Міжнародні відносини

Початок європейської інтеграції

Європейська еліта, яка століттями вважала Європу епіцентром світу, цитаделлю світової цивілізації і культури, наприкінці XIX ст. змушена була змиритись з появою у далекій Північній Америці, в колишніх колоніях з населенням різного походження та кольорів шкіри могутньої Американської держави. До другої світової війни американський ізоляціонізм заспокоював Європу тим, що Америка не претендує на втручання в справи. Втім вже тоді плани Дауеса і Юнга, деякі інші моменти давали зрозуміти, що доктрина Монро не врятує тепер Європу від просування американських інтересів на Європейський континент.

З іншого боку, після Першої світової війни поява на євроазійсь- кому просторі величезної соціалістичної держави — Радянського Союзу не могла залишити байдужими керівників країн Західної Європи. За тих умов у післявоєнній Західній Європі в 20-х роках виникли інтеграційні плани створення «Об’єднаної Європи» — «Панєвропейський союз» (1923 р.), «Європейський федеральний союз» (1929 р.). Крім чисто внутрішніх причин — кризове становище європейської економіки, інтеграційні плани стимулювались уявною загрозою з боку Радянського Союзу, а з другого боку, і протидією зазіхання США на домінування в певних європейських справах.

Проте інтеграційні плани і ініціативи в Західній Європі до другої світової війни не давали істотних результатів — більшість створених об’єднань швидко зникали.