Міжнародні відносини
Саарське питання
Від вирішення німецької проблеми певною мірою залежало і вирішення саарського питання, яке знову постало перед Францією і Німеччиною після другої світової війни[1]. Адже внаслідок поразки Німеччини у війні Франція повернула собі Ельзас і Лотарингію. Остання була багата на залізну руду, для виплавки якої потрібний був кокс, якого у Франції не було. А поруч були німецькі Рур і Саар, багаті на таке вугілля. До зазіхань Франції на Рур США і Великобританія ставились негативно. Що ж до Саару, то тут союзники ставились до французьких претензій «з розумінням». Територія Саару увійшла до французької окупаційної зони.
22 грудня 1946 р. Франція відмежувала Саар від своєї окупаційної зони митним бар’єром. На четвертій сесії РМЗС в Москві (10 березня — 24 квітня 1947 р.) Жорж Бідо домігся схвалення ідеї політичного відокремлення Саару від Німеччини та економічної інтеграції Саару з Францією. 10 червня 1947 р. французи приступили до проведення грошової реформи в Саарі — замість німецької марки вводилась марка саарська. Це розглядалось, як перший крок до введення тут франка.
25 вересня того ж року було розроблено проект саарської конституції. Вона проголошувала створення «самостійної демократичної та дружньої країни», яка відмежовувалась від Німеччини та вступала в економічну інтеграцію з Францією. 5 жовтня 1947 р. відбулись вибори до саарського парламенту, в якому більшість отримали прибічники економічної інтеграції з Францією. 17 грудня було створено саарський уряд.
З січня 1948 р. французький військовий комендант полковник Жільбер Гранваль був призначений верховним комісаром Саарській області. 1 квітня 1949 р. було укладено угоду, за згодою американської та британської сторін видобуте вугілля в Саарі вилучалося з німецького обігу та передавалося Франції. Автономний саарський уряд на чолі з Й. Гофманом повинен був погоджувати всі свої заходи з французьким верховним комісаром...
Далі, забігаючи вперед, слід сказати про розвиток подій вже після створення двох німецьких держав. Вони спочатку йшли у тому ж про- французькому руслі. Коли було створено Раду Європи[2], то незважаючи на протести ФРН, Саар вступив до неї окремо[3]. На початку 1950 р. між урядом Саару та Гранвалем було укладено ряд конвенцій з різних аспектів відносин між Францією і Сааром. При цьому останній виступав як суверенна одиниця.
Але після створення ФРН канцлер К. Аденауер рішуче виступав проти всіх заходів, що мали відокремити Саар від Німеччини і приєднати його до Франції. Аденауер навіть висунув пропозицію створити франко-німецький союз з спільним громадянством і парламентом. Проекти були утопічними і зводились до однієї мети: зберегти за Німеччиною Саарську область.
В наступні роки разом з процесом втягування ФРН до антира- дянської коаліції і включення її до НАТО змінювалось і ставлення США та Великобританії до намірів Франції щодо інтеграції Саару: тепер їх підтримка переходила на бік Аденауера. Відчуваючи це, Франція змушена була відмовитись від своїх широкомасштабних планів щодо Саару і виступила з планом Шумана[4].
Подальший перебіг подій — економічне піднесення в ФРН, зростання матеріального добробуту західних німців у зв’язку з доларовим дощем, що линув на країну (так зване «економічне чудо») посилили пронімецькі настрої населення Саару. Проте вплив Франції і сепаратистські настрої, що існували в Саарі, затягли процес повернення Саару до Німеччини. Висувались хитромудрі пропозиції «європеїзації Саару»[5]. Ідея ніби була сприйнята ФРН і Францією (березень 1953 р.). Проте нескінченні суперечки між ними, з одного боку, і такі ж всередині саарського населення, з другого, тривали. Маневрування в напрямку «європеїзації» (вересень 1953 — лютий 1955 рр.) закінчились провалом. Нарешті, 23 жовтня 1955 р. (ФРН вже вступила до НАТО) референдум в Саарі завершився на користь повернення Саару до Німеччини. Угода між ФРН та Францією, підписана після цього, передбачала політичне об’єднання Саару з ФРН з 1 січня 1957 р. і після трьохрічного перехідного періоду — економічне об’єднання. Франція отримувала обіцянку постачання їй саарського вугілля. Саарську проблему, яка протягом дванадцяти післявоєнних років розхитувала «західну єдність», було нарешті остаточно вирішено на користь ФРН.
[1] Нагадаємо, що за Версальським договором 1919 р. саарські вугільні копальні передавались на 15 років Франції. В 1935 р. там мав бути проведений референдум. Його проводила гітлерівська адміністрація і за рішенням референдуму Саарська область лишилась за Німеччиною.
