Міжнародні відносини
Події в Польщі та Угорщині в 1956 р.
Те, що відбулось в Польщі та Угорщині восени 1956 р. зовсім звело нанівець «дух Женеви». Викриття Хрущовим на XX з’їзді «культу особи» Сталіна мало для Радянського Союзу і негативний бік. В країнах народної демократії люди, незадоволені соціалістичним ладом, (а таких було ох, як багато) природно поставили питання: а що ж робила їхня компартія для викриття всіх тих злочинів, про які говорив Хрущов? Вона ж підтримувала ці злочини! А далі гасла: «Геть комуністів!» А подекуди навіть: «Бий комуністів!».
У Польщі першим кроком «десталінізації» стала реабілітація засуджених колишніх партійних керівників, зокрема Ладислава Гомулки. 28 червня 1956 р. у Познані вибухнуло повстання проти прорадянського режиму, в якому крім інтелігенції брали активну участь робітники. Його придушили збройними силами. Але 19—23 серпня відбулись події, які були сприйняті, як державний переворот — зміна польського керівництва. Прибулі до Варшави Хрущов, Молотов, Каганович та Мікоян змушені були змиритись з тим, що відновлений в партії та кооптований до складу ЦК ПОРП Гомулка був обраний першим секретарем ЦК ПОРП. Інші репресовані «ліберали» також увійшли до складу політбюро. Маршал Рокоссовський[1] був виведений з складу політ- бюро, позбавлений посади міністра оборони і поїхав з Польщі.
Проте сподівання на відхід Польщі від Москви були марними. Нове комуністичне керівництво боялось в разі втрати підтримки великого сусіда позбавитись земель по лінії Одер—Нейсе, і 18 листопада 1956 р. підписало в Москві договір про радянсько-польські відносини, який передбачав фінансову допомогу Польщі і залишення на її території радянських військ.
Набагато важчі ускладнення відбувались в Угорщині. Сильна політична опозиція, яку тут не знищили, очолювана групою «гурток Пе- тефі», підняла народ на боротьбу проти комуністичних порядків. 23 жовтня 1956р. в Будапешті вибухнуло збройне повстання. Угорська армія частково перейшла на бік повстанців. Протягом тижня повстання охопило всю країну. Повстанці висунули ряд серйозних вимог, серед яких була вимога виведення з країни радянських військ. І 31 жовтня радянські війська залишили Будапешт. Ще раніше Москва усунула від керівництва Угорщиною спочатку керівника компартії Матіаса Ра- коші, потім його наступника Ерне Гере, обвинувативши їх в серйозних помилках та порушенні комуністичних догм.
Після цього голова угорського уряду Імре Надь оголосив про скасування комуністичного режиму, ліквідацію комуністичної партії, вихід Угорщини з Варшавського пакту та проголошення її «нейтральною державою». Надь звернувся до ООН та країн Заходу з проханням про захист Угорщини від Радянського Союзу. Кордони Угорщини були відкриті для представників Заходу, численна кількість їх линула в країну. З угорського уряду були виведені майже всі комуністи. «Радянські керівники не мали іншого способу розв’язати проблему — хоч би які моральні та психологічні наслідки мав цей спосіб, — як придушити революцію силою», — пише з цього приводу Жан-Батіст Дюрозель[2]. На початку листопада радянські війська були знову введені в Угорщину і 4 листопада розпочали збройне придушення угорського повстання. Воно було жорстоко придушено збройною силою. Причини його виникнення радянське керівництво пояснювало серйозними помилками «кліки Ракоші-Гере», головними винуватцями повстання були названі Імре Надь і кардинал Міндсенті. Їх було розстріляно. Угорську партію трудящих (так іменували угорську компартію) було перейменовано на Угорську соціалістичну робітничу партію. На чолі її був поставлений Янош Кадар. Він же очолив угорський уряд.
Захід, хоч і засуджував СРСР за придушення «угорської революції», втрутитись в події не наважився через ряд причин. Головними з них були дві. По-перше, у той час головну увагу Заходу привертали події на Близькому Сході, де Єгиптом був націоналізований Суецький канал, виникла друга арабо-ізраїльська війна та британсько-французька інтервенція проти Єгипту, що могло спричинитися надзвичайно серйозним світовим конфліктом[3]. По-друге, Захід все ж вважав Угорщину зоною радянського впливу, і в умовах володіння Варшавським блоком атомною зброєю не наважувався без серйозної підготовки втручатись в події.
Разом з тим, польські і угорські події продемонстрували, що СРСР не збирається змінювати своїх відносин з країнами Східної та Південно-Східної Європи і буде й далі ставиться до них, як до своїх сателітів.
