Міжнародні відносини
Атомна проблема
Значну роль у розвитку міжнародних відносин відігравала атомна проблема. Невдовзі після початку другої світової війни в США за наказом Рузвельта розпочались роботи із створення «суперзброї» — атомної бомби. Над її виготовленням працювали фізики-атомники США, Англії, а також Німеччини, вигнані Гітлером з батьківщини через їх єврейську національність: Опенгеймер, Ейнштейн, Бор, Фермі, Сцілард, Понтекорво, Фукс та ін. Центром їх діяльності стало місто Лос-Аламос.
Радянська розвідка досить швидко, вже на початку 1942 р., дізналась про це: адже відносини між США і СРСР були дружні, союзницькі, американські розробники навіть пропонували Рузвельту залучити до спільної праці радянських фізиків, досить авторитетних в цій галузі. Про це Сталіну стало відомо про це вже в березні 1942 р. Але на фронті спричинилось напружене становище, оскільки Сталін тоді не звернув серйозної уваги на це повідомлення. А от коли в лютому 1943 р. радянська розвідка дізналась, що британські спецслужби підірвали у м. Веморку (Норвегія) завод, що виробляв «важку воду», речовину, що використовується для виготовлення атомної зброї, при чому це було зроблено без допомоги радянських спецслужб, хоч між ними і британцями була домовленість про взаємодію, але вони зробили це таємно самі, після Сталін 11 лютого 1943р. підписав постанову про необхідність розпочати роботу з виготовлення атомної бомби.
В СРСР в умовах суворої секретності розпочалась напружена робота. Головними її виконавцями були радянські вчені Вернадський, Йофе, Курчатов, Кікоїн, Аліханов та ін. Очолив її енергійний радянський вчений Ігор Курчатов.
Американці зуміли виготовити атомну бомбу влітку 1945 р., і Трумен, який щойно очолив США, покладав на неї великі сподівання не лише у військовому сенсі, але і у зовнішньополітичному, монополія на атомну зброю мала стати головним фактором у післявоєнній боротьбі проти радянських претензій. Не даремно випробування атомної бомби в Америці провели 16липня 1945p, якраз напередодні відкриття Потсдамської конференції (17 липня 1945 р.). Але хоча американці, фігурально кажучи, буквально поклали атомну бомбу на стіл переговорів у Потсдамі, їм не вдалося ні в чому пом’якшити позицій Сталіна.
Як пише один з керівників радянської розвідки Павло Судопла- тов[1], радянська розвідка зуміла здобути всі матеріали по американській атомній бомбі, і через дванадцять днів після її виготовлення в США, в Москві вже мали їх у своєму розпорядженні. Це прискорило роботу радянських розробників і вже 6листопада 1947p. TAPC зробило заяву, що секрету атомної бомби наявно не існує. Це означало, що радянські розробники вже опанували наукову і технологічну сторони її виготовлення.
В радянській історичній науці була пущена в обіг теза про «атомну дипломатію США». Не беручи на себе відповідальність за її обґрунтованість, слід зазначити, що США намагались відстояти і закріпити за собою право володіти атомною монополією. 24 січня 1946р. на перший сесії Генеральної Асамблеї ООН з ініціативи США була створена Комісія з атомної енергії, до якої увійшли представники держав членів Ради Безпеки і Канади. 14 червня того ж року представник США Бернард Барух виклав в комісії американський план вирішення атомної проблеми. Він передбачав створення Міжнародного агентства з атомного розвитку, яке здійснюватиме контроль над використанням атомної енергії. Агентство мало стати єдиним власником атомної сировини, контролювати всю діяльність в атомній галузі, мати монополію на дослідження і розвиток атомної галузі. Після створення системи контролю вся атом-
на зброя мала бути знищена, виробництво нової атомної зброї мало бути заборонено. План був названий «планом Баруха».
Радянська сторона виступила проти «плану Баруха». Радянський представник А. Громико висунув радянський план вирішення атомної проблеми: укласти міжнародну конвенцію про заборону виробництва і застосування ядерної зброї, знищити протягом трьох місяців всю ядерну зброю, вважати порушення конвенції серйозним міжнародним злочином, створити Міжнародну контрольну комісію, яка б спостерігала, щоб атомна енергія використовувалась лише в мирних цілях.
В боротьбу двох планів, як завжди, активно включилась пропаганда: Радянська сторона твердила, що США намагаються за допомогою «плану Баруха» взяти під свій контроль світові запаси ядерної сир о - вини і закріпити за США атомну монополію. Все це відбувалось у той час, коли в СРСР гарячково працювали над виробленням атомної бомби.
23 вересня 1949 р, президент Трумен повідомив Америку, що американські станції спостереження зафіксували на території СРСР атомний вибух. А 25 вересня того ж року ТАРС офіційно сповістило про успішне випробування в СРСР атомної бомби1. Отже, монополія США на атомну зброю була ліквідована. В 1949 р. Комісія ООН з атомної енергії була розпущена. «План Баруха», як і пропозиція Громика, наслідків не дали.
Віднині атомне суперництво між СРСР і США йшло по лінії кількісного та якісного накопичення ядерної зброї. Пізніше, з 1951 р., радянські вчені вдосконалили атомну бомбу, зробивши її сильнішою за американську, а в серпні 1953 р. в СРСР була виготовлена воднева бомба, яка вважалась у двадцять разів сильнішою за атомну. На той час до «атомного клубу» приєднались вже Великобританія та Канада, завершували виготовлення атомної зброї у Франції — в світі почалось божевілля ядерного озброєння. [2]
