Фінанси

4.1. Фінансове право і його місце в системі права і фінансово-економічних дисциплін

У ринкових відносинах і їх державному регулюванні важливу роль відіграє фінансова політика держави, яка знаходить своє матеріальне втілення у фінансовому праві в цілому та окремих його інститутах.

Фінансове оздоровлення країни через розроблення системи фінансово-правових норм є визначальним у системі економіко-правового регулювання, оскільки нерозривно пов´язане з добробутом кожного громадянина та ефективністю господарювання на всіх рівнях управління.

Знання чинних норм фінансового права, розуміння основних напрямів їх подальшої трансформації в процесі ринкових перетворень - нагальна об´єктивна потреба для широкого кола правознавців, фінансистів, економістів, менеджерів, працівників апарату державної і місцевої влади, підприємств різних організаційно-правових форм, а також громадян.

У розділі, присвяченому фінансовому праву і фінансовій політиці, у найбільш загальному вигляді викладено основні засади регулювання фінансово-правових відносин, що виникають у фінансовій діяльності і фінансовій системі України. Подано також основні правові відомості щодо бюджетного права як центрального розділу фінансового права. Проте, зважаючи на те, що фінансове право являє собою самостійну г алузь права, науку та навчальну дисципліну, у розділі навчального посібника «Фінанси» неможливо і недоцільно викласти докладно, у логічному зв’язку і послідовності всі складові підрозділи і фінансово-правові інститути.

Зважаючи на своєрідність фінансового права як навчальної дисципліни і галузі права, а також на динаміку відповідного законодавства, головне в його вивченні полягає не в завчанні дефініцій фінансового законодавства, а в пізнанні наукових закономірностей цієї галузі права, у формуванні навичок самостійної праці та творчого аналізу нормативних актів і критичного ставлення до їх змісту і впливу на фінансові відносини в країні.

Держава будь-якого суспільного устрою не може функціонувати без належного фінансового забезпечення, а в ефективному функціонуванні усіх гілок державної влади зацікавлений кожний громадянин, тому фінансове право, насамперед, захищає спільні інтереси держави і громадян.

Фінансове право має регулювати суспільні відносини, що виникають в галузі фінансової діяльності в Україні, захищати матеріальні інтереси і держави, і приватних осіб.

Фінансове право сприяє законодавчому закріпленню загальних принципів і форм фінансової діяльності держави й органів місцевого самоврядування, методів мобілізації і розподілу коштів через публічні централізовані і децентралізовані фонди, їх одержання учасниками фінансових правовідносин. Права й обов´язки цих учасників також визначають норми фінансового права.

Характеризуючи будь-яку сферу правових відносин, слід виходити з загальних основ та системи права в цілому.

Право має системний характер. Суспільні відносини спеціалізуються, розділяються, з´являються нові, змінюється чинна правова система. Отже, виникають нові норми права й нові системні взаємозв´язки між ними.

Система права - це розподіл сукупності правових норм на галузі права та інститути права залежно від предмета та методу регулювання.

У загальній системі права самостійні галузі права виокремлюються, якщо їм притаманний свій специфічний предмет і метод правового регулювання.

Галузь права - це сукупність відокремлених юридичних норм, які регулюють якісно специфічний вид суспільних відносин за допомогою специфічних прийомів і методів.

Фінансове право - це галузь права, яка являє собою сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі формування, розподілу і використання державою централізованих і децентралізованих фондів коштів, необхідних для безперебійного функціонування органів держави, органів місцевого самоврядування та інших органів, що фінансуються державою.

Специфіка відносин, регульованих нормами фінансового права, полягає в тому, що вони складаються у сфері фінансової діяльності держави й органів місцевого самоврядування.

Фінансовому праву властиві такі ознаки :

- змістова однорідність, що передбачає регулювання певного різновиду відносин, пов´язаних з рухом централізованих і децентралізованих фондів;

- єдність та системність норм, що складають фінансове право за змістом та формою;

- законодавча відокремленість, що означає зовні відокремлене закріплення основних положень галузі в нормах, які її утворюють.

