Міжнародні відносини
Покарання воєнних злочинців
Важливим політичним завданням після війни, яке здійснювалось юридично-правовими засобами, було покарання воєнних злочинців. Світ не знав ще таких зухвалих порушень законів про ведення війни, порушень проти миру і людяності, яких припускалися гітлерівські і японські воєнні злочинці. Навіть стислий перелік цих злочинів був би дуже довгим. Достатньо сказати, що лише в концтаборах гітлерівці знищили 11 мільйонів людей. Оскільки такі злочини чинились гітлерівськими загарбниками переважно в країнах Східної Європи та в СРСР, то перші серйозні попередження пролунали з радянського боку: міністр закордонних справ СРСР в нотах «Про обурливі звірства німецьких властей стосовно радянських військовополонених» (25 листопада 1941 р.), «Про повсюдні грабування, розорення населення і жахливі звірства німецьких властей на захоплених ними радянських територіях» (6 листопада 1942 р.), «Про жахливі злодіяння, звірства і насильства німецько-фашистських загарбників в окупованих зонах та відповідальність німецького уряду і командування за їх злочини» (27 квітня 1943 р.) суворо попереджав винуватців про неухильність суворого покарання за скоєні злочини. У жовтні 1941 р. президент Ф. Рузвельт заявив, що за скоєні звірства, гітлерівців чекає суворе покарання. А Черчілль підкреслив, що «покарання за злочини віднині стає однією з головних цілей війни». 30 жовтня 1943 р. міністри закордонних справ СРСР, США та Великобританії підписали в Москві декларацію «Про відповідальність гітлерівців за скоєні звірства».
У спільній декларації, підписаній в Ялті Й. Сталіним, Ф. Рузвельтом і У. Черчіллем, як одне з головних завдань визначалось «піддати всіх злочинців справедливому і швидкому покаранню». Необхідність покарання воєнних злочинців підкреслювалась і в документах Потсдамської конференції. Воєнні злочинці мали бути розшукані, відправлені за місцем скоєння злочину і піддані там суду. Термінів давнини воєнні злочини не мали.
Ще за часів війни на звільнених від ворога територіях відбулись судові процеси над гітлерівськими воєнними злочинцями. В Україні вони пройшли в Харкові, Києві, Полтаві.
8 серпня 1945 р. у Лондоні представники СРСР, США та Великобританії уклали угоду про створення Міжнародного воєнного трибуналу для суду над головними воєнними злочинцями країн фашистського блоку. До угоди приєднались 19 держав Об’єднаних Націй.
Міжнародний воєнний трибунал, що судив головних німецьких воєнних злочинців, засідав у Нюрнберзі (американська зона окупації) з 2 0листопада 1945р. по 1 жовтня 1946р. Відбулось 403 відкритих засідань, було заслухано 116 свідків, які дали прямі свідчення і 143 свідка подали свідчення письмово. Дванадцять підсудних було засуджено до страти через повішання, троє до довічного ув’язнення, двоє до 20 років, один до 15 і один до 10 років ув’язнення; троє були виправдані (Фріче, Папен, Шахт). Були проголошені злочинними організаціями керівний склад нацистської партії, СС, СД та Гестапо. В ніч на 16 жовтня 1946 р. американський сержант Вуд, виконуючи вирок трибуналу, за півтори години перевішав по черзі десятьох засуджених головних німецьких воєнних злочинців[1].
Післявоєнне зростання протиріч між СРСР і західними державами, яке певною мірою позначилось вже під час Нюрнберзького процесу, у подальшому посилилось і в такому, здавалось би, питанні обопільної зацікавленості, як покарання німецьких воєнних злочинців. Наступні судові процеси над високопоставленими німецькими воєнними злочинцями американці проводили у тому ж Нюрнберзі, але вже самостійно, без участі радянської сторони. Так, вони провели ще 12 спеціалізованих судових процесів: над нацистськими медиками-нелюдами («процес І»), гітлерівським фельдмаршалом Мільхом («процес II»), групою керівників гітлерівської юстиції — «Суд над суддями» («процес III»), керівником головного адміністративно-господарчого управління СС Освальдом Полем («процес IV»), промисловим магнатом Фрідріхом Фліком та п’ятьма його спільниками («процес V», директорами хімічного концерну «ІГ Фарбен-індустрі» («процес VI»), фельдмаршалом Лістом та іншими військовими начальниками («процес VII»), керівниками відомства Гіммлера — Управління рас і поселень («процес VIII», керівниками ейнзацгруп та ейнзацкоманд («процес IX»), Альфредом Круппом та його спільниками («процес X»), групою нацистських дипломатів та керівників міністерств та відомств Німеччини («процес XI»), керівними гітлерівськими військовими начальниками (процес XII»). Всього перед американським судом постали 142 воєнних злочинців.
Ряд судових процесів відбувся і в інших західних окупаційних зонах. Так, британський військовий трибунал здійснив судові процеси над фельдмаршалом Кессельрингом і фельдмаршалом Манштейном; французький військовий суд — над німецьким промисловцем Германом Рехлінгом і т.ін. Всього західними державами було засуджено в їхніх окупаційних зонах 5025 німецьких військових злочинців.
З зростанням протистояння між Заходом і Сходом, посиленням «холодної війни» та залученням ФРН до західної спільноти, більшість засуджених в західних зонах була амністована.
В радянській окупаційній зоні Німеччини та в НДР за період з травня 1945 р. по грудень 1964 р. було засуджено 12807 воєнних злочинців, з них до страти 118, до довічного ув’язнення — 231. Проте ще чимало фашистських воєнних злочинців, які катували невинних людей, зуміли уникнути справедливого покарання.
Після поразки мілітаристської Японії в Токіо відбувся судовий процес над головними японськими воєнними злочинцями, який тривав з 3 травня 1946р. до 12листопада 1948р. Перед судом постало 28 осіб. Вирок було винесено відносно 25 осіб, оскільки двоє обвинувачених в ході процесу померли (Мацуока та Нагано), а одного через психічну хворобу було визнано непідсудним (Окава), В ході процесу відбулось 818 відкритих та 131 закритих засідань, заслухано 419 свідків. Кожний обвинувачений мав по 3—4 адвокатів. Трибунал засудив до смертної кари через повішення сім осіб (Тодзіо, Ітагакі, Хіроту, Мацуі, Доіхару, Кіму- ру, Муто), до довічного ув’язнення 16 підсудних, одного до 20 і одного до 7 років ув’язнення.
Проте після підписання мирного договору з Японією 8 вересня 1951 р. і того ж дня «Договору безпеки» між США і Японією вироки були значно пом’якшені.
