Міжнародні відносини

Обговорення німецького питання на сесіях РМЗС

Після укладення мирних договорів з союзниками Німеччини німецьке питання стало головним предметом обговорення на РМЗС. Але ще до цього, на другій сесії РМЗС (відбувалась у два етапи — у квітні—липні 1946 р. в Парижі), державний секретар США Бірнс запропонував скликати мирну конференцію 12 листопада 1946 р. і підписати там мирний договір з Німеччиною, не виводячи окупаційних військ з її території. Той факт, що Німеччина не мала центрального уряду, до уваги не брався.

Пропозиція приваблювала тим, що міг бути укладений мирний договір з головною переможеною державою. Але питання про уряд Німеччини, тобто про характер влади в країні, не вирішувався. Для Радянського Союзу, який намагався встановити в Німеччині режим народної демократії (тобто, соціалістичний лад), таке рішення здавалось неприйнятним. Тому Молотов виступив проти такого рішення. В промові «Про долю Німеччини і мирної угоди з нею», яка могла вважатись шедевром радянського дипломатичного мистецтва, він проявляв «батьківське піклування» про суверенітет Німеччини, її територіальну цілісність і долю німецького народу. Єдине, що в ній було незаперечне, це те, що таке рішення суперечило потсдамським угодам. Отже, пропозицію Бірнса було провалено.

Була провалена радянською стороною і друга ініціатива американської сторони, так звана «угода Бірнса». Вона передбачала укладення угоди про роззброєння і демілітаризацію Німеччини, що було цілком природно. І це було погоджено між Бірнсом і Сталіним під час перебування Бірнса в Москві у грудні 1945 р. Але в проекті Бірнса був пункт про інспектування, зокрема і промислових об’єктів. Справа в тому, що в той час в радянській окупаційній зоні, між Саксонією і Тюрингією, був знайдений уран, який мав перероблюватись на німецькому комбінаті «Вісмут» і вивозитись до Радянського Союзу. Тому інспекція радянській стороні була ніяк не потрібна. Спираючись на те, що вже існують загальні угоди про роззброєння Німеччини, а нова лише ускладнить справу, радянська сторона відкинула «угоду Бірнса».

Наслідком усього цього було проголошення на Паризькій сесії РМЗС 12 липня 1946 р. намір США і Великобританії об’єднати свої окупаційні зони і створити те, що було названо «бізонією». 2 грудня 1946р. була укладена угода між двома сторонами про об’єднання двох зон, а 1 січня 1947р. таке об’єднання відбулось — була створена «бізонія».

Це поклало початок відокремлення західних окупаційних зон Німеччини від східної, радянської зони окупації.

Четверта сесія РМЗС відбувалась в Москві 10 березня —24 квітня 1947p. (вже після укладення мирних угод з державами-союзниками Німеччини) і була присвячена вирішенню німецького питання. На ній було прийнято важливе рішення про ліквідацію Прусської держави, розплідника мілітаризму; про створення в РМЗС Інформаційно-консультативної ради, яка мала обговорювати ряд важливих аспектів майбутньої угоди з Німеччиною та консультуватись з цих питань з урядами чотирьох держав. Здавалось, почалась конструктивна робота. Накреслилась обопільна можливість компромісу між радянськими претензіями на позиції в Рурі та британськими на позиції в Саксонії та Тюрінгії.

Аж ось 31 березня британський міністр закордонних справ Ернст Бевін висунув ультимативну вимогу прийняти «Додаткові принципи щодо Німеччини», де скасовувались репарації з Німеччини у вигляді постачання готової продукції. Мався на увазі передусім уран з комбінату «Вісмут». Для Радянського Союзу, який вже вирішив замінити отримання репарацій методом демонтажу на метод отримання готової продукції, це було ніяк не прийнятне. Мало прийнятним для СРСР було й рішення про початок репатріації німецьких військовополонених: адже однією з форм отримання репарацій для СРСР було «використання німецького труда», тобто, праці німецьких полонених. А роботи по відбудові зруйнованого в СРСР було ще дуже багато...

Отже, четверта сесія завершилась провалом.

В цей час Сполучені Штати вдалися вже до застосування проти СРСР тих засобів, в яких вони мали безперечну перевагу. Президент Трумен заявив, що не хоче перетворення Німеччини на «притулок для бідних» в Європі, що треба забезпечити німцям «виживання»: допомогти їм створити стабільну, економічно здорову державу. Переконаний Дж. Маршаллом в тому, що бідність, злидні, є найсприятливішим ґрунтом для вирощування комунізму, Трумен сприяв тому, що західні окупаційні зони Німеччини не лише були включені до плану Маршалла, але і отримали найбільшу частку американської допомоги.

На п’ятій сесії РМЗС в Лондоні (25листопада — 15 грудня 1947р.) робилась спроба вирішити економічні і репараційні питання. Але на одному з засідань держсекретар США Дж. Маршалл оголосив сесію закритою. 19 грудня державний департамент США оголосив про припинення репараційних поставок для СРСР з західних зон.

Тепер в західних зонах йшла інтенсивна діяльність по створенню західнонімецької держави. Франція, яка намагалась чинити можливій опір створенню Німецької держави, отримала чергові поступки західних партнерів в Саарському питанні і дала нарешті згоду на об’єднання французької зони з «бізонією». Воно відбулось 1 серпня 1948р. Отже, була створена «тризонія», що фактично означало повне відділення західних зон від радянської східної зони.

Шоста сесія РМЗС, що відбувалась в Парижі 23 травня — 20 червня 1949р, сесія «останнього шансу», коли на Заході все вже було зроблено для створення західнонімецької держави, нічого не могла змінити в німецькому питанні.