Предмет фінансового права - це відносини, що складаються в процесі діяльності держави і муніципальних утворень у процесі мобілізації, розподілу і використання відповідних фондів коштів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

Ознаки суспільних відносин, що складають предмет фінансового права, такі:

- майновий характер;

- спрямованість на створення, розподіл і використання державних і муніципальних фінансових ресурсів;

- однією зі сторін завжди виступає держава або її орган.

Отже, предмет фінансового права складають не всі наявні грошові відносини, а тільки їх частина, що опосередковує процеси утворення, розподілу і використання державних і муніципальних фондів коштів у суспільних інтересах. Існують групи грошових відносин, що складають предмети правового регулювання інших галузей права (наприклад, цивільного, трудового, господарського і ін.). Фінансове ж право поширюється тільки на фінансові відносини.

Характеризуючи метод фінансового права, доцільно розглянути та зіставити такі загально застосовувані методи правового регулювання, як імперативний і диспозитивний.

1) Імперативний метод - спирається на використання владних правових приписів, що встановлюють основи і порядок виникнення конкретних прав і обов´язків у суб´єктів правовідносин. Цей метод ґрунтується на нерівності суб’єктів-учасників правовідносин. Один з них завжди встановлює норми поведінки (держава і/або її уповноважені органи), а інші (громадяни, суб’єкти підприємництва та інші учасники ринкових відносин) мають додержуватися цих норм. Правові норми, встановлювані імперативним методом, завжди мають категоричний, однозначний характер. Імперативний метод застосовується, як правило, у публічному праві.

Розподіл системи права на право публічне і приватне запропонували ще юристи Давнього Рима (історично саме римське право стало джерелом сучасного права в цілому). Але вони ж вказали й на умовність такого розподілу, оскільки більшість публічних правових рішень неминуче впливають на особисті інтереси, а останні пов´язані із суспільними відносинами.

2) Диспозитивний метод - надає самим учасникам регульованих правом суспільних відносин можливість самостійно визначати свою поведінку один до одного в межах закону. Цей метод передбачає рівність учасників і наявність багатьох варіантів вибору правомірної поведінки. Цей метод застосовується головним чином у сфері дії приватного права.

Основним методом правового регулювання фінансового права є метод владних приписів, наказів або розпоряджень (імперативний, командно-вольовий). Він характеризується абсолютною визначеністю правових приписів, нерівністю учасників правових відносин, каральним характером фінансово-правових санкцій.

Такий метод властивий і іншим галузям права, зокрема адміністративному. Однак адміністративне право регулює адміністративні, а не фінансові відносини. А саме специфіка останніх визначає необхідність застосування фінансово-правового методу.

Додатковий характер щодо правового регулювання мають методи рекомендацій, погодження та ряд інших, значення яких дедалі підвищується.

У цілому ж метод фінансового права являє собою органічну систему прийомів і способів впливу на поведінку учасників фінансових відносин.

У нормах фінансового права здебільшого однозначно закріплюються вимоги держави в галузі фінансової діяльності. Причому ступінь імперативності (категоричності) норм майже не знижується на рівні як законів, так і підзаконних актів. Велика частина розпоряджень, що містять фінансово-правові норми, видається фінансово-кредитними органами держави, створеними спеціально для здійснення фінансової діяльності.

Специфіка фінансового права відмежовує його від інших галузей системи права України, проте в той же час існує нерозривний зв’язок як із провідними галузями права - конституційним, адміністративним, цивільним, господарським, так і з усіма іншими галузями права.

Конституційне право є провідною галуззю в системі права. Отже, конституційно-правові норми є визначальними для регулювання суспільних відносин усіма галузями права, включно з фінансовим.

Так, державний устрій, розподіл влади в державі, співвідношення державної влади і місцевого самоврядування підлягають регулюванню нормами конституційного права і при цьому впливають на конкретні форми фінансової діяльності.

