Міжнародні відносини

Як Черчілль і Рузвельт полюбили «дядечка Джо»

Коли 22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на СРСР, то того ж дня Черчілль і Рузвельт заявили про свою підтримку Радянського Союзу. Але Радянський Союз потрапив у вкрай тяжке становище. Німці наступали дуже швидко, захоплюючи радянську територію. І у керівників Заходу було справедливе побоювання, що їхня допомога може потрапити до рук німців: за прогнозами високоосвічених американських військових спеціалістів Радянський Союз міг протриматись проти німців від одного до трьох місяців. Але і це давало західним державам певну фору і спонукало їх дещо продовжити радянський опір. Коли ж радянські війська в грудні 1941 р. розгромили німців під Москвою, — то була перша поразка німців у війні, яка поховала їх плани «блискавичної війни», — то це викликало велике здивування англо- американських союзників. Коли ж радянські війська здобули дивовижну перемогу під Сталінградом (19 листопада 1942р. — 2 лютого 1943рр.), то це породило величезне захоплення і повагу союзників. У них теж були успіхи — в Північній Африці (23 жовтня 1942 — 13 травня 1943рр.) і на Тихому океані — біля атолу Мідуей (4—6 червня 1942р.) та о-ву Гуадалканал (12—15 листопада 1942р.). Проте це були другорядні фронти, які не вирішували долю війни в цілому.

Коли ж Радянська армія здобула вирішальні перемоги у битвах під Курськом (5 липня — 23 серпня 1943 р.), на Дніпрі (вересень-жовтень 1943р.), то всім стало зрозуміло, що гітлерівський блок програє війну. Виникла потреба, з одного боку, чіткої координації дій головних союзників антигітлерівської коаліції для прискорення повного розгрому фашистсько-мілітаристського блоку (зокрема, відкриття нарешті західними союзниками другого фронту), а з другого, визначити контури післявоєнного устрою світу.

З цією метою і відбувалась Тегеранська конференція голів урядів трьох союзних держав (28 листопада — 1 грудня 1943р.), де зустрілися І. Сталін, Ф.Д. Рузвельт і У. Черчілль. На ній, хоч за пропозицією Сталіна і головував Рузвельт, проте провідна роль Сталіна вже чітко визначилась.

З метою усунення небезпеки знищення Рузвельта гітлерівськими агентами на чолі з Отто Скорцені, американський президент під час конференції мешкав у приміщенні радянського посольства в Тегерані, де перебував і Сталін.

На Ялтинській конференції голів урядів трьох держав (4—11 лютого 1945р.) провідна роль голови радянського уряду була вже незаперечною. (Хоча за пропозицією Сталіна головував знову таки Рузвельт). Невеличкий, рябий від цяток віспи на обличчі, Сталін під час конференції височів над великими постатями Черчілля і Рузвельта. «Коли він заходив до зали Ялтинської конференції, — згадував Черчілль — усі, ніби по команді, підводились і — дивна річ — тримали чомусь руки «струнко». Одного разу Черчілль вирішив не вставати. Сталін увійшов — «і ніби-то потустороння сила підвела мене з місця», — писав Черчілль.

А справа була не у «величній постаті» «генія усіх часів і народів», а в тих доповідях, які робили на конференції про хід військових операцій заступник начальника Генштабу Червоної армії генерал Антонов — за 18 днів зимового наступу на фронті шириною в 700 км від Північного моря до Карпат радянські війська просунулись вперед на 500 км, наступаючи із швидкістю 25—30 км на добу, знищили 300 тис. гітлерівців і 100 тис. узяли в полон. Американський начальник штабу генерал Маршалл змушений був визнавати, що західні війська ледь прийшли до тями після наступу німців в Арденнах (грудень 1944 р.), і лише готують наступ на територію Німеччини. Різниця у військових успіхах була вражаюча, і саме вона визначала ту надмірну повагу, яку Черчілль і Рузвельт виявляли до «дядечка Джо», як вони з повагою називали Сталіна.

Через кілька років після війни, парируючи обвинувачення на свою адресу в тому, що в Ялті він пішов на чималі поступки Радянському Союзу, Черчілль казав: «Хіба міг я посваритись із Сталіним, коли німці мали ще на полі бою 300—400 боєздатних дивізій?» Вирішальна роль СРСР у перемозі у другій світовій війні (не дивлячись на всі післявоєнні виверти західних істориків) і визначила суть ялтинсько-потсдамської системи післявоєнного устрою світу.

Потсдамська конференція (17липня — 2 серпня 1945р.), не дивлячись на певну зміну учасників і на успішне випробування Сполученими Штатами атомної бомби напередодні конференції (16 липня 1945 р.), не змінила співвідношення сил між союзниками.