Міжнародні відносини

Перша післявоєнна зміна влади у супердержавах

На президентських виборах в США в листопаді 1952 р. переміг кандидат від республіканської партії Дуайт Ейзенхауер. Уславлений генерал під час виборчої компанії жорстко критикував Трумена за його політику «стримування». На думку Ейзенхауера, вона була не ефективною і не призвела до стримування комунізму: адже комуністичні режими встановились в країнах Східної Європи, в Східній Німеччині, Китаї, йшли воєнні дії з комуністичними режимами в Кореї та у В’єтнамі, і далеко не на користь Заходу. Прийшовши у Білий дім, Ейзенхауер заміст доктрини «стримування» оголосив доктрину «відкидання» комунізму, заявив, що метою його життя є визволення країн Східної Європи від комунізму, а стратегією США буде «масована відплата». Це означало, що в разі подальших спроб СРСР просувати комунізм за межі свого панування, на територію «свободного світу», відсіч буде рішуча і буде даватись не лише там, де це відбувається, (як було досі в Кореї та В’єтнамі), а удари будуть наноситись по головним центрам Радянського Союзу з метою знищення нападника. Призначений Ейзенхауером на посаду державного секретаря Дж. Ф. Даллес проголосив проведення зовнішньої політики «балансування на межі війни». Це загрожувало значно загострити міжнародні відносини на їх головних напрямках.

Невдовзі істотніх змін зазнало керівництво Радянського Союзу: 5 березня 1953 р. помер Й.Сталін. Захід сприйняв це як можливість змін у зовнішній політиці Радянського Союзу щодо намагань просунути соціалізм за межі радянського впливу. 16 квітня Ейзенхауер у своїй промові, зокрема, сказав: «Весь світ знає, що зі смертю Сталіна скінчилась певна епоха». І в СРСР були зацікавлені, щоб на Заході так думали: 25 квітня газета «Правда» передрукувала промову Ейзенхауера. Ряд дрібних радянських дипломатичних ходів підтверджував це.

Хоча, можливо, що сам Сталін внаслідок певних подій (корейська війна, доктрина «масованої відплати», відставання СРСР від Заходу з ряду економічних та військових питань) наприкінці життя, змушений був змінити деякі свої більш ранні теоретичні постулати. У жовтневому номері часопису «Більшовик» 1952 р. була надрукована стаття Сталіна, де була теза, що кінцева перемога комунізму не вимагає неодмінно збройного конфлікту. У виступі Сталіна на XIX з’їзді КПРС (5—14 жовтня 1952 р.) можна було помітити певну переорієнтацію з політики «наступу на капіталізм» на політику «мирного співіснування».

Але Сталін помер.

У перших кроках радянського «колективного керівництва» можна було помітити намагання «десталінізації». Проте настрої у певних американських урядових колах, з одного боку, і помітне політичне загострення в радянських країнах-сателітах, з другого, спонукала нове радянське керівництво діяти за звичними сталінськими методами.

В США незалежно від приналежності до двох провідних політичних партій — демократів та республіканців з’явились дві протилежні течії: «яструби» та «голуби». Перші, пов’язані з військово-промисловим комплексом, вважали за потрібне проводити відносно СРСР політику «з позицій сили». Другі, помірковані, вважали небажаним залучення США у тоталітарні світові конфлікти і виступали за покращення радянсько-американських відносин. В залежності від зміни міжнародної ситуації переважав то перший, то другий напрямок.

А розвиток подій на міжнародній арені не сприяв розрядці. Німецька та австрійська проблеми, різке загострення відносин у соц- таборі, воєнні події на Близькому Сході, інші міжнародні ускладнення вели до подальшого загострення міжлокового протистояння.

Хоча були серйозні обставини, що спонукали США знижувати накал у радянсько-американських відносинах і йти на спробу пом’якшення відносини між двома супердержавами.