Конституція України і Регламент Верховної Ради встановлюють повноваження парламенту України в галузі державного бюджету. В той же час Бюджетний кодекс України й інші нормативні акти, що складають фінансове законодавство, деталізують регулювання відносин у бюджетній діяльності, забезпечують мобілізацію, акумуляцію, розподіл та використання грошових коштів для реалізації приписів норм Конституції.

Крім того, Конституція України закріпила обов´язок кожного платити встановлені податки і збори (Стаття 67). Зазначена правова норма є базовою для конкретизації прав і обов´язків платника податків у нормах фінансового права.

Взаємозв´язок фінансового права з адміністративним виявляється в тому, що встановлювані нормами останнього принципи виконавчої і розпорядчої діяльності органів державного управління поширюються і на фінансову діяльність. Фінансове право застосовує також і адміністративні методи впливу на суспільні відносини. Але якщо в адміністративному праві головним у предметі регулювання є відносини в сфері державного управління, то у фінансовому - це відносини у сфері мобілізації, розподілу і використання грошових фондів держави.

Зважаючи на те, що фінансові відносини містять елементи майнового характеру, існує зв´язок фінансового права з цивільним, яке також регулює майнові відносини, обумовлені використанням грошей. Проте цивільне право не регулює відносини щодо утворення і використання необхідних державі фондів коштів. Суб´єкти цивільного права виступають один щодо одного як економічно відособлені і юридично рівні сторони, що для фінансового права не характерно. Отже, методи правового регулювання фінансового та цивільного права мають різний характер, оскільки цивільно-правовий метод правового регулювання характеризується, на відміну від фінансового, переважно диспозитивністю, рівністю сторін, добровільністю тощо. Предмети правового регулювання зазначених галузей права тісно взаємопов’язані між собою, оскільки цивільне право регулює серед багатьох майнових відносин і грошові також. Фінансове ж право регулює тільки організаційно-майнові відносини, що випливають із владної діяльності держави. Отже, як предмет, так і методи впливу на суспільні відносини в цих галузей права різні.

У господарському праві, як і в фінансовому у відносини вступають суб’єкти господарювання. Проте і предмет, і метод правового регулювання у цих галузях істотно різняться. Фінансове право регулює відносини щодо акумуляції, розподілу і використання грошових коштів держави і муніципальних утворень. Господарські суб’єкти беруть участь у цих відносинах саме як такі, що наповнюють ці кошти та/або отримують з них кошти за певних умов. Тож за сутністю йдеться про різні аспекти відносин.

Фінансове право взаємодіє із трудовим і пенсійним щодо регулювання відносин з приводу створення державних позабюджетних цільових Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування. Земельне право пов’язане з фінансовим у сфері оподаткування землевласників. У випадках порушення фінансового законодавства, особливо бюджетного і податкового, застосовується кримінальна відповідальність.

Однак є такі сфери фінансової діяльності держави, що регулюються одночасно як нормами фінансового, так і нормами цивільного, і банківського права. Це кредитні, розрахункові, страхові й інші.

Існує зв´язок фінансового права і з іншими галузями, що свідчить про тісну взаємодію різних галузей права в процесі регулювання суспільних відносин.

Характеризуючи на сторінках підручника «Фінанси» фінансове право як галузь права, науку та навчальну дисципліну, слід приділити увагу зв’язку та взаємодії не тільки з галузями права, але також з комплексом фінансово-економічних дисциплін. Дослідження фінансів у теорії і на практиці, як на рівні держави, так і на рівні суб’єктів господарювання не можливе без комплексного вивчення аспектів правового регулювання, включно з творчим осмисленням ефективності наявного правового поля в цій сфері та його можливих недоліків і суперечностей. Викладання фінансів у тісному зв’язку з їх правовим регулюванням сприяє повноцінному засвоєнню та подальшому застосуванню на практиці цієї сфери знань.

Для пізнання будь-якої галузі права істотне значення має її система.

Система фінансового права - це його певна внутрішня структура (побудова, організація), яка складається об´єктивно як відображення реально існуючих суспільних відносин, що розвиваються, у фінансовій сфері [1].

У спеціальній літературі наводяться й інші визначення системи фінансового права, які, зокрема, акцентують увагу на сукупності фінансово-правових норм, а не суспільних відносин у фінансовій сфері.

