Управління персоналом

10.2. Законодавство України про регулювання робочого часу і відпусток

Відповідно до статті «Норма тривалості робочого часу» (.№50) нормальна тривалість робочого часу робітників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства й організації при складанні колективного договору можуть установлювати меншу тривалість робочого часу, чим передбачено законом.

Стаття «Скорочена тривалість робочого часу» (.№51) установлює такі нормативи скороченої тривалості дня:

для працівників у віці 16-18 років - 36 годин на тиждень, для осіб у віці 15-16 років (учнів у віці 14-15років, що працюють у період канікул) - 24 години на тиждень;
тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом робочого року у вільний від навчання час не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу, передбаченого в першому абзаці цього пункту для осіб відповідного віку;
для працівників, зайнятих на шкідливих роботах, - не більше 36 годин на тиждень, при цьому перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота, у якій надає право на скорочення тривалості робочого часу, затверджується в порядку, установленому законодавством.

Крім того, законодавством установлюється скорочення робочого часу для окремих категорій робітників (учителів, лікарів та інших).

Скорочення тривалості робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, що мають дітей у віці до 14 років або дитину інваліда.

У статті «П´ятиденний і шестиденний робочий тиждень і тривалість щоденної роботи» (№52) надані такі положення:

Для робітників установлюється п´ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями. При п´ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змін, які затверджує власник або уповноважений ним орган з узгодженням профспілкого комітету підприємства, установи, організації, які дотримуються установленої тривалості робочого тижня. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 години при тижневій нормі 24 години.

П´ятиденний і шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим їм органом разом із профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за узгодженням з місцевою радою народних депутатів.

У статті «Тривалість роботи перед святковими, неробочими і вихідними днями» (№53) знаходиться інформація про вихідні, неробочі та передсвяткові дні.

Перед святковими і неробочими днями тривалість роботи трудящих крім робочих визначених у статті 51, скорочуються на 1 годину при п´ятиденному і шестиденному робочому тижні. Перед вихідними днями тривалість при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

Стаття «Тривалість роботи в нічний час»(№54) говорить про те, що при роботі в нічний час установлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на трудящих, для яких уже передбачене скорочення робочого часу (пункт 2 1-ї частини і 3-я частина ст.51).

Тривалість нічної роботи прирівнюється до денної у тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, крім безперервного виробництва, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.

Нічним є час з 22.00 год. до 6.00 год.

Стаття «Заборона роботи в нічний час» (№55) визначає протипоказання роботи у нічний час.

Забороняється залучення до роботи у нічний час:

вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3-х років;
осіб молодше 18 років;
інших категорій робітників, передбачених законодавством.

Стаття «Неповний робочий час» (№56) передбачає умови наявності неповного робочого часу у трудящих.

Угода між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватися як при прийнятті на роботу, з неповним робочим днем так із неповним робочим тижнем. Вагітним жінкам, жінкам, які мають дитину до 14 років або дитину інваліда, у тому числі таку, яка знаходиться під її опікою або доглядає за хворим членом родини відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов´язаний установити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці у таких випадках здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або у залежності від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не веде за собою яких-небудь обмежень обсягу трудових прав працівників.

Стаття «Початок і закінчення роботи» (№57) інформує про те, що час початку і закінчення щоденної роботи, зміни передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіка змінності відповідно до законодавства.

Стаття «Робота позмінно» (№58) надає інформацію про змінні роботи трудящих.

При змінній роботі працівники міняються змінами рівномірно у порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен здійснюватися через кожний робочий тиждень у той час, який визначений графіком змінності.

Стаття «Перерви між змінами» (№59) говорить про те, що тривалість перерв у роботі між змінами повинна бути не менше подвоєної тривалості часу роботи у попередній зміні, включаючи і час перерви на обід. Призначення робітника на роботу на протягом 2х змін підряд забороняється.

У статті «Поділ робочого дня на частини» (60) говориться про те, що на роботах з особливими умовами і характером праці у порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути розподілений на частини за умовою, що загальна тривалість роботи не буде перевищувати встановлену межу тривалості робочого дня.

У статті «Підсумковий облік робочого часу» (61) визначається, що на безперервно діючих підприємствах, установах, організаціях, а так само окремих виробництвах, цехах, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва не може бути витримана, встановлена для даної категорії трудящих щоденна або щотижнева, тривалість робочого часу, допускається за згодою комітету профспілки підприємства, установи, організації впровадження підсумкового обліку робочого часу з тим, щоб його тривалість за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).

