Міжнародні відносини
Друга Берлінська криза
До спроб Радянського Союзу врегулювати німецьку проблему щоб запобігти вступу ФРН до НАТО приєдналась НДР. У січні 1952 р. Народна палата НДР запропонувала бундестагу розпочати переговори про об’єднання країни. У відповідь бундестаг запропонував фактично Східній Німеччині приєднатись до ФРН: ввести на території НДР Основний закон ФРН. Подальші спроби в цьому напрямку також не дали результату.
У день підписання західними державами і ФРН Загальної угоди (Боннський договір), 26 травня 1952 р., уряд НДР сповістив про рішення створити між НДР та ФРН «заборонну зону» — кордон з колючим дротом, вартою та патрулями. Можливість об’єднання Німеччини відсувалась на невизначений далекий термін.
А рівень життя у «двох Німеччинах» був різним. Хоча в НДР він був, мабуть, вищим, ніж в інших країнах народної демократії, з рівнем життя у ФРН та Західному Берліні, які отримували величезне доларове «підживлення» від США, його порівняти було неможливо. І в ті часи, коли між НДР і ФРН не було кордону і Західний Берлін не був щільно відділений від Східного Берліну, процес іммігрування східних німців на Захід був помітним і значним. Західний Берлін був «виставкою» для східних німців: він демонстрував, як повинні жити громадяни переможеної Німеччини у післявоєнному світі, коли їх підтримує Захід.
Смерть Сталіна і «штовханина» в СРСР у боротьбі за керівні посади (між Маленковим, Берією, Хрущовим та Булганіним) породила у європейському соціалістичному таборі певну надію на пом’якшення радянських «обійм» щодо держав-сателітів. Наприкінці травня 1953 р. в Чехословаччині, в містах Пльзен та Острава, виникли заворушення[1]. А 16—17 червня того ж року спалахнуло антирадянське повстання у Східному Берліні, столиці НДР. Воно розповсюдилось на більшу частину країни, зокрема на найбільші міста НДР — Лейпциг та Дрезден. Радянський Союз придушив обидва виступи збройними силами — інших «аргументів» в нього не знайшлось. Ідеологічним обгрунтуванням збройного втручання був висунутий «соціалістичний інтернаціо- налізм»[2].
Антирадянським виступам в Берліні радянська сторона намагалась надати характеру «внутрішніх подій»[3], з чим навряд чи можна погодитись. Хоч події відбувались у Східному Берліні, вони мали відголос і в Західному Берліні, поглиблюючи Берлінську кризу, загострюючи німецьку проблему.
[1] Причиною заворушень в Чехословаччині була грошова реформа, що обібрала трудящих.
[2] Співчуття і допомога робітничого класу західних держав революційним подіям в Росії в період Жовтневої революції і громадянської війни були названі “пролетарським інтернаціоналізмом”. За цією термінологією збройне придушення Радянським Союзом спроб скинути соціалістичний лад в зарубіжних соціалістичних країнах кваліфікувалось як “соціалістичний інтернаціоналізм”, а пізніше — як “доктрина Брежнєва”.
[3] І сьогодні деякі автори не розглядають їх, як подію міжнародного порядку.
