Міжнародні відносини
Становлення КНР у світових міжнародних відносинах
Перемога комуністичного ладу в Китаї, одній з п’яти великих держав світу, була найбільшим ударом по політиці «стримування» США, найбільшою поразкою зовнішньої політики США у післявоєнний період. Сполученим Штатам було тяжко усвідомити свою поразку в Китаї, і вони робили все, що від них залежало, аби не визнавати КНР, позбавити комуністичний Китай права зайняти місце великої держави світу, підтримували політичний труп — гомінданівський уряд на Тайвані, намагались всупереч здоровому глузду зберегти за ним місце, яке належало великій Китайській державі.
Але, як правильно сказав видатний американський президент новітнього часу Джон Кеннеді, «Сполучені Штати хоч і повсюдносущі, але не всемогущі», а Китай, тепер комуністичний, лишається Китаєм, однією з найбільших і найвидатніших країн світу. І це одразу зрозуміла країна-реаліст Великобританія, яка визнала КНР і встановила з ним дипломатичні відносини. Бурхливо розвивались відносини КНР з країнами соціалістичного світу, які зразу ж визнали її, особливо в економічній галузі: за перші роки існування (1950—1956) обсяг торгівлі КНР з соцкраїнами збільшився у 20 разів. З перших же днів існування КНР вдалося також прорвати американську блокаду країн Південно- Східної Азії: в 1949—1955 рр. КНР встановила дипломатичні відносини з Індією, Пакистаном, Бірмою, Індонезією, Цейлоном, Афганістаном. Хоча у відносинах з сусідами у КНР траплялись складнощі. Між КНР і Індією виникали загострення щодо Тибету: далай-лама, переслідуваний китайськими комуністами, втік до Індії, і та прийняла його (хоча без права політичної діяльності); були у КНР незгоди з Бірмою відносно китайсько-бірманського кордону. Проте КНР долала ці незгоди мирним шляхом, і 29 квітня 1954 р. підписала в Пекіні з Індією угоду про торгівлю та зв’язки між Тибетським районом Китаю та Індією, проголосивши «Панча шила» (на мові хінді «п’ять принципів») — знамениті п’ять принципів мирного співіснування, які зводились до такого: взаємна повага до територіальної цілісності та суверенітету; ненапад; невтручання у внутрішні справи; рівноправність та взаємна вигода; мирне співіснування.
Сполучені Штати, намагаючись вберегти гоміндан і запобігти приєднанню Тайваню до Китаю, уклали 2 грудня 1954р. з гомінданівським урядом Договір про взаємну безпеку, який забезпечував гоміндану допомогу США в разі нападу на нього і передбачав право США розміщувати на Тайвані та Пескадорських островах американські збройні сили. Це робило США відверто ворожою державою до КНР, на тривалий час виключало можливість покращення відносин між КНР і США.
На цьому тлі китайсько-радянські відносини зміцнювались, особливо за життя Сталіна. Хоч Китай ніколи не був радянським сателітом і за всіх часів намагався це ненав’язливо демонструвати, Мао Цзедун не дозволяв собі хоч в чомусь висловити незгоду з Радянським Союзом. Радянська сторона, з свого боку, демонструвала дружні відносини до КНР. Це продовжувалось з радянського боку і після смерті Сталіна. В 1954 р. під час святкування п’ятиріччя КНР, 12жовтня, між СРСР і КНР було укладено угоду, яка підтверджувала дружні союзницькі відносини між двома соціалістичними державами, зафіксовані в союзному договорі від 14 лютого 1950р, засуджувались акти зухвалої агресії США, а в доданих комюніке повідомлялось про відхід Радянського Союзу з Порт- Артура та Дальнього; безкоштовну передачу Китаю усієї радянської власності в Маньчжурії, науково-технічне співробітництво між двома країнами та будівництво двох залізниць, які з’єднуватимуть КНР з Радянським Союзом та Монголією1. Все це істотно зміцнювало Китайську державу, сприяло її індустріалізації, забезпечувало її незалежність.
І в 1957 р. керівництво КНР заявляло про свою повагу до СРСР як лідера світового соціалізму, хоча вже тоді Мао Цзедун критично ставився до виступу Хрущова на XX з’їзді КПРС в 1956 р. з засудженням «культу особи» Сталіна. На нових радянських керівників Мао Цзедун дивився зверхньо і прагнув зайняти місце Сталіна у світовому комуністичному русі[1] [2].
