Вступ ФРН до НАТО і створення ОВД, що організаційно завершувало розподіл світу на два протилежних військово-політичних блоки, накопичення невирішених міжнародних проблем світового значення створювало небезпечну міжнародну ситуацію. Наявність в обох блоках засобів масового знищення загрожувало в разі серйозного між ними збройного конфлікту знищенням людства. Розуміння цього керівництвом обох блоків спонукало до зустрічі голів урядів великих держав для обговорення найбільш гострих міжнародних проблем. Тим більше, що зміна керівництва в СРСР давала керівникам Заходу надію на можливість досягнення позитивних наслідків.

Отже, через 10 років після Ялти і Потсдаму керівники урядів чотирьох великих держав — Д. Ейзенхауер, А. Іден, Е. Фор і М.Хрущов (і з ним М. Булганін) 18—23липня 1955р. зустрілись в Женеві1. На нараді передбачалось обговорити широке коло питань. Предметом обговорення стали три проблеми: 1) Європейська безпека та об’єднання Німеччини. 2) Розброєння. 3) Взаємовідносини між Заходом і Сходом.

Обговорення, як завжди, йшло важко. В німецькому питанні, яке тоді вважалось головним, представники Заходу знову настоювали на загальних виборах, що було рівнозначно приєднанню НДР до ФРН та на участі Німеччини в НАТО. СРСР, підкреслюючи існування двох німецьких держав, настоював на нейтральному статусі об’єднаної Німеччини. Зрушити з місця питання не вдалося.

При обговоренні питання про роззброєння, яке практично мало зводитись до скорочення озброєнь та заборони атомної зброї, представники Заходу ухилились від розгляду радянських пропозицій, зокрема, щоб чотири держави зобов’язувалися не використовувати ядерної зброї і закликали до цього інші держави.

В питанні взаємовідносин між Заходом і Сходом були прийняті мало значущі зобов’язання: постійно проводити усунення перешкод для вільного спілкування, заохочувати країни та народи до вільного обміну і контактів.

Представники Заходу відмовились обговорювати питання про прийняття КНР до ООН, а СРСР — обговорювати становища в країнах Східної Європи. Досягти більш ґрунтовних і конкретних рішень [1] учасники наради доручали своїм міністрам закордонних справ, які мали зібратись для цього в Женеві в жовтні 1955 р.

Мізерність досягнутих на нараді офіційних результатів могла певною мірою компенсуватись змістом розмов учасників в кулуарах. Там Ейзенхауер сказав Булганіну, голові радянського уряду, що США ніколи не нападуть першими на Радянський Союз, не вестимуть агресивних воєн. А. Булганін сказав, що вірить американському президенту.

Відповідна нарада міністрів закордонних справ відбулась в Женеві 27 жовтня — 16листопада того ж року і не просунулась вперед при розгляді вказаних питань.

Проте сам факт скликання вказаних нарад, спілкування між собою після десятилітньої перерви найвищих посадових осіб двох блоків посилив надію на розрядку міжнародної напруги, на зміну «холодної війни» мирним співіснуванням, породив «дух Женеви».

На жаль, ненадовго. 30 грудня 1955 р. президент Ейзенхауер у традиційному новорічному посланні американському народу заявив, що звільнення соціалістичних країн було і буде головною метою зовнішньої політики США.


[1] Ідея скликання такої наради належала У. Черчіллю, до якої у травні 1954 р. приєднався тодішній британський прем’єр-міністр Іден, а скоро на це погодився і Молотов.