Стаття «Обмеження позаурочного часу» (62) говорить про те, що позаурочні роботи, як правило, не допускаються. Позаурочними є роботи понад установлену тривалість робочого дня. (статті 52,53,61). Власник або уповноважений ним орган може використовувати позаурочні роботи в окремих випадках, що визначаються законодавством.

Стаття «Заборона залучення до позаурочних робіт» (63) визначає фактори, що забороняють позаурочні роботи.

Забороняється залучати:

- вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до трьох років;

- осіб молодше 18 років;

- працівників, що навчаються у загальноосвітніх школах і технічних училищах без відриву від виробництва, у дні занять. Законодавством можуть бути передбачені й інші категорії трудящих, яким забороняються позаурочні роботи.

Жінок, що мають дітей у віці 3-14 років або дитину-інваліда, можуть залучати до позаурочних робіт тільки з їхньої згоди. Залучення інвалідів можливо тільки з їхньої згоди і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Стаття «Границі норм використання позаурочних робіт» (65) передбачає нормативи позаурочних робіт.

Позаурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 години протягом двох днів підряд і 120 годин у рік. Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік позаурочних робіт кожного трудящого.

Стаття «Перерви для відпочинку і прийому їжі» (66) інформує, що працівникам надається перерва для відпочинку і прийому їжі протягом не більше 2 годин. Перерва не включається у робочий час. Перерву для відпочинку і прийому їжі необхідно надавати, як правило, через 4 години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. На час перерви працівники можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де за умовами виробництва перерви установити не можна, працівнику необхідно надати можливість прийняти їжу протягом робочого дня. Перелік таких робіт, порядок і місце прийому їжі установлюється власником або уповноваженим ним органом за згодою комітету профспілки підприємства, установи, організації.

Стаття «Вихідні дні» (№67) говорить про те, що при п´ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні, а при шестиденному - 1 вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п´ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженого із профспілковим комітетом підприємства, установи, організації, і, як правило, надається підряд із загальним вихідним днем.

У випадку, якщо святковий або неробочий день приходиться на вихідний день, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого дня.

Стаття «Вихідні дні на підприємствах, установах, організаціях, зв´язаних з обслуговуванням населення» (№68) говорить, що на підприємствах, установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв´язку з необхідністю обслуговування населення (магазин, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї тощо), вихідні дні встановлюються місцевими радами народних депутатів.

У статті «Вихідні дні на безупинно діючих підприємствах, установах, організаціях» (№69) надана така інформація, що на підприємствах, установах, організаціях, зупинка роботи яких неможлива з виробничо-технічних умов або через необхідність безупинно обслуговувати населення, а так само на вантажно- розвантажувальних роботах, роботах зв´язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня за чергою кожній групі працівників відповідно до графіка змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за згодою комітету профспілки підприємства, установи, організації.

У статті «Тривалість щотижневого безперервного відпочинку» (№70) зазначено, що тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менше 42 годин.

У статті «Заборона роботи у вихідні дні» (№71) говориться, про те що робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи допускається тільки з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації і тільки у виняткових випадках, що визначаються законодавством.

Стаття «Компенсація за роботу вихідного дня» (№72) інформує, що робота вихідного дня може компенсуватися за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі у подвійному розмірі.

Стаття «Святкові та неробочі дні» (№73) визначає святкові та неробочі дні.

Стаття «Річні відпустки» (№74) говорить про те, що громадянам, які знаходяться у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також працюють за трудовими договорами у фізичної особи, надають щорічні (основні та додаткові) відпустки зі збереженням на цей період їхнього місця роботи і заробітної плати.

У статті «Тривалість щорічної основної відпустки» (№75) знаходиться інформація про те, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, яка відраховується з дня укладання трудового договору. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки.

У статті «Щорічна додаткова відпустка та її тривалість» (№76) зазначено, що щорічні додаткові відпустки надаються робітником: за роботу зі шкідливими і тяжкими умовами праці, за особливий характер праці й в інших випадках, передбачених законодавством.

Стаття «Творча відпустка» (№77) надає інформацію про те, що творча відпустка необхідна для закінчення дисертацій, написання підручників і в інших випадках, передбачених законодавством.