Міжнародні відносини
Мирні договори з сателітами і союзниками Німеччини
Мирний договір з Болгарією укладався з врахуванням того, що Болгарія, будучи сателітом гітлерівської Німеччини, так і не вступила у війну з СРСР, а коли 9 вересня 1944 р. в Болгарії відбувся державний переворот, то Болгарія оголосила війну Німеччині і взяла активну участь у війні проти неї. У зв’язку з цим претензії Греції щодо території Болгарії були відкинуті. Болгарія лишалась в кордонах, які існували на 1 січня 1941 р. Інша справа, що Болгарії довелося розпрощатися з своїми намаганнями повернути собі Західну Фракію і вийти на узбережжя Егейського моря (втрачені в наслідок другої балкансь- кої і Першої світової воєн).
Обмежувались збройні сили Болгарії (сухопутні війська — 55 тис. чол., протиповітряна оборона — 1,8 тис. чол., флот — 3,5 тис. чол. (при тоннажу 7250 тонн), авіація — 5,2 тис. чол. (70 бойових літаків).
Болгарія мала сплатити репарації: Греції — 45 млн дол., Югославії — 25 млн дол.
Мирний договір з Румунією підписувався з врахуванням того, що опинившись перед неминучим розгромом румунський король Міхай, діючи в угоді з компартією, 23 серпня 1944 р. заарештував фашистського диктатора Й. Антонеску і членів його уряду, чим полегшив наступ радянським військам (за що король Міхай нагороджений Сталіним орденом Перемоги) і що Румунія після цього повернула зброю проти гітлерівських військ. За мирним договором ухвала другого Віденського арбітражу, проведеного Гітлером 30 серпня 1940 р., анулювалась, кордон з Угорщиною відновлювався у стані, який був до арбітражу, тобто Румунії поверталась Трансільванія. Що стосувалось румунсько-радянського кордону, то він лишався таким, яким був на 28 червня 1940, тобто СРСР володів Бессарабією та Північною Буковиною.
Румунські війська обмежувались 120 тис. чол., сили ППО — 5 тис., флоту — 5 тис. (15 тис. тонн тоннажу), авіація — 3 тис. (100 бойових літаків). Іноземні війська з Румунії виводились, радянські війська мали право залишитись «для забезпечення комунікацій з радянською зоною окупації в Австрії».
Румунія мала сплатити репарації Радянському Союзу в сумі 300 млн дол. Власність країн-переможниць на території Румунії поверталась їм або за неї виплачувалась компенсація.
Мирний договір з Угорщиною враховував, що хортистська Угорщина (в жовтні 1944 р. німці замінили Хорті на Салаші) була останнім і найвпертішим сателітом Німеччини, долати опір якої радянським військам було особливо тяжко. Територіальний устрій Угорщини базувався на анулюванні ухвали першого Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 р., за якою Гітлер віддав Угорщині всю південну частину Словаччини. Вона з кількома угорськими селищами поверталась Чехословаччині. Договір фіксував входження Закарпаття до УРСР (звичайно, у складі СРСР). Кордони Угорщини з Австрією і Югославією відновлювались у тому стані, в якому вони були на 1 січня 1938 р.
Збройні сили Угорщини (сухопутні, ППО та річкового флоту) обежились 65 тис. чол., авіація — 5 тис. (70 бойових літаків). Іноземні збройні сили виводились з Угорщини. СРСР мав зберегти на території Угорщини таку кількість військ, скільки було потрібно для збереження лінії зв’язку з радянською зоною окупації в Австрії.
Угорщина мала сплатити 300 млн дол. репарації, з них — СРСР — 200 млн дол. і Чехословаччині та Югославії — 100 млн дол.
Мирний договір з Фінляндією, не дивлячись на те, що Фінляндія у вересні 1944 р. порвала з Німеччино і 19 вересня підписала перемир’я з СРСР, було суворим. Він відновлював умови радянсько-фінського договору від 12 березня 1940 р. і додатково передбачав передачу Радянському Союзу району Петсамо на півночі, що створювало спільний кордон між СРСР та Норвегією, хоч позбавляло Фінляндію виходу до Північного Льодовитого океану. СРСР відмовився від півострова Ханко (був переданий в оренду Радянському Союзу в 1940 р.), але домігся надання йому в оренду на 50 років з оплатою в 5 млн фінських марок щорічно островів Порккала-Удд та вузької смуги у Фінський затоці, які мали неабияке стратегічне значення. В цілому Фінляндія втратила 43700 кв. км території. Аландські острови залишалися демілітаризованими.
Збройні сили Фінляндії обмежувались: сухопутні сили — 34 тис. чол., флот — 4,5 тис. чол. (10 тис. тонажу), авіація — 3 тис. чол. (60 бойових літаків).
Фінляндія мала сплатити СРСР чималі репарації.
Мирний договір з Італією відображав наявність вже серйозних розбіжностей між переможцями. Претензії Франції щодо Італії виявились досить скромними: вони обмежились передачею Франції в чотирьох місцях невеличких клаптиків італійської території вздовж франко-італійського кордону з метою його вирівнювання. Таким чином, територія Італії залишилась майже в межах на 1 січня 1938 р. Більше складнощів було на півдні: острови Родос та Додеканес передавались Греції, спірними залишались території «вільної зони Трієст». Під час війни ця територія була зайнята військами Югославії, але вони були витиснуті звідти англо-американцями, які зайняли більшу частину цієї території з містом і портом Трієст, так звану «зону А». Югослави змушені були задовольнитись меншою частиною — «зоною Б». Тепер обидві зони отримували міжнародний статус. Подальшу долю «вільної зони Трієст» мала вирішувати Рада Безпеки ООН.
Проте та не змогла досягти згоди щодо призначення губернатора Трієсту. Отже, становище в обох зонах залишалось попереднім. 20 травня 1948 р. три західні уряди — французький, британський та американський звернулись до СРСР з «Тристоронньою декларацією», пропонуючи віддати «вільну територію Трієст» Італії. Югославія була категорично проти і СРСР відмовився. Внаслідок цього там на тривалий час збереглась окупація вказаних держав.
Італія, звичайно, втратила свої загарбання періоду фашизму: Албанію та Ефіопію, які стали незалежними. Долю італійських колоній в договорі вирішено не було — вона мала вирішуватись в ООН.
Передбачалось, що Італія має сплачувати репарації. Але оскільки відносини між Заходом і Сходом значно погіршали, то Італії фактично вдалося вислизнути з цієї неприємності — США і Великобританія відмовились від отримання таких. В подальшому, коли Італія увійшла до НАТО, СРСР та інші країни-переможниці перестали отримувати репарації з Італії.