Міжнародні відносини

РОЗДІЛ 3. Подальше формування європейської інтеграції

Подальший розвиток європейської інтеграції стимулювався, з одного боку, бажанням «європеїстів» посилити самостійну роль західноєвропейських держав перед американською лінією на уніфікацію Заходу під американським керівництвом, а з другого, до економічної інтеграції підштовхувала проблема розвитку науковомістських галузей сучасної промисловості — атомної енергетики, ракетобудування і т. ін. Використання атомної енергії в промислових цілях вимагало міжнародного співробітництва і в 1953 р. у Відні була утворена Міжнародна агенція з атомної енергії, а в 1954 р. у Женеві — Європейська рада з ядерних досліджень. Найбільшу зацікавленість у цьому напрямі проявляла Франція, яка намагалась наздогнати в атомному озброєнні інші ядерні держави і бачила в цих установах можливість спільного фінансування виготовлення французької атомної бомби. Що стосується ФРН, то не маючи прав на виготовлення ядерної зброї, та виявляла особливу зацікавленість у розширенні економічної інтеграції.

В червні 1955 р. в італійському місті Мессіна конференція міністрів закордонних справ «малої Європи» («шістка», що складала ЄОВС) розглянула меморандум Бейена (Нідерланди) — Спаака (Бельгія) — Беха (Люксембург), який висував новий етап європейської інтеграції. Згідно з ним було прийнято рішення про утворення двох додаткових до ЄОВС інтеграційних об’єднань «шістки» — спільного ринку та євратому, що відкривало новий етап європейської інтеграції.

Утворений після завершення роботи конференції Міжурядовий комітет експертів на чолі з Спааком виробив в Брюсселі і представив у травні 1956 р. проекти цих об’єднань. 25 березня 1957р. в Римі шість держав — Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург, підписали договори про створення двох нових міжнародних державно-монополістичних об’єднань — Європейського економічного співтовариства («Спільний ринок») та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатому). Обидва договори були безстроковими і набрали чинності 1 січня 1958 р.

Договір про створення ЄЕС («Спільний ринок») передбачав цілковите економічне зближення держав-учасників шляхом скасування митних зборів та кількісних обмежень на ввіз та вивіз товарів і встановлення спільного митного тарифу та торговельної політики щодо третіх країн, вільне пересування людей, робочої сили, послуг та капіталів, проведення спільної політики в галузі сільського господарства і транспорту, зближення законодавства держав «шістки» для забезпечення функціонування Спільного ринку.

Програма мала здійснюватись поступово протягом 12 років в три етапи — 1958—1961, 1962—1965 і 1966—1969 рр. Передбачалось утворення Європейського соціального фонду та Європейського інвестиційного банку з капіталом в 1 мільярд доларів.

Метою договору про ЄЕС було: шляхом зближення економічної політики держав-учасниць домогтися інтенсивного розвитку економіки, її стабільності та зростання життєвого рівня населення.

Договір про створення Євроатому ставив за мету вирішення проблем №1 енергетичних ресурсів, викликану новими вимогами науково-технічної революції.

Органами управління новостворених інтеграційних об’єднань були: Рада міністрів (окрема для «Спільного ринку» та Євроатому), Асамблея і Суд (єдині для ЄОВС, «Спільного ринку» та Євроатому). Відбулись зміни в керівних органах ЄОВС: його Верховне керівництво скасовувалось, а головним органом ставала Рада міністрів.

Більшість країн Західної Європи не наважувались на таку радикальну інтеграцію. Відхилилась від неї Великобританія, яка вбачала в ній загрозу обмеження власного суверенітету і її «особливих стосунків» з країнами Співдружності. Хоча британський уряд розумів, що здійснення умов «Спільного ринку» та Євроатому обмежить її економічні інтереси на континенті. Між Великобританією та «шісткою» велись тривалі переговори про можливість вступу Великобританії до цієї інтеграції. Але британські умови — ні спільних митних тарифів, ні спільної економічної та соціальної політики — не відповідали інтересам «шістки».

Великобританія зробила спробу створити інше європейське економічне об’єднання — Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЕАВТ).

4 січня 1960 р. в Стокгольмі з її ініціативи відповідну угоду підписали сім європейських держав: Великобританія, Австрія, Данія, Норвегія, Швеція, Швейцарія, Португалія («сімка»). Чинності договір набув 3 травня 1960 р. Асоційованими членами ЄАВТ стали Фінляндія та Ісландія. Метою «сімки» було забезпечення вільної торгівлі промисловими товарами всередині блоку без зміни економічної та соціальної політики держав-членів. Керівними органами ЄАВТ стали Рада міністрів, на яку покладався контроль за виконанням умов угоди, та Секретаріат, що мав виконувати технічні функції. Місцем їх перебування була Женева.

Але конкуренції з «шісткою» «сімка» не витримала. Частка торгівлі ЄЕС в країнах ЄАВТ все зростала. Виникла загроза економічної ізоляції Великобританії від економіки континентальної Європи і встановлення там торгівельної першості «вісі Франція — ФРН». І тоді 9 серпня 1961 р. Великобританія, а за нею інші держави «сімки» подали заявку на вступ до ЄЕС.