Міжнародні відносини
Перші тривоги
Першим забив тривогу радник-посланець посольства США в Москві Джордж Кеннан. Спостерігаючи за розвитком подій, в період своєї акредитації в радянській столиці (1943—1946 рр.), він дійшов до панічних висновків. Д. Кеннан бачив напівголодних, погано одягнутих радянських людей, одні з яких день і ніч працювали, отримуючи жалюгідні гроші, а інші, гинучи тисячами, а може й десятками тисяч, відтісняли і гнали на захід «непереможні» гітлерівські війська. Уявляючи в цій ситуації ситих і багатих американців, згадував «цивілізованих захід- ноєвропейців», які «блискавично» лягли під німців, йому ставало страшно. Він зрозумів, що коли Сталін 9 лютого 1946 р. в своїй промові говорив, що у війні проти німецького фашизму переміг саме соціалістичний лад, то він був по-своєму правий, бо лише такий диктаторський лад, така тоталітарна система могла перетворити людей, народ і всю країну, виключно, на знаряддя для досягнення перемоги, так само, як Сталін збирався перетворити все це на суцільне знаряддя для «побудови» комуністичного суспільства[1].
22 лютого 1946 р. Кеннан надіслав у Державний департамент «довгу телеграму», зміст якої відображав вищезгадані настрої автора. Він твердив, що радянське керівництво націлене на «смертельну боротьбу із суперником», готується знищити «традиційний спосіб життя» у Сполучених Штатах і відкидає будь-які компроміси. Радянський Союз вестиме постійну підривну діяльність проти західних держав і розширюватиме сферу свого контролю. Радянському Союзу приписувались агресивні наміри не лише в Північному Ірані і Туреччині, але і в Данії, претензії на порти в Перській затоці і навіть у Гібралтарі.
Говорилося, що СРСР прагне використовувати ООН не для зміцнення загального миру і безпеки, а для досягнення власних намірів і залишить організацію, як тільки знайде, що вона не відповідає його інтересам. Висновок зводився до того, що мирне співіснування США і Радянського Союзу неможливе, як і співробітництво між ними у вирішенні міжнародних проблем. Отже, США необхідно перейти до «жорсткого курсу» щодо СРСР, який має базуватись на «логіці сили», що Кеннан визначив терміном «стримування».
Зміст «довгої телеграми» Кеннана співпав з настроями президента Трумена. Той був дуже стурбований політикою СРСР у Східній Європі, в Ірані, Туреччині, Греції, тим, що США після війни демобілізували свою армію воєнного часу, а Радянський Союз і не збирався цього робити. Тому політика «стримування» була взята Труменом за основу його зовнішньої політики після другої світової війни.
Розпочав цю політику Трумен із зміни керівництва Державного департаменту: замість Бірнса, який був держсекретарем при Рузвельті і звик ставитися до СРСР як до союзника у війні, Трумен призначив державним секретарем Джорджа Маршалла (7 січня 1947 р.), його заступником був Дін Ачесон, прибічник жорсткого щодо СРСР курсу. Дж. Кеннана було призначено на важливу посаду начальника відділу політичного планування Держдепартаменту — тепер він сам міг визначати головний напрямок американської зовнішньої політики.
Розуміючи, що різкий поворот від дружніх союзницьких відносин з СРСР періоду війни до гострої конфронтації з ним після неї може бути незрозумілим американській громадськості, а це в США, на відміну від СРСР, грало чималу роль, Кеннан надрукував у липневому номері 1947 р. часопису «Форин Еффеарс» під псевдонімом «Ікс» статтю «Витоки радянської поведінки». В ній він в популярній формі викладав зміст своєї «довгої телеграми», особливо підкреслюючи загрозу з боку СРСР американському способу життя.
Діяльність Дж. Кеннана вважається серйозним моментом у переході США до політики «стримування» комунізму.
Другим таким моментом вважається виступ Черчілля в Фултоні 5 березня 1946р.
Величезна політична постать Черчілля, яка в період війни височіла поряд з фігурами Рузвельта і Сталіна, була такою може саме тому, що він, будучи послідовним борцем проти комунізму[2] , зумів в період страшної війни і небезпеки для людства об’єднати зусилля антифашистських сил у боротьбі проти гітлерівської Німеччини і високо оцінити в тій війні роль Сталіна[3], а після війни знову стати одним з найпослідовніших борців проти комуністичної загрози. Використовуючи свій світовий авторитет, Черчілль, вже не будучи британським прем’єром, прибув до Сполучених Штатів для організації спільного англо-амери- канського, а може й усього західного опору, наступу радянського комунізму.
Отже, 5 березня 1946 р. Черчілль у супроводі Трумена прибули в м. Фултон (штат Міссурі) і виступив у Вестмінстерському коледжі із знаменитою промовою, яку в СРСР сприйняли, як заклик до «холодної війни». Вперше після війни Черчілль говорив про загрозу Заходу з боку СРСР, який відгородився від вільного світу «залізною завісою» і публічно закликав англомовні держави і Західний світ об’єднатись проти «радянського експансіонізму», підтримував політику «стримування»[4].
В радянській історіографії ініціатива Кеннана—«стримування» і фултонівська промова Черчілля розцінювались як ідентичні акти, що були чимось на зразок проголошення «холодної війни». Слід зазначити, по- перше, що політика «стримування» в практичному плані по різному розумілась американською стороною і Черчіллем. Якщо «стримування» по-американськи в кінцевому розвитку розумілось як ліквідація комунізму, то Черчілль мав на увазі обмеження радянського впливу межами СРСР, в крайньому випадку ще певними районами Європи. Домогтися цього він вважав за можливе шляхом переговорів з використанням таких переважаючих аргументів Заходу, як монополія на атомну зброю, економічна та фінансова могутність тощо. Така позиція Черчілля підтверджувалась його подальшими виступами у валійському містечку Лландундо 9 жовтня 1948 р., в британському парламенті в 1950р.
По-друге, розглядати ідею «стримування» Кеннана і виступ в Фултоні Черчілля як причину початку «холодної війни», невірно. Це не причина, а наслідки тієї політики, яку проводив Радянський Союз з просування свого впливу (читай — соціалізму) за межі СРСР.
[1] Про це Дж. Кеннан, перебуваючи в Києві наприкінці 70-х або на початку 80-х років, говорив автору цісї роботи.
[2] Вже в 1919 р, Черчілль закликав «вбити стару курку доки червоні курчата не розбіглись по Європі». 22 червня 1941 р., заявляючи, що Великобританія підтримає СРСР у боротьбі проти гітлерівської Німеччини, Черчілль твердив, що не бере назад жодного слова, що казав проти комунізму. Наприкінці війни, коли гітлерівці чинили відчайдушний опір радянським військам, а на заході фактично відкрили фронт англо-американцям, Черчілль умовляв Трумена займати якомога більше німецької території і взяти Берлін (що мала робити радянська армія) — Трумен не погодився, аби уникнути ускладнень. Під час роззброєння Німеччини Черчілль наказав зберігати німецьку зброю, адже можливо її доведеться знову роздати їм на випадок війни з СРСР і т.ін.
[3] В 1959 р., коли світ вже знав про злодіяння Сталіна, Черчілль, виступаючи в Лондоні, у Вестмінстерському палаці, з приводу 80-ти річчя Сталіна, сказав: «Великим щастям було для Росії, що в роки найтяжчих випробувань країну очолив геній і незламний полководець Сталін».
[4] Повний текст виступу в Фултоні див. — Уинстон Черчилль. Мировой кризис. — Москва, 2003, с. 744-760.
