Міжнародні відносини
Спроба повернути Югославію до соцтабору
Відомо, що для радянських «марксистів» організований опір, який здійснив Захід соціалізму, був неприємною несподіванкою. Адже, за Леніним, капіталізм, який «загнивав» ще наприкінці XIX ст., мав вже остаточно «згнити».
І хоч Ленін збирався «взяти капіталізм за горло» щойно для цього виникне слушний момент, Радянському Союзу в умовах рішучого наступу Заходу доводилось в цей час бути «миролюбцем» і закликати Захід до миру.
СРСР за допомогою компартій організував Всесвітній рух прихильників миру[1], який представлявся як широкий всесвітній громадський рух проти «підпалювачів війни», організаторів «агресивних блоків» — НАТО, СЕАТО і таке ін. Радянський Союз де міг виступав з «миролюбними пропозиціями». На 6-їй сесії Генеральної Асамблеї ООН 8 листопада 1951 р. СРСР запропонував підписати Пакт миру між п’ятьма великими державами[2]. 31 березня 1954 р. радянський уряд висловив готовність «розглянути питання» про вступ СРСР до НАТО. 23 січня 1956 р. СРСР запропонував уряду США укласти з Радянським Союзом договір про дружбу та співробітництво. 17 квітня 1956 р. був розпущений Комінформ, що також слід було розглядати в цьому контексті[3].
Все це Захід розглядав як пропагандистські заходи, якими вони насправді і були.
Радянський Союз намагався скористатись слушною нагодою - святкуванням 40-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції — на свято до Москви з’їхались представники більшості компартій світу — щоб об’єднати їх на свою підтримку. 14—16 листопада 1957 р. в Москві відбулась Нарада представників комуністичних і робітничих партій соціалістичних країн, а 16—19 листопада — Форум представників комуністичних і робітничих партій 64-х держав світу. Хоч все це проходило зовні пристойно — компартії демонстрували єдність у підтримці соцтабору, прагненні до миру і у засудженні «імперіалістичних підпалювачів війни», вже на останньому комуністичному форумі позначились «тривожні тенденції» — були розбіжності в оцінці як внутрішніх, так і міжнародних подій в соціалістичному таборі. Впевненості на абсолютну підтримку західних компартій у випадку серйозної кризи в міжнародних відносинах або, тим більше, війни у Радянського Союзу не виникло.
Отже, становище на міжнародній арені, всупереч бравурним оцінкам радянської пропаганди, було не на користь соціалістичного світу.
[1] Перший „Всесвітній конгрес прихильників миру» було проведено в Парижі-Празі у квітні 1949 р. На ньому був створений Постійний комітет Всесвітнього конгресу прихильників миру, який очолив відомий французький фізик, комуніст Жоліо Кюрі. Була заснована «Міжнародна премія миру», що становила 100 тис. доларів. Періодично скликались «конгреси миру». На другому „конгресі миру» в Варшаві в 1950 р. була заснована «Всесвітня рада миру». Проте Захід ставився до всього цього як до чисто комуністичної акції і великої популярності у світі Рух не мав.
