу. 5 листопада анг- ло-французькі сили висадились в районі Порт-Саїда і розпочали окупацію каналу.
Того ж дня, 5 листопада 1956р. Радянський Союз направив Великобританії, Франції та Ізраїлю ультимативну вимогу негайно припинити воєнні дії. Перших двох він сповіщав, що СРСР перейнятий їх рішучістю, а в разі продовження ними агресії «з допомогою застосування сили завдати нищівного удару агресорам і відновити мир на Близькому Сході». Ізраїль було попереджено про те, що супереч ультимативній вимозі, буде поставлено питання про саме існування цієї держави.
Через 22 години після вручення головам уряду Великобританії і Франції радянського послання воєнні дії припинились. Обидві держави побоювались — розлючений подіями в Угорщині[1], імпульсивний Хрущов може здійснити загрозу.
6 листопада президент Ейзенхауер також виступив із вимогою припинення воєнних дій. Це вже нагадувало підрив єдності в НАТО.
Наступного дня Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про направлення в Єгипет міжнародних сил ООН для контролю за виведенням з його території збройних сил трьох держав-агресорів, репутації яких могла виникнути загроза. Імідж Єгипту та його президента Насера, навпаки, надзвичайно зріс. Більшість арабських країн розірвали дипломатичні відносини з «своєю традиційною покровителькою» Великобританією, Францією, та з Ізраїлем і в подальшому їх не встановлювали.