Так, у підручнику JI.K. Воронової система фінансового права як галузі права трактується як «об´єктивно обумовлена фінансовою системою внутрішня його будова, об’єднання і розташування фінансово-правових норм у певній послідовності» [2].

Втім, реальних суперечностей між наведеними визначеннями немає, оскільки в них подаються лише різні погляди та пріоритети (суспільних відносин або правових норм відповідної сфери).

Система фінансового права дозволяє усвідомити, з яких підгалузей, інститутів, частин складається ця галузь права і як ці складові елементи взаємодіють між собою.

Фінансове право, як і інші галузі права, поділяється на Загальну й Особливу частини. Проте розподіл цей не є однозначним і загальноприйнятим. В юридичній науці є чимало дискусійних аспектів, у тому числі і щодо побудови системи фінансового права [2].

Найбільш поширенним та використовуваним у фінансово-правовій науці є розподіл, за яким підгалузі та правові інститути розміщено таким чином.

Загальна частина фінансового права охоплює основні засади фінансової діяльності держави, її завдання, форми і методи здійснення, правові основи фінансового контролю, коло і компетенцію органів, що беруть участь у фінансовій діяльності.

Норми Загальної частини фінансового права конкретизуються в Особливій частині. Особлива частина фінансового права містить у собі підгалузі і правові інститути, що охоплюють норми права, які регулюють відносини у сфері бюджету, податкового права, державних доходів, державних витрат, кредиту, страхування, розрахунків, грошового обігу і валютного регулювання.

Центральний інститут фінансового права - інститут бюджетного права, оскільки саме в бюджетній системі мобілізуються основні державні фінансові ресурси, що забезпечують діяльність органів державної влади.

Бюджет являє собою взаємоузгоджені доходи і витрати держави, тому наступні інститути - інститут державних доходів, де основними є норми, що регулюють податкові відносини. До складу цього ж інституту належать фінансово-правові норми, що регулюють децентралізовані фонди коштів, а також інститут державного кредиту і державного страхування.

За інститутом державних доходів слідує інститут витрат. Зважаючи на те, що фінансова діяльність заснована на грошах і грошовому обігу, фінансове право охоплює інститути — гроші, грошовий обіг і валютне регулювання.

Проте існують пропозиції, за якими інститут фінансового контролю слід відносити до Особливої частини. Таким чином підкреслюється самостійна роль фінансового контролю як важливої складової фінансової діяльності. Обґрунтовується також доцільність виділення підгалузі фінансово-контрольного права, зважаючи на місце фінансового контролю у фінансовій діяльності держави [2, с.43; З, с. 121-127; 4, с.119].

Фінансово-правові норми набувають свого матеріального закріплення у фінансовому законодавстві. Джерелами норм фінансового права є: правові акти органів законодавчої та виконавчої влади, а також місцевого самоврядування, що містять норми фінансового права:

- Конституція України;

- акти Верховної Ради України;

- укази Президента України;

- постанови Кабінету Міністрів України;

- акти Міністерства фінансів України, Національного банку України;

- акти міністерств, відомств;

- спільні постанови фінансово-кредитних та інших органів, угоди між ними.

Таким чином, фінансове право як галузь права являє собою сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі формування, розподілу і використання державою централізованих і децентралізованих фондів коштів, необхідних для безперебійного функціонування органів держави, органів місцевого самоврядування та інших органів, що фінансуються державою.

Існує також однойменна наука, що досліджує відповідні суспільні відносини, і навчальна дисципліна, що охоплює вивчення правових норм щодо діяльності держави у сфері мобілізації, розподілу і використання грошових коштів державою й органами місцевого самоврядування.

Фінансове право тісно пов’язане з усією системою права, але найбільш чітко відзначається зв’язок з конституційним, адміністративним, цивільним і господарським правом. До того ж фінансове право постійно взаємодіє з фінансами, оподаткуванням, бухгалтерським обліком, загалом, з усім комплексом фінансово-економічних дисциплін.