Міжнародні відносини
РОЗДІЛ 9. Післявоєнні зміни на Близькому Сході
Регіон Близький Схід в сучасному розумінні неоднозначний. Гео- політично він охоплює Північно-Східну Африку (Єгипет), країни Аравійського півострова та Перської затоки. Проте практично до проблем Близького Сходу часто відносять усі арабські проблеми, хоч арабський світ далеко виходить за вказані межі. В Африці арабських країн шість і вони охоплюють всю Північну Африку: це Марокко, Алжир, Туніс, Лівія, Єгипет та Судан. На Аравійському півострові це: Палестина (якої, як держави зараз немає, а натомість існує єврейська держава Ізраїль та окуповані нею палестинські землі), Ліван, Сирія, Саудівська Аравія, Йорданія, та ін.; у Західній Азії — Ірак, Гази, Йемен, Маската, Кувейт, Бахрейн, Катар, Аден, Об’єднані Арабські Емірати[1]. Арабське населення є в Ірані, Туреччині, Афганістані, Ефіопії, Сомалі, Занзібарі, Східній Африці. В цілому араби в середині минулого століття (1958 р.) нараховували 88 млн 125 тис.
Арабські країни розташовані на дуже важливих геополітичних напрямках — тут пролягають дуже важливі міжнародні комунікації — морські (Суецький канал), сухопутні, повітряні. Тут знаходиться комора світових запасів нафти: за відомостями 50-х років минулого століття в арабському регіоні міститься 60 % розвіданих запасів нафти капіталістичного світу.
Проте доля не пестила арабські народи. До Першої світової війни це колонії, після, неї — підмандатні території Англії та Франції (що мало відрізнялось від колоній). Після другої світової війни статус підмандатних територій змінився на статус «системи опіки». І більшість народів арабських країн розпочали боротьбу за незалежність. Кільком з них вдалося здобути незалежність скоро після закінчення війни, ще в першу хвилю розпаду колоніальної системи: після запеклої боротьби Франція змушена була в 1946 р. вивести свої війська з Сирії та Лівану[2] . У 1946 р. Великобританія надала незалежність Йорданії.
Світові поклади нафти як магнітом притягували до Близького сходу розвинуті капіталістичні держави, в першу чергу Великобританію і США. «Чорне золото», що фонтаном било тут із землі, коштувало в Саудівській Аравії у 8 разів дешевше за тону, ніж в США, в Іраку — в 10 разів, а в Кувейті — у 20 разів. США законсервували свої досить потужні нафтові родовища і готувались перетворювати свої гроші, яких в них вистачало, на «нафтодолари», зберігаючи свої нафтові запаси для наступних поколінь. Головними суперниками США тут були британці, але американці зуміли за досить короткий час змістити їх[3]. Проте коли йшлося про загрозу їх нафтовим інтересам, то обидві держави здебільшого виступали спільним фронтом. Особливо, якщо ця загроза якимось чином йшла з боку комуністичного світу.
[1] Об’єднані Арабські Емірати утворились у 1972 р. і складаються з еміратів: Оман, Договірний Оман, Абу-Дабі, Дубай, Шарада, Рос-ель-Хайма, Фуджайра, Аджман, Умм-ель- Кайван.
